Історія справи

Ухвала КАС ВП від 09.05.2018 року у справі №826/4398/18

ПОСТАНОВА

Іменем України

08 серпня 2019 року

Київ

справа № 826/4398/18

провадження № К/9901/1267/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Бевзенка В. М., Данилевич Н. А.,

розглянув у попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції справу

за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Вищої кваліфікаційної комісії суддів України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 3 липня 2018 року, ухвалене у складі головуючого судді Смолія І. В., та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2018 року, прийняту у складі колегії суддів: Ганечко О. М. (головуючий), Сорочка Є. О., Коротких А. Ю.

І. Суть спору

1. У березні 2018 року ОСОБА_1 (надалі також ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (надалі також Комісія, ВККС, відповідач), у якому просив:

1.1. визнати протиправною відмову керівництва Комісії у наданні ОСОБА_1 невикористаної щорічної основної відпустки тривалістю 9 робочих днів з 19 лютого по 1 березня 2018 року та додаткової оплачуваної відпустки тривалістю 15 календарних днів з 2 по 16 березня 2018 року за календарний період 2017-2018 роки;

1.2. зобов`язати Комісію надати ОСОБА_1 зазначену відпустку за календарний період 2017-2018 роки з виплатою винагороди та допомоги на оздоровлення у порядку, передбаченому статтею 136 Закону України від 2 червня 2016 року

№ 1402-VIIІ «Про судоустрій і статус суддів» (надалі - Закон № 1402-VIIІ);

1.3. зобов`язати ВККС з метою забезпечення ефективного захисту прав позивача надавати ОСОБА_1 , як члену Комісії, відпустку з дотриманням порядку, передбаченого статтею 136 Закону № 1402-VIIІ.

2. Позов обґрунтований протиправністю відмови відповідача у наданні позивачу, який є членом Комісії та суддею у відставці, невикористаної щорічної основної відпустки та додаткової оплачуваної відпустки за згадані періоди, що була мотивована посиланням на загальне законодавство про працю та відпустки, без урахування положень статті 136 Закону № 1402-VIIІ.

3. Відповідач позов не визнав, посилаючись на те, що нормами Закону України від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (надалі - Закон № 504/96-ВР) та Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП) установлено гарантовану державою працюючим особам мінімальну тривалість щорічної основної відпустки - 24 днів, тоді як на момент виникнення спірних правовідносин позивач таку відпустку використав. Також відповідач звертав увагу на відсутність правового врегулювання Законом № 1402-VIII порядку реалізації права на відпустку членами Комісії, зокрема, які є суддями у відставці.

ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи

4. Рішенням ХІІ позачергового з`їзду суддів України від 25 вересня 2014 року позивача - ОСОБА_1 обрано членом ВККС.

5. Постановою Верховної Ради України від 8 вересня 2016 року № 1515-VIII

ОСОБА_1 звільнено з посади судді відповідно до пункту 9 частини п`ятої статті 126 Конституції України, у зв`язку з поданням заяви про відставку.

6. 13 лютого 2018 року ОСОБА_1 звернувся до голови Комісії із заявою про надання йому невикористаної щорічної основної відпустки тривалістю 9 робочих днів з 19 лютого по 1 березня 2018 року та додаткової оплачуваної відпустки тривалістю 15 календарних днів з 2 березня 2018 року по 16 березня 2018 року за календарний період 2017-2018 роки.

7. Відповідач відмовив у наданні вказаної відпустки позивачу з тих підстав, що останній станом на 14 лютого 2018 року використав повністю щорічну основну відпустку тривалістю 24 календарні дні за зазначений календарний період роботи.

8. Обґрунтовуючи таку відмову, відповідач зазначив, що статтею 6 Закону

№ 504/96-ВР установлено гарантовану державою працюючим особам мінімальну тривалість щорічної основної відпустки - 24 дні, та наголосив на відсутності правового врегулювання Законом № 1402-VIII порядку реалізації права на відпустку членами Комісії, зокрема, які є суддями у відставці.

9. Вважаючи наведене протиправним, позивач звернувся до суду.

10. В аспекті предмету доказування у цій справі суд апеляційної інстанції також установив, що допомога на оздоровлення за період з 2017-2018 років ОСОБА_1 виплачена не була з тих підстав, що це не передбачено чинним законодавством.

ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

11. Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 3 липня 2018 року, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2018 року, позов задовольнив:

11.1. визнав протиправною відмову ВККС у наданні ОСОБА_1 невикористаної щорічної основної відпустки тривалістю 9 робочих днів з 19 лютого по 1 березня 2018 року та додаткової оплачуваної відпустки тривалістю 15 календарних днів з 2 по 16 березня 2018 року за календарний період 2017-2018 роки;

11.2. зобов`язав ВККС надати ОСОБА_1 відпустку за календарний період 2017-2018 роки з виплатою винагороди та допомоги на оздоровлення у порядку, передбаченому статтю 136 Закону № 1402-VIII.

