Історія справи

Ухвала КАС ВП від 14.03.2018 року у справі №804/3737/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 березня 2020 року

Київ

справа №804/3737/17

адміністративне провадження №К/9901/33187/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Шишова О.О.,

суддів: Дашутіна І.В., Яковенка М.М.,

розглянув у попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції справу №804/3737/17

за позовом Приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, третя особа: Державне підприємство «Національні інформаційні системи» про визнання протиправним та скасування рішення, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2017 року (прийняту у складі колегії суддів: головуючого - Кононенко, А.О. суддів: Коренев, Д.В. Сидоренко Д.В.) та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2018 року (прийняту у складі колегії суддів: головуючого Кругового О.О., суддів: Прокопчук Т.С. Чепурнова Д.В.),

у с т а н о в и в :

І. Суть спору:

1. У червні 2017 року Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_1. (далі - позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Міністерства юстиції України (далі - відповідач), третя особа: Державне підприємство «Національні інформаційні системи» в якому просить суд:

1.1. - визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства юстиції України за результатами проведення камеральної перевірки державного реєстратора - приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_1 про тимчасове блокування доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державного реєстратора - приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_1 ;

1.2. - визнати недійсним наказ Міністерства юстиції України №1821/5 від 07.06.2017 року;

1.3.- відновити доступ до Державного реєстру речових право на нерухоме майно, виконання чого доручити Державному підприємству «Національні інформаційні системи» яке є технічним адміністратором Державного реєстру речових прав у особі Дніпропетровської філії Державного підприємства «Національні інформаційні системи».

2. Позивач обґрунтовуючи позовні вимоги зазначає, що рішення Міністерства юстиції України, прийняте у формі Наказу №1821/5 від 07 червня 2017 року, про тимчасове блокування доступу позивача до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно суперечить чинному законодавству, а камеральна перевірка відносно позивача, як державного реєстратора проведена з порушеннями. Також, позивач зазначає, що Міністерством юстиції України позивачу не надсилалась копія Наказу №1821/5 від 07.06.2017 року про тимчасове блокування доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що є порушенням п. 7 Порядку здійснення контролю у сфері державної реєстрації, затвердженого постановою КМУ №990 від 21.12.2016 року. Позивач зазначає, що їй невідомі результати проведення моніторингу, вона ніяким чином не була обізнана з актом від 16.05.2017 року за результатами проведення моніторингу реєстраційних дій. Згідно п. 3 ст. 37-1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі прийняття рішення про тимчасове блокування доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав Міністерство юстиції вирішує питання про передачу на розгляд суб`єкту державної реєстрації прав, що забезпечує зберігання реєстраційних справ у паперовій формі, документів, що подані для проведення реєстраційних дій та перебувають на розгляді у відповідного державного реєстратора. Проте, як вказує позивач, в порушення цих норм, Наказом №1821/5 від 07 червня 2017 року не вирішено питання про передачу документів, що подані позивачу для проведення реєстраційних дій до будь-якого іншого суб`єкта державної реєстрації.

ІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

3. Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2017 року, залишеною без змін постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2018 року позовні вимоги було задоволено частково.

3.1. Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України №1821/5 від 07.06.2017 року, в іншій частині позовних вимог - відмовлено. Також було вирішено питання щодо стягнення судових витрат зі сплати судового збору.

4. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що наказ № 1821/5 про тимчасове блокування доступу позивача до державного реєстру речових прав на нерухоме майно є протиправним, оскільки він прийнятий в порушення вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а також Порядку здійснення контролю у сфері державної реєстрації, затвердженого постановою КМУ №990 від 21.12.2016 року.

IІІ. Провадження в суді касаційної інстанції

5. У касаційній скарзі Міністерство юстиції України, посилаючись на те, що оскаржувані рішення суду першої та апеляційної інстанції було винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки судів не відповідають обставинам справи, просив скасувати рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних у повному обсязі.

6. Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги відповідач зазначає, що на виконання статті 37-1 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядку №990 відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 19.05.2017 року №1703/7 було проведено камеральну перевірку державного реєстратора - приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_1. За наслідками перевірки встановлено низку порушень ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою КМУ від 26.10.2011 року №1141. Враховуючи вищевикладені порушення комісією було запропоновано заблокувати доступ державного реєстратора - приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_1.

