Історія справи

Ухвала КАС ВП від 01.10.2019 року у справі №260/348/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2020 року

м. Київ

справа №260/348/19

адміністративне провадження №К/9901/26609/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді Мартинюк Н. М.,

суддів Мельник-Томенко Ж. М., Соколова В. М.,

розглянув у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу №260/348/19

за позовом ОСОБА_1

до Мукачівського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 2142)

про визнання протиправною бездіяльності та стягнення середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні,

за касаційною скаргою адвоката Балтака Дмитра Олеговича в інтересах ОСОБА_1

на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 серпня 2019 року (прийняту у складі: головуючого судді Хобор Р. Б., суддів Обрізка І. М., Сеника Р. П. ).

УСТАНОВИЛ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 у березні 2019 року звернувся з адміністративним позовом до Мукачівського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 2142) (далі - "Мукачівський прикордонний загін"), в якому, з урахуванням уточнень, просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо непроведення з ОСОБА_1 7 червня 2017 року остаточного розрахунку при звільненні з військової служби;

- стягнути з Мукачівського прикордонного загону на користь позивача середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 8 червня 2017 року до 16 січня 2019 року.

Обґрунтовуючи позов ОСОБА_1, адвокат Балтак Д. О. вказує на те, що рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 липня 2018 року у справі №807/450/18, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2018 року, визнано протиправною бездіяльність Мукачівського прикордонного загону щодо непроведення нарахування і виплати позивачеві індексації грошового забезпечення за період з 1 липня 2015 року до 7 червня 2017 року і зобов'язано відповідача у вказаній справі виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за цей період. Проте остаточний розрахунок при звільненні ОСОБА_1 з військової служби у частині виплати йому вказаної індексації на виконання судових рішень у справі №807/450/18 відповідач здійснив лише 17 січня 2019 року. З цих підстав позивач вважає бездіяльність відповідача протиправною і такою, що порушує його право на своєчасне отримання належних до виплати грошових сум при звільненні. Вказує, що його порушене право необхідно захистити шляхом визнання протиправною бездіяльності Мукачівського прикордонного загону щодо непроведення з позивачем 7 червня 2017 року остаточного розрахунку при звільненні з військової служби і стягнення з відповідача середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в частині індексації грошового забезпечення.

Крім того, адвокат Балтак Д. О. зауважує, що повне задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у справі №807/450/18 є підставою для стягнення на користь позивача середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні без застосування принципу співмірності, що випливає з правових позицій Верховного Суду України, викладених у постановах від 21січня 2015 року у справі №6-195цс14 і від 13 березня 2017 року у справі №6-259цс17.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Закарпатський окружний адміністративний суд рішенням від 31 травня 2019 року позов задовольнив:

- визнав протиправною бездіяльність Мукачівського прикордонного загону щодо непроведення з ОСОБА_1 7 червня 2017 року остаточного розрахунку при звільненні його з військової служби;

- стягнув з відповідача на користь позивача середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 8 червня 2017 року до 16 січня 2019 року в сумі: 169852,74 грн.

Суд першої інстанції виходив з того, що факт порушення відповідачем строку розрахунку з позивачем щодо сум індексації при звільненні встановлений судом у справі №807/450/18, а тому відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - "КЗпП України") ОСОБА_1 має право на стягнення всієї суми середнього грошового забезпечення за затримку розрахунку з моменту його звільнення до часу виплати йому відповідних сум індексації на виконання судових рішень у справі №807/450/18.

Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 27 серпня 2019 року рішення суду першої інстанції скасував і прийняв нове, яким позов задовольнив частково: зобов'язав Мукачівський прикордонний загін виплатити на користь ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби в сумі: 16753,88 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Суд апеляційної інстанції, визначаючи розмір виплати за час затримки розрахунку при звільненні, застосував принцип співмірності, враховуючи те, що сума компенсації за затримку розрахунку при звільненні у 84 рази перевищує суму, належну до виплати ОСОБА_1 (відповідач не виплатив 2020,76 грн, тоді як суд першої інстанції стягнув 169852,74 грн компенсації). Стосовно позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо непроведення з ОСОБА_1 7 червня 2017 року остаточного розрахунку при звільненні, апеляційний суд зауважив, що ця вимога була вирішена судами у справі №807/450/18 і не стосується предмету цього спору, а тому суд відмовив у її задоволенні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечення)

У касаційній скарзі адвокат Балтак Д. О., який діє в інтересах ОСОБА_1, просить скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 серпня 2019 року, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 31 травня 2019 року залишити без змін.

Скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції безпідставно застосував принцип співмірності, зменшивши суму стягнення за час затримки розрахунку при звільненні зі 169852,74 грн до 16753,88 грн. Так, посилаючись на праву позицію щодо застосування статті 117 КЗпП України, викладену Верховним Судом України у справах №6-259цс17, №6-195цс14, скаржник зауважує, що застосування принципу співмірності можливе лише за умови часткового задоволення вимог про стягнення належних позивачеві при звільненні сум. Оскільки вимоги ОСОБА_1 щодо розміру належних йому при звільненні сум у справі №807/450/18 суд задовольнив повністю, то принцип співмірності, на думку скаржника, у цій справі ( №260/348/19) не повинен застосовуватися.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1. Представник Мукачівського прикордонного загону вказує на те, що виплата індексації грошового забезпечення у цьому випадку не є правовою підставою для проведення виплати середнього заробітку в розумінні Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.