12. Таке своє рішення суд першої інстанції, позицію якого підтримав апеляційний суд, з-поміж іншого, мотивував тим, що тривалість відпустки члена Комісії, як працюючої особи, та її оплата має відповідати тривалості та порядку надання щорічних відпусток, визначеним Законом № 1402-VIII для судді.

IV. Провадження в суді касаційної інстанції

13. Комісія подала касаційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судами першої й апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права.

14. Як і під час судового розгляду в судах першої й апеляційної інстанцій, у касаційній скарзі ВККС наполягає на тому, що тривалість і порядок надання відпусток членам Комісії визначені статтями 74, 75 КЗпП і статтею 6 Закону № 504/96-ВР та не потребують додаткового правового регулювання, а тому Комісія правомірно відмовила у наданні позивачу відпустки.

15. У касаційній скарзі відповідач просить скасувати оскаржувані судові рішення й ухвалити рішення про відмову в позові.

V. Оцінка Верховного Суду

16. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

17. Стаття 45 Конституції України гарантує кожному, хто працює, має право на відпочинок.

18. Загальні умови, тривалість та порядок надання відпусток урегульовано нормами КЗпП і Закону № 504/96-ВР.

19. За змістом статі 74 КЗпП громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

20. Стаття 75 указаного Кодексу визначає, що щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Особам віком до вісімнадцяти років надається щорічна основна відпустка тривалістю 31 календарний день.

Для деяких категорій працівників законодавством України може бути передбачена інша тривалість щорічної основної відпустки. При цьому тривалість їх відпустки не може бути меншою за передбачену частиною першою цієї статті.

21. За приписами частини першої статті 6 Закону № 504/96-ВР щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

22. При цьому положення цих нормативних актів щодо тривалості щорічної основної відпустки не поширюються на працівників, тривалість відпустки яким установлюється іншими актами законодавства, за умови що ця тривалість не буде меншою за мінімально визначену цими законодавчими актами (частина третя статті 75 КЗпП, частина десята статті 6 Закону № 504/96-ВР).

23. Відповідно до частини першої статті 92 Закону № 1402-VIII Вища кваліфікаційна комісія суддів України є державним органом суддівського врядування, який на постійній основі діє у системі правосуддя України.

24. Повноваження Комісії визначені частиною першою статті 93 вказаного Закону. Відповідно до цієї норми Вища кваліфікаційна комісія суддів України:

1) веде облік даних про кількість посад суддів у судах, у тому числі вакантних;

2) проводить добір кандидатів для призначення на посаду судді, у тому числі організовує проведення щодо них спеціальної перевірки відповідно до закону та приймає кваліфікаційний іспит;

3) вносить до Вищої ради правосуддя рекомендацію про призначення кандидата на посаду судді;

4) вносить рекомендацію про переведення судді відповідно до цього Закону, крім переведення як дисциплінарної санкції;

5) визначає потреби у державному замовленні на професійну підготовку кандидатів на посаду судді у Національній школі суддів України;

6) затверджує форму і зміст заяви про участь у доборі кандидатів на посаду судді, анкети кандидата на посаду судді, порядок складення відбіркового іспиту та методику оцінювання його результатів, порядок проходження спеціальної підготовки кандидатів на посаду судді, порядок складення кваліфікаційного іспиту та методику оцінювання кандидатів, положення про проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді, порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, порядок формування і ведення суддівського досьє (досьє кандидата на посаду судді) та інші процедури виконання Комісією її функцій;

7) проводить кваліфікаційне оцінювання;

8) забезпечує ведення суддівського досьє, досьє кандидата на посаду судді;

9) бере у межах компетенції участь у міжнародному співробітництві, у тому числі встановлює зв`язки з іноземними закладами, установами та організаціями, проектами міжнародної технічної допомоги, є бенефіціаром, реципієнтом міжнародної технічної допомоги, головним розпорядником міжнародної допомоги від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій;

10) здійснює інші повноваження, визначені законом.

25. До складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України обираються (призначаються) шістнадцять членів, які є громадянами України, мають повну вищу юридичну освіту і стаж професійної діяльності у сфері права не менше п`ятнадцяти років (частина перша статті 94 Закону № 1402-VIII).

26. Зокрема, відповідно до пункту 1 частини другої статті 94 Закону № 1402-VIII до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України обираються (призначаються) з`їздом суддів України - вісім членів Комісії з числа суддів, які мають стаж роботи на посаді судді щонайменше десять років, або суддів у відставці.

27. За змістом частин дев`ятої-тринадцятої цієї ж статті за членом Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, який є суддею або державним службовцем, на час здійснення повноважень зберігаються посада, статус і місце роботи.

Члени Вищої кваліфікаційної комісії суддів України на час здійснення повноважень відряджаються до Комісії та не можуть виконувати будь-яку іншу оплачувану роботу, крім викладацької, творчої та наукової.

Члени Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, обрані з`їздом суддів України, не можуть здійснювати правосуддя.

Члени Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, які є адвокатами, на час виконання повноважень членів Комісії повинні зупинити адвокатську діяльність та участь в органах адвокатського самоврядування.

На членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України поширюються вимоги та обмеження, встановлені законодавством у сфері запобігання корупції.

Члени Вищої кваліфікаційної комісії суддів України повинні у своїй діяльності та поза її межами дотримуватися найвищих стандартів етичної поведінки, в тому числі принципів та правил етики, які застосовуються до суддів.

Члени Вищої кваліфікаційної комісії суддів України не мають права суміщати свою посаду з будь-якими посадами в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, органах професійного самоврядування, зі статусом народного депутата України, депутата Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласної, районної, міської, районної у місті, сільської, селищної ради, підприємницькою діяльністю, будь-якою іншою оплачуваною роботою або отримувати винагороду (крім здійснення викладацької, наукової і творчої діяльності та отримання винагороди за неї), а також входити до складу керівного органу чи наглядової ради юридичної особи, що має на меті одержання прибутку.

28. Відповідно до частини сьомої статті 102 Закону № 1402-VIII розмір винагороди члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, який не є суддею, встановлюється у розмірі посадового окладу судді Верховного Суду з коефіцієнтом 1,5.

Розмір винагороди члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, який є суддею, дорівнює сумі його суддівської винагороди, якщо така сума перевищує розмір посадового окладу судді Верховного Суду з коефіцієнтом 1,5

29. Робота на посаді члена Комісії зараховується до стажу роботи на посаді судді (пункт 2 частини першої статті 137 Закону № 1402-VIII).

30. Статтею 136 Закону № 1402-VIII обумовлено, що суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу. Суддям, які мають стаж роботи більше 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів.

31. Згідно зі статтею 1 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (надалі - Закон № 1798-VIII) Вища рада правосуддя (надалі також ВРП) є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

32. Відповідно до статті 21 Закону № 1798-VIII на час виконання повноважень члени Вищої ради правосуддя з числа суддів та прокурорів відряджаються до Вищої ради правосуддя із збереженням за ними посад, які вони обіймали на момент обрання (призначення) членами Вищої ради правосуддя.

Розмір винагороди члена Вищої ради правосуддя встановлюється у розмірі посадового окладу судді Верховного Суду з коефіцієнтом 1,5.

Розмір винагороди члена Вищої ради правосуддя, який є суддею, дорівнює сумі його суддівської винагороди, якщо така сума перевищує розмір посадового окладу судді Верховного Суду з коефіцієнтом 1,5.

Виплата винагороди членам Вищої ради правосуддя провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України.

Члену Вищої ради правосуддя, який не є суддею, надається відпустка та допомога на оздоровлення відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Член Вищої ради правосуддя у своїй діяльності є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання.

33. Аналіз положень Законів № 1402-VIII і № 1798-VIII дає підстави для висновку про те, що оскільки розмір винагороди члена ВККС дорівнює розміру винагороди члена ВРП та обчислюється на основі посадового окладу судді Верховного Суду, а робота на посадах членів цих органів суддівського врядування зараховується до стажу роботи на посаді судді, діяльність членів ВККС і ВРП за змістом, складністю та ступенем відповідальності подібні як між собою, так і по відношенню до діяльності судді.

34. Також слід звернути увагу на те, що у пункті 3.2 Пояснювальної записки до проекту Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (доопрацьованого) від 26 січня 2016 року (реєстр. № 3526), з-поміж іншого, зазначено таке: «Проект передбачає, що відповідно до закону в системі правосуддя утворюються органи та установи для забезпечення добору суддів, прокурорів, їх професійної підготовки, оцінювання, розгляду справ щодо їх дисциплінарної відповідальності, фінансового та організаційного забезпечення судів. Такі органи та установи можуть бути утворені як самостійні органи у системі правосуддя, так і діяти у складі Вищої ради правосуддя, що визначатиметься відповідним законом».

35. Із цього висновується, що Президент України, як ініціатор змін до Основного Закону України щодо правосуддя, наголошував, що функція добору суддів може бути як у складі компетенції ВРП, так і у складі компетенції іншого органу у системі правосуддя. Це означає, що за своєю спрямованістю та вагомістю у сфері забезпечення правосуддя ця функція подібна до інших функцій, що включені до компетенції ВРП.

36. Таким чином, тривалість і порядок надання відпустки члену ВККС повинні відповідати статті 136 Закону № 1402-VIII, шляхом застосування аналогії закону, а саме частини третьої статті 21 Закону № 1798-VIII.

VІ. Висновки

37. За наведеного правового регулювання та обставин справи висновки судів першої й апеляційної інстанцій про протиправність спірної відмови ВККС у наданні позивачеві відпустки та наявність підстав для задоволення позову є правильними.

38. Доводи касаційної скарги вказаних висновків не спростовують.

39. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

VІI. Судові витрати

40. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України залишити без задоволення.

2. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 3 липня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2018 року у справі № 826/4398/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

Головуючий М. І. Смокович

Судді В. М. Бевзенко

Н. А. Данилевич