Історія справи

Ухвала КАС ВП від 02.05.2019 року у справі №826/18573/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 грудня 2019 року

Київ

справа №826/18573/16

адміністративні провадження №К/9901/11364/19, К/9901/12806/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Головуючого - Бучик А. Ю.,

суддів: Мороз Л. Л., Рибачука А. І.

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційні скарги Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк", Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Швеця Руслана Олеговича на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 грудня 2018 року у складі судді Пащенка К. С. та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2019 року у складі колегії суддів: Епель О. В., Карпушової О. В., Степанюка А. Г. у справі №826/18573/16 за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Швеця Руслана Олеговича, треті особи - Товариство з обмеженою відповідальністю "Естейт Селінг", Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк", ОСОБА_2, про визнання протиправним та скасування рішення,

УСТАНОВИЛ:

ОСОБА_1 (надалі по тексту - позивач) звернулась до суду з позовом, в якому просила визнати протиправним та скасування рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Швеця Р. О. (надалі по тексту - відповідач) від 26.05.2016 № 29770652 щодо державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна - нежиле приміщення за адресою: АДРЕСА_2

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 березня 2019 року, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2019 року, визнано протиправним та скасовано рішення відповідача № 29770652 від 26 травня 2016 року щодо державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна - нежиле приміщення за адресою: АДРЕСА_2

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що суди помилково застосували до даних правовідносин ст. 33 Закону України "Про іпотеку", яка регулює звернення стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку та помилково вважали, що підставою для державної реєстрації є виключно окремий договір між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя. Також наголошено на тому, що зазначений спір не є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства згідно правил підсудності, визначених Цивільним процесуальним кодексом України.

У поданому відзиві на касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" позивач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швецем Р. О. також подано касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, відповідач просить скасувати оскаржувані рішення, а провадження у справі закрити.

Касаційну скаргу обґрунтовано неможливістю розгляду в порядку адміністративного судочинства справ щодо оскарження нотаріальних дій або відмови в їх вчиненні та, виходячи з положень ст. 15 ЦПК, такі справи повинні розглядатися в порядку цивільного судочинства.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи касаційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Швецем Р. О. підлягає задоволенню, а касаційна скарга Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

У ході розгляду справи судами встановлено, що 26.02.2008 між ОСОБА_2 та ПАТ "КБ " Приватбанк" укладено кредитний договір № 70 мікр-ср.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 26.02.2008 ПАТ "КБ " Приватбанк" і ОСОБА_1 уклали договір іпотеки б/н, відповідно до пункту 7 якого позивач надав в іпотеку нерухоме майно, а саме: нежитлове приміщення АДРЕСА_2, яке належало позивачу на праві власності на підставі Свідоцтва про право власності від 03.03.2004 № 6049-п.

Пунктом 11 вказаного договору іпотеки сторони визначили, що вартість предмету іпотеки майна становить 1 330 558,85 грн.

У зв'язку з невиконанням ОСОБА_2 своїх зобов'язань за кредитним договором, утворилась заборгованість у розмірі 89 235,82 дол. США.

Внаслідок чого, ПАТ "КБ "Приватбанк" звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Швеця Р. О. з метою укладення договору купівлі-продажу предмета іпотеки із ТОВ "Естейт Селінг" в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором.

У подальшому, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швецем Р. О. зареєстровано договір купівлі-продажу нежилого приміщення № 1370, укладений між ПАТ "КБ "Приватбанк ", як продавцем, та ТОВ "Естейт Селінг", як покупцем, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором.

Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що державному реєстратору не було надано документів, які б підтверджували факт порушення умов кредитного договору на відповідну суму, а тому не встановлення вказаних відомостей під час проведення реєстраційних дій свідчить про необґрунтованість рішення від 26.05.2016 р. № 29770652 щодо державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна - нежиле приміщення за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, буд. 136 приміщення № 4 за ТОВ "Естейт Селінг".

Розглядаючи справу по суті заявлених позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Проте такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (частина 1 статті 4 КАС).

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ, наведеними у статті 19 КАС, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Ужитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини 1 статті 4 КАС).

Водночас помилковим є застосування статті 19 КАС та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних, і господарських чи цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Виникнення спірних правовідносин зумовлено незгодою позивача з рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна - нежиле приміщення за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, буд. 136 приміщення № 4. Тобто позовні вимоги у справі заявлено на поновлення порушеного цивільного (майнового) права позивача.

Ураховуючи те, що позовні вимоги в цій справі є похідними при вирішенні судом питання щодо правомірності набуття особами права власності на спірне майно і можуть впливати на майнові права та інтереси цих осіб, Суд, незважаючи на участь у спорі суб'єкта владних повноважень, дійшов висновку про те, що цей спір не є публічно-правовим та не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Колегія суддів також вказує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі № 807/137/18 з метою встановлення чіткого критерію визначення юрисдикції спорів щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, відступила від висновків, викладених у постановах від 04 квітня 2018 року у справах № 817/567/16 та № 826/9928/15, від 10 квітня 2018 року у справі № 808/8972/15, від 16 травня 2018 року у справі № 826/4460/17, від 23 травня 2018 року у справі № 815/4618/16, від 05 червня 2018 року у справі № 04/20728/14, від 12 червня 2018 року у справі № 823/378/16, від 13 червня 2018 року у справах № 820/2675/17 та 803/1125/17 щодо належності до юрисдикції адміністративних судів спорів за позовами осіб, які не були заявниками вчинення реєстраційних дій, до державного реєстратора про скасування його рішень чи записів у державному реєстрі стосовно державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

У вказаному рішенні Велика Палата Верховного Суду вказала, що такий критерій визначення юрисдикції спору як наявність порушень вимог чинного реєстраційного законодавства у діях державного реєстратора під час державної реєстрації прав на нерухоме майно не завжди є достатнім та ефективним, адже наявність цих порушень можна встановити лише при розгляді справи по суті, а не на момент звернення позивача з позовною заявою. Крім того, скасування державної реєстрації права, належного одній особі, за заявою іншої особи в порядку адміністративного судочинства не дозволяє остаточно вирішити спір між цими особами. Тож не виконується основне завдання судочинства. У таких спорах питання правомірності укладення цивільно-правових договорів, на підставі яких відбулись реєстраційні дії, обов'язково постають перед судом, який буде вирішувати спір, незалежно від того, чи заявив позивач вимогу щодо оскарження таких договорів. Отже, в зазначеній категорії справ вирішуються спори про цивільне право між особами, які вимагають скасування державної реєстрації, й особами, за якими зареєстровано право чи обтяження. А тому мають розглядатися судами господарської або цивільної юрисдикції залежно від суб'єктного складу сторін спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 354 КАС України Суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно ч. 1 ст. 354 КАС України.

Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених ч. 1 ст. 354 КАС України, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

За таких обставин, рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а провадження у справі - закриттю.

Відповідно до ч. 6 ст. 346 КАС України визначено, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції, крім випадків, якщо:

1) учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної юрисдикції;

2) учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах;

3) Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.

Враховуючи те, що Великої Палатою Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної юрисдикції спору у подібних правовідносинах у суду відсутні підстави для передачі даної справи на розгляд до Великої Палати Верховного Суду.

Керуючись ст. 343, 349, 354, 356 КАС України, Суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк", задовольнити частково.

Касаційну скаргу Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Швеця Руслана Олеговича задовольнити.

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 грудня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2019 року скасувати.

Провадження у справі № 826/18573/16 закрити.

Роз'яснити про право на звернення до суду в порядку цивільного судочинства.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий А. Ю. Бучик

Судді Л. Л. Мороз

А. І. Рибачук