Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 826/494/18

адміністративне провадження № К/9901/8258/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Тацій Л.В.,

суддів: Стеценка С.Г., Стрелець Т.Г., -

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 грудня 2018 року (прийняте судом у складі: головуючого судді Кузьменко А.І., суддів: Добрівської Н.А., Маруліної Л.О.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2019 року (ухвалену судом у складі: Головуючого судді Горяйнова А.М., суддів: Кузьмишиної О.М., Файдюка В.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, за участю третьої особи - Фонду соціального страхування України, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив:

- визнати протиправною та скасувати частину 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2017 року № 1053 «Про перерахування розміру страхових виплат потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, та членам їх сімей» (далі - постанова № 1053), як винесену без врахування даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики;

- зобов`язати Кабінет Міністрів України затверджувати коефіцієнт перерахування сум щомісячних страхових виплат потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, та членам їх сімей, з 1 березня наступного року відповідно до коефіцієнта зростання середньої заробітної плати в попередньому календарному році на підставі даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, у розмірі, який вираховується як ділення розміру середньомісячної заробітної плати в попередньому календарному році на розмір середньомісячної заробітної плати в році, що передує попередньому.

На обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 27 грудня 2017 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 1053, частиною 1 якої затвердив коефіцієнт перерахування сум щомісячних страхових виплат потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, та членам їх сімей, з 01 березня 2018 року у розмірі 1,2.

На думку позивача, затвердження такого коефіцієнту є протиправним та таким, що не відповідає частині другій статті 37 Закону України від 23.09.1999 № 1105-ХІV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 1105-ХІV), відповідно до якої перерахування сум щомісячних страхових виплат провадиться також у разі зростання у попередньому календарному році середньої заробітної плати. Таке перерахування провадиться з 1 березня наступного року відповідно до коефіцієнта, затвердженого Кабінетом Міністрів України на підставі даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики.

Тобто, як зазначав позивач у позовній заяві, відповідач лише затверджує коефіцієнт перерахування сум щомісячних страхових виплат потерпілим на підставі зростання у попередньому календарному році середньої заробітної плати, який йому надає орган статистики України, а в оскаржуваній постанові Кабінет Міністрів України достроково затвердив коефіцієнт такого перерахунку у розмірі 1,2 станом на 27 грудня 2017 року, в той час, як Державна служба статистики України оприлюднила лише дані по середніх заробітних платах в Україні на жовтень 2017 року.

Крім того, у позовній заяві вказано, що за час функціонування Фонду середньомісячна заробітна плата з 2001 року (311,08 грн) по 2017 рік (7104 грн) зросла у 22,84 рази, в той час як щомісячні страхові виплати, які за Законом № 1105-ХІV і його попередніх редакціях мали б збільшуватися відповідно до зростання середньої заробітної плати, за цей час з коефіцієнтами перерахунку збільшились лише у 11,41 рази.

Враховуючи те, що позивач є інвалідом трудового каліцтва ІІ групи та перебуває на обліку у Фонді соціального страхування України, як потерпілий, одержує щомісячні страхові виплати, вважає, що пункт 1 постанови №1053 безпосередньо порушує його права.

Короткий зміст рішень судів першої й апеляційної інстанцій

Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 06 грудня 2018 року у задоволенні позову відмовив.

Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 26 лютого 2019 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив із того, що при здійсненні перерахування сум щомісячних страхових виплат потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, та членам їх сімей з 01 березня поточного року застосуванню підлягають не лише положення частини другої статті 37 Закону № 1105-ХІV, які містять загальні норми щодо випадків, коли таке перерахування здійснюється, але й пункту 10 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, який визначає умови, за яких перерахування сум щомісячних страхових виплат потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, та членам їх сімей має відбуватися у 2018-2020 роках.

Також суди зазначили, що положення пункту 10 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1105-ХІV неконституційними не визнавалися та є чинними.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

25 березня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить постановлені у цій справі судові рішення скасувати та прийняти нове рішення - про задоволення позову.

У скарзі посилається на те, що не погоджується з висновком судів про те, що застосування абз. 1 пункту 10 розділу VІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1105-ХІV протягом 2018-2020 років виключає можливість застосування абз. 1 частини другої статті 37 цього ж Закону протягом вказаного періоду.

Посилається на те, що абзац 1 пункту 10 розділу VІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1105-ХІV не відміняє і не зупиняє норми частини другої статті 37 Закону № 1105-ХІV, також частина друга статті 37 не визнана неконституційною і не скасована. Він лише встановлює, що на період 2018-2020 років залишається чинною частина друга статті 37 в редакції Закону № 1774-VІІІ від 06.12.2016, яка виключає встановлення відповідачем коефіцієнту перерахунку на власний розсуд, а передбачає лише затвердження (не встановлення) коефіцієнту Кабінетом Міністрів України на підставі даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики.

Зазначає, що суд апеляційної інстанції при аналізі закону України від 03.10.2017 № 2148-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (далі - Закон № 2148-VІІІ) із невеликого його фрагменту, чомусь взяла до уваги лише пункт 15 частини 26, що стосується внесення змін в розділ VІІ «Прикінцеві та перехідні положення» пункту 10 в новій редакції.

Неприйняття до уваги колегією суддів інших пунктів, крім 15, у їх сукупності позбавило колегію суддів апеляційного суду можливості провести системний аналіз внесених Законом № 2148-VІІІ змін до профільного Закону № 1105-ХІV, визначити яка редакція Закону № 1105-ХІV є актуальною, що і призвело до прийняття судом невірних висновків.

Звертає увагу на те, що у частині п`ятнадцятій статті 42 Закону № 1105-ХІV зазначено, що індексація суми страхової виплати проводиться відповідно до частини другої статті 37 цього Закону. Тому, як зазначає позивач, Закон № 2148-VІІІ не тільки не виключає можливість застосування абз. 1 частини другої статті 37 в редакції Закону № 1774-VІІІ протягом вказаного періоду, а й окремо і додатково підкреслює обов`язковість застосування спеціальної норми частини другої статті 37 Закону № 1105-ХІV при індексації сум страхових виплат.

У відзиві на касаційну скаргу Фонд соціального страхування України просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.03.2019 визначено такий склад колегії суддів: головуючий суддя - ОСОБА_2., судді: Бучик А.Ю., Гімон М.М.

Верховний Суд ухвалою від 03 квітня 2019 року залишив касаційну скаргу без руху, а ухвалою від 15 квітня 2019 року - відкрив касаційне провадження.

У зв`язку з ухваленням Вищою радою правосуддя рішення від 08 червня 2023 року № 622/0/15-23 «Про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Верховного Суду у зв`язку з поданням заяви про відставку» на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 13.06.2023 № 902/0/78-23 призначено повторний автоматизований розподіл судових справ та протоколом повторного автоматизованого розподілу судових справи між суддями визначено такий склад колегії: головуючий суддя Тацій Л.В., суддів: Стеценко С.Г., Стрелець Т.Г., справу передано судді доповідачу.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

ОСОБА_1 є інвалідом ІІ групи внаслідок трудового каліцтва згідно з актом Н-1 від 16 квітня 2001 року та отримує щомісячні страхові виплати, що підтверджується наданою суду копією пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 та довідкою Кропивницького відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Кіровоградській області від 29 січня 2018 року №13.7.02-25-110. Тобто, позивач є суб`єктом правовідносин, у яких застосовується оскаржуваний пункт 1 постанови №1053.

Не погоджуючись із затвердженим № 1053 розміром коефіцієнту перерахування сум щомісячних страхових виплат потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, та членам їх сімей, з 1 березня 2018 року та вважаючи такий розмір передчасним, зокрема, у зв`язку з відсутністю даних Державної служби статистики України щодо середньої заробітної плати за 2017 рік, позивач звернувся до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у межах доводів касаційної скарги перевірив постановлені у цій справі судові рішення, обговорив доводи касаційної скарги і дійшов висновку про таке.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я визначені Законом № 1105-ХІV.

Положеннями частини першої статті 36 Закону № 1105-ХІV передбачено, що страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.

Згідно з частиною першою статті 42 зазначеного Закону сума щомісячної страхової виплати встановлюється відповідно до ступеня втрати професійної працездатності та середньомісячного заробітку, що потерпілий мав до ушкодження здоров`я.

У відповідності до частини першої статті 37 Закону № 1105-ХІV перерахування сум щомісячних страхових виплат і витрат на медичну та соціальну допомогу провадиться в разі: 1) зміни ступеня втрати професійної працездатності; 2) зміни складу сім`ї померлого.

Також положеннями частини другої статті 37 вказаного Закону передбачено, що перерахування сум щомісячних страхових виплат провадиться також у разі зростання у попередньому календарному році середньої заробітної плати. Таке перерахування провадиться з 1 березня наступного року відповідно до коефіцієнта, затвердженого Кабінетом Міністрів України на підставі даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики.

Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані тим, що відповідно до вказаної норми права Кабінет Міністрів України зобов`язаний затверджувати коефіцієнт, що враховується під час перерахування сум щомісячних страхових виплат, на підставі даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, про середню заробітну плату у попередньому календарному році.

Пунктом 1 постанови № 1053 було затверджено коефіцієнт перерахування сум щомісячних страхових виплат потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, та членам їх сімей, з 1 березня 2018 року у розмірі 1,2.

Позивач зазначає, що станом на грудень 2017 року центральним органом виконавчої влади не були та не могли бути підготовлені дані про зростання середньої заробітної плати у 2017 році.

У зв`язку з цим ОСОБА_1 вважає, що коефіцієнт перерахування сум щомісячних страхових виплат з 1 березня 2018 року у розмірі 1,2 був визначений без дотримання вимог частини другої статті 37 Закону № 1105-ХІV.

Разом з тим, 11 жовтня 2017 року набув чинності Закон № 2148-VІІІ, яким було, зокрема, доповнено розділ VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1105-ХІV новим пунктом 10, який передбачає, що у 2018 - 2020 роках перерахування сум щомісячних страхових виплат проводиться з 1 березня, за умови зростання у попередньому календарному році середньої заробітної плати (за даними центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики), відповідно до коефіцієнта, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Отже, з 11 жовтня 2017 року набули чинності норми права, які тимчасово - на період з 2018 по 2020 роки, змінили підхід до визначення коефіцієнту для перерахування сум щомісячних страхових виплат.

У постанові № 1053 зазначено, що вона прийнята відповідно до статті 37 та пункту 10 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Положення пункту 10 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1105-ХІV передбачають, що зазначений коефіцієнт затверджується Кабінетом Міністрів України та не визначають критеріїв, якими необхідно керуватися при його затвердженні.

На відміну від частини другої статті 37 Закону № 1105-ХІV, пункт 10 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону, не передбачає, що такий коефіцієнт повинен визначатися на підставі даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики.

Як слушно зазначили суди попередніх інстанцій, згідно з пояснювальною запискою до проекту постанови № 1053 коефіцієнт у розмірі 1,2 був встановлений, виходячи із фінансових можливостей бюджету Фонду соціального страхування України.

Пункт 10 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» не був визнаний неконституційним та не скасований.

Також суди зазначили, що враховують те, що позивачем не оспорюється відповідність зазначеної норми вимогам Конституції України.

Як зазначили суди, доводи ОСОБА_1 полягають у тому, що пункт 10 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» не скасовує дію частини другої статті 37 цього ж Закону.

Надаючи правову оцінку зазначеним доводам позивача, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано послалися на те, що відповідно до пункту 5 Методичних рекомендацій щодо розроблення проектів законів та дотримання вимог нормопроектної техніки, схвалених постановою колегії Міністерства юстиції України від 21 листопада 2000 року № 41, норми тимчасового та локального характеру включаються до прикінцевих положень.

За наявності у нормативно-правовому акті загального правила щодо регулювання правовідносин, дія якого не обмежена у часі, а також спеціального правила тимчасової дії, яке закріплене у прикінцевих положеннях та по іншому регулює такі ж правовідносини - в період дії тимчасової норми загальне правило не підлягає застосуванню.

За загальним правилом Кабінет Міністрів України під час затвердження коефіцієнту перерахування сум щомісячних страхових виплат зобов`язаний керуватися частиною другою статті 37 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Разом із тим, пункт 10 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» встановлює спеціальний тимчасовий порядок затвердження такого коефіцієнту, який підлягає застосуванню протягом визначеного у такому пункті періоду.

Отже, як правильно зазначили суди попередніх інстанцій, застосування абз. 1 пункту 10 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» протягом 2018-2020 років виключає можливість застосування абз. 1 частини другої статті 37 цього ж Закону протягом вказаного періоду.

З огляду на викладене колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком судів першої та апеляційної інстанцій про те, що відповідач під час затвердження коефіцієнту для перерахування сум щомісячних страхових виплат, який підлягає застосуванню з 01 березня 2018 року, обґрунтовано керувався пунктом 10 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та визначив розмір такого коефіцієнту без урахування даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, щодо зростання середньої заробітної плати у попередньому календарному році.

Доводи касаційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували наведені висновки судів. У ній також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки апеляційного суду та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведеного аргументу.

Враховуючи наведене, Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 343 349 350 355 356 359 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 грудня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2019 року - без змін.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л.В. Тацій

Судді : С.Г. Стеценко

Т.Г. Стрелець