Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

04 березня 2019 року

Київ

справа №812/679/17

адміністративне провадження №К/9901/53437/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді-доповідача: Васильєвої І.А.,

суддів: Пасічник С.С., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області

на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 18 січня 2018 року (Суддя: Н.М. Басова),

та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2018 року

(Судді: І.В. Сіваченко, М.Г. Сухарьок, О.О. Шишов)

у справі № 812/679/17

за позовом ОСОБА_2

до Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області

про визнання протиправною та скасування вимоги від 15 серпня 2017 року № Ф-2021-17, -

ВСТАНОВИВ:

У травні 2017 року ОСОБА_2 (далі - позивач, ОСОБА_2.) з врахуванням уточнених позовних вимог звернувся до Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області (далі - відповідач, ГУ ДФС у Луганській області) в якому просив суд визнати протиправною та скасувати вимогу від 15.08.2017 року № Ф-2021-17 про сплату єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 29 828,80 грн.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 18 січня 2018 року залишеним без змін постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2018 року позов задоволений частково, визнано протиправною та скасовано вимогу від 15.08.2017 року № Ф-2021-17 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску за період з ІІ кварталу 2014 року по 31 липня 2017 року в сумі 15 765,00 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції відповідач звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій просив задовольнити касаційну скаргу, скасувати судові рішення, та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що суди попередніх інстанцій порушили норми матеріального та процесуального права, у зв'язку з неврахуванням, що згідно пункту 28 розділу І Закону України від 24.12.2015 року № 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», зміни, внесені Законом України від 02.09.2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення АТО» до розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 2464 втратили чинність. До того ж, єдиної підставою для звільнення від відповідальності за несвоєчасну сплату єдиного внеску в розумінні вимог статті 10 Закону України № 1669-VII є Сертифікат ТПП.

Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

Дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем відносно позивача 15.08.2017 року прийнято вимогу № Ф-2021-17 про сплату єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на загальну суму 29 828,80 грн, з якої 29 488,80 грн. - недоїмка, 340,00 грн. - штрафні санкції.

Згідно відомостей з інтегрованої картки платника зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування вбачається, що вказана сума боргу сформована за період з 22 квітня 2014 року по 31.07.2017 року включаючи попередній борг, який сформований станом на 01.10.2013 року у розмірі 10 970,78 грн. (недоїмка та 340 грн. - борг по штрафним санкціям).

Частково задовольняючи позов скасовуючи вимогу відповідача від 15.08.2017 року № Ф-2021-17 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску за період з ІІ кварталу 2014 року по 31 липня 2017 року в сумі 15 765,00 грн суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції посилались на пряму дію ч.2 ст. 6 Закону № 2464-VI, в силу якої позивач звільнений від виконання обов'язків за вказаний період.

Вказані обставини не є спірними між сторонами, доводом касаційної скарги є лише те, що згідно пункту 28 розділу І Закону України від 24.12.2015 року № 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», зміни, внесені Законом України від 02.09.2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення АТО» до розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 2464 втратили чинність, і для звільнення від виконання своїх обов'язків, передбачених ч.2 ст. 6 Закону № 2464-VI потрібен Сертифікат ТПП.

Суд не погоджується з такими доводами касаційної скарги з огляду на наступне.

Указом Президента України від 14.04.2014 року №405/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» та розпочато проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.

З метою забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення, Верховною Радою України прийнято Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» (далі - Закон № 1669-VII).

Цим Законом, поміж іншого, внесені зміни до Закону № 2464-VI, зокрема: доповнено його розділ VIII «Прикінцеві та перехідні положення» пунктом 9-3 (з 13.03.2015 пункт 9-4), згідно з абзацом другим, третім, четвертим та п'ятим якого визначено, що платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року N 405/2014, звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.

Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.

Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.

З огляду на викладене суд касаційної інстанції не приймає посилання в касаційній скарзі на відсутність у позивача сертифікату Торгово-промислової палати України, оскільки подання такого Сертифікату як підстави для звільнення від виконання обов'язків платника єдиного внеску не передбачено вимогами Закону України № 2464-VI.

До того ж відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 911-VIII від 24 грудня 2015 року внесені зміни до Закону України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», у відповідності до якого п.п. 8 п. 4 ст. 11 вказаного Закону виключено, проте до Закону № 2464-VI такі зміни внесенні не були та ця норма залишилась чинною.

Доводи, наведені відповідачем у касаційній скарзі, не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанції, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до частини 1 ст. 350 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області залишити без задоволення.

Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 18 січня 2018 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не підлягає оскарженню.

Головуючий суддя:І.А. Васильєва Судді: С.С. Пасічник В.П. Юрченко