Історія справи

Ухвала КАС ВП від 23.10.2018 року у справі №554/3215/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

09 листопада 2018 року

Київ

справа №554/3215/17

адміністративне провадження №К/9901/24390/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 554/3215/17

за позовом ОСОБА_2

до Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області

про визнання протиправним і скасування рішення, зобов'язання вчинити дії

за касаційною скаргою Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області

на постанову Октябрського районного суду м. Полтава від 26 травня 2017 року (у складі судді Микитенка В.М.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2017 року (у складі колегії суддів Дюкарєвої С.В., Жигилія С.П., Перцової Т.С.),

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року ОСОБА_2 (далі - позивач або ОСОБА_2.) звернулася до суду з позовом до Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області (далі - відповідач або Управління), з урахуванням уточнених позовних вимог, просила суд:

визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 05 травня 2017 року № 31 в частині відмови у перерахуванні та виплаті їй з 01 грудня 2016 року та обмеження з 01 січня 2017 року максимальним розміром 10740 грн. раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці;

зобов'язати відповідача здійснити перерахунок їй раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 87 %, без обмеження його граничного розміру, виходячи з розміру винагороди судді, який працює на відповідній посаді в Апеляційному суді Полтавської області, згідно довідки Апеляційного суду Полтавської області від 01 грудня 2016 року № 06-29/43/16, та виплатити доплату по перерахунку, з урахуванням раніше виплаченого, починаючи з 01 грудня 2016 року;

встановити строк для подання суб'єктом владних повноважень - відповідачем до суду звіту про виконання постанови.

В обґрунтування позову позивач вказує на те, що на підставі постанови Верховної ради України від 08 вересня 2016 року та наказу голови Апеляційного суду Полтавської області від 15 вересня 2016 року була звільнена з посади судді Апеляційного суду Полтавської області у відставку, наразі отримує довічне грошове утримання та має право на його перерахунок у зв'язку із збільшенням заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді без обмеження максимального розміру. На її звернення про перерахунок довічного грошового утримання, відповідач рішенням від 05 травня 2017 року за № 31 протиправно відмовив у перерахуванні та виплаті їй з 01 грудня 2016 року та обмежив з 01 січня 2017 року максимальним розміром 10740 грн. раніше призначене щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, у зв'язку з чим вона звернулась до суду.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Октябрського районного суду м. Полтави від 26 травня 2017 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області від 05 травня 2017 року № 31 в частині відмови у перерахуванні та виплаті позивачу з 01 грудня 2016 року та обмеження з 01 січня 2017 року максимальним розміром 10740 грн. раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. Зобов'язано Полтавське об'єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області здійснити перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 87 %, без обмеження його граничного розміру, виходячи з розміру винагороди судді, який працює на відповідній посаді в Апеляційному суді Полтавської області, згідно довідки Апеляційного суду Полтавської області від 01 грудня 2016 року № 06-29/43/16, та виплатити доплату по перерахунку, з урахуванням раніше виплаченого, починаючи з 01 грудня 2016 року. У іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2017 року апеляційну скаргу Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області залишено без задоволення. Постанову Октябрського районного суду м. Полтава від 26 травня 2017 року залишено без змін.

Частково задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанції виходили з того, що у зв'язку із змінами розміру грошового утримання працюючого судді (у бік збільшення) відповідних змін повинно зазнавати щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці. При цьому перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці повинен здійснюватися з моменту виникнення обставин, які обумовлюють його здійснення, - зміна розміру грошового утримання працюючого судді.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Октябрського районного суду м. Полтава від 26 травня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2017 року, як такі, що винесені на основі порушень норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга подана 23 жовтня 2017 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 554/3215/17, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.

У зв'язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі - КАС України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 лютого 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів: суддя-доповідач Берназюк Я.О., судді Гриців М.І. та Коваленко Н.В.