Також відповідач зауважує, що позивачу було відомо про всі виплати, які були включені до суми остаточного розрахунку, ще під час розгляду справи №807/975/17 (ухвала про відкриття провадження від 30 серпня 2017 року), а тому слід відмовити йому у задоволенні вимоги про стягнення компенсації за затримку розрахунку при звільненні.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 7 червня 2017 року наказом №142-ос "По особовому складу" ОСОБА_1 звільнено у запас за підпунктом "б" пункту 1 частини 8 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (за станом здоров'я). Він був знятий з усіх видів забезпечення, виключений зі списків особового складу та зарахований до військового резерву першої черги оперативного резерву.

25 квітня 2018 року позивач звернувся до Мукачівського прикордонного загону для отримання інформації стосовно виплати йому всіх видів грошового забезпечення при звільненні.

Листом від 7 травня 2018 року №14-4949 відповідач повідомив ОСОБА_1, що нарахування і виплата індексації грошового забезпечення не проводилися.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 липня 2018 року у справі №807/450/18, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2018 року, визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо непроведення нарахування і виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 1 липня 2015 року до 7 червня 2017 року (дата виключення зі списків особового складу) та зобов'язано Мукачівський прикордонний загін провести нарахування і виплату позивачеві індексації грошового забезпечення за вказаний період.

Відповідач виплатив ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення 17 січня 2019 року в сумі: 2020,76 грн.

За таких обставин позивач вважає, що відповідач, зокрема, зобов'язаний виплатити йому середнє грошове забезпечення за затримку розрахунку при звільненні з 8 червня 2017 року до 16 січня 2019 року.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За частиною 1 статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в частиною 1 статті 47 КЗпП України.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.

Так, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в Статтею 117 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Частиною 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України") у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року, передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року №460-IX, що набрав чинності 8 лютого 2020 року, внесено ряд змін до КАС України, зокрема до Глави 2 "Касаційне провадження" Розділу ІІІ "Перегляд судових рішень".

Разом з тим, пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року №460-IX встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року №460-IX, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року №460-IX.

Оскільки касаційна скарга подана адвокатом Балтаком Д. О. в інтересах ОСОБА_1 до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року №460-IX, то здійснюючи касаційний перегляд справи Верховний Суд керується положеннями КАС України, які діяли до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року №460-IX, тобто у редакції Кодексу, чинній до 8 лютого 2020 року.

Відповідно до частини 1 статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги і на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 341 КАС України).

Отже, Верховний Суд здійснює перегляд оскаржуваного судового рішення в межах доводів касаційної скарги, тобто в частині незгоди позивача із зменшенням належної йому суми грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.

З аналізу статей 47, 116, 117 випливає, що умовами застосування частини 1 статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Водночас за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Деякі намагання віднайти такий баланс простежуються у судових рішеннях Верховного Суду України (зокрема, у постановах від 21 січня 2015 року у справі №6-195цс14, від 13 березня 2017 року у справі №6-259цс17, на які посилається скаржник, а також у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).

Так, Верховний Суд України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16 дійшов висновку, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, який має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.

Одночасно Верховний Суд України зауважив, що разом із тим необхідно брати до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц погодилася з таким висновком у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Водночас виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв'язку з простроченням розрахунку.

З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16 і вказала, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та і визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.

Відтак Верховний Суд відхиляє доводи скаржника про те, що суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні лише у разі часткового задоволення позову про стягнення відповідних сум, які належали позивачеві на день звільнення.

Отже, суд апеляційної інстанції у справі, що розглядається ( №260/348/19) мав право зменшити розмір середнього грошового забезпечення ОСОБА_1, застосувавши принцип співмірності.

До того ж Верховний Суд погоджується з доводами відповідача про те, що позивач знав про всі виплати, які були включені до суми остаточного розрахунку з початку розгляду справи №807/975/17 (серпень 2017 року), у якій ОСОБА_1 просив зобов'язати Мукачівський прикордонний загін виплатити йому одноразову грошову допомогу при звільненні. Разом з тим, позивач, який був звільнений 7 червня 2017 року, лише у квітні 2018 року звернувся до відповідача із запитом щодо виплачених йому сум індексації, а до суду з позовом про стягнення відповідних сум індексації - 21 травня 2018 року, тобто майже через рік після звільнення.

Водночас будь-яких обставин стосовно того, що позивачу не було відомо про суми, включені до розрахунку при звільненні, суди не встановили.

Відтак Верховний Суд вважає, що зменшення судом апеляційної інстанції суми стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні здійснено з урахуванням справедливого і розумного балансу між інтересами позивача і відповідача, оскільки стягнення компенсації у розмірі: 169852,74 грн за несвоєчасну виплату заборгованості у 2020,76 грн було б явно неспівмірним розміру простроченої заборгованості та майнових втрат позивача.

Стосовно посилань скаржника на правові висновки Верховного Суду України, викладені в його постановах у справах №6-195цс14 і №6-259цс17, суд касаційної інстанції зауважує, що у разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, згідно з частиною 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, навіть якщо аналогічні висновки Верховний Суд України сформулював також при розгляді інших справ.

Отже, Верховний Суд відхиляє посилання скаржника на правові висновки, що містяться у постановах Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі №6-195цс14 і від 13 березня 2017 року у справі №6-259цс17.

Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої й апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За встановлених судами обставин, викладеного правового регулювання і практики застосування відповідних норм права Великою Палатою Верховного Суду, суд касаційної інстанції вважає, що оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції необхідно залишити без змін.

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України у редакції, чинній до 8 лютого 2020 року, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу адвоката Балтака Дмитра Олеговича в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 серпня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена...................................................

Н. М. Мартинюк

Ж. М. Мельник-Томенко В. М. Соколов,

Судді Верховного Суду