Історія справи

Ухвала КАС ВП від 07.11.2018 року у справі №817/2244/14

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 листопада 2018 року

Київ

справа №817/2244/14

адміністративне провадження №К/9901/9184/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А., суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області

на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 24.10.2014 (головуючий суддя - Гломб Ю.О.)

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 22.12.2014 (колегія суддів: головуючий суддя - Жизневська А.В., судді - Котік Т.С., Малахова Н.М.)

у справі № 817/2244/14

за позовом ОСОБА_2

до Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - Публічне акціонерне товариство «Дельта-Банк»,

про визнання протиправним та скасування наказу та податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2014 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом до Державної податкової інспекції у м.Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області (далі - ДПІ), в якому просить визнати протиправним й скасувати наказ №476 від 20.06.2014 «Про проведення невиїзної позапланової документальної перевірки фізичної особи ОСОБА_2 РНОКПП НОМЕР_1», а також податкове повідомлення-рішення від 23.07.2014 № 0001591742 повністю з моменту його прийняття.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 зазначила, що в оскаржуваному наказі не зазначено дату початку й місце проведення перевірки, а також відсутні підстави, передбачені ст. 78 Податкового кодексу України (далі - ПК України), для призначення позапланової перевірки. Наказ був отриманий позивачем вже після проведення перевірки та оформлення її результатів. Вказує, що ДПІ визначено як підставу для призначення перевірки ненадання відповіді на запит, однак запит складено з порушенням вимог, передбачених ст. 73 ПК України, що, в свою чергу, звільняє її від обов'язку надавати відповідь на такий запит. Відтак, вважає призначення перевірки з підстав ненадання відповіді на запит протиправним.

Крім того, відповідач безпідставно зробив висновки щодо наявності порушення нею пп. «д» пп. 164.2.17 п.164.2 ст. 164 ПК України, а саме неоподаткування отриманого доходу у вигляді додаткового блага, оскільки анулювання (прощення) ПАТ «Дельта Банк» заборгованості у розмірі 498 678,00 гривень за Кредитним договором не є тотожним отриманому податковому благу, котре, згідно з ПК України, має бути оподатковано. Визначальною ознакою доходу платника податку як об'єкта та бази оподаткування податком з доходів фізичних осіб, у тому числі у вигляді додаткового блага, є фактичне отримання такого доходу платником податку в грошовій, матеріальній чи нематеріальній формі. При цьому відсотки за користування кредитом та пеня, нараховані банком відповідно до умов договору та списані за його рішенням, не є доходом платника податків у розумінні ПК України, котрий підлягає оподаткуванню в порядку пп. «д» 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПК України.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 24.10.2014, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 22.12.2014, позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано оскаржуване податкове повідомлення-рішення, в решті позовних вимог відмовлено, присуджено на користь позивача з Державного бюджету судовий збір у розмірі 414,12 гривень.

Не погоджуючись із зазначеними рішеннями судів, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої й апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

16.01.2015 Вищий адміністративний суд України відкрив касаційне провадження.

25.01.2018 касаційну скаргу з матеріалами справи передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діє з 15.12.2017).

Від позивача до Вищого адміністративного суду України 22.06.2015 надійшли заперечення на касаційну скаргу, в яких ОСОБА_2 просила залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін.

Касаційний розгляд справи проведено в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (ч. 1 ст. 341 КАС України).

Верховний Суд, переглянувши постанову суду першої інстанції й ухвалу суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що 22.10.2007 між ТОВ "Укрпромбанк" й ОСОБА_2 укладено кредитний договір №303/ФКВ-07, відповідно до якого банк надає їй кредитні кошти в сумі 69 996,00 доларів США строком на 300 місяців, з кінцевою датою повернення - 21.10.2032.

30.06.2010 між ТОВ "Укрпромбанк" та ПАТ "Дельта Банк" укладено Договір про передачу активів та кредитних зобов'язань Укрпромбанку на користь ПАТ "Дельта Банк", за яким ПАТ "Дельта Банк" прийняло від ТОВ "Укрпромбанк" право вимоги за Кредитним договором № 303/ФКВ-07 від 22.10.2007.

При розгляді справи встановлено, що позивачем порушено умови кредитного договору щодо своєчасної сплати кредитних коштів та процентів за користування, у зв'язку з чим виникла загальна заборгованість в сумі 96 247,59 доларів США.

08.02.2013 між ПАТ "Дельта Банк" та позивачем укладено додатковий договір №1 до кредитного договору №303/ФКВ-07, за яким сторони встановили суму кредиту в розмірі 295 464,14 гривень та прощення боргу в сумі 498 678,02 гривень.

ДПІ вважає, що, відповідно до абз. "д" пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПК України, позивач має відобразити вказану суму в річній декларації та самостійно сплатити суму податку на доходи фізичних осіб, а сума в розмірі 498 678,02 гривень є додатковим благом.

Суди першої й апеляційної інстанцій вірно визнали безпідставним такий висновок ДПІ.

Так, за пп. 14.1.47 п. 14.1 ст. 14 ПК України додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов'язаний з виконанням обов'язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).

Згідно з п. 163.1 ст. 163 ПК України, об'єктами оподаткування резидента є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання).

Відповідно до правових норм, що регулюють спірні правовідносини, питання припинення зобов'язань, що виникають із кредитних договорів, у тому числі прощення боргу, регулюються сторонами зобов'язання в межах договірних правовідносин.

На виконання умов додаткового договору №1 до кредитного договору № 303/ФКВ-позивач 08.02.2013 сплатила 36 500,00 доларів США, що в гривневому еквіваленті становить 295 464,14 гривень. Прощення боргу склало 498 678,02 гривень.

Згідно з випискою по особовому рахунку ОСОБА_2, з 08.02.2013 по 05.09.2014 відбулося погашення кредиту за кредитним договором №303/ФКВ-07 від 22.10.2007 у розмірі 295 464,14 гривень.

Як встановлено в ході розгляду справи та не заперечувалось представником ПАТ "Дельта-Банк", за період з 2007 року до 08 лютого 2013 року позивачем сплачено у гривневому еквіваленті кредитної заборгованості 108 830,52 гривень. Відтак, загальний розмір сплачених кредитних коштів складає 404 294,66 гривень (кредит - 353479,80 гривень).

Відповідно до довідки за вих. №337/17 від 11.06.2014, виданої ПАТ "Дельта Банк", Кредитний договір №303/ФКВ-07, укладений 22.10.2007 між позивачем та ТОВ "Український промисловий банк", за яким право вимоги з 01.07.2010 було відступлено АТ "Дельта Банк", припинив свою дію з 08.02.2013 у зв'язку з повним виконанням Позичальником зобов'язань за вказаним Кредитним договором перед Кредитором. Останній не має фінансових та майнових претензій до Позичальника по Кредитному договору №303/ФКВ-07 від 22.10.2007.

З огляду на викладене, позивачем сплачено більшу суму коштів, ніж було отримано нею в якості Кредиту, що, в свою чергу, не може призвести до збільшення її загального майнового стану, забезпечення приросту її активів у тій чи іншій формі.

Суди вірно зазначили, що заборгованість по відсотках за користування кредитом і неустойка за несвоєчасне повернення кредиту, комісія за обслуговування кредиту, нараховані банком, відповідно до умов кредитного договору, та анульовані за його рішенням, не є доходом платника податків в розумінні ПК України, який підлягає оподаткуванню в порядку абз. "д" пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПК України. Тому позивач не зобов'язана була включати до річної податкової декларації за 2013 рік суму анульованої банком заборгованості в розмірі 498 678,02 гривень по нарахованих відсотках за користування кредитом і пені, яка не є її доходом. Відповідно, протиправним є податкове повідомлення-рішення ДПІ від 23.07.2014 № 0001591742.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суди першої й апеляційної інстанцій правильно та в достатньому обсязі встановили обставини справи, й ухвалили судові рішення по суті спору з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

З урахуванням того, що суди попередніх інстанцій правильно встановили обставини справи та ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд, відповідно до вимог ст. 350 КАС України, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області залишити без задоволення, постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 24.10.2014 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 22.12.2014 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.А. Гончарова

Судді І.Я. Олендер

Р.Ф. Ханова