Верховний Суд ухвалою від 22 жовтня 2018 року прийняв до провадження адміністративну справу № 554/3215/17 та призначив її до розгляду ухвалою від 08 листопада 2018 року в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів на 09 листопада 2018 року.

При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач, на підставі постанови Верховної ради України від 08 вересня 2016 року та наказу голови Апеляційного суду Полтавської області від 15 вересня 2016 року була звільнена з посади судді Апеляційного суду Полтавської області у відставку, перебуває на обліку відповідача та з 16 вересня 2016 року отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці виходячи із розрахунку 87% від заробітку.

Згідно довідки Апеляційного суду Полтавської області від 01 грудня 2016 року № 06-29/43/16, заробітна плата, яка враховується при призначенні (перерахунку) довічного грошового утримання суддям у відставці з 01 грудня 2016 року складає 31680 грн.

На неодноразові звернення позивача, Полтавське об'єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області листами від 19 квітня 2017 року, 07 грудня 2016 року, 21 грудня 2016 року, 19 січня 2017 року, а також рішенням № 31 від 05 травня 2017 року позивачу вирішено перерахувати довічне грошове утримання судді у відставці з 01 січня 2017 року з обмеженим максимальним розміром 10740 грн., з 05 січня 2017 року без обмеження максимальним розміром, виходячи із заробітку працюючого на відповідній посаді.

Вважаючи незаконними дії Пенсійного фонду, позивач звернулася до суду з позовом.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу відповідач обґрунтовує тим, що судами першої та апеляційної інстанції незаконно, з порушенням норм матеріального та процесуального права, частково задоволені позовні вимоги, а також наголошує, що Управління діяло в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Законами України, а саме: обмеження щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці максимальним розміром 10740 грн. встановлено з 01 січня 2017 року Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII (далі - Закон № 1774-VIII), а з 05 січня 2017 року щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці без обмеження максимальним розміром на підставі Закону України "Про Вищу раду правосуддя" від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII (далі - Закон № 1798-VIII), що не передбачає такого обмеження грошового утримання. Зважаючи на вищезазначене, Управлінням було правомірно вирішено з 01 січня 2017 року перерахувати довічне грошове утримання судді у відставці з обмеженням максимальним розміром 10 740,00 грн., а з 05 січня 2017 року - без обмеження максимальним розміром 10 740,00 грн. Отже, пенсія ОСОБА_2 була обчислена на підставі документів наявних в пенсійній справі у відповідності до чинного законодавства.

Від позивача відзиву або заперечення на касаційну скаргу відповідача не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України, не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка доводів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанції

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Октябрського районного суду м. Полтава від 26 травня 2017 року та ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2017 року відповідають не повністю, а доводи касаційної скарги є частково обґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За приписами статей 21, 22 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 58 Конституції України закріплено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з вимогами статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Відповідно до пункту 8 частини четвертої статті 48 Закону № 2453-VI незалежність судді забезпечується належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності судді (частина шостою статті 47 вказаного Закону).

Частиною першою статті 126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.

Як зазначив Конституційний Суд України у своєму рішенні від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів. Щомісячне довічне грошове утримання - це особлива форма соціального забезпечення суддів, зміст якої полягає у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню їх належного матеріального утримання, в тому числі після звільнення від виконання обов'язків судді. Надання судді матеріального захисту є гарантією забезпечення його незалежності. Разом з тим, будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя.

Крім того, Конституційний Суд України у мотивувальній частині Рішення від 14 грудня 2011 року № 18-рп/2011 вказав на неможливість звуження змісту та об'єму гарантій незалежності суддів, а відповідно, матеріального та соціального забезпечення.

До цього Конституційний Суд України неодноразово висловлював аналогічні правові позиції у відношенні гарантій незалежності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення у рішеннях, а саме: від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 (справа про пільги, компенсації та гарантії), від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004 (справа про припинення дій чи обмеження пільг, компенсацій та гарантій), від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 (справа про пенсії та щомісячне довічне грошове утримання), від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів); рішення № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року, рішення від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013.

