Історія справи

Ухвала КАС ВП від 07.01.2020 року у справі №420/4830/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 420/4830/19

адміністративне провадження № К/9901/36818/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Жука А. В.,

суддів: Білак М. В., Калашнікової О. В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу

за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, про визнання протиправним та скасування наказу №145 від
01.08.2019 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов'язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2019 року (у складі головуючого судді - Стефанова С. О.) та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2019 року (у складі колегії суддів: судді-доповідача - Шляхтицького О. І., суддів: Федусика А. Г., Семенюка Г. В) у справі № 420/4830/19, -

BCTAHOBИB:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У серпні 2019 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просила визнати наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі - відповідач) № 145 від 01.08.2019, про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протиправним і скасувати його; зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області у відповідності з процедурою, передбаченою статтею 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

2. В обґрунтування позовних вимог зазначалось, що у 2019 році позивачка звернулася до Управління у справах біженців ГУ ДМС України в Одеській області з заявою про звернення за захистом в Україні та отримала повідомлення № 5/1-243 від 01.08.2019 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Позивач зазначає, що відповідач не надав належної оцінки тому факту, що ОСОБА_1 виїхала з країни походження разом з родиною через переслідування та утиск зі сторони представників влади в зв'язку з політичною діяльністю чоловіка та діяльністю батька чоловіка. Також, позивачка вказує на те, що ГУ ДМС України в Одеській області не було належним чином досліджено інформації по країні походження, що привело до прийняття неправомірного рішення.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 20.09.2019 у задоволенні адміністративного позову відмовив.

4. Суд першої інстанції дійшов висновку, що наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області №145 від 01.08.2019 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є правомірним, доводи та аргументи позивача - необґрунтовані.

5. Не погоджуючись з даним рішенням суду, ОСОБА_1 звернулась із апеляційною скаргою, в якій зазначала, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального та матеріального права, невідповідністю висновків суду обставинам справи, у зв'язку з чим просила його скасувати та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити.

6. Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2019 року - без змін.

7. Колегія суддів апеляційного суду погодилась з висновком суду першої інстанції, що твердження позивачки носять загальний характер, не містять належної аргументації та деталізації, відтак ОСОБА_1 не змогла повідомити обставини, які б вказували на причини її виїзду за межі країни громадянської належності пов'язані з ймовірними переслідуваннями за ознаками визначення статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. Додатково, позивачка не надала належного обґрунтування ймовірним побоюванням стосовно існування загрози для її життя та безпеки у випадку повернення на батьківщину.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї

8. Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій ОСОБА_1 28.12.2019 звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2019 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2019 року; визнати наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області № 145 від 01.08.2019 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протиправним і скасувати його; зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області у відповідності з процедурою, передбаченою ст.8 Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

9. В обґрунтування поданої скарги вказується, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права зі порушеннями норм процесуального права, що призвело до винесення незаконних рішень.

10. ОСОБА_1 зазначає, що вона не отримувала ухвалу Одеського окружного адміністративного суду про відкриття провадження у справі та не була належним чином повідомлена про те, що справа буде розглядатись в письмовому провадженні без виклику сторін, позаяк у позовній заяві позивач просила розглянути справу за участі сторін.

11. Також, скаржник вважає, що відповідачем прийнято неправомірне рішення, так як не було належним чином досліджено інформацію по країні походження.

12. Додатково, позивач вказує, що має об'єктивні побоювання за своє життя та здоров'я у випадку повернення до країни походження, вважає посилання відповідача та судів попередніх інстанцій про необґрунтованість поданих нею доводів - неправомірними, наводячи відповідні факти у позовній заяві, апеляційній скарзі та касаційній скарзі зокрема.

13.24 січня 2020 року від Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому відповідач вважає скаргу безпідставною та такою, що не спростовує висновки судів попередніх інстанцій, а рішення судів такими, що прийняті з урахуванням усіх обставин справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

ІІ. РУХ АДМІНІСТРАТИВНОЇ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

14. Касаційна скарга ОСОБА_1 надійшла до Верховного Суду 28.12.2019.

15. Протоколом автоматизованого розподілу справ між суддями від 28.12.2019 визначено склад суду: суддя-доповідач Жук А. В., судді: Білак М. В., Калашнікова О. В.

16. Ухвалою Верховного Суду від 03.01.2020 відкрито провадження по даній адміністративній справі.