6.1. Також, відповідач зауважує, що наказ про тимчасове блокування доступу позивача до державного реєстру №1821/5 від 07.06.2017 року був своєчасно, протягом трьох днів з моменту його винесення направлений на адресу позивача поштовим зв`язком. Відтак, приймаючи оскаржуваний наказ відповідач діяв в порядку та в межах повноважень визначених Законом, а тому підстави для його скасування відсутні.

7. Позивач надав відзив на касаційну скаргу позивача, у якій посилаючись на її необґрунтованість та безпідставність, просить останню залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

ІV. Установлені судами фактичні обставини справи

8. 16.04.1996 року ОСОБА_1 отримала свідоцтво № 2171 про право на заняття нотаріальною діяльністю.

9. 16.05.2017 року Головним спеціалістом відділу акредитації, контролю та моніторингу Департаменту державної реєстрації та нотаріату Даценко Т.М. складено акт за результатами проведення моніторингу реєстраційних дій державного реєстратора - приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_1.

10. Актом зазначено, що в ході проведення моніторингу виявлено порушення вимог статей 5, 10, 18, 34 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно», пунктів 10, 11, 56 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року № 1127.

11. 19.05.2017 року Міністерством юстиції України прийнято наказ № 1703/7 «Про проведення камеральної перевірки державного реєстратора - приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_1 ».

12. 06.06.2017 року за результатами проведення камеральної перевірки державного реєстратора - приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_1 складено довідку, в якій зазначено, що приватним нотаріусом Лозенко Валентиною Володимирівною допущені порушення:

- статті 34 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», пункту 56 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 року № 1141, при реєстрації права власності на земельну ділянку та садовий будинок № 104 садівничого товариства «Самарський розлив» у с. Олександрівка Дніпропетровської області;

- статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», при реєстрації сонячної електростанції, розташованої за адресою вул. Шосейна, 1 Д, с-ще Надіївка, Солонянського району Дніпропетровської області;

- статей 10 та 34 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», при реєстрації права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 ;

- статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», пунктів 10, 11, 12, Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 року № 1141, при прийнятті рішення № 33433801;

13. За результатами проведеної перевірки 07.06.2017 року Міністерством юстиції України прийнято наказ № 1821/5 про тимчасове блокування доступу державного реєстратора - приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_1 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на 8 місяців.

14. Позивач не погодившись з вказаним наказом звернулась до суду за захистом своїх прав та інтересів.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування (в редакції, яка діяла на час вирішення справи в суді першої та апеляційної інстанції)

15. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

16. Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

17. За приписами статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

18. Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною другою цієї статті визначено, що у адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

19. Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, врегульовано Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» № 1952-IV від 01 липня 2004 року (далі - Закон № 1952-IV).

20. Статтею 6 Закону 1952-IV визначено систему органів та суб`єктів, які здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації прав. Згідно з її положеннями, організаційну систему державної реєстрації прав становлять:

1) Міністерство юстиції України та його територіальні органи;

2) суб`єкти державної реєстрації прав:

- виконавчі органи сільських, селищних та міських рад, Київська, Севастопольська міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації;

- акредитовані суб`єкти;

3) державні реєстратори прав на нерухоме майно (далі - державні реєстратори).

21. Відповідно до частини першої статті 7 Закону 1952-IV, Міністерство юстиції України:

1) забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері державної реєстрації прав;

2) здійснює нормативно-правове регулювання у сфері державної реєстрації прав;

3) забезпечує створення та функціонування Державного реєстру прав, є його держателем;

4) організовує роботу, пов`язану із забезпеченням діяльності з державної реєстрації прав;

5) здійснює контроль за діяльністю у сфері державної реєстрації прав, у тому числі шляхом проведення моніторингу реєстраційних дій відповідно до цього Закону та приймає обов`язкові до виконання рішення, передбачені цим Законом;

6) забезпечує доступ до Державного реєстру прав державних реєстраторів, суб`єктів державної реєстрації прав, визначених цим Законом, інших суб`єктів, право доступу яких визначено цим Законом, та приймає рішення про тимчасове блокування або анулювання такого доступу у випадках, передбачених цим Законом;

7) розглядає скарги на рішення, дії або бездіяльність державних реєстраторів, суб`єктів державної реєстрації прав, територіальних органів Міністерства юстиції України та приймає обов`язкові до виконання рішення, передбачені цим Законом;

