Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 січня 2019 року

м. Київ

справа № 348/245/17

провадження № К/9901/17068/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Анцупової Т. О.,

суддів: Коваленко Н. В., Кравчука В. М.,

розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу № 348/245/17

за позовом ОСОБА_2 до Надвірнянського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області про визнання дій неправомірними;

за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду (у складі колегії суддів: Старунського Д. М., Багрія В. М., Рибачука А. І.) від 28 вересня 2017 року, встановив:

І. РУХ СПРАВИ

1. У лютому 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Надвірнянського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області, в якому просив:

- визнати протиправною відмову Надвірнянського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області від 26 грудня 2016 року у призначенні, нарахуванні та виплаті ОСОБА_2 пенсії за вислугу років;

- зобов'язати Надвірнянське об'єднане управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області призначити, нарахувати та виплачувати ОСОБА_2 пенсію за вислугу років у відповідності до вимог ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року № 1789-XII (далі - Закон № 1789-XII) у розмірі 90 % від місячного заробітку без обмеження граничного розміру та з урахуванням середньомісячної суми виплат за 60 календарних місяців такої роботи підряд перед зверненням за пенсією, незалежно від наявності перерв протягом цього періоду на даній роботі, відповідно розрахунків прокуратури Івано-Франківської області викладених у розрахункових листах за 2011-2015 роки (за період роботи з 01 січня 2011 року по 14 грудня 2015 року на прокурорсько-слідчих посадах прокуратури Івано-Франківської області) та відповідно до довідки військової прокуратури Рівненського гарнізону Західного регіону України № 489 від 28 листопада 2016 року, починаючи з 13 грудня 2016 року;

- стягнути з Надвірнянського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області на користь ОСОБА_2 витрати по оплаті судового збору.

2. В обґрунтування вказаних вимог позивач зазначав, що він має достатній загальний та спеціальний стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років відповідно до ст. 50-1 Закону № 1789-ХІІ, у призначенні якої відповідач протиправно відмовив.

Позивач вважає, що відповідач застосувавши до спірних правовідносин ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII), якою збільшено вимоги щодо стажу роботи прокурорських працівників, необхідного їм для призначення пенсії за вислугу років, обмежив його право на пенсію за вислугу років.

3. Постановою Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 21 лютого 2017 року позовні вимоги задоволено.

4. Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2017 року скасовано постанову суду першої інстанції та прийнято нову постанову, якою відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог.

5. Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, 19 жовтня 2017 року ОСОБА_2 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2017 року , а постанову Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 21 лютого 2017 року залишити в силі.

6. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

7. Вищим адміністративним судом України справа до розгляду не призначалася.

8. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд та набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року.

Відповідно до п. 1 Розділу VII «Перехідні положення» зазначеного закону зміни до Кодексу адміністративного судочинства України вводяться в дію з урахуванням певних особливостей. Зокрема, у пп. 4 передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчився до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

9. 06 лютого 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2017 року передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

10. Ухвалою Верховного Суду від 08 січня 2019 року справу прийнято до провадження та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.

11. Станом на 11 січня 2019 року заперечення або відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходили.

IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

12. Судами попередніх інстанцій встановлено, що у 1995 році позивач вступив до Національної юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого і в 2001 році отримав повну вищу освіту за спеціальністю «Правознавство» (кваліфікація юрист), що підтверджується копією диплома спеціаліста серії НОМЕР_1.

13. Згідно записів трудової книжки позивача, останній з 26 липня 1999 року по 15 серпня 1999 року позивач був стажистом прокуратури м. Коломия, а з 16 серпня 1999 року призначений помічником прокурора прокуратури Надвірнянського району Івано-Франківської області та з цього часу працював в органах прокуратури на посадах помічника прокурора, старшого помічника прокурора, прокурора відділу захисту майнових прав і свобод громадян та інтересів держави, заступника прокурора, прокурора району, прокурора прокуратури військової прокуратури.

14. 13 грудня 2016 року ОСОБА_2 звернувся до Надвірнянського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області з заявою про призначення пенсії за вислугу років у відповідності до ст. 50-1 Закону № 1789-ХІІ. На день звернення за призначенням пенсії загальний стаж роботи позивача складав 20 років 02 місяці 16 днів з яких: 20 днів на посадах стажиста прокуратури; 16 років 03 місяців 21 день на прокурорських посадах; 3 роки 10 місяці 25 днів - половина строку навчання у вищому навчальному юридичному закладі.

15. Листом Надвірнянського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області від 16 грудня 2016 року № 388/Г-15 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років. Вказана відмова обґрунтована тим, що відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ (далі - Закон № 213-VIII) у разі неприйняття до 01 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 01 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються, зокрема, відповідно до Закону України «Про прокуратуру». З 01 червня 2015 року пенсії в порядку та на умовах, визначених Законом України «Про прокуратуру» не призначаються.