Відповідно пункту 11 Основних принципів незалежності судових органів (Схвалені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року) термін повноважень суддів, їх незалежність, безпека, відповідна винагорода, умови служби, пенсії і вік виходу на пенсію повинні належним чином гарантуватися законом.

Вищенаведене узгоджується з положеннями Європейської хартії про закон "Про статус суддів" від 10 липня 1998 року, згідно яких рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов'язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1); статус забезпечує судді, який досяг передбаченого законом віку для виходу у відставку із посади судді і який здійснював повноваження судді протягом певного строку, право на отримання виплат, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді (пункт 6.4).

Так, згідно із пунктом 54 Рекомендації CM/Rес (2010)12) від 17 листопада 2010 року Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки - "оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та виконуваним обов'язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження належної оплати праці на випадок хвороби, відпустки по догляду за дитиною, а також гарантії виплат у зв'язку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їх праці".

Виходячи з наведеного, конституційний статус судді зумовлює обов'язок держави гарантувати достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці - щомісячне довічне грошове утримання. Статус судді та його елементи, зокрема, матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а виступає засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.

Аналогічні висновки, також, висловленні у рішенні Ради суддів України «Щодо обчислення стажу роботи для виникнення права на відставку, надбавку за вислугу років та додаткову відпустку» від 13 березня 2015 року № 20.

Відповідно частин першої - третьої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 листопада 2010 року № 2453-VІ (діяв на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача; далі - Закон № 2453-VІ) суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України "Про Конституційний Суд України" та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат. За наявності стажу роботи більше 20 років суддям виплачується щомісячна доплата у розмірі 50%, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці становить певний відсоток від суддівської винагороди, яка, у свою чергу, залежить від розміру мінімальної заробітної плати.

З 01 грудня 2016 року на підставі Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" збільшився розмір мінімальної заробітної плати до 1600,00 грн., тому, з 01 грудня 2016 змінився розмір грошового утримання працюючого судді.

Враховуючи, що з 01 грудня 2016 року розмір мінімальної заробітної плати було збільшено до 1600 грн., з цієї дати відповідач повинен був провести перерахунок щомісячного довічного грошового утримання позивача на підставі поданої ОСОБА_2 заяви з урахуванням довідки Апеляційного суду Полтавської області від 01 грудня 2016 року № 06-29/43/16 виходячи із 87 % від заробітної плати працюючого судді відповідного суду - 31680,00 грн.

Разом з тим, як встановлено судами попередніх інстанцій з рішення Полтавського об'єднаного УПФУ від 05 травня 2017 року № 31, прийнятого за результатами розгляду заяви ОСОБА_2, відповідачем, у зв'язку із зміною розміру суддівської винагороди з 1 грудня 2016 року, було зроблено перерахунок довічного грошового утримання позивача, однак, не з грудня 2016 року, як це передбачено Законом України "Про судоустрій і статус суддів", а з січня 2017 року.

Враховуючи вищенаведене, суди дійшли вірного висновку, що у зв'язку із змінами розміру грошового утримання працюючого судді (у бік збільшення) відповідних змін повинно зазнавати щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці. При цьому перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці повинен здійснюватися з моменту виникнення обставин, які обумовлюють його здійснення, - зміна розміру грошового утримання працюючого судді.

Щодо правомірності обмеження відповідачем з 01 січня по 04 січня 2017 року виплати позивачеві щомісячного довічного грошового утримання фіксованою сумою 10740 грн. суд зазначає наступне

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII, який набув чинності з 01 січня 2017 року та не був визнаний у встановленому порядку неконституційним, внесено зміни до Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII, якими пункт 25 доповнено абзацом третім такого змісту: «Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 грн.».

