Історія справи

Ухвала КАС ВП від 17.01.2018 року у справі №817/4220/14

ПОСТАНОВА

Іменем України

02 липня 2019 року

Київ

справа №817/4220/14

адміністративне провадження №К/9901/1114/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в місті Рівне Рівненської області на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 23.01.2015 (суддя Борисків С.А.) та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 18.03.2015 (головуючий суддя Хаюк С.М., судді: Бондарчук І.Ф., Франовська К.С.) у справі за позовом Дочірнього підприємства "Стальконструкція" №39 Публічного акціонерного товариства "Центрстальконструкція" до Управління Пенсійного фонду України в місті Рівне Рівненської області про скасування вимоги про сплату боргу,

ВСТАНОВИВ:

ДП "Стальконструкція №39" ПАТ "Центрстальконструкція" звернулося з позовом до УПФ України у м.Рівне Рівненської області, відділу ДВС Рівненського міського управління юстиції про визнання незаконної та скасування вимоги УПФ України у м.Рівне від 28.10.2014 №Ю326У про сплату боргу, визнання незаконною та скасування постанови відділу ДВС Рівненського міського управління юстиції від 07.11.2014 №45356431 про відкриття виконавчого провадження, визнання незаконної відмови начальника Відділу ДВС Рівненського міського управління юстиції у скасуванні постанови про відкриття виконавчого провадження.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 23.01.2015, яка залишена без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 18.03.2015, позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач оскаржив їх у касаційному порядку. У касаційній скарзі УПФ України у м.Рівне Рівненської області просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач посилається на порушення судами норм матеріального права. Відповідач вказує, що суди помилково посилались на те, що оскільки провадження у справі про банкрутство є комплексною процедурою, яка має на меті задоволення всіх вимог кредиторів, при цьому, не допускається стягнення з боржника заборгованості за позовами окремих кредиторів. Як вважає відповідач, позиція суду є надуманою та такою, що суперечить нормам чинного законодавства. Крім зазначеного, інших підстав для скасування рішення судів попередніх інстанцій позивачем не наведено.

Відповідач правом подання заперечень на касаційну скаргу не скористався, що не перешкоджає касаційному розгляду справи.

Ухвалою Верховного Суду від 01.07.2019 попередній розгляд справи призначено на 02.07.2019.

Касаційний розгляд справи здійснюється в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Згідно з частиною третьою статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що посадовою особою УПФ України в м.Рівне прийнято рішення про застосування фінансових санкцій та нарахування пені ДП «Стальконструкція № 39», а саме:

від 16.12.2008 №2208 - штраф 8577,63грн. та пеня 791,03грн.

від 06.08.2009 №1162 - штраф 6382,70 грн. та пеня 1164,02грн.

Зазначена сума боргу була включена пенсійним органом у договір про розстрочення від 08.08.2009 №2. Проте, у зв`язку з порушенням вимог пункту 2.3 договору про розстрочення та незабезпеченням сплати належних платежів УПФ України в м.Рівне прийняло рішення про розірвання зазначеного договору у односторонньому порядку. Заборгованість із сплати фінансових санкцій та пені склала 11890,30грн.

28.10.2014 відповідач надіслав до Відділу державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції вимогу №Ю326-У про сплату боргу на суму 11890,30грн.

Не погодившись з рішеннями державних органів ДП "Стальконструкція №39" звернулося з позовом до адміністративного суду.

У процесі розгляду справи судом першої інстанції позивачем було подано заяву про відкликання позовних вимог в частині визнання незаконною та скасування постанови відділу ДВС Рівненського міського управління юстиції від 07.11.2014 №45356431 про відкриття виконавчого провадження, визнання незаконної відмови начальника Відділу ДВС Рівненського міського управління юстиції у скасуванні постанови про відкриття виконавчого провадження, у зв`язку з чим суд ухвалою від 23.01.2015 залишив позовні вимоги в цій частині без розгляду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з позицією якого погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що провадження у справі про банкрутство є комплексною процедурою, яка має на меті задоволення вимог усіх кредиторів боржника, охоплює усе його майно і усіх кредиторів такого боржника. При цьому, не допускається стягнення з боржника заборгованості за заявами окремих кредиторів чи безпосередньо через державну виконавчу служби за вимогою про стягнення боргу.

Згідно преамбули Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV (в редакції до 01.01.2011, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №1058-ІV) цей Закон визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формується за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №1058-ІV єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктом 1 частиною 2 статті 6 Закону передбачено обов`язок платника єдиного внеску своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до частини восьмої статті 9 Закону Закон №1058-ІV платники єдиного внеску зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за відповідний базовий звітний період, не пізніше 20 числа місяця, що настає за базовим звітним періодом. Так, згідно з п. 2 ч. 9 ст. 106 Закону №1058-ІУ виконавчі органи Пенсійного фонду застосовують до страхувальників за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або територіальними органами Пенсійного фонду, фінансові санкції у вигляді штрафу у розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум. Одночасно на суми своєчасно не сплачених (перерахованих) страхових внесків і фінансових санкцій нараховується пеня в розмірі 0,1 відсотка несплачених сум коштів, розрахована за кожний день прострочення платежу.