Разом з цим, у вказаному листі зазначено, що трудовий стаж позивача, у тому числі з урахуванням половини строку навчання у Національній юридичній академії ім. Ярослава Мудрого, не є достатнім для призначення пенсії за вислугу років відповідно до ст. 86 Закону № 1697-VII.

16. Вважаючи протиправним рішення відповідача щодо відмови у призначенні пенсії за вислугу років, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

17. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач набув право виходу на пенсію за вислугу років після набуття ним стажу роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, незалежно від віку, відповідно до ст. 50-1 Закону № 1789-ХІІ.

18. Водночас, суд першої інстанції вказав, що до стажу роботи позивача, що дає право на пенсію за вислугою років згідно Закону № 1789-ХІІ підлягає зарахуванню половина строку навчання у вищому навчальному закладі, а сааме: в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого, після навчання у якій позивач отримав вищу юридичну освіту за спеціальністю «правознавство».

19. Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що ст. 86 Закону № 1697-VII не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки вказаною статтею збільшено вимоги щодо необхідного мінімального стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років, у порівнянні зі ст. 50-1 Закону № 1789-ХІІ, що є обмеженням права позивача на пенсію за вислугу років в розумінні Конституції України.

20. Скасовуючи постанову суду першої інстанції та ухвалюючи нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що правові підстави для зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію за вислугою років - відсутні.

21. Такий висновок суду апеляційної інстанції обґрунтовано тим, на момент звернення позивача до Пенсійного фонду із заявою про перерахунок пенсії (грудень 2016 року) до ч. 18 ст. 50-1 Закону № 1789-ХІІ було внесено зміни, згідно яких умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України.

22. Однак, оскільки Кабінетом Міністрів України відповідний нормативно-правовий акт на виконання положень ст. 50-1 Закону № 1789-ХІІ прийнято не було, апеляційний суд дійшов висновку, що за відсутності нормативного акту, який би визначав порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури, відповідач позбавлений законодавчих можливостей для проведення перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

23. У касаційній скарзі скаржник, з посиланням на ст. 8, 21, 22, 46, 58 Конституції України, рішення Конституційного Суду України (від 06 липня 1999 року № 8-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010, від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010, від 11 жовтня 2011 року № 10-рп/2011, вказує, що зміст та обсяг досягнутих соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства або прийняття нових законодавчих актів. Принцип правової визначеності вимагає ясності й однозначності правової норми та забезпечення того, щоб ситуації й правовідносини залишалися передбачуваними. Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, щоб набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізоване, тобто набуте право не може бути скасоване, звужене.

24. Скаржник вказує, що він має право на призначення пенсії за вислугу років на підставі Закону № 1789-ХІІ, у редакції, яка діяла до липня 2011 року, а тому апеляційний суд безпідставно скасував постанову суду першої інстанції та відомим йому у задоволенні позовних вимог.

25. Скаржник, з посиланням на відповідну практику Європейського суду з прав людини, вказує, що в розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), позивач, перебуваючи на службі в органах прокуратури, мав законні сподівання на отримання пенсії за вислугу років за наявності 20 річного стажу, які ґрунтувалися на нормах ст. 50-1 Закону № 1789-ХІІ.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

26. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених ст. 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами норм матеріального права у спірних правовідносинах виходить з наступного.

27. Умови пенсійного забезпечення відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників до 15 липня 2015 року визначалися Законом № 1789-ХІІ. Зокрема, ст. 50-1 цього Закону (в редакції від 05 листопада 1991 року) визначено, що прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугою років незалежно від віку. Пенсія призначається у розмірі 80 % від суми їхньої місячної заробітної плати, до котрої включається всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 % місячного заробітку. Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок пенсії проводиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи.

28. Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08 липня 2011 року № 3668-VI, який набрав чинності 01 жовтня 2011 року, ч. 1 ст. 50-1 замінено двома частинами за якою, прокурори і слідчі мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: по 30 вересня 2011 року - 20 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років; з 01 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року - 20 років 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років 6 місяців; з 01 жовтня 2012 року по 30 вересня 2013 року - 21 рік, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 11 років; з 01 жовтня 2013 року по 30 вересня 2014 року - 21 рік 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 11 років 6 місяців; з 01 жовтня 2014 року по 30 вересня 2015 року - 22 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 12 років; з 01 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року - 22 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 12 років 6 місяців; з 01 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року - 23 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 13 років; з 01 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року - 23 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 13 років 6 місяців; з 01 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року - 24 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 14 років; з 01 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 14 років 6 місяців; з 01 жовтня 2020 року і пізніше - 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 15 років.

