Історія справи

Ухвала КАС ВП від 23.10.2018 року у справі №537/218/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

09 листопада 2018 року

Київ

справа №537/218/17

адміністративне провадження №К/9901/29691/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 537/218/17

за позовом ОСОБА_2

до Кременчуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області

про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії

за касаційною скаргою Кременчуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області

на постанову Крюківського районного суду м. Кременчука від 16 лютого 2017 року (у складі судді Маханькова О.В.) та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2017 року (у складі колегії суддів Курило Л.В., Ральченка І.М., Бартош Н.С.),

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року ОСОБА_2 (далі - позивач або ОСОБА_2.) звернувся до суду з позовом до Кременчуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області, в якому просив:

визнати протиправною бездіяльність Кременчуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області стосовно судді у відставці ОСОБА_2 щодо не зарахування до стажу роботи, що дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання, окрім стажу роботи на посаді судді 12 років 10 місяців 14 днів також: військової служби - 02 роки 00 місяців 06 днів, служба в органах внутрішніх справ - 05 років 09 місяців 16 днів та роботу в органах прокуратури Полтавської області - 02 роки 04 місяці 10 днів, згідно наданого Автозаводським районним судом м. Кременчука розрахунку стажу, та проведення розрахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 80 % від розміру грошового утримання судді на відповідній посаді без обчислення граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання;

зобов'язати Кременчуцьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області здійснити зарахування до стажу роботи судді у відставці, що дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання, окрім стажу роботи на посаді судді 12 років 10 місяців 14 днів, а також: військової служби - 02 роки 00 місяців 06 днів, служба в органах внутрішніх справ - 05 років 09 місяців 16 днів та роботу в органах прокуратури Полтавської області - 02 роки 04 місяці 10 днів, згідно наданого Автозаводським районним судом м. Кременчука розрахунку стажу, та проведення розрахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 80 % від розміру грошового утримання судді на відповідній посаді без обчислення граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання;

- визначити спосіб виконання рішення суду для відповідача наступним чином - щомісячно, починаючи з 04 жовтня 2016 року, при зміні грошового утримання працюючого судді на відповідній посаді, Автозаводського районного суду м. Кременчука, здійснювати перерахунок щомісячного довічного грошового утримання і виплачувати судді у відставці ОСОБА_2 щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 86 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання,

- зобов'язати Кременчуцьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області провести судді у відставці ОСОБА_2 перерахунок розміру грошового утримання судді на відповідній посаді з 04 жовтня 2016 року (з моменту постановки на облік в Кременчуцькому об'єднаному управлінні Пенсійного Фонду України Полтавської області) з розрахунку 86% від розміру грошового утримання судді на відповідній посаді без обчислення граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання з врахуванням індексу інфляції щодо вже виплаченого йому довічного грошового утримання, призначеного Кременчуцьким об'єднаним управлінням Пенсійного Фонду України Полтавської області з розрахунку 80% від розміру грошового утримання судді на відповідній посаді без обчислення граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання та виплатити вказану заборгованість.

В обґрунтування позову позивач вказує на те, що він працював на посаді судді Автозаводського районного суду м. Кременчука з 18 листопада 2003 року по 03 жовтня 2016 року, та відповідно до постанови Верховної Ради України від 22 вересня 2016 року, 03 жовтня 2016 року згідно вимог пункту 1 статті 120 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192 відрахований зі штату Автозаводського районного суду м. Кременчука у відставку. Згідно розрахунку стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, наданого Автозаводським районним судом м. Кременчука, позивачу зараховано: військової служби - 02 роки 00 місяців 06 днів, служба в органах внутрішніх справ - 05 років 09 місяців 16 днів та робота в органах прокуратури Полтавської області - 02 роки 04 місяців 10 днів, робота на посаді судді Автозаводського районного суду м. Кременчука 12 років 10 місяців 14 днів.