17. Ухвалою судді Верховного Суду від 03.02.2021 дану адміністративну справу призначено до касаційного розгляду в попередньому судовому засіданні за наявними у справі матеріалами.

ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

18. ОСОБА_1 є громадянкою Таджикистану, за національністю таджик, віросповідання - мусульманин-суніт, з 2008 року у шлюбі з ОСОБА_2, має двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_3, гр. Таджикистану, та ОСОБА_4, гр. Таджикистану.

19. Позивач документована паспортом громадянина Таджикистану № НОМЕР_1 та довідкою про звернення за захистом в Україні № НОМЕР_2.

20.22 липня 2019 року ОСОБА_5 звернулась до ГУ ДМС України в Одеській області с заявою-анкетою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зазначивши що вона виїхала з Таджикистану через наявність проблем з правоохоронними органами країни громадянської належності у зв'язку з членством її чоловіка в Партії ісламського відродження Таджикистану.

21. В заяві-анкеті від 22.07.2019 позивач також зазначила, що 16.08.2018 вона вибула на підставі паспортного документу авіарейсом Душанбе (Таджикистан) - Москва (РФ), звідки вирушила залізничним транспортом до м. Брест (Білорусь), де проживала більше 2-х місяців. В подальшому особа повернулась залізничним транспортом до м. Москва (РФ) та вирушила до м. Харків (Україна). 06.11.2018 позивачка прибула до України, місце прибуття - Харків-пасажирський. Звідти ОСОБА_5 вирушила залізничним транспортом до м. Миколаїв (Україна), де проживала разом з родиною близько 6 місяців до переїзду в м. Одеса (Україна).

22. За наслідками розгляду заяви-анкети позивачки від 22.07.2019 та особової справи заявниці № 2019OD0142, головним спеціалістом відділу по роботі з шукачами захисту управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області ОСОБА_6, на підставі проведеного анкетування від
25.07.2019 та інтерв'ю від 01.08.2019, матеріалів особової справи чоловіка заявниці (НОМЕР_3), підготовлений висновок про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 1 серпня 2019 року. Головний спеціаліст Бугакова Валерія вважала, що заява громадянки Таджикистану на установчі дані є очевидно необґрунтованою, за відсутності умов, зазначених пунктами 1, 13 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі - Закон), вважала доцільним на підставі пунктами 1, 13 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" прийняти рішення про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

23. Управлінням з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області наказом №145 від 01.08.2019, відповідно до пунктів 4,6 статті 8 Закону та пунктів 4.3,4.4. Правил наказу МВС №649 від 07.09.2011, приймаючи до уваги письмовий висновок головного спеціаліста відділу по роботі з шукачами захисту стосовно матеріалів особової справи № 2019OD0142, громадянки Таджикистану на установчі дані ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянці Таджикистану ОСОБА_1, відмовлено.

24. Повідомлення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 01.08.2019 №5/1-243, позивачка отримала 09.08.2019.

25. Не погоджуючись з наказом ГУ ДМС України в Одеській області № 145 від 1 серпня 2019 року "Про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту", вважаючи його протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивачка звернулась з даним адміністративним позовом до суду.

26. Вказані обставини є встановленими та сторонами не заперечуються.

IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

(в редакцій, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

27. Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі - Закон, Закон 3671-VI)

27.1. За змістом ~law16~, біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

На підставі пункту 13 частини 1 статті 1 Закону, особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та ~law17~, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

За правилами ~law18~, додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.

27.2 Згідно з частиною 5 статті 5 Закону, особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в ~law19~, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

27.3. Відповідно до ~law20~ визначено умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зокрема не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені ~law21~, відсутні.

27.4. За змістом частини 5 статті 10 Закону, за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

28. Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року №4бО-IX, що набрав чинності 8 лютого 2020 року, внесено ряд змін до Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України"), зокрема до Глави 2 "Касаційне провадження" Розділу III "Перегляд судових рішень".

29. Разом з тим, пунктом 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року №4бО-IX встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року №4бО-IX, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року №4бО-IX.

30. Оскільки касаційна скарга подана до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року №460-1Х, то здійснюючи касаційний перегляд справи Верховний Суд керується положеннями КАС України, які діяли до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року №4бО-IX, тобто у редакції Кодексу, чинній до 8 лютого 2020 року.

