Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

03 липня 2019 року

Київ

справа №826/7054/18

касаційне провадження №К/9901/9805/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С.М.,

суддів: Єзерова А.А., Саприкіної І.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.07.2018 (головуючий суддя: Келеберда В.І.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.11.2018 (головуючий суддя: Ключкович В.Ю., судді: Ганечко О.М., Сорочко Є.О.) у справі №826/7054/18 за позовом ОСОБА_1 до Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання протиправним та скасування розпорядження в частині, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2018 року ОСОБА_1 (позивач) звернувся з позовом до Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації (відповідач), в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просив:

визнати протиправним та скасувати розпорядження відповідача від 03.03.2018 №149 «Про прийняття громадян на квартирний облік для надання жилого приміщення, внесення змін до облікових справ та зняття з квартирного обліку» в частині відмови йому у забезпеченні житлом;

зобов`язати відповідача поставити ОСОБА_1 на квартирний облік за списком позачерговиків, як особу, яка потребує отримання житла на пільгових умовах (учасник антитерористичної операції, інвалід війни другої групи).

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що зміна місця реєстрації відбулась через сварку з батьками, у зв`язку з чим був вимушений знятися з місця реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 та зареєструватися у товариша за адресою: АДРЕСА_2 . Позивач вказав, що власної квартири не має, а тому потребує поліпшення житлових умов шляхом надання йому житла.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.07.2018, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.11.2018, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

При вирішенні справи суди виходили з того, що даний спір є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що у спірному випадку мало місце свідоме погіршення позивачем власних житлових умов.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, 08.04.2019 ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, у якій посилався на порушення судами норм матеріального та процесуального права та просив скасувати судові рішення. В обґрунтування касаційної скарги посилався на неповне з`ясування судами першої та апеляційної інстанцій обставин справи, зокрема, вказує на те, що ним не погіршувались житлові умови, а зміна реєстрації мала місце через неприязні відносини з батьками. Також скаржник зазначив, що є ветераном війни - учасником бойових дій, а тому підлягає зарахуванню на квартирний облік як особа, яка потребує поліпшення житлових умов. Також послався на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, яке виразилось у неналежному повідомленні його про дату, час та місце проведення судового засідання, за результатами якого було ухвалено оскаржуване рішення.

Ухвалою Верховного Суду від 17.05.2019 відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 01.07.2019 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до ст. 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Відповідач правом на подання відзиву не скористався.

Верховний Суд переглянув оскаржені судові рішення у межах касаційної скарги, з урахуванням вимог статті 341 КАС України, з`ясував повноту фактичних обставин справи, встановлених судами, перевірив правильність застосування норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій, у межах спірних правовідносин, встановлено, що 22.02.2018 позивач звернувся до Солом`янської РДА у м. Києві із заявою про зарахування його до квартирного обліку за місцем реєстрації, як особи, яка потребує забезпечення житлом.

03.03.2018 відповідачем, із посиланням на пункти 13, 15,17 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджених Постановою Ради УРСР Української республіканської ради професійних спілок від 11.12.1984 № 470 (надалі - Правила), було прийнято розпорядження № 149 про відмову позивачу в прийнятті на квартирний облік. Відповідно до п. 17 Правил громадяни, які штучно погіршили житлові умови шляхом обміну займаного жилого приміщення, його псування або руйнування, відчуження придатного і достатнього за розміром для проживання жилого будинку (частини будинку), квартири, а також громадяни, у яких потреба в поліпшенні житлових умов виникла внаслідок вилучення жилого приміщення, використовуваного для одержання нетрудових доходів, не беруться на квартирний облік протягом п`яти років з моменту погіршення житлових умов.

Зазначене розпорядження і є предметом спору у цій справі.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Верховний Суд виходить з такого.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів …». Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, «встановленим законом».

Отже, поняття "суду, встановленого законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

За змістом ст. 5 КАС України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до п. 2 ст. 4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Згідно із п. 7 наведеної статті, суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

За змістом ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Як установлено матеріалами справи, позивач звернувся до адміністративного суду з позовом, направленим на поновлення порушеного відповідачем права щодо постановлення його на квартирний облік як особи, яка потребує поліпшення житлових умов і надання житлового приміщення.

Отже, цей позов подано на поновлення прав позивача у сфері житлових відносин.

Критеріями відмежування справ цивільної (господарської) юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають з будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб`єктний склад такого спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Згідно із п. 10 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Частиною 1 ст. 21 ЦК передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Таким чином, визнання незаконними рішень суб`єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу.

Оскільки спірні правовідносини пов`язані із захистом порушених житлових прав ОСОБА_1 , Верховний Суд дійшов висновку, що цей спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, позаяк у такому випадку особа звертається до суду за захистом порушеного цивільного права, отже, такий спір не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, а пов`язаний з вирішенням питання щодо права на житло.

У той же час, визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі з обов`язком суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

Аналогічний підхід щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах наведений Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 522/16204/15-а, від 18 квітня 2018 року по справі №806/104/16, від 24 квітня 2019 у справі №494/1234/17від 17 квітня 2018 року у справі №2-а/87/11, від 20 вересня 2018 рокуу справі № 815/2551/15, від 13 лютого 2019 року у справі № 826/19681/16.

Згідно п. 5 ч. 1 ст. 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Частиною 1 ст. 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

За наведеного правового регулювання та встановлених обставин, судовий захист порушених прав позивача слід здійснювати за правилами цивільного судочинства, що в свою чергу виключає можливість розгляду даної справи за правилами адміністративного судочинства, в зв`язку з чим за правилами ст. 354 КАС України провадження у справі підлягає закриттю.

Керуючись ст. 238, 345, 349, 354, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.07.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.11.2018 у справі №826/7054/18 скасувати, а провадження у справі - закрити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін

А. А. Єзеров

І. В. Саприкіна