Вважає дії Кременчуцького об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Полтавської області протиправними та такими, що не відповідають законам та Конституції України, та порушують його права, передбачені Конституцією України.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 16 лютого 2017 року позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Кременчуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області щодо не зарахування судді у відставці до стажу роботи, що дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання, окрім стажу роботи на посаді судді 12 років 10 місяців 14 днів, також: військової служби - 2 роки 00 місяців 06 днів, служба в органах внутрішніх справ - 05 років 09 місяців 16 днів та роботу в органах прокуратури Полтавської області - 02 роки 04 місяці 10 днів, згідно наданого Автозаводським районним судом м. Кременчука розрахунку стажу роботи, та проведення розрахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 86 % від розміру грошового утримання судді на відповідній посаді без обчислення граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання - неправомірною. Зобов'язано Кременчуцьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області здійснити зарахування судді у відставці до стажу роботи, що дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання, окрім стажу роботи на посаді судді 12 років 10 місяців 14 днів, також: військову службу 2 роки 00 місяців 06 днів, службу в органах внутрішніх справ - 05 років 09 місяців 16 днів, роботу в органах прокуратури Полтавської області - 02 роки 04 місяців 10 днів, згідно наданого Автозаводським районним судом м. Кременчука розрахунку стажу роботи, та провести розрахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 86 % від розміру грошового утримання судді на відповідній посаді без обчислення граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання. Визначено наступний спосіб виконання судового рішення: щомісячно, починаючи з 04 жовтня 2016 року, при зміні грошового утримання працюючого судді на відповідній посаді, Автозаводського районного суду м. Кременчука, здійснювати перерахунок щомісячного довічного грошового утримання і виплачувати судді у відставці щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 86 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання. Зобов'язано Кременчуцьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області провести перерахунок розміру грошового утримання судді на відповідній посаді з 04 жовтня 2016 року (з моменту постановки на облік в Управлінні) з розрахунку 86 % від розміру грошового утримання судді на відповідній посаді без обчислення граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання з врахуванням індексу інфляції, щодо вже виплаченого йому довічного грошового утримання, призначеного Управлінням з розрахунку 80 % від розміру грошового утримання судді на відповідній посаді без обчислення граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання та виплатити вказану заборгованість. Зобов'язано Кременчуцьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області подати в місячний строк звіт про виконання даної постанови суду.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що дії Кременчуцького об'єднаного Управління Пенсійного Фонду України Полтавської області щодо не зарахування до стажу судді: стажу військової служби - 02 роки 00 місяців 06 днів, служба в органах внутрішніх справ - 05 років 09 місяців 16 днів та роботу в органах прокуратури Полтавської області - 02 роки 04 місяці 10 днів суперечать Конституції України, Рішенням Конституційного Суду України та іншим законодавчим актам у сфері пенсійного забезпечення.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2017 року апеляційну скаргу Кременчуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області задоволено частково. Постанову Крюківського районного суду м. Кременчука від 16 лютого 2017 року скасовано в частині визначення способу виконання судового рішення, а саме: щомісячно, починаючи з 04 жовтня 2016 року, при зміні грошового утримання працюючого судді на відповідній посаді, Автозаводського районного суду м. Кременчука, здійснювати перерахунок щомісячного довічного грошового утримання і виплачувати судді у відставці щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 86 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання та прийнято в цій частині нову постанову, якою відмовлено у задоволенні позову. В іншій частині постанову Крюківського районного суду м. Кременчука від 16 лютого 2017 року залишено без змін.

Частково задовольняючи позов, апеляційний суд виходив з того, що обов'язковою умовою надання правового захисту є наявність відповідно порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. У цій справі вбачається, що позивачем не надано доказів того, що при зміні грошового забезпечення працюючого судді на відповідній посаді відповідачем було відмовлено у проведенні перерахунку щомісячного грошового утримання, тобто, було порушено право позивача на перерахунок щомісячного грошового утримання внаслідок протиправних дій відповідача. Отже, вказана вимога спрямована на дії, що можуть бути вчинені в майбутньому, проте, відповідно до статті 6 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2018 року) судовому захисту підлягає порушене право. З огляду на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що вимога в цій частині задоволенню не підлягає, тому постанова суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню, з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні позову в цій частині.