31. Відповідно до частини 1 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги і на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

32. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 341 КАС України).

33. Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття біженець включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів. 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

34. Відповідно до Директиви Європейського Союзу Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянств як біженців або як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту, які використовуються у практиці Європейського Суду з прав людини, заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними, не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

35. Відповідно до пунктів 45,66 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців особа (далі - Керівництво), яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

36. Згідно з пунктом 195 цього Керівництва у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця, повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

37. Відповідно до Позиції Управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй (далі - УВКБ ООН) у справах біженців Про обов'язки та стандарти доказів у заявах біженців (1998 року) факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Відтак, у заяві про надання статусу біженця позивач повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Обов'язок доказу покладається на позивача, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, щоб на підставі цих фактів могло бути прийнято належне рішення.

38. На підставі частини 2 статті 13 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі-Закон № 3671-VI) передбачено, що особа, яка звернулася за наданням статусу біженця чи додаткового захисту і стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язана подати відповідному органу міграційної служби відомості, необхідні для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

39. Отже, у заяві про надання статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.

40. До того ж, при розгляді зазначених справ слід враховувати, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця.

41. Побоювання особи є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї в її країні. Ситуація у країні походження є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні

42. При розгляді справ щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту необхідно враховувати, що інформація про країну походження належить до загальновідомої інформації.

43. Відповідно до частини 3 статті 78 КАС України обставини, визнані судом загальновідомими, звільнені від подальшого доказування.

44. Водночас слід зазначити, що "побоювання стати жертвою переслідувань" складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи "побоювання ". "Побоювання" є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалась навколо неї. Саме під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.

Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальну інформацію в країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.

45. Тому, особа, яка шукає притулку, має довести, що його подальше перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує його життю та свободі, і така ситуація склалася внаслідок його переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

46. Ситуація виникнення цілком обґрунтованих побоювань переслідування може скластися як під час знаходження людини у країні свого походження (у цьому випадку особа залишає країну у пошуках притулку), так і під час знаходження людини в іноземній державі, через деякий час після від'їзду з країни походження (тобто ситуація в країні походження змінилася після від'їзду, породжуючи серйозну небезпеку для заявника), або може ґрунтуватися на діях самого заявника після його від'їзду, коли повернення до країни походження стає небезпечним. Але таке цілком обґрунтоване побоювання повинно існувати в теперішній час.

47. В ході розгляду даної адміністративної справи встановлено, що з матеріалів особової справи позивачки № 2019OD0142 вбачається, що причиною виїзду з країни громадянської належності ОСОБА_1 слугувала наявність проблем з правоохоронними органами Таджикистану у зв'язку з членством її чоловіка в Партії ісламського відродження Таджикистану.

48. Відтак, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанції, що твердження позивачки носять загальний характер, не містять належної аргументації та деталізації. Також, ОСОБА_1 не змогла повідомити обставини, які б вказували на причини її виїзду за межі країни громадянської належності пов'язані з ймовірними переслідуваннями за ознаками визначення статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.

Додатково, позивач не надала належного обґрунтування ймовірним побоюванням стосовно існування загрози для її життя та безпеки у випадку повернення на батьківщину.

49. З матеріалів особової справи позивачки спостерігається, що нею не були надані жодні документальні докази власного ймовірного переслідування у випадку повернення на батьківщину під час звернення до територіального підрозділу ДМС.

Також, під час проведення співбесід позивачка не надала жодних конкретних фактів (усних тверджень) або документальних доказів, які б підтверджували пряму загрозу її життю, безпеці або свободі у разі повернення на батьківщину.

50. Крім того, встановлено, що ОСОБА_1,16.08.2018 вибула з країни громадянської належності на підставі паспортного документу авіарейсом Душанбе (Таджикистан) - Москва (РФ), звідки вирушила залізничним транспортом до м. Брест (Білорусь), де проживала більше 2-х місяців. В подальшому позивачка повернулась залізничним транспортом до м. Москва (РФ) та вирушила до м. Харків (Україна).
06.11.2018 позивачка прибула до України, місце прибуття - Харків - пасажирський.

Звідти позивачка вирушила залізничним транспортом до м. Миколаїв (Україна), де проживала разом з родиною близько 6 місяців до переїзду в м. Одеса (Україна).

