Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 квітня 2020 року

Київ

справа №345/209/17

адміністративне провадження №К/9901/34600/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді Желєзного І.В.,

суддів: Шарапи В.М., Чиркіна С.М.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду у складі головуючого судді Кафарського В.В. від 28.03.2017 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючої судді Матковської З.М., суддів: Затолочного В.С., Костіва М.В. від 18.05.2017

у справі № 345/209/17

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Управління Держпраці в Івано-Франківській області

про визнання незаконною та скасування постанови

ВСТАНОВИВ:

І. РУХ СПРАВИ

1. У січні 2017 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі також - позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Управління Держпраці в Івано-Франківській області (далі також - відповідач), в якому просив визнати незаконною та скасувати постанову про накладення штрафу №09-03-021/337 від 15.12.2016.

2. Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28.03.2017, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.05.2017, у задоволенні позову відмовлено.

3. 03.07.2017 до Вищого адміністративного суду України від позивача надійшла касаційна скарга, в якій просить скасувати постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28.03.2017 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.05.2017; ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

4. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 31.10.2017 відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

5. У подальшому справу було передано до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду на підставі підпункту 1 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону України від 03.10.2017 "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів").

6. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.07.2019 справу передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючого судді Желєзного І.В., суддів Шарапи В.М., Чиркіна С.М.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

7. Як встановлено судами попередніх інстанцій, на підставі наказу від 24.11.2016 №1188-Д, виданого з урахуванням листа Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області від 12.10.2016 № 3484/10/09-06-14-00-12 щодо законності використання праці найманих працівників без укладення трудових угод позивачем, та направлення на перевірку від 24.11.2016 № 15-10/6293 головним державним інспектором відділу з питань за додержанням законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Управління Держпраці в Івано-Франківській області Тимощук Н.С. проведено позапланову перевірку дотримання вимог законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1

8. Перевіркою встановлено, що позивач, допустивши ОСОБА_2 до роботи без попереднього укладення з нею трудового договору в письмовій формі, оформленого наказом чи розпорядженням, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, порушив вимоги частин першої та третьої статті 24 Кодексу законів про працю України (далі також - КЗпП України), що зафіксовано в акті перевірки № 09-03-0039/626 від 29.11.2016.

9. Відповідно до пояснень ОСОБА_2 зазначила, що проходила стажування у присутності позивача, тому він допустив її до роботи без оформлення трудових відносин та повідомлення в органи фіскальної служби.

10. Вину позивача у допущенні до роботи ОСОБА_2 без оформлення трудових відносин встановлено згідно з постановою Калуського міськрайонного суду від 29.12.2016 у справі № 345/4437/16-п (провадження № 3/345/1031/2016), яка набрала законної сили 10.01.2017, відповідно до якої ФОП ОСОБА_1 визнано винуватим у фактичному допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) та звільнено від адміністративної відповідальності й закрито провадження у справі, обмежившись усним зауваженням.

11. Окрім цього, ОСОБА_2 проходила вже стажування у позивача, що підтверджується її поясненням від 13.09.2016, яке вона надала при проведенні фактичної перевірки Головним управлінням Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області, проведеної з 13.09.2016 по 14.09.2016, в ході якої встановлено та зафіксовано в акті перевірки № 531/09/06/РРО/ 2468311314 від 14.09.2016 використання праці найманих працівників без укладених трудових угод. Даний акт підписано ОСОБА_2 та ОСОБА_1

12. 15.12.2016 відповідачем на підставі акта перевірки № 09-03-0039/626 від 29.11.2016 прийнято постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № 09-03-021/337, якою у відповідності до абзацу 2 частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України за порушення позивачем вимог частин першої та третьої статті 24 Кодексу законів про працю України застосовано до ФОП ОСОБА_1 штраф у розмірі 43 500,00 гривень.

13. Не погоджуючись із зазначеною постановою, позивач звернувся до суду з позовом.

ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН

14. Позивач свої вимоги обґрунтовував тим, що відповідачем проведено незаконну перевірку, а оскаржувана постанова, прийнята за її результатами є протиправною та підлягає скасуванню.

