Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

02 липня 2019 року

м. Київ

справа № 280/1619/17

адміністративне провадження № К/9901/50891/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Яковенка М. М.,

суддів - Дашутіна І. В., Шишова О.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу № 280/1619/17

за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Коростишівської міської ради Житомирської області, третя особа: ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення,

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Коростишівського районного суду Житомирської області (головуючий суддя: Рибнікова М. М.) від 10 січня 2018 року та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду (колегія у складі суддів: Франовська К. С., Іваненко Т. В., Кузьменко Л. В.) від 23 квітня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

І. РУХ СПРАВИ

1. У листопаді 2017 року ОСОБА_1 (далі - позивач, скаржник) звернувся до суду з адміністративним позовом до Коростишівської міської ради Житомирської області (далі - відповідач), в якому просив:

визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Коростишівської міської ради «Про відзначення 517-ї річниці першої писемної згадки про місто Коростишів» від 14 вересня 2016 року № 219, в частині згідно з яким, за активну громадську діяльність, вагомий внесок у розвиток територіальної громади ОСОБА_2 - ветерана праці, депутата п`ятьох скликань Коростишівської міської ради, секретаря ради 1990-1998, 2006-2015 років було внесено до Книги Пошани м. Коростишева.

2. Позов мотивований тим, що на думку позивача, ОСОБА_2 не відповідає критеріям, яким має відповідати кандидатура громадянина для внесення до Книги Пошани .

3. Рішенням Коростишівського районного суду Житомирської області від 10 січня 2018 року, залишеного без змін постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2018 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

4. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, 17 травня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 10 січня 2018 року та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2018 року, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

5. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17 травня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 передано на розгляд колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Желтобрюх І. Л. (головуючий суддя), Білоус О. В., Стрелець Т. Г.

6. Ухвалою Верховного Суду від 22 травня 2018 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та встановлено строк до 11 червня 2018 року для подання відзиву на касаційну скаргу.

7. 15 червня 2018 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення суду першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

8. На підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 12 червня 2019 року № 709/0/78-19 призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Желтобрюх І. Л., що унеможливлює її участь у розгляді касаційної скарги.

9. Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 31 травня 2019 року, визначено склад колегії суддів: Яковенко М. М. - головуючий суддя, Дашутін І. В., Шишов О. О.

10. Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2019 року справу прийнято до провадження, закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.

IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

11. Судами попередніх інстанцій встановлено, що у відповідності до постанови Коростишівського районного суду від 07 квітня 2017 року у справі № 280/1374/16-а позивач отримав копію рішення виконавчого комітету Коростишівської міської ради № 219 від 14 вересня 2016 року «Про відзначення 517 річниці першої писемної згадки про місто Коростишів». Згідно вказаного рішення ОСОБА_2 за активну громадську діяльність, вагомий особистий внесок у розвиток територіальної громади занесено до Книги Пошани м. Коростишева.

12. Не погодившись з вказаним рішенням, ОСОБА_4 направив 05 вересня 2017 року до Коростишівської міської ради заяву, в якій просив розглянути на черговій сесії питання правомірності прийняття рішення виконавчим комітетом Коростишівської міської ради «Про відзначення 517-ї річниці першої писемної згадки про м. Коростишів» № 219 від 14 вересня 2016 року в частині занесення ОСОБА_2 до Книги Пошани м. Коростишева та скасувати його; провести публічне обговорення кандидатури ОСОБА_2 щодо занесення її до Книги Пошани м. Коростишева; розробити Положення про Книгу Пошани м. Коростишева.

13. Згідно витягу з протоколу засідання постійної комісії з питань законності, правопорядку і прав людини, регламенту, депутатської етики і місцевого самоврядування та запобігання корупції Коростишівської міської ради .№ 9 від 06 жовтня 2017 року, комісією було прийнято рішення надати заявнику відповідь, що рішення виконавчого комітету міської ради від 14 вересня 2016 року № 219 прийнято законно, а також доручити ОСОБА_5 розробити Положення про Книгу Пошани.

IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

14. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, з урахуванням положень ст. 55, 124 Конституції України, Кодексу адміністративного судочинства України, Рішень Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року №18-рп/2002, від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 відмовляючи у задоволенні позовних вимог виходили з того, що у позивача відсутній об`єкт порушеного права, спірне рішення органу місцевого самоврядування не встановлює для позивача прав та обов`язків, його не стосується, а тому підстав для задоволення позовних вимог немає.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

15. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень у справі.

16. Скаржник наголошує на неповному з`ясуванні судами обставин справи, судами не досліджено та не надано жодних обґрунтувань та висновків щодо доводів позивача висловлених у позові та апеляційній скарзі стосовно порушеного порядку прийняття спірного рішення виконавчого комітету, який не мав повноважень на його прийняття. Вважає, що з урахуванням п. 49 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування», враховуючи, що книгу пошани слід ототожнювати з символікою міста, тому виключно на пленарному засіданні ради могло бути прийняте таке рішення із затвердженням Положення про книгу пошани міста.

17. Проект рішення від 14 вересня 2016 року № 219, у порушення вимог п. 11 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування» та ст.15 Закону України «Про доступ до публічної інформації» не був оприлюднений належним чином, що вплинуло на право позивача, як члена територіальної громади подати свої пропозиції, бути учасником обговорення цього проекту та прийнятого рішення. Саме це порушення, позивач вважає, вплинуло на об`єм його прав.

18. Також наголошує на своїй не згоді з наданою відповіддю постійною комісією від 06 вересня 2017 року на його звернення від 05 вересня 2017 року про законність прийнятого виконком спірного рішення від 14 вересня 2016 року № 219.