Однак, щодо іншої частини позовних вимог, суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції, що крім стажу роботи на посаді судді 12 років 10 місяців 10 днів, позивачу у стаж роботи, який дає право на отримання довічного грошового утримання повинен був зарахуватися період, який складається з періоду строкової військової служби - 02 роки 00 місяців 06 днів, роботи в органах прокуратури Полтавської області - 02 роки 04 місяці 10 днів, служби в органах внутрішніх справ - 05 років 09 місяців 16 днів. Тобто, станом на 04 жовтня 2016 року стаж роботи позивача, що дає йому право на відставку та на отримання щомісячного довічного грошового утримання становить 23 роки 16 днів, а тому позивач має право на отримання щомісячного довічного грошового утримання в розмірі 86 % від грошового утримання судді на відповідній посаді.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Крюківського районного суду м. Кременчука від 16 лютого 2017 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2017 року, як такі, що винесені на основі порушень норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга подана 10 травня 2017 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12 травня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 537/218/17, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.

У зв'язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі - КАС України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27 лютого 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів: суддя-доповідач Берназюк Я.О., судді Гриців М.І. та Коваленко Н.В.

Верховний Суд ухвалою від 22 жовтня 2018 року прийняв до провадження адміністративну справу № 537/218/17 та призначив її до розгляду ухвалою від 08 листопада 2018 року в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів на 09 листопада 2018 року.

При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач працював на посаді судді Автозаводського районного суду м. Кременчука з 18 листопада 2003 року по 03 жовтня 2016 року, що підтверджується трудовою книжкою, копія якої долучена до матеріалів справи.

Постановою Верховної Ради України від 22 вересня 2016 року позивач звільнений з посади судді Автозаводського райсуду м. Кременчука у зв'язку з поданням заяви про відставку.

03 жовтня 2016 року позивача відраховано зі штату Автозаводського районного суду м. Кременчука у зв'язку з виходом у відставку відповідно до пункту 1статті 120 Закону № 2453-VI в редакції Закону № 192.

Відповідно до подання про встановлення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці № 5 від 06 жовтня 2016 року та розрахунку стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, оформлених Автозаводським райсудом м. Кременчука, позивача зараховано: військову службу - 02 роки 00 місяців 06 днів, службу в органах внутрішніх справ - 05 років 09 місяців 16 днів, роботу в органах прокуратури Полтавської області - 02 роки 04 місяців 10 дні та роботу на посаді судді Автозаводського районного суду м. Кременчука - 12 роки 10 місяців 14 днів; усього станом на 03 жовтня 2016 року стаж роботи позивача, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, становив - 23 роки 00 місяців 16 днів.

Відповідно до повідомлення Кременчуцького об'єднаного управління Пенсійного Фонду України Полтавської області убачається, що 04 жовтня 2016 року позивачу призначено довічне грошове утримання, з урахуванням страхового стажу - 25 років 10 місяців 24 днів, в тому числі: військова службу - 07 роки 09 місяців 22 днів, робота в органах прокуратури - 02 роки 04 місяців 10 днів, роботу на посаді судді Автозаводського районного суду м. Кременчука - 12 роки 10 місяців 14 днів.

На звернення позивача щодо правильності визначення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, Кременчуцьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області листом від 15 грудня 2016 року за вих. № 74/С-02 повідомило заявника, що розмір грошового утримання визначено з урахуванням рішення Конституційного суду України від 08 червня 2016 року відповідно до вимог частини четвертої статті 141 Закону № 2453-VI до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року № 213 (далі - Закон № 213), тобто у редакції Закону № 192, тривалість стажу роботи на посаді судді позивача становить 12 років 10 місяців 14 днів, що дає право на встановлення грошового утримання в розмірі 80 відсотків грошового утримання судді. Порушень в реалізації пенсійного забезпечення позивача, при перевірці його заяви не виявлено.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не зарахування до стажу роботи, що дає право на відставку та отримання довічного грошового утримання, військову службу - 02 роки 00 місяців 06 днів, службу в органах внутрішніх справ - 05 років 09 місяців 16 днів, роботу в органах прокуратури - 02 роки 04 місяців 10 днів, позивач звернувся з позовом до суду.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу відповідач обґрунтовує тим, що судами першої та апеляційної інстанції незаконно, з порушенням норм матеріального та процесуального права, частково задоволені позовні вимоги, а також наголошує, що Управлінням правомірно призначено щомісячне довічне грошове утримання, з дотриманням законодавства України. Крім того, зазначає, що відповідно до чинного законодавства за кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на 2% заробітку, але не може бути більшим ніж 90%. Посилання позивача на не включення періодів проходження військової служби, роботи в органах внутрішніх справ та органах прокуратури є безпідставним, адже такі періоди вже включені до розрахунку стажу роботи.