15. Представник відповідача заперечував щодо задоволення позовної вимоги, посилаючись на те, що оскаржувана постанова відповідача прийнята на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначений Конституцією та законами України.

ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

16. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що ОСОБА_2 систематично виконувала певні трудові функції в крамниці « ІНФОРМАЦІЯ_1 », належній позивачу, відповідно до визначеного виду виконуваної роботи та у встановлений строк. Правовідносини між позивачем та ОСОБА_2 носять ознаки, характерні саме трудовим відносинам між роботодавцем та найманим працівником.

V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

17. Позивач у касаційній скарзі не погоджується з рішеннями судів попередніх інстанцій, посилаючись на те, що такі ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, а висновки судів не відповідають обставинам справи. Суди при прийнятті оскаржуваних рішень не надали оцінку акту перевірки від 29.11.2016. Так, підписи, які містяться на 19 аркуші акта перевірки у графах «фізична особа-підприємець» та «примірник цього акта отримав», виконані не позивачем. Під час проведення перевірки останній присутнім не був, направлення на проведення такої йому або уповноваженим ним особам не вручали, посвідчення уповноважені особи відповідача не предявляли, підстави для проведення перевірки - відсутні. Про розгляд відповідачем справи про накладення штрафу повідомленим не був.

VI. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

18. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України), колегія суддів зазначає наступне.

19. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

20. Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

21. Відповідно до частини першої статті 259 КЗпП України (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами-підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

22. Статтею 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (тут і надалі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що для здійснення планового або позапланового заходу орган державного нагляду (контролю) видає наказ, який має містити найменування суб`єкта господарювання, щодо якого буде здійснюватися захід, та предмет перевірки. На підставі наказу оформляється посвідчення (направлення) на проведення заходу, яке підписується керівником або заступником керівника органу державного нагляду (контролю) (із зазначенням прізвища, ім`я та по батькові) і засвідчується печаткою.

23. Перед початком здійснення заходу посадові особи органу державного нагляду (контролю) зобов`язані пред`явити керівнику суб`єкта господарювання або уповноваженій ним особі посвідчення (направлення) та службове посвідчення, що засвідчує посадову особу органу державного нагляду (контролю), і надати суб`єкту господарювання копію посвідчення (направлення).

24. Посадова особа органу державного нагляду (контролю) без посвідчення (направлення) на здійснення заходу та службового посвідчення не має права здійснювати державний нагляд (контроль) суб`єкта господарювання. Суб`єкт господарювання має право не допускати посадових осіб органу державного нагляду (контролю) до здійснення заходу, якщо вони не пред`явили документів, передбачених цією статтею.

25. В останній день перевірки два примірники акта підписуються посадовими особами органу державного нагляду (контролю), які здійснювали захід, та суб`єктом господарювання або уповноваженою ним особою, якщо інше не передбачено законом. Якщо суб`єкт господарювання не погоджується з актом, він підписує акт із зауваженнями. Зауваження суб`єкта господарювання щодо здійснення державного нагляду (контролю) є невід`ємною частиною акта органу державного нагляду (контролю). У разі відмови суб`єкта господарювання підписати акт посадова особа органу державного нагляду (контролю) вносить до такого акта відповідний запис. Один примірник акта вручається суб`єкту господарювання або уповноваженій ним особі, а другий - зберігається в органі державного нагляду (контролю).

26. Процедура проведення Державною інспекцією України з питань праці та її територіальними органами перевірок додержання законодавства з питань праці визначена Порядком проведення перевірок посадовими особами Державної інспекції України з питань праці та її територіальних органів, затвердженим наказом Міністерства соціальної політики України №390 від 02.07.2012 (далі також - Порядок №390 в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

27. Згідно з пунктом 2 Порядку №390 право проведення перевірок мають посадові особи Держпраці України та її територіальних органів, які відповідно до своїх посадових обов`язків мають повноваження державного інспектора з питань праці.