8) складає протоколи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення;

9) організовує роботу з підготовки та підвищення кваліфікації державних реєстраторів;

9-1) надає узагальнені роз`яснення щодо застосування законодавства з питань державної реєстрації прав;

10) здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

22. Частиною 1 статті 9 Закону № 1952 визначено, що до повноважень суб`єктів державної реєстрації прав належить: 1) забезпечення: проведення державної реєстрації прав; ведення Державного реєстру прав; взяття на облік безхазяйного нерухомого майна; формування та зберігання реєстраційних справ. Зберігання реєстраційних справ у паперовій формі здійснюється виключно виконавчими органами міських рад міст обласного та/або республіканського Автономної Республіки Крим значення, Київською, Севастопольською міськими, районними, районними у містах Києві та Севастополі державними адміністраціями за місцезнаходженням відповідного майна; 2) здійснення інших повноважень, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

23. Пунктом 2 частини першої статті 10 цього ж Закону державним реєстратором визначено нотаріуса.

24. Відповідно до частин 1 та 2 статті 12 Закону № 1952 Державний реєстр прав містить записи про зареєстровані речові права на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва, їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав, відомості та електронні копії документів, поданих у паперовій формі, або документи в електронній формі, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав у процесі проведення таких реєстраційних дій. Записи, що містяться у Державному реєстрі прав, повинні відповідати відомостям, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. У разі їх невідповідності пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії.

25. Згідно до частин першої та другої статті 17 Закону № 1952 реєстраційна справа формується у паперовій та електронній формі після відкриття розділу на об`єкт нерухомого майна у Державному реєстрі прав та внесення до нього відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав та зберігається протягом всього часу існування об`єкта. Реєстраційній справі присвоюється реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна. Реєстраційна справа включає документи у паперовій та електронній формі, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав у процесі проведення таких реєстраційних дій.

26. Статтею 37-1 Закону 1952-IV передбачено здійснення контролю у сфері державної реєстрації прав. Вказано нормою передбачено, що контроль у сфері державної реєстрації прав здійснюється Міністерством юстиції України, у тому числі шляхом моніторингу реєстраційних дій у Державному реєстрі прав з метою виявлення порушень порядку державної реєстрації прав державними реєстраторами, уповноваженими особами суб`єктів державної реєстрації прав (частина перша).

27. За результатами проведення перевірок державних реєстраторів чи суб`єктів державної реєстрації прав Міністерство юстиції України у разі виявлення порушень порядку державної реєстрації прав державними реєстраторами, уповноваженими особами суб`єктів державної реєстрації прав приймає вмотивоване рішення, зокрема, про тимчасове блокування доступу державного реєстратора, уповноваженої особи суб`єкта державної реєстрації прав до Державного реєстру прав (пункт 1 частина друга).

28. Порядок здійснення контролю, проведення камеральних перевірок та критерії, за якими здійснюється моніторинг, визначаються Кабінетом Міністрів України (частина четверта).

29. Постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2016 року № 990 затверджено Порядок здійснення контролю у сфері державної реєстрації (далі - Порядок № 990), яким визначається процедура здійснення Мін`юстом відповідно до Законів України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та «;Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» контролю за діяльністю у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

30. Контроль за діяльністю у сфері державної реєстрації здійснюється шляхом розгляду скарг, поданих відповідно до Закону України «Про звернення громадян», і обґрунтованих подань територіальних органів Мін`юсту, а також моніторингу реєстраційних дій в реєстрах.

31. У разі виявлення під час розгляду скарг відповідно до Закону України «Про звернення громадян» і обґрунтованих подань територіальних органів Мін`юсту чи моніторингу реєстраційних дій в реєстрах порушень порядку державної реєстрації контроль здійснюється шляхом проведення камеральної перевірки державних реєстраторів чи суб`єктів державної реєстрації з прийняттям обов`язкових до виконання рішень, передбачених Законами (пункт 2).

32. Пунктом 4 Порядку №990 передбачено, що моніторинг реєстраційних дій проводиться на підставі відомостей реєстрів за допомогою програмних засобів їх ведення за такими критеріями: 1) порушення строків, визначених Законами; 2) проведення реєстраційних дій в неробочий час; 3) відсутність у реєстрах електронних копій документів, поданих для державної реєстрації, виготовлених шляхом їх сканування; 4) проведення реєстраційних дій на підставі судових рішень; 5) скасування (видалення) записів з реєстрів; 6) державні реєстратори та/або суб`єкти державної реєстрації, визначені Мін`юстом.

