Історія справи

Ухвала КАС ВП від 23.07.2019 року у справі №826/16671/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

09 серпня 2019 року

Київ

справа №826/16671/16

адміністративне провадження №К/9901/33682/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Жука А. В.,

суддів: Мартинюк Н. М., Мельник-Томенко Ж. М.,

розглянув у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом Громадянина Палестини ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа Головне управління Державної міграційної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 серпня 2017 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого - Вєкуа Н. Г., суддів: Костенка Д. А., Шрамко Ю. Т., та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2017 року, постановлену у складі колегії суддів: головуючого - Кузьменко В. В., суддів: Степанюка А. Г. Шурка О. І.

І. Суть спору

1. У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної міграційної служби України, третя особа Головне управління Державної міграційної служби у м. Києві, в якому просив визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України №486-16 від 26.09.2016 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також зобов`язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.

2. В обґрунтування позову зазначає, що він звернувся до ДМС України в м. Києві із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, проте отримав повідомлення від 18 жовтня 2016 року № 249 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

2.1. Позивач зазначає, що перебуває за межами країни своєї громадянської належності, не може та не бажає повертатися до неї, оскільки має обґрунтовані побоювання за своє життя та здоров`я через внутрішній збройний конфлікт в країні походження - Палестині, а саме секторі Газа.

2.2. Вважаючи рішення від 26 вересня 2016 року № 486-16 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, неправомірним та необґрунтованим, позивач звернувся до суду з вимогою про його скасування.

ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи

3. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Палестини, уродженець міста Рафах сектору Газа Палестинської автономії, за віросповіданням мусульманин - суніт.

4. До України позивач прибув 09.01.1993 на навчання до Київського політехнічного інституту. У 1999 закінчив КПІ за фахом «біометрична електроніка», магістр електроніки, після закінчення інституту одружився з громадянкою України та залишився в Києві. Виїздив до Палестини, останній раз прибув в Україну 16.12.2000 легально через пункт пропуску державного кордону України «Бориспіль» прямим рейсом з Каїру (Єгипет) не надавши документів окрім копії старого паспорту громадянина Палестини, який він обміняв в посольстві на новий.

З 2001 до 2003 роки навчався в аспірантурі Київського політехнічного університету, з 2005 по 2006 роки працював перекладачем у консульському відділі Посольства Лівії в України, з 2006 по момент звернення до ДМС України працював перекладачем в приватних компаніях.

5. Вперше позивач звернувся до Управління у справах біженців ГУ ДМС України в м. Києві у 2008 році, вдруге 25.01.2012 року. Рішенням ДМС України № 45-12 від 17.05.2012 року позивачу було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

6. Позивач 04.12.2014 року звернувся до ГУ ДМС у м. Києві з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та отримав повідомлення від відповідача № 168 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на підставі наказу ГУ ДМС України в м. Києві № 750 від 24.12.2014 року у зв`язку з очевидною необґрунтованістю заяви, відсутністю побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

7. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.07.2015 року №826/20944/14, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду позов громадянина Палестини ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ ГУ ДМС України від 24.12.2014 № 750, зобов`язано ГУ ДМС України в м. Києві повторно розглянути заяву громадянина Палестини ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні відповідно до вимог чинного законодавства.

8. Позивач 26.05.2016 року звернувся з заявою до т.в.о. начальника ГУ ДМС в м. Києві, в якій просив повторно розглянути заяву громадянина Палестини Громадянин Палестини ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні відповідно до вимог чинного законодавства.

9. Позивач вказує, що 16.12.2000 року покинув Палестину, оскільки радикальна організація «ХАМАС» переслідувала його та хотіла фізично знищити, так як він був членом партії «ФАТХ». Також стверджував, що його перебування в Палестині унеможливлює війна, яка йде в країні між двома партіями «ФАТХ» та «ХАМАС», відсутність електроенергії та те, що в країні дуже дорогі продукти, відсутні ліки та працевлаштування. Стверджує, що побоюється власної смерті або потрапляння до в`язниці у випадку повернення на Батьківщину.

10. ГУ ДМС України в м. Києві 23 серпня 2016 року за результатами розгляду особової справи позивача складено висновок про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку із встановленням відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та рекомендовано Державній міграційній службі України прийняти рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особі без громадянства ОСОБА_1 .