01 червня 2017 року від ОСОБА_2 надійшло заперечення на касаційну скаргу відповідача, в якому позивач наголошував на тому, що відповідачем не враховано норм міжнародного права та рішень Конституційного Суду України. Крім того, зазначає, що щомісячне довічне грошове утримання є не тільки соціальною виплатою, але й конституційною гарантією незалежності судді у відставці, є складовою його правового статусу як діючого судді з урахуванням законних очікувань на майбутнє щодо захищеного соціального статусу при видаленні його з посади, яке у своєму розмірі має бути максимально наближеним до рівня грошового утримання судді, який перебуває на відповідній посаді.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

На час виходу позивача у відставку був чинним Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VI (далі - Закон № 2453-VI), статтею 120 якого передбачено, що суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 135 цього Закону, має право подати заяву про відставку.

Відповідно до положень частини першої статті 135 Закону № 2453-VI, до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: 1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України; 2) члена Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) судді у судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.

Частиною третьою статті 141 Закону № 2453-VI в редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року № 192-VIII, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 08 червня 2016 року №1-8/2016, визначено, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не може бути більшим ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання.

Пунктом 11 Перехідних положень Закону № 2453-VI (в редакції, чинній до 28 березня 2015 року) передбачено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом.

До набрання чинності Законом №2453-VI зазначені правовідносини регулювались Законом України "Про статус суддів" від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ (далі - Закон № 2862-ХІІ).

Відповідно до частини першої статті 43 Закону № 2862-ХІІ кожен суддя за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років, має право на відставку, тобто на звільнення його від виконання обов'язків за власним бажанням або у зв'язку з закінченням строку повноважень.

Абзацом другим частини четвертої цієї статті передбачено, що до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов'язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.

Згідно з частиною четвертою статті 43 Закону № 2453-VI, судді у відставці, який має стаж роботи на посаді судді не менше 20 років, виплачується за його вибором пенсія або звільнене від сплати податку щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 80 відсотків заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді. За кожний повний рік роботи понад 20 років на посаді судді розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж до 90 відсотків заробітку судді.

До стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов'язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно із частиною першої статті 25 Конституційного Договору від 08 червня 1995 року № 1к/95-ВР між Верховною Радою України та Президентом України «Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України» Президент України в межах своїх повноважень видає укази і розпорядження, які є обов'язковими для виконання на всій території України, дає їх тлумачення (зазначений Договір був чинний на момент видання Президентом України указу Президента України від 10 липня 1995 року N 584/95 "Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів" та втратив чинність із набранням чинності Конституції України 28 червня 1996 року).

Відповідно до пункту 1 Розділу XV «Перехідні положення» Конституції України закони та інші нормативні акти, прийняті до набуття чинності цією Конституцією, є чинними у частині, що не суперечить Конституції України.

Згідно частини третьої статті 106 Конституції України Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України.

Відповідно до частини першої статті 117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.

Згідно із статтею 1 Указу Президента України від 10 липня 1995 року N 584/95 "Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів" (стаття втратила чинність 20 березня 2008 року), чинної на час набуття позивачем стажу роботи безпосередньо на посаді судді 10 років, до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби.

Крім того, згідно з абзацом 2 пункту 3-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» (яка діяла одночасно із Законом № 2862-ХІІ; втратила чинність 01 січня 2012 року), доповненим згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11 червня 2008 року № 545, до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби.

Оцінка доводів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанції

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Крюківського районного суду м. Кременчука від 16 лютого 2017 року та постанова Харківського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2017 року відповідають, а вимоги касаційної скарги відповідача є незаконними та необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За приписами статей 21, 22 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 58 Конституції України закріплено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з вимогами статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Відповідно до частини шостої статті 47 та пункту 8 частини четвертої статті 48 Закону № 2453-VI незалежність судді забезпечується належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності судді.