33. Пунктом 5 Порядку № 990 установлено, що за результатами моніторингу реєстраційних дій складається відповідний акт в письмовій формі, який засвідчується підписом посадової особи Мін`юсту, що проводила такий моніторинг. У разі виявлення на підставі акта моніторингу реєстраційних дій порушень порядку державної реєстрації проводиться камеральна перевірка державних реєстраторів та/або суб`єктів державної реєстрації.

34. Камеральна перевірка проводиться на підставі наказу Мін`юсту, яким утворюється комісія у складі не менше ніж трьох посадових осіб Мін`юсту. Наказ Мін`юсту про проведення камеральної перевірки в обов`язковому порядку розміщується на офіційному веб-сайті. Копія наказу Мін`юсту про проведення камеральної перевірки надсилається протягом трьох робочих днів з дня його прийняття разом із супровідним листом державному реєстратору та/або суб`єкту державної реєстрації (пункти 6, 7 Порядку № 990).

35. Під час проведення камеральної перевірки комісія має право: 1) ознайомлюватися з електронними копіями документів, на підставі яких проводилися реєстраційні дії та які розміщені у реєстрах, а також з документами, створеними за допомогою програмних засобів ведення реєстрів; 2) витребувати у суб`єкта державної реєстрації, що забезпечує зберігання реєстраційних справ, у державного реєстратора копії документів в паперовій формі, відомості про які містяться в реєстрах, проте відсутні виготовлені шляхом сканування електронні копії таких документів у реєстрах; 3) вимагати від державних реєстраторів, уповноважених осіб суб`єктів державної реєстрації надання пояснень (пункт 8 Порядку № 990).

36. Результати камеральної перевірки оформляються довідкою, яка підписується усіма членами комісії.

37. У довідці про проведення камеральної перевірки зазначаються:

- дата проведення камеральної перевірки (число, місяць, рік);

- прізвище, ім`я та по батькові посадових осіб Мін`юсту, що проводили камеральну перевірку;

- підстава проведення камеральної перевірки;

- опис виявлених порушень порядку державної реєстрації (з посиланням на відповідні акти законодавства) із зазначенням підтвердних документів чи відомостей з реєстрів;

- пропозиції стосовно змісту рішення за результатами проведеної камеральної перевірки (пункт 9).

38. За результатами проведеної камеральної перевірки Мін`юст на підставі довідки комісії приймає мотивоване рішення відповідно до Законів у формі наказу (пункт 10).

39. Пунктом 2 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року № 1141 передбачено, що ведення Державного реєстру прав здійснюється за допомогою технічних і програмних засобів, які забезпечують формування та присвоєння номерів (реєстраційного номера об`єкта нерухомого майна, реєстраційного номера заяви (запиту), номера запису, індексного номера рішення, інформації з Державного реєстру прав, свідоцтва тощо), формування картки прийому заяви (запиту), витягів, інформаційних довідок, виписок, оформлення рішень, свідоцтв про право власності на нерухоме майно, захист відомостей, що містяться у Державному реєстрі прав, від несанкціонованих дій, оновлення, архівування та відновлення записів, внесених до Державного реєстру прав, їх пошук, документальне відтворення процедури державної реєстрації прав, надання інформації з Державного реєстру прав.

40. Наказом Міністерства юстиції України від 25 червня 2015 року № 1059/5 «Деякі питання щодо визначення адміністратора Єдиних та Державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції України» Державне підприємство «Національні інформаційні системи» визначено адміністратором Єдиних та Державних реєстрів, створення та забезпечення функціонування яких належить до компетенції Міністерства юстиції України.

VI. Позиція Верховного Суду

41. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

42. Судами першої та апеляційної інстанцій, фактично за наслідками камеральної перевірки було встановлено випадки: несплати в повному обсязі адміністративного збору за проведення державної реєстрації (заяви №№20472947, 20473158); відсутності сканкопій поданих документів до деяких заяв (заяви №№ 20472947, 20473158, 20541669, 20555230); невідповідності правового режиму майна, що було об`єктом проведення дій з державної реєстрації прав на нерухоме майно (заява №20506789); не здійснення пошуку у базі даних заяв, не здійснення жодних пошуків у Єдиному реєстрі заборон відчуження нерухомого майна, Державному реєстрі іпотек, Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі прав, не сформовано витяг за результатом проведених реєстраційних дій (заява №20555230).