11. Рішенням Державної міграційної служби України №486-16 від 26.09.2016 року відмовлено у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки відсутні умови, передбачені пунктами 1, 13 ч. 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 № 3671-VI, а небажання заявника повернутися до країни громадянства не мають конвенційних ознак, за наявності яких особу можна визнати біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

12. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 серпня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2017 року, в задоволені позову відмовлено.

13. Відмовляючи в позові, суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність оскаржуваного рішення, оскільки таке рішення прийнято внаслідок всебічного вивчення усіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов, передбачених пунктами 1, 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", для визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та з урахуванням відсутності переконливих доказів щодо його особистого переслідування в разі повернення до країни походження.

14. Зазначена позиція підтримана Київським апеляційним адміністративним судом, який ухвалою від 21 вересня 2017 року за результатом апеляційного перегляду залишив рішення суду першої інстанції без змін.

IV. Касаційне оскарження

15. У касаційній скарзі представник позивача, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить скасувати їх рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

16. В обґрунтування касаційної скарги вказує, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку, оскільки ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об`єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового чи тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою.

17. Водночас представник ДМС України у запереченні вказує на безпідставність касаційної скарги і просить залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін. Зазначає, що на час виїзду позивача з Палестини у 2000 році між представниками партії «ХАМАС» та організацією «ФАТХ» не було конфлікту, оскільки збройне протистояння між партіями «ФАТХ» та «ХАМАС» розпочалося у 2006 році.

Рух адміністративної справи в суді касаційної інстанції

18. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06 жовтня 2017 року відкрито провадження в адміністративній справі № 826/16671/16 за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 .

Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів " від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII з Вищого адміністративного суду України до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду передано матеріали касаційної скарги К/9901/33682/18 за правилами пункту 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" цього кодексу.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.03.2018 року для розгляду справи № 826/16671/16 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Желтобрюх І.Л., суддів: Білоус О.В., Стрелець Т.Г.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.05.2019 року для розгляду справи № 826/16671/16 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Жук А.В., суддів: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

19. Кодекс адміністративного судочинства України

19.1. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

19.2. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

19.3. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

20. Конституція України.

20.1. Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

21. Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

21.1. Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

21.2. Згідно із пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 вказаного Закону біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;

особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

21.3. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" довідка про звернення за захистом в Україні - це документ, що засвідчує законність перебування особи на території України на період, що розпочинається з моменту звернення особи з відповідною заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і є дійсною для реалізації прав і виконання обов`язків, передбачених цим Законом та іншими законами України, до остаточного визначення статусу такої особи чи залишення нею території України.

21.4. Частиною сьомою статті 7 вказаного Закону встановлено, що до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.

21.5. За змістом статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

У разі прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, продовжує строк дії довідки про звернення за захистом в Україні.

У разі використання особою права на оскарження центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, до прийняття рішення за скаргою залишає на зберігання документи, що посвідчують особу заявника, та інші документи.

21.6. Частиною шостою статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

21.7. Частиною одинадцятою статті 9 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено, що після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

21.8. Виходячи зі змісту статті 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

22. Конвенція про статус біженців від 28 липня 1951 року.

22.1. Положеннями Конвенції про статус біженців 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року визначено, що поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, - за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: расової належності, релігії, національності (громадянства), належності до певної соціальної групи, політичних поглядів; неможливість або небажання особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

23. Керівництво з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців.

23.1. Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців, для того, щоб вважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

VI. Позиція Верховного Суду

24. Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що у відповідача наявний обов`язок при розгляді документів заявника, перевіряти обставини, які надають підстави віднести особу до категорії осіб, які потребують додаткового захисту або встановити належність заяви, як такої, що носить характер зловживання.

25. При цьому, слід зазначити, що заявник, в свою чергу, не зобов`язаний обґрунтовувати кожну обставину своєї справи беззаперечними матеріальними доказами і має доказувати вірогідність своїх доводів та точність фактів, на яких ґрунтується заява про надання статусу біженця, оскільки особи, які шукають статусу біженця, позбавлені в силу тих чи інших обставин можливості надати докази в підтвердження своїх доводів. Ненадання документального доказу усних тверджень не може перешкоджати прийняттю заяви чи прийняттю позитивного рішення щодо надання статусу біженця, якщо такі твердження співпадають із відомими фактами, та загальна правдоподібність яких є достатньою. Правдоподібність встановлюється, якщо заявник подав заяву, яка є логічно послідовною, правдоподібною та не суперечить загальновідомим фактам і, отже, викликає довіру.