Нарахування санкцій та пені здійснено на підставі пункту 2 частини дев`ятої статті 106 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

У зв`язку з набранням чинності з 01.01.2011Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» втратила чинність стаття 17 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у тому числі частини 1-9 статті 106 цього Закону.

При цьому, відповідно до частини сьомої Розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» на період до повного стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі нарахованих внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, та відповідних штрафних санкцій за фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування зберігаються повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими вони були наділені до набрання чинності цим Законом.

Судами з`ясовано та матеріалами справи підтверджено, що хвалою Господарського суду Рівненської області від 12.11.2012 відкрито провадження у справі №5019/1717/12 за заявою кредитора УПФ України в м.Рівне до боржника ДП "Стальконструкція №39" ПАТ "Центрстальконструкція" про банкрутство. Введено мораторій на задоволення вимог кредиторів ДП "Стальконструкція №39" ПАТ "Центрстальконструкція". Вжито заходи до забезпечення грошових вимог кредиторів боржника: накладено арешт на все майно та грошові кошти, що належать ДП "Стальконструкція №39 " ПАТ "Центрстальконструкція ".

Ухвалою від 19.12.2012 введено процедуру розпорядження майном. Ухвалою від 09.10.2013 у справі № 5019/1717/12 затверджено реєстр вимог кредиторів, згідно з яким визнано грошові вимоги УПФ України у м.Рівне у сумі 977107грн. 80коп., у тому числі основний борг в сумі 815240грн. 54коп. - черговість задоволення вимог друга; неустойка (штраф, пеня) в сумі 161867грн. 26коп. - черговість задоволення вимог шоста. Вимоги інших кредиторів не розглядаються та вважаються погашеними.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, представники сторін не заперечують, що заборгованість із сплати фінансових санкцій та пені у розмірі 11890,30грн. включено в загальну суму кредиторських вимог пенсійного органу до позивача у процедурі банкрутства. Ці обставини також підтверджуються заявою позивача від 08.02.2013, надісланою на адресу Господарського суду Рівненської області у справі №5019/1717/12, згідно з якою відповідач просить визнати кредиторські вимоги на суму розстрочених штрафних санкцій та пені на підставі договору №2 від 06.08.2009 в розмірі 23370,58грн., з них 11890,30грн. залишились непогашеними.

Відповідно до частини першої статті 14 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992 №2343-XII (у редакції, чинній на момент порушення справи про банкрутство, далі - Закону №2343-XII), конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, протягом тридцяти днів від дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують.

Згідно частини другої статті 14 Закону №2343-ХІІ вимоги конкурсних кредиторів, що заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, - не розглядаються і вважаються погашеними, про що господарський суд зазначає в ухвалі, якою затверджує реєстр вимог кредиторів. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає.

Відповідно до частини першої статті 23 Закону №2343-ХП вимоги за зобов`язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред`являтися тільки в межах ліквідаційної процедури; виконання зобов`язань боржника, визнаного банкрутом, здійснюється у випадках і порядку, передбаченому цим розділом.

На задоволення вимог конкурсних кредиторів господарським судом вводиться мораторій - зупинення виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків зрів (обов`язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Згідно з частиною першою статті 26 Закону №2343-ХІІ усі види майнових активів (майно та нові права) банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарського відання на / відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси.

Кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, що передбачена статтею 31 Закону №2343-ХП.

З урахуванням встановлених судами обставин та застосуванням нормативного регулювання до спірних правовідносин, касаційний суд вважає обґрунтованою позицію судів попередніх інстанцій, що провадження у справі про банкрутство є комплексною процедурою, яка має на меті задоволення вимог усіх кредиторів боржника, охоплює усе його майно і усіх кредиторів такого боржника.

При цьому, не допускається стягнення з боржника заборгованості за позовами окремих кредиторів чи безпосередньо через державну виконавчу служби за вимогою про стягнення боргу. Стягнення поза чергою для забезпечення вимог окремих кредиторів порушує встановлену законом черговість, а також призводить до порушення прав та законних інтересів інших кредиторів, вимоги яких визнані, у встановленому законом порядку. Такі дії нівелюють спеціальну процедуру, яка застосовується у правовідносинах, що підлягають нормативному регулюванню, передбаченому законом про банкрутство, щодо погашення існуючої заборгованості боржника.

З зазначеного висновується, що оскільки сума штрафних санкцій та пені, яка визначена у вимозі, включена УПФ України в м.Рівне до кредиторських вимог стосовно позивача та затверджена ухвалою Господарського суду Рівненської області, то погашення зазначеного боргу має відбуватися в порядку, визначеному Законом №2343-XII. Суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку, що підстав для прийняття вимоги про сплату боргу, тобто фактично повторного пред`явлення вимоги на вказану суму боргу до позивача, у УПФУ в м.Рівне не було.

Частиною першою-другою статті 77 КАС України унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За правилами частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У межах вимог касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Пункт 1 частини першої статті 349 КАС України передбачає, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в місті Рівне Рівненської області залишити без задоволення.

Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 23.01.2015 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 18.03.2015 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

-------------------

-------------------

-------------------

В.В. Хохуляк

Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна

Судді Верховного Суду