Історія справи

Ухвала КАС ВП від 11.07.2019 року у справі №820/168/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 липня 2019 року

Київ

справа №820/168/16

адміністративне провадження №К/9901/15066/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Шарапи В.М., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Приходько Юлії Вікторівни, треті особи: Публічне акціонерне товариство «Актабанк» в особі відділення № 11 «Харківське регіональне управління» ПАТ «Актабанк», Публічне акціонерне товариство «Актабанк» про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Шевцової Н.В., Макаренко Я.М., Мінаєвої О.М. від 04 липня 2016 року,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО, відповідач 1), Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Приходько Юлії Вікторівни (далі - Уповноважена особа Фонду на ліквідацію ПАТ «Актабанк», відповідач 2), треті особи: Публічне акціонерне товариство «Актабанк» в особі відділення № 11 «Харківське регіональне управління» ПАТ «Актабанк», Публічне акціонерне товариство «Актабанк» (далі - треті особи), в якому просив:

- зобов`язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Приходько Юлію Вікторівну внести ОСОБА_1 до списку вкладників за договорами банківського вкладу у ПАТ «Актабанк»;

- зобов`язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (ідентифікаційний номер 21708016, місцезнаходження: м. Київ, бульвар Т. Шевченка, б. 33-Б) виплатити на користь ОСОБА_1 (податковий номер НОМЕР_1 ) гарантовану суму відшкодування вкладу разом із нарахованими процентами у розмірі 199324,05 грн за банківським вкладом на депозитному рахунку № НОМЕР_2 , відкритому у ПАТ «Актабанк», відповідно до договору банківського вкладу «Універсальний» № В11-0575/Т/611905 від 05 серпня 2014 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачами порушені його права як вкладника банку у випадку ліквідації останнього отримати відшкодування за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Зазначено, що всупереч вимогам Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» позивача не включено до переліку вкладників, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів Фонду.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 10 березня 2016 року адміністративний позов задоволено частково, зокрема: зобов`язано Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Актабанк» Приходько Юлію Вікторівну внести ОСОБА_1 до списку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом у ПАТ «Актабанк» відповідно до договору банківського вкладу № В11-0575/Т/611905 від 05 серпня 2014 року за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з неправомірності дій Уповноваженої особи Фонду, оскільки останньою не доведено наявність підстав, визначених частиною третьою статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», вважати договір банківського вкладу, укладений між позивачем та ПАТ «Актабанк», нікчемним.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2016 року апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Актабанк» задоволено, постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10 березня 2016 року скасовано та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Задовольняючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що при виконанні договору, укладеного між банком та позивачем, останньому було надано перевагу перед іншими кредиторами, щодо умов здійснення оплати всупереч публічним умовам та правилам самого банку, а отже такий договір банківського вкладу є нікчемним з підстав, визначених пунктом 7 частини третьої статті 38 Закону.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2016 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, у якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити у силі рішення суду першої інстанції.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу подано 27 липня 2016 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19 вересня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі № 820/168/16, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу.

Пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що Вищий адміністративний суд України діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду.

У відповідності з положенням пункту 11 частини другої статті 46, пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Пленум Верховного Суду постановою від 30 листопада 2017 року № 2 визначив, що днем початку роботи Верховного Суду є 15 грудня 2017 року. З цієї дати набрав чинності також Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, яким, зокрема, КАС України від 06 липня 2005 року № 2747-IV викладено у новій редакції.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 липня 2019 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, суддею-доповідачем визначено суддю Берназюка Я.О., суддів Желєзного І.В. та Шарапу В.М.

Ухвалою Верховного Суду від 09 липня 2019 року прийнято до свого провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2016 року у справі № 820/168/16.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 05 серпня 2014 року між позивачем та ПАТ «Актабанк» в особі відділення № 11 «Харківське регіональне управління» ПАТ «Актабанк» було укладено договір банківського вкладу «Універсальний» № В11-0575/Т/611905, згідно якого позивач передав, а банк прийняв грошові кошти у сумі 193000,00 грн. 05 серпня 2014 року позивачем була проведена транзакція, якою ним була перерахована на депозитний рахунок сума у розмірі 193000 грн, що підтверджується меморіальним ордером №118783 від 05 серпня 2014 року.