Частиною першою статті 126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.

Як зазначив Конституційний Суд України у своєму рішенні від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів. Щомісячне довічне грошове утримання - це особлива форма соціального забезпечення суддів, зміст якої полягає у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню їх належного матеріального утримання, в тому числі після звільнення від виконання обов'язків судді. Надання судді матеріального захисту є гарантією забезпечення його незалежності. Разом з тим, будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя.

Крім того, Конституційний Суд України у мотивувальній частині Рішення від 14 грудня 2011 року № 18-рп/2011 вказав на неможливість звуження змісту та об'єму гарантій незалежності суддів, а відповідно, матеріального та соціального забезпечення.

До цього Конституційний Суд України неодноразово висловлював аналогічні правові позиції у відношенні гарантій незалежності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення у рішеннях, а саме: від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 (справа про пільги, компенсації та гарантії), від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004 (справа про припинення дій чи обмеження пільг, компенсацій та гарантій), від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 (справа про пенсії та щомісячне довічне грошове утримання), від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів); рішення № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року.

Також, в рішенні Конституційного Суду України від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013 (у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 2, абз. 2 розділу 11 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», статті 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо).

Відповідно до пункту 11 Основних принципів незалежності судових органів (схвалені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року) термін повноважень суддів, їх незалежність, безпека, відповідна винагорода, умови служби, пенсії і вік виходу на пенсію повинні належним чином гарантуватися законом.

Вищенаведене узгоджується з положеннями Європейської хартії про закон "Про статус суддів" від 10 липня 1998 року, згідно яких рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов'язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1); статус забезпечує судді, який досяг передбаченого законом віку для виходу у відставку із посади судді і який здійснював повноваження судді протягом певного строку, право на отримання виплат, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді (пункт 6.4).

Так, згідно із пунктом 54 Рекомендації CM/Rес (2010)12) від 17 листопада 2010 року Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки - "оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та виконуваним обов'язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження належної оплати праці на випадок хвороби, відпустки по догляду за дитиною, а також гарантії виплат у зв'язку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їх праці".

Виходячи з наведеного, конституційний статус судді зумовлює обов'язок держави гарантувати достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці - щомісячне довічне грошове утримання. Статус судді та його елементи, зокрема, матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а виступає засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.

Аналогічні висновки, також, висловленні у рішенні Ради суддів України «Щодо обчислення стажу роботи для виникнення права на відставку, надбавку за вислугу років та додаткову відпустку» від 13 березня 2015 року № 20.

Суд також виходить з того, що неправомірним є позбавлення особи, зокрема, судді, набутого статусу (наприклад, статусу особи, яка має стаж роботи на посаді судді у конкретному кількісному вимірі), оскільки це не узгоджується з принципом правової визначеності. При цьому, дозволяється, виключно шляхом прийняття закону, змінити механізм використання такого статусу у формі зменшення розміру фінансових виплат або пільг, а також позбавлення особи права на перерахунок певних соціальних виплат тощо.

Як встановлено судами попередніх інстанцій повноваження ОСОБА_2 як судді припинилися з дня набрання чинності постанови Верховної Ради України від 22 вересня 2016 року № 1600-VIII «Про звільнення суддів», якою позивач був звільнений з посади судді у зв'язку з поданням заяви про відставку.

Отже, з 22 вересня 2016 року позивач припинив свої повноваження як суддя та набув право на призначення грошового утримання судді у відставці на умовах, визначених нормами законодавства, чинного станом саме на 22 вересня 2016 року.

Враховуючи викладене вище, Суд зазначає, що законодавством, яке діяло на момент набрання чинності Законом № 2453-VI, було передбачено право судді на зарахування до стажу, яке дає право на відставку та одержання щомісячного довічного грошового утримання за умови роботи на посаді судді не менше як 10 років, половини строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів, календарного періоду проходження строкової військової служби, а також часу роботи на посадах прокурорів і слідчих.

Це підтверджується також положеннями Закону України "Про Вищу раду правосуддя" від 21 грудня 2016 року №1798-VIII, яким були внесені зміни в Закон України "Про судоустрій і статус суддів", зокрема, пункт 34 Прикінцевих та перехідних положень доповнено абзацом четвертим такого змісту: "Судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання)".