43. Колегія суддів звертає увагу відповідача на те, що під час проведення камеральної перевірки відповідач не мав права на здійснення перевірки правомірності та повноти сплати адміністративного збору за здійснення реєстраційних дій, правомірності та обґрунтованості визначення державним реєстратором правового статуту майна, проведення пошукових дій у відповідних реєстрах, оскільки такі критерії як - розмір сплаченого адміністративного збору; визначення правового статусу майна; дії реєстрації при здійсненні перевірки майна відповідно до реєстрів заборон відчуження нерухомого майна, Державному реєстрі іпотек, Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі прав, тощо, не визначені п. 4 Порядку №990 як такі, на підставі яких здійснюється моніторинг реєстраційних дій.

44. Проведення моніторингу на підставі статті 37-1 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядку №990, надає право контролюючому органу здійснити перевірку на предмет дотримання порядку державної реєстрації, а також визначеної законодавством процедури, між тим надання оцінки застосування державним реєстратором норм матеріального права можливе лише за результатами відповідних заходів контролю, які є відмінними від моніторингу реєстраційних дій за своєю правовою суттю.

45. Отже, за результатами проведеної перевірки відповідач мав право відобразити в акті перевірки лише порушення позивачем порядку проведення реєстрації дії в частині відсутності сканкопій поданих документів до деяких заяв (заяви №№ 20472947, 20473158, 20541669, 20555230).

46. Крім того, як було встановлено судом першої та апеляційної інстанції, що вказане порушення було усунуто позивачем у строки визначені законодавством, відповідачем вказаних доводів позивача під час розгляду справи спростовано не було.

47. Верховний Суд зазначає, що законодавець, наділяючи Міністерство юстиції України функціями контролю у сфері державної реєстрації прав та визначаючи порядок застосування ним видів заходів впливу до державних реєстраторів, як контролюючий орган також зобов`язав його мотивувати таке рішення. Тобто, Міністерство юстиції України зобов`язане навести підстави прийняття такого рішення, зазначити належні і достатні мотиви, за яких застосовано саме такий захід впливу, та обґрунтувати строки його застосування.

48 У спірному наказі Міністерства юстиції України від 1821/5 від 07.06.2017 року не зазначено мотиви, за яких позивачу тимчасово заблоковано доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на 8 місяців та за які конкретно визначені порушення застосовано саме цей вид стягнення.

49. Стаття 37-1 Закону №1952-ІV не визначає мінімальних та максимальних строків застосування заходу стягнення у вигляді блокування доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав. Проте, застосування певного виду стягнення повинно відповідати загальним принципам законності, справедливості, індивідуальності, пропорційності.

50. Тому, визначаючи вид стягнення та встановлюючи позивачу строк обмеження у доступі до Державного реєстру прав, відповідач повинен був врахувати характер порушення, його систематичність, сукупність з іншими порушеннями, наявність/відсутність негативних наслідків з відображенням цих обставин у спірному наказі про застосування заходу стягнення.

51. Указане додатково свідчить про те, що спірний наказ прийнято відповідачем з порушенням норм чинного законодавства.

52. Така ж правова позиція викладена в Верховним Судом в постанові від 12 грудня 2019 року № 440/1246/19. Підстав для відступу від такої правової позиції під час розгляду даної справи Верховний Суд не вбачає.

53. Погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, Верховний Суд ураховує наявність у відповідача дискреції в питаннях визначення певного виду санкцій та наголошує, що такі рішення мають прийматися з урахуванням принципу пропорційності, який має на меті досягнення балансу між публічними інтересами та індивідуальними інтересами особи, а також між цілями та засобами їх досягнення. Наявні дискреційні повноваження не можуть використовуватися з порушенням цих принципів.

54. У рішенні Конституційного Суду України від 13 червня 2019 року №5-р/2019 зазначено, що Конституція України містить низку фундаментальних щодо здійснення державної влади положень, за якими: права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (частина друга статті 3); ніхто не може узурпувати державну владу (частина четверта статті 5); державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову; органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України (стаття 6); в Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй; норми Конституції є нормами прямої дії (стаття 8); органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19).