16 вересня 2014 року Правлінням Національного банку України прийнято постанову № 576 про віднесення ПАТ «Актабанк» до категорії неплатоспроможних, того ж дня виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення № 90 про запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ «Актабанк» з 17 вересня 2014 року та призначено Уповноважену особу.

27 вересня 2014 року позивач надіслав на адресу відділення № 19 ПАТ «Актабанк» лист, в якому просив видати з його депозитного рахунку № НОМЕР_3 , відкритого згідно договору № В11-0575/Т/611905 від 05 серпня 2014 року через касу готівкові кошти у сумі 193000,00 грн та нараховані по ньому проценти.

01 грудня 2014 року Протоколом засідання виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 250/14 погоджено пропозицію Уповноваженої особи щодо тимчасового блокування коштів за рахунками фізичних осіб-вкладників у ПАТ «Актабанк» на 1094 рахунках на загальну суму 159596365,66 грн з метою недопущення протиправного відшкодування коштів за вкладами.

Також судами встановлено та матеріалами справи підтверджено, що виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 16 січня 2015 року № 6 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Актабанк» та призначення Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку, згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Актабанк» з відшкодуванням з боку Фонду коштів за вкладами фізичних осіб та призначено Уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ «Актабанк» провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Приходько Юлію Вікторівну строком на 1 рік з 16 січня 2015 року по 15 січня 2016 року включно.

Листами від 09 лютого 2015 року та 18 березня 2015 року позивач звертався до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію у ПАТ «Актабанк» з вимогою повернути кошти у розмірі 193000,00 грн, які знаходяться на депозитному рахунку.

07 квітня 2015 року на адресу позивача Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Актабанк» було надіслано лист № 1290, в якому зазначалося, що внаслідок операцій деякими вкладниками, серед яких є і позивач, були штучно створені умови для отримання компенсації вкладів. У своїх доводах Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Актабанк» Приходько Юлію Вікторівну посилається на порушене кримінальне провадження.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що судом апеляційної інстанції не встановлено і відповідачами не доведено наявність правових підстав для невключення позивача до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, а тому таке невключення суперечить приписам Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, і порушив вимоги процесуального законодавства, що призвело до неправильного вирішення справи.

Від учасників справи відзиву або заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_1 не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) та частини четвертої статті 328 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Харківського апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2016 року не відповідає, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є частково обґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження ФГВФО, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема, Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; Закон № 4452-VI).

Частиною першою статті 3 Закону № 4452-VI визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми, встановленої адміністративною радою Фонду на дату прийняття такого рішення незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000,00 грн. Фонд не відшкодовує кошти: передані банку в довірче управління; за вкладом у розмірі менше 10 гривень; за вкладом, підтвердженим ощадним (депозитним) сертифікатом на пред`явника.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що держава через відповідні фінансові та організаційні механізми бере активну участь та створює належні умови для функціонування відповідно до цього Закону системи гарантування вкладів фізичних осіб шляхом забезпечення фізичній особі, яка на момент прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, мала у такому банку вклад (від 10 грн.), відшкодування суми коштів, зокрема, розміщених на цьому вкладі, включаючи нараховані відсотки, за рахунок коштів ФГВФО у межах суми, встановленої адміністративною радою Фонду, яка не може бути меншою 200000 грн.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, на дату прийняття Правлінням НБУ постанови 16 вересня 2014 року № 576 «Про віднесення ПАТ «Актабанк» до категорії неплатоспроможних» на банківському рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_3 , відкритому у ПАТ «Актабанк», знаходились грошові кошти на загальну суму 193000 грн 00 коп.

Кошти у сумі 193000 грн на банківський рахунок позивача були перераховані з банківського рахунку іншої особи відповідно до платіжного доручення № 118783 від 05 серпня 2014 року.

Разом з тим, Уповноваженою особою Фонду позивача не було включено до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів ФГВФО.

Відповідно до частини першої статті 34 Закону № 4452-VI Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку на наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

Процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом, відповідно до пункту 16 частини першої статті 2 Закону № 4452-VI, є тимчасовою адміністрацією.

Відповідно до частини другої статті 34 Закону № 4452-VI не пізніше наступного робочого дня після початку тимчасової адміністрації Фонд розміщує інформацію про запровадження тимчасової адміністрації в банку на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет і не пізніше ніж через 10 днів публікує її в газетах «Урядовий кур`єр» або «Голос України».