Суд вважає, що стаж роботи на посаді судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання є єдиним, обраховується та встановлюється (з'ясовується) Вищою радою правосуддя при розгляді заяви про відставку (прийнятті рішення про звільнення) і застосовується, як для прийняття рішення про відставку, так і для встановлення щомісячного довічного грошового утримання та визначення його розміру, а доводами касаційної скарги зазначене не спростовується.

Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 06 березня 2018 року у справі № 308/6953/17, від 19 червня 2018 року у справі № 243/4448/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 428/4671/17, від 01 жовтня 2018 року у справі № 541/503/17, від 17 жовтня 2018 року у справі № 140/263/17, від 23 жовтня 2018 року у справі № 686/10100/15-а.

Таким чином, не включення до відповідного стажу роботи на посаді судді, за умови роботи на посаді судді не менше як 10 років, половини строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та періоду проходження строкової військової служби в лавах радянської армії, і врахування відповідачем для встановлення (визначення) розміру щомісячного довічного грошового утримання лише періоду роботи на посаді судді, є неправомірним.

З урахуванням наведеного, колегія суддів Верховного Суду вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що до стажу роботи позивача, який надає йому право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання, повинно зараховуватися 12 років 10 місяців 10 днів стажу роботи на посаді судді, періоду строкової військової служби - 02 роки 00 місяців 06 днів, роботи в органах прокуратури Полтавської області - 02 роки 04 місяці 10 днів, служби в органах внутрішніх справ - 05 років 09 місяців 16 днів.

Таким чином, загальний стаж роботи судді ОСОБА_2., що дає йому право на призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, становить 23 роки 0 місяців 16 днів.

Враховуючи вищенаведене, суди дійшли вірного висновку, що крім стажу роботи на посаді судді 12 років 10 місяців 10 днів, позивачу у стаж роботи, який дає право на отримання довічного грошового утримання повинен був зарахуватися період, який складається з періоду строкової військової служби - 02 роки 00 місяців 06 днів, роботи в органах прокуратури Полтавської області - 02 роки 04 місяці 10 днів, служби в органах внутрішніх справ - 05 років 09 місяців 16 днів. Тобто, станом на 04 жовтня 2016 року стаж роботи позивача, що дає йому право на відставку та на отримання щомісячного довічного грошового утримання становить 23 роки 16 днів, а тому позивач має право на отримання щомісячного довічного грошового утримання в розмірі 86 % від грошового утримання судді на відповідній посаді.

Касаційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведений висновок суду. У ній також не зазначено інших міркувань, які б не були предметом перевірки апеляційного суду та щодо яких не наведено мотивів відхилення такого аргументу.

Розглядаючи цю справу в касаційному порядку Суд також враховує, що згідно з імперативними вимогами стаття 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У справах «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine), заяви № 23759/03 та 37943/06, рішення від 14 жовтня 2010 року та «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine), заява № 39766/05, рішення від 7 липня 2011 року ЄСПЛ дійшов висновку що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі «якості» закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування. Цими рішеннями було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку.

Необхідність застосування зазначеного підходу при вирішення соціальних справ, з урахуванням обставин справи та законодавства, що регулює саме ці відносини та у конкретний період часу, підтверджується, зокрема, позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 06 березня 2018 року у справі № 234/8701/1.

На думку ЄСПЛ, поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати особі адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 24 квітня 2008 року у справі «C. Дж. та інші проти Болгарії» [«C. G. and Others v. Bulgaria»], заява № 1365/07, § 39, від 09 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України», заява № 21722/11, § 170).

Крім того, ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме в тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції» [«Cantoni v. France»], заява № 17862/91, § 31-32, від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65).

У пункті 40 справи "Пономарьов проти України" (№ 3236/03) Європейський суд з прав людини зазначив, що "право на справедливий розгляд судом, яке гарантовано пунктом 1 статті 6 Конвенції , має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру.

Суд, у цій справі, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення судів у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судових рішеннях повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до частини шостої статті 139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Кременчуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області залишити без задоволення.

Постанову Крюківського районного суду м. Кременчука від 16 лютого 2017 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко