Історія справи

Ухвала КАС ВП від 26.05.2020 року у справі №280/5216/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2021 року

м. Київ

справа № 280/5216/19

адміністративне провадження № К/9901/12946/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Кравчука В. М., суддів Єзерова А. А., Мороз Л. Л.,

розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 27.12.2019 (суддя Конишева О. В. )

та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 23.04.2020 (колегія у складі суддів Баранник Н. П., Малиш Н. І., Щербака А. А.),

у справі №280/5216/19

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Державної казначейської служби України

про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.

I. РУХ СПРАВИ

1. ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо припинення з 01.02.2019 виплати їй пенсії за віком;

- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області відновити виплату пенсії за віком та виплатити заборгованість, що виникла з
01.02.2019;

- стягнути з Державної казначейської служби України на користь позивача на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок протиправних дій Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом безспірного списання цієї суми з єдиного казначейського рахунку грошову суму у розмірі 10000,00 грн. ;

- стягнути з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 2 800,00 грн. за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом безспірного списання цієї суми з єдиного казначейського рахунку.

2. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 27.12.2019, яке залишено без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від
23.04.2020, позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо припинення з
01.02.2019 виплати пенсії за віком ОСОБА_1. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області нарахувати та виплатити пенсію ОСОБА_1, з моменту її зупинення, тобто з 01.02.2019.

3.18.05.2020 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга позивачки на зазначені судові рішення в частині відмову у задоволення вимог про відшкодування моральної шкоди. Підставою касаційного оскарження є застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішення норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 750/6330/17 (п. 1 ч. 4 ст. 328 КАС України).

4. Ухвалою Верховного Суду від 25.05.2020 відкрито касаційне провадження у справі №280/5216/19.

5. Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

6. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Правобережному управлінні Пенсійного фонду України міста Запоріжжя як внутрішньо переміщена особа.

7. У зв'язку із не підтвердженням місця фактичного проживання ОСОБА_1, довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи 01.06.2018 було скасовано.

8. З 01.02.2019 відповідач припинив нарахування та виплату пенсії позивачу.

9. Не погоджуючись із такими діями, ОСОБА_1 звернулася до суду.

10. В обґрунтування вимоги про відшкодування моральної шкоди позивачка зазначала про позбавлення її єдиного джерела існування (пенсії) у віці 83 роки, незважаючи на судове рішення щодо минулого періоду, яким визнано протиправним зупинення виплати пенсії з тих самих підстав. Зазначене призвело до розпачу, завдало душевних страждань, які пов'язані з усвідомленням доведення її як людини похилого віку до стану жебракування, усвідомлення непотрібності суспільству, стану безвиході у взаємовідносинах із державним органом.

III. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

11. Відмовляючи у задоволенні позову у частині стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що матеріали справи не містять жодного доказу на підтвердження погіршення самопочуття позивача та на підтвердження причинного зв'язку між діями щодо невиплати пенсії та завданням позивачу від цього моральної шкоди (у вигляді душевних та фізичних страждань тощо). Сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов'язково підтверджена належними та допустимими доказами.

12. Суд апеляційної інстанції зазначив, що обов'язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування моральної шкоди. Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо.

Між тим, позивачем не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження понесення моральної шкоди, що виходячи зі змісту наведених правових приписів, зумовлює відсутність правових підстав для стягнення останньої з відповідачів.

Суд апеляційної інстанції застосував правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 12.11.2019 у справі № 818/1430/17.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ

13. Позивачка у касаційній скарзі звертає увагу, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. З посиланням на постанови Верховного Суду від
10.04.2019 у справі № 464/3789/17 та від 27.11.2019 у справі № 750/6330/17, зазначає, що у справах адміністративного судочинства саме на суб'єкта владних повноважень-відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумність, несправедливість) її розміру, визначеного позивачем.

Проте, суд апеляційної інстанції не врахував зазначену правову позицію, а послався на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від
12.11.2019 у справі № 818/1430/17, зазначивши, що у справах про відшкодування моральної шкоди обов'язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

14. Верховний Суд перевірив правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права в контексті доводів касаційної скарги та дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення.

15. Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої суб'єктом владних повноважень, сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17. Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого (п. 56). Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров'я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.

16. У розвиток цих положень, у постанові від 27.11.2019 у справі №750/6330/17 Верховний Суд звернув увагу на те, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір (п. 51). У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (п. 53). З огляду на характер правовідносин між людиною і державою (в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування), з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб'єкта владних повноважень-відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумність, несправедливість) її розміру, визначеного позивачем (п. 54).

17. Застосовуючи ці правові висновки в контексті обставин справи, що розглядається, Суд звертає увагу на те, що позивачка не довела і суди не встановили, що її негативні емоції досягли рівня страждань або приниження, які є моральною шкодою. Відповідних доказів позивачка не надала. Відтак суди дотрималися підходу, наведеного у постанові Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №750/6330/17.

18. Згідно з частиною 2 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

19. Колегія суддів не має права самостійно з'ясовувати обставини заподіяння скаржнику моральної шкоди та перевіряти їх шляхом дослідження доказів на користь цих обставин.

20. Суди попередніх інстанцій визначилися з характером спірних правовідносин, правильно встановили фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення спору і дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для відшкодування моральної шкоди позивачу, оскільки останній не надав доказів, які б підтвердили факт її заподіяння. Доводи касаційної скарги цього не спростовують.

21. Відповідно до ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

22. З огляду на результат перегляду справи в суді касаційної інстанції, судові витрати слуд покласти на позивача.

Керуючись ст. 343, 349, 350, 355, 356 КАС України, Суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 27 грудня 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач В. М. Кравчук

Суддя А. А. Єзеров

Суддя Л. Л. Мороз