При цьому, звернення позивачки до ГУ ДМС України в Одеській області відбулося лише 22.07.2019 року, тобто після того, як вона 9 місяців та 18 днів перебувала на території України у якості нелегального мігранта, всупереч діючому законодавству. Суд зазначає, що факт досить тривалого зволікання із зверненням за міжнародним захистом ставить під сумнів реальність загрози життю позивачки та вказує на те, що дане звернення до ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про набуття міжнародного захисту обумовлене лише потребою у легалізації на території України.

51. З огляду на викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком судів попередніх інстанцій, що позивачем порушено вимоги ~law28~, а саме особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

52. Унаслідок цього, наявні підстави для висновку, що зволікання зі зверненням за захистом та подальша незаінтересованість в його результатах свідчить про незацікавленість особи в питанні отримання міжнародної форми захисту, а наведені позивачем підстави для надання їй статусу біженця не впливають на кваліфікацію останніх в якості критеріїв визначення статусу біженця у розумінні вимог Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту". Отже, звернення позивачки із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до ГУ ДМС України в Одеській області вказує на бажання легалізації в Україні та відсутність у позивача реальних побоювань стати жертвою переслідувань у країні походження.

53. Матеріалами особової справи встановлено, що позивачка на території громадянської належності не зазнавала переслідувань за ознаками раси, громадянства, віросповідання або належності до певної соціальної групи. Також, ОСОБА_1 ніколи не була причетна до інцидентів із застосуванням фізичного насилля, які були пов'язані з її расовою, національною, релігійною належністю або політичними поглядами тощо.

54. З огляду на обставини, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що ані під час перебування на батьківщині, ані перебуваючи за межами країни своєї громадянської належності позивачка не зазнавала і не зазнає жодних переслідувань за конвенційними ознаками визначення статусу біженця у відповідності до вимог ~law30~, а саме в неї відсутні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

55. Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 16 лютого 2018 року по справі №825/608/17 ( № К/9901/5193/17), від 06.03.2019 по справі №826/14576/16, від 14.03.2018 по справі №820/1502/17 ( №К/9901/2164/17), від 11.10.2018 по справі № 815/1892/17, від 06.03.2019 року по справі №815/2505/17 тощо.

56. А отже, наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області № 145 від 01.08.2019 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є правомірним.

57. Також, додатково слід зазначити, що доводи скаржника про те, що у своєму позові вона просила розглянути справу в порядку загального позовного провадження, матеріали особової справи були отримані лише після отримання рішення, судом першої інстанції не було надано можливість надати відповідь на відзив, - відхиляються, адже, по-перше, зазначені обставини припинили своє існування з огляду на відкритий судовий розгляд справи в суді апеляційної інстанції до засідання якого апелянт мав достатньо часу для підготовки.

58. По-друге, в ухвалі Одеського окружного адміністративного суду від 19.09.2019 суддею ОСОБА_7 фактично було розглянуто питання розгляду даної справи в загальному порядку, результатом якого було зазначено: "Відповідно до ч.2, 6 ст.12 КАС України та оцінюючи справу за критеріями, переліченими у ч.3 ст.257 КАС України критеріїв, які суд враховує при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження, суд дійшов висновку, що дана справа може бути розглянута за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін за наявними у справі матеріалами".

59. По-третє, як слідує з матеріалів справи, згідно рекомендованого повідомлення ОСОБА_1 16.09.2019 було отримано копію ухвали про відкриття провадження від
19.08.2019, що засвідчується відміткою про особисте вручення із особистим підписом позивача (а. с. 191).

60. По-четверте, позивачем не було подано відповіді на відзив, зважаючи на те, що у додатках до відзиву Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на позовну заяву подані докази надсилання такого ОСОБА_1 рекомендованим листом (фіскальний чек від 13.09.2019, а. с. 37).

61. Відтак, на підставі встановлених обставин, суди першої та апеляційної інстанцій правильно дійшли висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

62. Відповідно до частин першої - третьої статті 242 Кодексу адміністративною судочинства України рішення суду має ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

63. Частиною першою статті 350 Кодексу закріплено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

64. Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів Верховного Суду вважає, що суди попередніх інстанцій порушень матеріального і процесуального права при вирішенні даної адміністративної справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

65. За таких обставин, касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

66.3 огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2019 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2019 року у справі № 420/4830/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

СуддіА. В. Жук М. В. Білак О. В. Калашнікова