З 01 січня 2017 року вказане обмеження діяло до набрання чинності 05 січня 2017 року Законом України «Про вищу раду правосуддя» від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII, яким пункт 25 Розділу ХII Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII викладено в редакції, у якій відсутні норми щодо максимального розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Таким чином, здійснення Полтавським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Полтавської області перерахунку пенсії ОСОБА_2 із застосуванням обмежень щомісячного довічного грошового утримання максимальним розміром з 01 січня 2017 року по 04 січня 2017 року є правомірним.

Тому, висновок судів попередніх інстанцій про порушення діями управління Пенсійного фонду України норм Конституції України у зв'язку зі зміною правого регулювання спірних правовідносин є безпідставним, адже ані Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII в цілому, ані пункт 53 цього Закону зокрема, не були скасовані, не визнані неконституційними, а тому підлягали виконанню відповідними суб'єктами, в даному випадку Полтавським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Полтавської області.

Аналогічна правова позиція була висловлена в постановах Верховного Суду України від 06 березня 2017 року в справі № 490/5309/16-а, Верховного Суду від 14 березня 2018 року в справі № 183/342/17 та від 27 березня 2018 року у справі № 522/8897/17.

Розглядаючи цю справу в касаційному порядку Суд також враховує, що згідно з імперативними вимогами стаття 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Суд зазначає, що Велика палата Суду ЄС (CJEU) 27 лютого 2018 року ухвалила рішення у справі Associaзгo Sindical dos Juнzes Portugueses v Tribunal de Contas, згідно з яким запровадження загальних заходів щодо зменшення заробітної плати суддям не порушує принципу незалежності суддів.

Як висловився Європейський суд з прав людини у пунктах 51, 54 та тексті свого рішення у справі "Пічкур проти України" (№ 10441/06) право на отримання пенсії не може бути залежним від місця проживання заявника. Різниця в поводженні, є порушенням статі 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У 28 пункті рішення Європейського суду з прав людини "Фабіан проти Угорщини" (№ 78117/13) зазначено, що відповідно до прецедентного права Суду, відмінність у ставленні є дискримінаційною в світлі статті 14, якщо вона "не має об'єктивного та розумного обґрунтування", тобто, якщо вона не переслідує "легітимну мету" або якщо немає "розумного співвідношення між засобами, що застосовуються, та метою, що переслідується".

Суд, у цій справі, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що суди попередніх інстанцій задовольнивши позов в частині визнання протиправним та скасування рішення Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області від 05 травня 2017 року № 31 в частині обмеження з 01 січня 2017 року по 04 січня 2018 року максимальним розміром 10740 грн. раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці допустили неправильне застосування норм матеріального права, зокрема, не застосували закон, який має застосовуватися до спірних правовідносин, а саме: пункт 53 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII, що відповідно до статті 351 КАС України є підставою для часткового скасування рішень судів першої та апеляційної інстанції та прийняття в цій частині нового рішення.

Стосовно позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області від 05 травня 2017 року №31 в частині відмови у перерахуванні та виплаті ОСОБА_2 з 01 грудня 2016 року раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та зобов'язання Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області здійснити перерахунок ОСОБА_2 раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 87 %, без обмеження його граничного розміру, виходячи з розміру винагороди судді, який працює на відповідній посаді в Апеляційному суді Полтавської області, згідно довідки Апеляційного суду Полтавської області від 01 грудня 2016 року №06-29/43/16, та виплатити доплату по перерахунку, з урахуванням раніше виплаченого, починаючи з 01 грудня 2016 року, то в цій частині суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку щодо необхідності їх задоволення.

Враховуючи, що рішення суду приймається на користь суб'єкта владних повноважень, підстави для розподілу судових витрат, відповідно до статті 139 КАС України, відсутні.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області задовольнити частково.

Постанову Октябрського районного суду м. Полтава від 26 травня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2017 року скасувати у частині задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області від 05 травня 2017 року № 31 в частині обмеження з 01 січня 2017 року по 04 січня 2017 року максимальним розміром 10740 грн. раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Прийняти в цій частині нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

В решті постанову Октябрського районного суду м. Полтава від 26 травня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко