Історія справи

ф

ПОСТАНОВА

Іменем України

08 серпня 2019 року

Київ

справа №0870/923/12

адміністративне провадження №К/9901/9017/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Автотранс» на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2015 року (колегія у складі суддів: Сафронової С.В., Поплавського В.Ю., Чепурнова Д.В.) у справі № 0870/923/12 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Автотранс» до Державної податкової інспекції у Приазовському районі Запорізької області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Автотранс» (надалі позивач, Товариство) звернулось до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Державної податкової інспекції у Приазовському районі Запорізької області (надалі відповідач, податковий орган) про скасування податкового повідомлення-рішення, якими збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що акт перевірки є незаконним, а висновки, викладені в ньому, необґрунтовані та безпідставні.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 5 липня 2012 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000372302 від 23 грудня 2011 року.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем не доведено правомірність прийняття спірного рішення, внаслідок чого суд вважає вимоги позивача обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 14 квітня 2015 року скасував постанову суду першої інстанції, та прийняв нову постанову про відмову у задоволені адміністративного позову.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції не належним чином дослідив реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції позивач подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанцій та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відзив на касаційну скаргу від податкового органу до Верховного Суду не надходив, що не перешкоджає касаційному перегляду.

Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що в період з 31 жовтня 2011 року по 4 листопада 2011 року податковим органом проведена позапланова невиїзна документальна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з оподаткування податку на додану вартість за травень 2011 року при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ «ВКФ "Плутон Трейд», за результатами якої складено акт № 288/23/36097953 від 11 листопада 2011 року.

Висновками акта встановлено порушення позивачем вимог пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачем занижено податок на додану вартість за травень 2011 року на загальну суму 120 786,30 грн.

На підставі вказаного акта, податковим органом прийнято податкове повідомлення рішення №0000372302 від 23 листопада 2011 року, в якому визначено суму грошового зобов`язання по податку на додану вартість у сумі 120786,30 грн та 1,00 грн штрафної санкції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у перевіряємому періоді Позивач мав договірні відносини з ТОВ «ВКФ «Плутон Трейд» відповідно до договору постачання запчастин № 01-03 від 4 березня 2011 року. Предметом вказаного договору є обов`язок Постачальника (ТОВ «ВКФ «Плутон Трейд») протягом строку дії договору поставляти Покупцю (Позивачу) запчастини в асортименті за його замовленням, що остаточно погоджуються сторонами в рахунках-фактурах, накладних, а Покупець зобов`язується приймати товар та сплачувати його на встановлених договірних умовах. Договір діє до 31 грудня 2011 року.

Суд першої інстанції дійшов висновку про законність формування позивачем податкового кредиту по податку на додану вартість, зазначаючи про відсутність будь-яких сумнівів щодо товарності операції між позивачем та його контрагентом у зв`язку з достатністю документів які підтверджують факт поставки товару позивачу, а саме: накладних, договорів оренди транспортних засобів, договорів перевезення вантажу, платіжних доручень та актів виконаних робіт, якими на думку суду першої інстанції підтверджуються договірні відносини позивача з ТОВ "ВКФ «Плутон Трейд» відповідно до договору постачання запчастин № 01-03 від 04.03.2011 року, та спростовуються висновки податкового органу в частині відсутності реальних правових наслідків укладених угод.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції посилався на наявність кримінальної справи № 60112118 за ознаками злочину, передбаченого частиною 4 статті 358 Кримінального кодексу України за фактом підробки підписів в податковій звітності з ПДВ ТОВ «ВКФ „Плутон Трейд», та обставини встановлені під час розслідування кримінальної справи № 32013080280000054, по якій директор ТОВ «Торговий дім «Автотранс» ОСОБА_1 обвинувачується в скоєні злочинів, передбачених частиною 3 статті 212, частиною 4 статті 358, частиною 1 статті 266 Кримінального кодексу України, і під час розслідування якої встановлено нікчемність правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «ВКФ «Плутон Трейд».

Частиною 4 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, яка діяла на момент прийняття рішення судом апеляційної інстанції) встановлено, що вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Суд апеляційної інстанції прийняв як доказ обвинувальний акт відносно ОСОБА_1 та посилання на наявність кримінальної справи № 60112118, але не з`ясував, чи ухвалено вироки у вказаних кримінальних провадженнях та чи набрали вони законної сили.

Крім того, частинами 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, яка діяла на момент прийняття рішення судами попередніх інстанцій) встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд зазначає, що суб`єкт владних повноважень повинен доказувати правомірність свого рішення саме на час його прийняття, та не може керуватись обставинами та доказами, яких не існувало на такий момент.

Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, яка діє на момент розгляду справи Верховним судом) встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Судом апеляційної інстанції не встановлено, чи знав податковий орган на час перевірки про наявність кримінальних проваджень, чи покладені вищезазначені вироки (якщо вони ухвалені) в основу оскаржуваного рішення.

Тільки встановивши вказані обставини можливо визначити обсяг належних та допустимих доказів, які можливо прийняти при вирішенні даної справи.

За таких обставин, касаційний суд, розглядаючи касаційну скаргу позивача в межах її доводів, вважає висновки суду апеляційної інстанцій про обґрунтованість податкових повідомлень-рішень передчасними, та такими, що зроблені без повного з`ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, а відтак таке судове рішення не є таким, що відповідає вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Приймаючи рішення, суд апеляційної інстанції обмежився цитуванням доводів податкового органу, не дослідивши доказі по справі з огляду на їх належність та допустимість.

Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до приписів статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинної на період розгляду судами попередніх інстанцій даної справи) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Не встановлення та ненадання правової оцінки обставинам, які мають суттєве значення у справі, свідчить про недотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при розгляді справи.

Як встановлено частиною 1 статті 242 статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України в чинній редакції, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з частиною 4 статті 9 статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України на суд покладається обов`язок вживати визначених законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

За правилами статті 341 статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини четвертої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Верховний Суд вважає, що вище встановлені порушення, допущені судом апеляційної інстанції, відтак справа підлягає направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Відповідно до частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Отже Суд приходить до висновку, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, не встановив фактичні обставини, що мають значення для справи, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Автотранс» задовольнити частково.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2015 року у справі № 0870/923/12 скасувати та направити справу на новий розгляд до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду.

3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.П. Юрченко

І.А. Васильєва

С.С. Пасічник ,

Судді Верховного Суду