28. Пункт 3 Порядку №390 передбачає, що інспектор може проводити планові та позапланові перевірки, які можуть здійснюватися за місцем провадження господарської діяльності суб`єкта господарювання або його відокремлених підрозділів або у приміщенні органу державного нагляду (контролю) у випадках, передбачених Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності". Позапланові перевірки за зверненнями фізичних та юридичних осіб про порушення суб`єктами господарювання вимог законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування здійснюються за наявності згоди Держпраці України на їх проведення.

29. Згідно з пунктом 4 вказаного Порядку інспектор має право на проведення перевірки за наявності у нього службового посвідчення та направлення на перевірку.

30. Пунктом 7 Порядку №390 встановлено, що за результатами перевірки складається акт перевірки. У разі виявлення порушень законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування вносяться приписи про усунення виявлених порушень, вживаються заходи щодо притягнення до відповідальності винних осіб згідно із вимогами чинного законодавства.

31. Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі наказу від 24.11.2016 №1188-Д, виданого з урахуванням листа Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області від 12.10.2016 № 3484/10/09-06-14-00-12 щодо законності використання праці найманих працівників без укладення трудових угод позивачем, та направлення на перевірку від 24.11.2016 № 15-10/6293 головним державним інспектором відділу з питань за додержанням законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Управління Держпраці в Івано-Франківській області Тимощук Н.С. проведено позапланову перевірку дотримання вимог законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 .

32. Частиною першою статті 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: при організованому наборі працівників; при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; при укладенні контракту; у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); при укладенні трудового договору з фізичною особою; в інших випадках, передбачених законодавством України.

33. Згідно з частиною третьою статті 24 КЗпП України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

34. Відповідно до частини другої статті 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

35. Частиною четвертою цієї ж статті КЗпП України встановлено, що штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

36. Як встановлено судами попередніх інстанцій, у судовому засіданні позивач зазначив, що ОСОБА_2 на час проведення перевірки не перебувала у трудових відносинах з ним, оскільки у зв`язку з тим, що помер його батько, вона за проханням позивача вийшла на роботу разово на неповний робочий день.

37. Відповідно до пояснень ОСОБА_2 вона проходила стажування у присутності ОСОБА_1 .

38. Разом із тим, як встановлено судами, ОСОБА_2 вже проходила стажування у позивача, що підтверджується її поясненням від 13.09.2016, які вона надала при проведенні фактичної перевірки Головним управлінням Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області, проведеної з 13.09.2016 по 14.09.2016, в ході якої встановлено та зафіксовано порушення в акті перевірки №531/09//06/РРО/ 2468311374 від 14.09.2016, який підписано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та який був однією із підстав проведення перевірки позивача відповідачем.

39. Факт допуску до роботи ОСОБА_2 без оформлення трудових відносин встановлено постановою Калуського міськрайонного суду від 29.12.2016 у справі №345/4437/16-п, згідно з якою ОСОБА_1 визнано винуватим у фактичному допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) та звільнено від адміністративної відповідальності й закрито провадження у справі та оголошено йому усне зауваження. Позивач під час розгляду справи вину визнав.

40. Врахування обставин, встановлених у зазначеній постанові, позивач не оспорює у касаційній скарзі.

41. З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність факту допущення позивачем ОСОБА_2 до роботи без оформлення трудового договору та у касаційній скарзі позивач не спростовує даних висновків суду, а зазначає про порушення відповідачем порядку проведення перевірки та притягнення його до відповідальності.

42. Розглядаючи наведені позивачем аргументи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів виходить з того, що такі були перевірені та проаналізовані судом апеляційної інстанції, їм була надана правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення судами норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не зазначено. Висновки судів скаржник не спростував.

43. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

44. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

45. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

46. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

47. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

48. На підставі викладеного, Верховний Суд констатує, що у оскаржуваних судових рішеннях надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, відповідно підстави для скасування чи зміни оскаржених судових рішень відсутні.

49. Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

50. Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28.03.2017 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.05.2017 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І.В. Желєзний

Судді: В.М. Шарапа

С.М.Чиркін