26. Тобто, залежно від певних обставин отримання і надання документів, які можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особою, котра звертається за встановленням статусу біженця, може бути взагалі неможливим, тому така обставина не є підставою для визнання відсутності умов, за наявності яких надається статус біженця або визнання особи такою, що потребує додаткового захисту.

27. Таким чином підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 вересня 2011 року № 649, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.

28. Отже, ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об`єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою.

29. З матеріалів справи слідує, що позивач вперше прибув в України у 1993 році, останнього разу відвідував Палестину у 2000 році. В обґрунтування заяви про визнання біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту позивач вказав про його переслідування на території Палестини представниками партії «ХАМАС» у зв`язку з його політичною діяльністю в організації «ФАТХ». Також встановлено, що з 1993 року позивач в Палестині не проживає, документальне підтвердження входження позивача до членів організації «ФАТХ» відсутнє.

30. Враховуючи наведене колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що побоювання позивача стати жертвою переслідувань за ознаками, зокрема, політичних переконань не є обґрунтованими, за відсутності фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними, також в матеріалах справи відсутні докази загрози життю позивача, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування до нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, з огляду на встановлені обставини.

31. Водночас, ДМС України під час прийняття оскаржуваного рішення враховано факт відсутності у позивача будь-яких документальних підтверджень повідомленої інформації про політичну приналежність до організації «ФАТХ» та переслідування членами організації «ХАМАС».

32. Крім того, відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення було враховано результати проведення моніторингу відкритих джерел інформації, згідно яких агресія Ізраїлю, яка була виражена у військовій операції та проходила з 07 липня 2014 року по 26 серпня 2014 року, скінчилась, бойові дії на території Палестини не ведуться, між партіями «ФАТХ» та «ХАМАС», які вели між собою війну на протязі тривалого часу у Палестинській Автономії, досягнуто перемир`я.

33. Таким чином, судами не встановлено жодного конкретного факту про можливі утиски через політичні погляди щодо позивача в країні походження, а відповідні твердження не можуть розцінюватись як переслідування та загроза його життю по політичним причинам.

34. Крім того, як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач безперервно перебуває в Україні з 2000 року, а перед тим перебував на території України з 1993 по 1999 рік, звернення за міжнародним захистом він вперше здійснив лише у 2008 році, що спростовує твердження позивача про причини виїзду з Палестини з підстав побоювання, що радикальна організація «ХАМАС» переслідувала його та хотіла фізично знищити, оскільки за результатами співбесіди від 25 липня 2016 року позивач зазначив, що не піддавався насиллю чи приниженню членами угрупування «ХАМАС», а за захистом з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні позивач звернувся лише через 8 років з часу прибуття в Україну.

35.Таким чином, ДМС України зроблено висновок про те, що позивач не бажає повертатись до країни своєї громадської належності з причин, що не мають конвенційних ознак, за наявності яких особу можна визнати біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

36. В свою чергу відповідач, приймаючи оскаржуване рішення, належним чином дослідив, який рівень небезпеки для позивача існував на момент залишення ним країни походження, в тому числі, з урахуванням країни походження позивача та проаналізував належним чином інформацію, повідомлену позивачем в заяві про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, анкеті та протоколах співбесід.

37. За такого правового врегулювання та обставин справи, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про обґрунтованість оскаржуваного рішення, оскільки позивач за жодною із конвенційних ознак в країні походження не переслідувався, побоювання стати жертвою переслідувань достовірними доводами не підтверджуються, інформаційні матеріали носять загальний характер і свідчать, що позивач не тікав від небезпеки, рятуючи своє життя, а залишив територію країни у 2000 році добровільно.

38. Доводи ж касаційної скарги не спростовують висновки судів попередніх інстанцій і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.

39. З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

40. Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд

п о с т а н о в и в :

1. Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 серпня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2017 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий А. В. Жук

Судді Н. М. Мартинюк

Ж. М. Мельник-Томенко