Відповідно до частини першої статті 36 Закону № 4452-VI з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

За частиною третьою цієї ж статті правочини, вчинені органами управління та керівниками банку після початку процедури виведення Фондом банку з ринку, є нікчемними.

Закон № 4452-VI визначає порядок складання уповноваженою особою Фонду переліку вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, а також підстави та умови, за наявності яких відшкодування суми коштів за банківським вкладом фізичним особам за рахунок коштів ФГВФО не здійснюється.

Так, згідно з положеннями статей 37, 38 Закону № 4452-VI Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів шляхом здійснення перевірки вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою статті 38 цього Закону.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, Уповноваженою особою Фонду не було надіслано позивачу повідомлення про нікчемність правочину, не встановлено ознак та конкретних підстав, визначених частиною третьою статті 38 Закону № 4452-VI, віднесення правочину - банківського вкладу до нікчемних.

Суд зазначає, що на позивача у цій справі поширюється конституційний принцип «для особи приватного права дозволено все, що не заборонено законом», який закріплений в частині першій статті 19 Конституції України та сформульований наступним чином: правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Тоді, як застосовуючи частину третю статті 38 Закону № 4452-VI, Фонд або його уповноважена особа зобов`язані дотримуватися положень частини другої статті 19 Конституції України відповідно до якої, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що листом № 1290 від 07 квітня 2015 року позивача повідомлення про те, що його рахунок заблоковано до закінчення перевірки на предмет виявлення правочинів, що є нікчемними.

З огляду на це, колегія суддів вважає передчасним висновок суду апеляційної інстанції про те, що Уповноважена особа Фонду на ліквідацію ПАТ «Актабанк» діяла у межах повноважень та у порядку, визначеному Законом, оскільки здійснюючи блокування рахунку позивача без надсилання йому повідомлення з приводу нікчемності відповідного правочину (договору банківського вкладу) або транзакції за цим договором, Уповноважена особа Фонду вийшла за межі повноважень, визначених Законом № 4452-VI. У той час, як суд першої інстанції правильно встановив право позивача бути включеним до переліку вкладників, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок Фонду.

Колегія судів також враховує, що право громадянина на власність як важливий атрибут правової держави і демократичного суспільства закріплено в Конституції України, у якій установлено основні положення щодо власності (статті 13, 41, 142 та 143 Конституції України), закріплено рівність усіх суб`єктів права власності (статті 1 та 13 Конституції України), гарантії права власності та обов`язки власників (статті 13 і 41 Конституції України). Крім того, стаття 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися, розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним.

Поширення на грошові кошти, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника), режиму права власності підтверджується положеннями статей 1058, 1066 ЦК України та статей 8, 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», відповідно до яких, зокрема, власник рахунку має право у будь-який час розпоряджатися коштами, які перебувають на такому рахунку на умовах та у порядку, встановленому Законом та договором.

Дотримання прав вкладників банків передусім проявляється в законодавчих гарантіях повернення всієї суми вкладу та процентів на неї або доходів у іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором банківського вкладу (частина перша статті 1058 ЦК України). У разі визнання банку неплатоспроможним гарантією забезпечення прав вкладників є поетапне відшкодування, в порядку передбаченому законом, суми за вкладом: Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку; у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом, в порядку загальних правил відшкодування за процедурами ліквідації.

Аналогічна позиція була висловлена Пленумом Верховного Суду України в постанові від 03 липня 2015 року № 13.

Відповідно до позиції Конституційного Суду України, сформованої у Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, до обмеження прав належить звуження їх змісту й обсягу, проте сутність змісту основного права не може бути порушена. Крім того, у Рішенні від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 Конституційний Суд України зазначив, що обмеження стосовно реалізації конституційних прав не можуть бути свавільними та несправедливими, мають установлюватися виключно Конституцією й законами, переслідувати легітимну мету, бути зумовленими суспільною необхідністю її досягнення, пропорційними й обґрунтованими.

Враховуючи вищенаведене, зміст статті 41 Конституції України поширюється на право вкладника - фізичної особи вимагати отримання відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду.