Пенсія призначається в розмірі 60 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії.

29. 15 липня 2015 року набрав чинності Закон № 1697-VII, відповідно до пп. 1 п. 3 розділу ХІІ «Прикінцеві положення» якого визнано таким, що втратив чинність Закон № 1789-ХІІ (крім п. 8 ч. 1 ст. 15, ч. 4 ст. 16, абз. 1 ч. 2 ст. 46-2, ст. 47, ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 50, ч. 3, 4, 6 та 11 ст. 50-1, ч. 3 ст. 51-2, ст. 53 щодо класних чинів).

30. Отже, на час звернення позивача до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії положення ст. 50-1 Закону № 1789-ХІІ, що регулювали порядок перерахунку пенсій, втратили чинність.

31. Разом з цим, відповідно до положень ст. 86 Закону № 1697-VII прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення (з 01 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року) вислуги років не менше 23 років, у тому числі, стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 13 років.

32. Як було встановлено судом апеляційної інстанції на момент звернення ОСОБА_2 до Надвірнянського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області з заявою про призначення пенсії, вислуга років позивача (з урахуванням половини строку навчання у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого) складала менше 23 років.

33. Враховуючи те, що загальна вислуга років позивача, яка дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону № 1697-VII, на час його звернення до відповідача була недостатньою для призначення пенсії за вислугу років згідно Закону № 1697-VII, у спірних правовідносинах пенсійний орган не порушив права позивача на пенсію.

34. Аналогічний підхід до застосування вказаних норм права висловлений Верховним Судом у постановах від 14 лютого 2018 року у справі № 752/20817/16-а, від 21 лютого 2018 року у справі № 211/3177/17 та від 16 травня 2018 року у справі № 607/14236/16-а.

35. Посилання позивача в обґрунтування касаційної скарги на те, що зміни в законодавстві, які звужують зміст та обсяг існуючих прав не повинні застосовуватися є безпідставним, оскільки у період дії ст. 50-1 Закону № 1789-XII у редакції від 26 липня 2001 року, що діяла до 30 вересня 2011 року, пенсії призначалися прокурорам і слідчим зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років. Проте, станом на 30 вересня 2011 року у позивача був відсутній стаж роботи 20 років та стаж роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури 10 років, а тому, у період дії ст. 50-1 Закону № 1789-XII у редакції від 26 липня 2001 року позивач не набув права на призначення пенсії за вислугу років, у зв'язку з чим при прийнятті Закону № 1697-VII не відбулося звуження змісту та обсягу існуючих прав позивача.

36. Щодо посилання позивача на те, що він мав обґрунтовані очікування на отримання пенсії на умовах, що діяли на момент початку роботи, колегія суддів зазначає у справі «Суханов та Ільченко проти України» (рішення від 26 червня 2014 року, п. 35) Європейський Суд з прав людини зазначив, що за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися ст. 1 Першого протоколу Конвенції. Якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування. Проте не можна стверджувати про наявність законного сподівання, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства і вимоги заявника згодом відхиляються національними судами.

37. У рішенні Європейського суду з прав людини від 03 червня 2014 у справі «Великода проти України» Суд розглянув скаргу за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції на припинення виплати заявниці державними органами пенсії у розмірах, встановлених рішенням національного суду від 19 січня 2010 року після внесення у 2011 році змін до законодавчих актів. Суд дійшов висновку про відсутність втручання у право заявниці на мирне володіння майном внаслідок внесення змін до законодавства щодо зменшення розміру соціальних виплат. Такого висновку Суд дійшов за відсутності доказів того, що ці зміни внесені не у відповідності до законної процедури та за відсутності будь-яких доказів того, що вони не були доступними та передбачуваними.

38. Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Проте, помилково обґрунтував своє рішення посиланням на відсутність законних підстав для проведення перерахунку пенсії позивачу, у той час як спірні правовідносини між сторонами у цій справі виникли щодо призначення пенсії.

39. Відповідно до ч. 1 ст. 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

40. З огляду на викладене, враховуючи, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку по суті спору, проте дійшов його з помилкових мотивів та обґрунтувань, суд касаційної інстанції вважає за необхідне постанову апеляційного суду змінити в частині обґрунтування мотивів для відмови в задоволенні позову.

41. Відповідно до ст. 139 КАС України, оскільки Суд змінює рішення суду апеляційної інстанції лише в частині мотивів його прийняття, судові витрати не підлягають новому розподілу.

На підставі викладеного, керуючись ст. 139, 242, 341, 345, 351, 355, 356, 359 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2017 року у справі № 348/245/17 змінити в частині обґрунтування висновків суду. В решті постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Т. О. Анцупова

Судді Н. В. Коваленко

В. М. Кравчук