Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

06 березня 2018 року

справа №810/882/17

адміністративне провадження №К/9901/858/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Пасічник С.С., Юрченко В.П.

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2017 року у складі колегії суддів Земляної Г.В., Мацедонської В.Е., Сорочко Є.О. у справі №810/882/17 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання незаконним та скасування рішення

У С Т А Н О В И В :

У березні 2017 року фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач у справі) звернулася до суду з позовом до Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (далі - податковий орган, відповідач у справі) про визнання незаконним та скасування рішення.

Позовна заява мотивована протиправністю та безпідставністю застосування до позивача штрафу за несвоєчасне подання звітності з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Позивач стверджує, що своєчасно подавала звіти за березень, травень - вересень 2016 року, що фактично спростовує протилежні висновки відповідача. Крім того, зазначила, що до неї не застосовувалися раніш штрафи за неподання, несвоєчасне подання або подання за невстановленою формою звітності з ЄСВ, а тому розмір штрафу визначений відповідачем неправильно.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2017 року позовні вимоги задоволені - визнане протиправним та скасовано рішення Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 16 грудня 2016 року №0055481303-1494. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено виконання обов'язку позивачем, як страхувальником, з надання звітів з ЄСВ до фіскального органу.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.10.2017 року постанову суду першої інстанції скасовано, ухвалене нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог. Визнано протиправним та скасоване рішення Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 16 грудня 2016 року №0055481303-1494 в частині застосування штрафних санкцій у розмірі 4250 грн. В іншій частині у задоволенні позову відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції вмотивована тим, що позивач не виконав обов'язку зі своєчасного надання звітності з ЄСВ за березень, травень - вересень 2016 року, оскільки фактично надана за ці періоди звітність заповнена з помилками. Внаслідок цього, відповідно до Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що затверджений наказом Міністерства фінансів України №435 від 14 квітня 2015 року звітність не прийнята фіскальним органом, про що повідомлявся позивач. Відповідальність за правильність заповнення звітності несе позивач як страхувальник. Він виправив помилки та у належний спосіб подав правильно заповнені звіти тільки 02 грудня 2016 року, тобто з пропущенням встановленого Законом строку. Тому суд визнав правомірними висновки відповідача про порушення позивачем положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування». Однак, суд апеляційної інстанції не погодився з правильністю застосування відповідачем пункту 7 частини одинадцятої статті 25 цього Закону щодо розміру штрафу, який складає 60 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожний випадок несвоєчасного подання звітів лише у випадку, якщо ці дії вчинені платником єдиного внеску, до якого протягом року було застосоване штраф за таке порушення. Як встановлено судом, позивач не належить до таких платників, а тому штраф розрахований відповідачем невірно.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Касаційна скарга мотивована тим, що пунктом 7 частини одинадцятої статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» передбачене застосування штрафу за кожне неподання, несвоєчасне подання або подання не за встановленою формою. Позивач припустив декілька порушень, несвоєчасно подавши звітність за шість звітних періодів, а тому має місце множинність, необхідна для застосування вказаної норми Закону. Суд за твердженням заявника не надав вказаним доводам належної оцінки.

Позивач не скористувався правом надати відзив на касаційну скаргу, що не перешкоджає перегляду рішень судів попередніх інстанцій.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції відповідає.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що 16 грудня 2016 року податковим органом прийнято рішення «Про застосування до позивача штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання за невстановленою формою звітності, передбаченої Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» №0055481303-1494, яким нараховані штрафні санкції у сумі 5270,00 грн.

Також судом апеляційної інстанції встановлено факт подання позивачем у паперовій формі звітності про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за березень, травень, червень, липень, серпень та вересень 2016 року до фіскального органу. Ця звітність отримана контролюючим органом в межах встановлених строків.

Водночас, відповідно до пункту 16 розділу ІІ Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування відповідальним за правильність та достовірність заповнення звіту є страхувальник. Судом апеляційної інстанції встановлено, що зазначені звіти подавались позивачем з помилками. Тому за результатами обробки звітність страхувальника не внесено до Реєстру застрахованих осіб, пакет даних про звітність страхувальника не прийнято та запропоновано виправити помилки та надіслати повторно зазначений документ.

Відповідно до пункту 8 розділу ІІ Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування звіт, складений з порушенням вимог цього Порядку, у тому числі без обов'язкових реквізитів, передбачених пунктом 6 цього розділу, та поданий без необхідних таблиць, не вважається звітом і вважається таким, що не подавався.

З урахуванням цього суд апеляційної інстанції встановив, що звіти позивача за березень, травень, червень, липень, серпень та вересень 2016 року вважались неподаними. Виправлена звітність за ці періоди надіслана позивачем до фіскального органу тільки 02 грудня 2016 року. Таке обумовило висновок суду про наявність підстав для застосування до позивача штрафних санкцій.

При визначенні їх розміру суд апеляційної інстанції виходив з положень пункту 7 частини одинадцятої статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», яким встановлено, що орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску штрафні санкції за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої цим Законом, - в розмірі 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожне таке неподання, несвоєчасне подання або подання не за встановленою формою.

Ті самі дії, вчинені платником єдиного внеску, до якого протягом року було застосовано штраф за таке порушення, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 60 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожне таке неподання, несвоєчасне подання або подання не за встановленою формою звітності, передбаченої цим Законом.

Як зазначено у постанові суду апеляційної інстанції, протягом 2016 року штрафні санкції до позивача не застосовувались, тому сума штрафних санкцій, що має застосовуватись до позивача повинна становити 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожне таке неподання, несвоєчасне подання або подання не за встановленою формою звітності, тобто 1020 грн. ((17*10)*6).

Відтак, визначені правові підстави для часткового задоволення позовних вимог та визнання протиправним та скасування рішення відповідача №0055481303-1494 від 16 грудня 2016 року в частині стягнення суми штрафних санкцій у розмірі 4250 грн.

Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Доводом касаційної скарги відповідача у цій справі є неправильність визначення розміру штрафу у спірних правовідносинах, що обумовлена неодноразовістю несвоєчасного подання позивачем звіту. Відповідач вважає, що кожний наступний після першого випадок складає повторність, яка на його думку обумовлює штраф в розмірі 60 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожне таке неподання.

Суд касаційної інстанції з таким твердженням погодитися не може, оскільки він ґрунтується на помилковому тлумаченні положень пункту 7 частини одинадцятої статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Як вже зазначалося, згідно з ним за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої вказаним Законом, вчинені платником єдиного внеску, до якого протягом року було застосовано штраф за таке порушення, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 60 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожне таке неподання, несвоєчасне подання або подання не за встановленою формою звітності, передбаченої цим Законом.

З диспозиції цієї норми слідує, що для її застосування має бути встановлений факт застосування до платника єдиного внеску протягом року штрафу за аналогічне порушення.

Судом апеляційної інстанції встановлена відсутність такого факту, обумовлена відсутністю відповідних рішень органу доходів і зборів.

Факт кількох випадків несвоєчасного подання звітів позивачем не створює підстав для застосування вказаної вище норми. Для визначення того, штраф у розмірі 10 чи 60 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян слід застосовувати за кожний випадок несвоєчасного подання звіту платником ЄСВ, слід встановити кількість прийнятих рішень про застосування штрафу за такі самі дії, а не кількість таких дій.

Таке відповідає виховній функції адміністративно-правової відповідальності.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України Верховний Суд визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні постанови у справі, внаслідок чого касаційна скарга відповідача залишається без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 3 жовтня 2017 року у справі №810/882/17 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф.Ханова

Судді: С.С.Пасічник

В.П.Юрченко