55. Як зазначено у цьому ж рішенні Конституційного Суду України, названі конституційні приписи перебувають у взаємозв`язку, відображають фундаментальне положення конституціоналізму щодо необхідності обмеження державної влади з метою забезпечення прав і свобод людини та зобов`язують наділених державною владою суб`єктів діяти виключно відповідно до усталених Конституцією України цілей їх утворення.

56. Тому, доводи Міністерства юстиції України про законність компетенції суб`єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права, які він розуміє як дискреційні, не можуть бути прийняті до уваги.

57. Верховний Суд наголошує, що Міністерство юстиції України зобов`язане діяти лише на підставі в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

58. Засаднича вимога правовладдя полягає в тому, що повноваження органів публічної влади має бути визначено приписами права.

59. Оскільки щодо дій посадовців публічної влади висунуто вимогу законності, вона так само вимагає, щоб посадовці мали дозвіл на вчинення дії та в наступному діяли в межах повноважень, наданих їм, і як наслідок - дотримувалися процесуальних і матеріальних приписів права (пункт 45 коментаря до документа Венеційської комісії «Мірило правовладдя» (2017 року), який ухвалено Венеційською комісією на 106 пленарному засіданні (Венеція, 11-12 березня 2016 року)).

60. Згідно правової позиції Верховного Суду, висловленій в рішенні від 10 квітня 2019 року у справі №826/16495/17, потреба у визначеності не означає, що органові, який ухвалює рішення, не повинні надаватись дискреційні повноваження (де це необхідно) за умови наявності процедур, що унеможливлюють зловживання ними. У цьому контексті закон, яким надаються дискреційні повноваження певному державному органові, повинен вказати чітко і зрозуміло на обсяг такої дискреції. Не відповідатиме верховенству права, якщо надана законом виконавчій владі дискреція матиме характер необмеженої влади. Отже, закон повинен вказати на обсяг будь-якої такої дискреції та на спосіб її здійснення із достатньою чіткістю, аби особа мала змогу відповідним чином захистити себе від свавільних дій.

61. Таким чином, повноваження Міністерства, які воно розуміє як дискреційні, щодо вчинення прийняття наказу про тимчасове блокування доступу позивача до Державного Реєстру речових прав на нерухоме майно, повинні бути чітко визначені законом. У випадку наявності таких повноважень у Міністерства, вказане не означає, що орган державної влади не повинен дотримуватись механізму, встановленого Закону №1952-ІV, тобто правової процедури здійснення його повноважень, встановленої ним, а також відповідати загальним принципам законності, справедливості, індивідуальності, пропорційності.

62. Отже, проведення перевірки відповідно до Закону №1952-ІV повинно здійснюватись у суворій відповідності з чітко встановленою та визначеною у ньому правовою процедурою (fair procedure - справедлива процедура), яка є складовою принципу законності та принципу верховенства права і передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади.

63. За такого правового регулювання та обставин справи суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції, що спірний наказ є протиправним, тому позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню

64. Приписами пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-IX зазначено, що, що касаційні скарги на судові рішення в цій справі були подані до набрання чинності цим Законом і розгляд їх не закінчено до набрання чинності цим Законом, Верховний Суд розглядає їх у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Отже, застосуванню підлягають положення КАС України (у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року).

65. За таких обставин враховуючи відсутність касаційної скарги відповідача суд касаційної інстанції відповідно до вимог статті 341 КАС України в цій частині не переглядає рішення суду апеляційної інстанції.

66. Оскільки висновки суду першої та апеляційної інстанції є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні. Доводи касаційної скарги не спростовують зазначених висновків суду та зводяться до переоцінки встановлених судами першої та апеляційної інстанції обставин.

67. Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

68. Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

69. Статтею 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

70. З огляду на викладене, висновки суду апеляційної інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.

71. Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків суду та обставин справи не спростовують.

VII. Судові витрати

72. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

73. Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

п о с т а н о в и в :

1. Касаційну скаргу Міністерства юстиції України залишити без задоволення.

2.Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2017 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2018 року у цій справі залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

Головуючий О.О. Шишов

Судді І.В. Дашутін

М.М. Яковенко