Колегія суддів виходить також з того, що виплативши вкладнику кошти, Фонд на таку ж саме суму стає кредитором банку третьої черги (пункт 3 частини першої статті 52 Закону № 4452-VI). Відтак, загальний обсяг зобов`язань банку не змінився.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідачем не доведено наявності правових підстав вважати договір банківського вкладу (депозиту) № В11-0575/Т/611905 від 05 серпня 2014 року нікчемним та, відповідно, застосовувати наслідки нікчемності до даного договору, так само, як не доведено наявність інших правових підстав, визначених Законом № 4452-VI, для невключення ОСОБА_1 до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів ФГВФО, тобто Уповноважена особа Фонду, як суб`єкт владних повноважень та сторона у справі, всупереч вимогам частини другої статті 77 КАС України не довела правомірності своїх дій (рішень) у спірних правовідносинах з позивачем.

Аналогічна правова позиція щодо застосування норм матеріального права при вирішенні адміністративного спору про застосування наслідків нікчемності договорів банківського вкладу, укладених з ПАТ «Актабанк», викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23 травня 2019 року у справі № №804/9733/15, від 29 травня 2019 року у справі № 820/3198/18.

У свою чергу судом апеляційної інстанції не надано обґрунтування щодо неправильності висновків суду першої інстанції у цій частині.

Разом з тим, колегія суддів враховує, що відповідно до пункту 4 розділу ІІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 9 серпня 2012 року № 14 (далі - Порядок № 14), перелік складається станом на день прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку і включає суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів, але не більше суми, встановленої адміністративною радою Фонду на день прийняття рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, незалежно від кількості вкладів в одному банку.

Положеннями пункту 6 Порядку № 14 визначено, що протягом процедури ліквідації уповноважена особа Фонду може надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників стосовно: зокрема, зменшення (збільшення) кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування.

З огляду на ті обставини, що станом на дату розгляду справи у суді першої інстанції відповідний перелік вкладників банку, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів Фонду, вже сформовано та подано на затвердження Фонду, належним способом захисту порушених прав позивача буде зобов`язання Уповноваженої особи Фонду подати додаткову інформацію стосовно позивача як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «Актабанк» за рахунок Фонду, а тому вимога про зобов`язання уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Актабанк» включити ОСОБА_1 до переліку вкладників ПАТ «Актабанк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, підлягає зміні.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним судом у постановах від 21 лютого 2019 року у справі № 820/167/16, від 10 квітня 2019 року у справі № 826/561/16.

На цій підставі колегія суддів доходить до висновку, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, а саме: статті 1058, 1062 ЦК України, статті 26, 38 Закону № 4452-VI та скасовано рішення суду першої інстанції, що відповідає закону у відповідній частині.

Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Зокрема, відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини в справі «Золотас проти Греції» стаття 1 Протоколу № 1, яка має за головну мету захистити особу від будь-якого посягання держави на повагу до її майна, може також вимагати позитивних зобов`язань, відповідно до яких держава має вжити певних заходів, необхідних для захисту права власності, зокрема, якщо існує прямий зв`язок між заходом, якого заявник може правомірно очікувати від влади, і ефективним користуванням ним своїм майном (Zolotas v. Greece, заява № 66610/09). Подібний висновок викладений у рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Капітал Банк АД проти Болгарії» (Capital Bank AD v. Bulgaria, заява № 49429/99).

У справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський Суд з прав людини зазначив, що за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (пункт 35, заяви № 68385/10 та № 71378/10).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що касаційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити частково, постанову апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції змінити, виклавши резолютивну частину в іншій редакції.

Керуючись статтями 3, 341, 344, 349, 352, 355, 356, 359, пунктом 4 Перехідних положень КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2016 року скасувати.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10 березня 2016 року змінити, виклавши абзац другий резолютивної частини у такій редакції:

Зобов`язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Актабанк» Приходько Юлію Вікторівну подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію стосовно ОСОБА_1 , як вкладника Публічного акціонерного товариства «Актабанк», який має право на відшкодування коштів за вкладом у Публічному акціонерному товаристві «Актабанк» відповідно до договору банківського вкладу № В11-0575/Т/611905 від 05 серпня 2014 року за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

В іншій частині Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10 березня 2016 року залишити у силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: І.В. Желєзний

В.М. Шарапа