Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

08 серпня 2019 року

Київ

справа №815/95/15

адміністративне провадження №К/9901/5726/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Балтської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2015 року (суддя Вовченко О.А.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 3 червня 2015 року (колегія у складі суддів: Скрипченка В.О., Золотнікова О.С., Осіпова Ю.В) у справі № 815/95/15 за позовом Публічного акціонерного товариства «Одесагаз» до Балтської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області про скасування податкової вимоги та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Одесагаз» (надалі позивач, Товариство) звернулось до Одеського окружного адміністративного суду із позовом до Балтської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Одеській області (після реорганізації Балтської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області) (надалі відповідач, податковий орган) про скасування податкових вимог про сплату податкового боргу з земельного податку та збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ та зобов`язання податкового органу внести до картки особового рахунку відомості про сплату Товариством податків та зборів.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що Товариством надані АТ «Єврогазбанк» на виконання відповідні платіжні доручення, які прийняті до виконання. Товариство заявами повідомило податковий орган про сплату грошових зобов`язань, згідно зазначених платіжних доручень. Оскільки позивачем вчинені всі необхідні дії для фактичної сплати податкового боргу, він вважає, що відповідач зобов`язаний відкоригувати дані особової картки платника податків шляхом виключення з них сум боргу.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2015 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 3 червня 2015 року, позов задоволено. Скасовано податкові вимоги податкового органу від 2 липня 2014 року: № 922-25 про сплату боргу з земельного податку в сумі 1 744,40 грн, № 914-25 про сплату боргу за збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності в сумі 4 250,20 грн.

Зобов`язано податковий орган внести до обліку податків і зборів відомості про сплату позивачем за платіжними дорученнями № 13177 від 17 червня 2014 року в сумі 46 050,26 грн, № 13179 від 17 червня 2014 року в сумі 16 807,19 грн, № 13238 від 18 червня 2014 року в сумі 1 744,10 грн, № 13314 від 18 червня 2014 року на суму 4 326,67 грн, № 13300 від 18 червня 2014 року на суму 4 300,00 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, с доводами якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що направлення позивачем до обслуговуючого банку належним чином оформлених платіжних доручень на оплату обов`язкових платежів та зборів (при наявності необхідної кількості коштів на рахунку) є належними, необхідними та достатніми діями, які платник податку повинен вчинити для оплати податкового зобов`язання.

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Відзив позивача на касаційну скаргу не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивачем до обслуговуючого банку - АТ «Єврогазбанк»:

- 17 червня 2014 року надані платіжні доручення: № 13177 для перерахування єдиного внеску за травень 2014 року в сумі 46 050,26 грн, отримувач Балтська ОДПІ, банк отримувача ГУДКСУ в Одеській області (м.Одеса); № 13179 для перерахування прибуткового податку із заробітної плати за травень 2014 року в сумі 16 807,19 грн, отримувач УДКСУ у Балтському районі, банк отримувача ГУДКСУ в Одеській області (м.Одеса);

- 18 червня 2014 року надані платіжні доручення: №13238 для сплати земельного податку з юридичних осіб за травень 2014 року в сумі 1 744,40 грн, отримувач УДКСУ у Балтському районі, банк отримувача ГУДКСУ в Одеській області (м.Одеса); №13314 для сплати збору в виді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ за травень 2014 року в сумі 4 326,67 грн, отримувач УДКСУ у Балтському районі, банк отримувача ГУДКСУ в Одеській області (м.Одеса); №13300 для сплати збору в виді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ за червень 2014 року в сумі 4 300,00 грн., отримувач УДКСУ у Балтському районі, банк отримувача ГУДКСУ в Одеській області (м.Одеса).

Заявами № 79 від 20 червня 2014 року, № 101 від 26 червня 2014 року позивач повідомив податковий орган, що подав платіжні доручення на перерахування платежів до бюджету за Балтське управління експлуатації газового господарства до АТ «Єврогазбанк», але з вини банку зарахування до бюджету не було проведено. Також до заяв додані копії платіжних доручень.

Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 16 липня 2014 року № 424 «Про віднесення публічного акціонерного товариства «Європейський газовий банк» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 16 липня 2014 року прийнято рішення № 57 про запровадження з 17 липня 2014 року тимчасову адміністрацію строком на 3 місяці по 17 жовтня 2014 року.

Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що грошові кошти за вказаними платіжними дорученнями від 17 червня 2014 року та 18 червня 2014 року не списані банком з рахунків позивача без поважних причин.

Суд не погоджується з таким висновком судів першої та апеляційної інстанції, оскільки судами не досліджено, чи відбулось списання коштів з розрахункового рахунку Товариства, якщо так - то коли фактично списано кошти, якщо ні - то з яких підстав.

В матеріалах справи відсутні та судами попередніх інстанцій не досліджено банківські виписки по розрахунковим рахункам Товариства та платіжні доручення (якщо їх повернуто банком) із зазначенням підстави для невиконання.

В матеріалах справи містяться копії довідок за підписом начальника Одеського відділення № 1 АТ «Єврогазбанк», на яких відсутній відбиток печатки відділення.

Частиною 1 статті 79 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діяла на момент прийняття рішення судом першої інстанції) встановлено, що письмовими доказами є документи (у тому числі електронні документи), акти, листи, телеграми, будь-які інші письмові записи, що містять в собі відомості про обставини, які мають значення для справи.

Приписами частини 4 статті 79 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що оригінали письмових доказів, що є у справі, повертаються судом після їх дослідження, якщо це можливо без шкоди для розгляду справи, або після набрання законної сили судовим рішенням у справі за клопотанням осіб, які їх надали. У справі залишається засвідчена суддею копія письмового доказу.

Тобто, належним письмовим доказом, на підставі якого суд здійснює розгляд справи, є оригінал документу, або його копія, засвідчена суддею.

В матеріалах справи відсутні оригінали документів, жодна копія, яка є в наявності, не засвідчена суддею.

Таким чином, з огляду на неприпустимість прийняття зазначених копій як належних та допустимих доказів, Суд зазначає, що судами попередніх інстанцій не встановлено факт наявності достатньої кількості грошей на розрахункових рахунках Товариства. Не встановлено, чи був розрахунковий рахунок Товариства вільним від будь яких обтяжень, які могли перешкодити перерахуванню коштів.

Крім того, судами попередніх інстанцій не досліджено, чи надходили в подальшому кошти в рахунок сплати необхідних податків та зборів. Не досліджено, чи звертався податковий орган із відповідною вимогою до банку.

За таких обставин, Суд не погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанції щодо доведеності позивачем своїх вимог, з огляду на його передчасність.

Касаційний суд, розглядаючи касаційну скаргу податкового органу в межах її доводів, вважає висновки суду першої та апеляційної інстанцій передчасними, та такими, що зроблені без повного з`ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, а відтак такі судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до приписів статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинної на період розгляду судами попередніх інстанцій даної справи) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Не встановлення та ненадання правової оцінки обставинам, які мають суттєве значення у справі, свідчить про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при розгляді справи.

Як встановлено частиною 1 статті 242 статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України в чинній редакції, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з частиною 4 статті 9 статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України на суд покладається обов`язок вживати визначених законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

За правилами статті 341 статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини четвертої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Верховний Суд вважає, що вище встановлені порушення, допущені як судом апеляційної, так і судом першої інстанцій, відтак справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Відповідно до частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Отже Суд приходить до висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм процесуального права, не встановив фактичні обставини, що мають значення для справи, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Балтської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області задовольнити частково.

2. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 3 червня 2015 року у справі № 815/95/15 скасувати та направити справу на новий розгляд до Одеського окружного адміністративного суду.

3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.П. Юрченко

І.А. Васильєва

С.С. Пасічник ,

Судді Верховного Суду