19. У відзиві на касаційну скаргу відповідач, зокрема, відзначає, що до Книги Пошани були включені інші особи, але позивач оскаржує лише особу, з якою у неї особисті неприязнені стосунки. Наголошують на наявності права у виконкому міської ради щодо включення до Книги Пошани міста громадян, які визнаються гідними, внесення таких осіб не створює правових наслідків для таких осіб. Будь - яких порушень прав позивача таким рішенням з боку відповідача допущено не було.

20. Від позивача надійшла заява про необґрунтованість відзиву на касаційну скаргу від 31 травня 2018 року № 03/26/1021. Скаржник наполягає на незаконності судових рішень та необґрунтованості відзиву.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

21. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, у відповідності до ч. 1 ст. 341 КАС України, виходить з наступного.

22. Відповідно до положень ч. 4 ст. 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

23. Згідно ч. 1, 2, 3 ст. 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

24. Статтею 2 та ч. 4 ст. 242 КАС України встановлено, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб.

25. Суд касаційної інстанції зазначає, що зазначеним вимогам процесуального закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають, висновки, викладені в них, є передчасним, не відповідають фактичним обставинам справи, зроблені без додержання вимог щодо безпосереднього, повного та об`єктивного дослідження обставин, що мають значення для справи, правова оцінка доводам та наведеним підставам звернення з позовом до суду не надана.

26. Як встановлено за матеріалами справи, правовими підставами для звернення з позовними вимогами, стало на думку позивача, порушення відповідачем вимог ч. 11 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування» та ч. 3 ст.15 Закону України «Про доступ до публічної інформації».

27. Відповідно до ч. 11, 12 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування» від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР, акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування підлягають обов`язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації». Проекти актів органів місцевого самоврядування оприлюднюються в порядку, передбаченому Законом України «Про доступ до публічної інформації», крім випадків виникнення надзвичайних ситуацій та інших невідкладних випадків, передбачених законом, коли такі проекти актів оприлюднюються негайно після їх підготовки.

В актах та проектах актів органів та посадових осіб місцевого самоврядування не може бути обмежено доступ до інформації про витрати чи інше розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним чи комунальним майном, у тому числі про умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримують ці кошти або майно, а також до іншої інформації, обмеження доступу до якої заборонено законом.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються у порядку, встановленому Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

28. Згідно з п. 2 ч. 1 та ч. 3 ст. 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації», розпорядники інформації зобов`язані оприлюднювати: нормативно-правові акти, акти індивідуальної дії (крім внутрішньоорганізаційних), прийняті розпорядником, проекти рішень, що підлягають обговоренню, інформацію про нормативно-правові засади діяльності.

Проекти нормативно-правових актів, рішень органів місцевого самоврядування, розроблені відповідними розпорядниками, оприлюднюються ними не пізніш як за 20 робочих днів до дати їх розгляду з метою прийняття.

29. Як вбачається з змісту судових рішень ані судом першої інстанції, ані судом апеляційної інстанції не зважаючи на те, що позивач в обґрунтування доводів позовної заяви та апеляційної скарги посилався на наведені порушення відповідачем норм матеріального права, не було надано жодного правового обґрунтування таким доводам та оцінки нормам матеріального права, що не можна в свою чергу вважати такі рішення судів, як такі, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості.

30. Судом апеляційної інстанції, в тому числі не дотримані вимоги ч. 1 ст. 308 КАС України, відповідно до якої, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

31. Висновки суду апеляційної інстанції про те, що позивач не навів доказів того, та матеріалами справи не встановлено, які конкретно права чи законні інтереси порушенні позивача оскаржуваним рішенням, не відповідають фактичним обставинам справи.

32. Позивач, як в позовній заяві, так і в апеляційній скарзі конкретно наголошував на відсутності повноважень прийняття спірного рішення виконавчим комітетом, на порушені порядку оприлюднення проекту такого рішення, що вплинуло на право позивача, як члена територіальної громади подати свої пропозиції, бути учасником обговорення цього проекту та прийнятого рішення, та сам це порушення, позивач вважає, що вплинуло на об`єм його прав.

33. Ці обставини фактично залишилися не дослідженими, а суди попередніх інстанції обмежились формальним посиланням на відсутність порушеного права позивача. Проте, зазначені питання потребують більш поглибленого, ретельного дослідження з урахуванням усіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, з`ясування яких, має значення для встановлення фактичної і правової природи спору.

34. При прийнятті судового рішення в межах цієї справи, колегія суддів також враховує правові висновки Європейського Суду з прав людини висловлені у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, рішення від 10 лютого 2010 року, відповідно до якого Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

35. В межах цієї справи, судами попередньої інстанції принцип обґрунтованості судових рішень не дотриманий, висновки щодо наведених позивачем доводів судами не зроблені, правова оцінка не надана.

36. За змістом ч. 1, 2 ст. 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

37. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

38. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

39. Враховуючи викладене, Суд доходить висновку, що оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

40. Під час нового розгляду судам слід врахувати вищенаведене, зокрема надати обґрунтовану правову оцінку доводам позивача, що залишились поза увагою судів, прийняти законне та обґрунтоване рішення за результатами повного, всебічного та об`єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності.

41. Враховуючи, що справа повертається на новий розгляд до суду першої інстанції, то в силу ст. 139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись ст. 341, 344, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 10 січня 2018 року та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2018 року у справі № 280/1619/17 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач М. М. Яковенко

Судді І. В. Дашутін

О. О. Шишов