Історія справи

Ухвала КАС ВП від 29.09.2020 року у справі №400/1863/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2021 року

м. Київ

справа № 400/1863/20

адміністративне провадження № К/9901/22825/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді Мартинюк Н. М.,

суддів Жука А. В., Калашнікової О. В.,

розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №400/1863/20

за позовом ОСОБА_1

до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича

про визнання протиправною й скасування постанови,

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2020 року (головуючий суддя: Семенюк Г. В., судді: Домусчі С. Д., Шляхтицький О. І.).

УСТАНОВИЛ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2020 року ОСОБА_1 пред'явив позов до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича, у якому просив визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження №61805353 від 13 квітня 2020 року з виконання виконавчого напису №766, виданого 26 лютого 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Богомоловою Д. І. про стягнення грошових коштів у сумі: 31621,15 грн за договором споживчого кредиту.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що він зареєстрований та проживає у місті Миколаїв та не має майна на території міста Києва, що виключає можливість відкриття виконавчого провадження в межах виконавчого округу міста Києва та свідчить про порушення вимог Закону України "Про виконавче провадження".

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Миколаївський окружний адміністративний суд рішенням від 1 червня 2020 року задовольнив позов, визнав протиправною та скасував постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича від 13 квітня 2020 року про відкриття виконавчого провадження №61805353.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що факт проживання чи перебування ОСОБА_1 у місті Києві не підтверджений, а відтак відповідач не довів, що оскаржувана постанова була прийнята ним правомірно.

Відповідач оскаржив вказане рішення до апеляційного суду.

П'ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 21 липня 2020 року задовольнив апеляційну скаргу приватного виконавця, скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нову постанову про відмову у задоволенні позову.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що жодною нормою чинного законодавства не передбачено обов'язку приватного виконавця перевіряти місце проживання/перебування боржника, яке вказано у виконавчому написі нотаріуса, на підставі якого відкривається відповідне виконавче провадження. З огляду на це апеляційний суд дійшов висновку, що приватний виконавець не порушив закону, коли виніс оскаржувану постанову.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та відзивів (заперечень)

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення місцевого суду.

В обґрунтування касаційної скарги покликається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові застосував норму права без урахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 25 січня 2019 року у справі №580/3311/19.

Крім цього, скаржник покликається на відсутність висновку Верховного Суду у спірних правовідносинах.

Зрештою твердить, що апеляційний суд неправильно застосував матеріальний закон та дійшов помилкового висновку стосовно відсутності у приватного виконавця обов'язку перевірити відомості про місце проживання боржника.

Приватний виконавець у відзиві на касаційну скаргу покликається на необґрунтованість доводів і вимог скаржника. Вважає, що відсутні підстави для скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду.

Крім того, приватний виконавець разом з відзивом на касаційну скаргу подав клопотання про передачу цієї справи на розгляд до Великої Палати Верховного Суду у зв'язку з тим, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Місцем проживання і місцем перебування ОСОБА_1 є місто Миколаїв, останній зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1.

26 лютого 2020 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Богомолова Д. Ю. видала виконавчий напис №766 про стягнення з ОСОБА_1 коштів у сумі: 31621,15 грн.

10 квітня 2020 року представник ТОВ "Вердикт Капітал" звернувся до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Р. В. із заявою про примусове виконання виконавчого напису.

У цій заяві представник ТОВ "Вердикт Капітал" зазначив адресу місця реєстрації боржника: АДРЕСА_1, а також адресу проживання боржника: АДРЕСА_3.

Вказані адреси проживання та реєстрації боржника були і у виконавчому написі нотаріуса.

У договорі про надання банківських послуг та послуг у сфері страхування №014/0054/82/0678805 від 5 Липня 2017 року, укладеного між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" (кредитор), ПАТ "Страхова компанія "УНІКА Життя" (страховик) та ОСОБА_1 (позичальник), адресою реєстрації та фактичною проживання останнього зазначено: АДРЕСА_1.

13 квітня 2020 року приватний виконавець виніс постанову про відкриття виконавчого провадження №61805353 з виконання виконавчого напису №766, виданого 26 лютого 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Богомоловою Д. І. про стягнення грошових коштів у сумі: 31621,15 грн за договором споживчого кредиту.

Не погоджуючись з постановою приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження, позивач звернувся до суду з цим позовом.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА

Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 1 статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у частиною 1 статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, частиною 1 статті 1 Закону України "Про виконавче провадження", іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до частиною 1 статті 1 Закону України "Про виконавче провадження", а також рішеннями, які відповідно до частиною 1 статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" примусовому виконанню підлягають рішення на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Частиною 1 статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" визначено вимоги до виконавчого документа, зокрема, у виконавчому документі зазначаються адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб).

Пунктом 10 частини 4 статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.

Частинами 1 , 2 статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених Частинами 1 , 2 статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів". Приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, передбачених Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", крім винятків, установлених цією частиною.

Частиною 1 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених Частиною 1 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з частиною 5 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних.

Відповідно до частини 1 статті 19 Закону України "Про виконавче провадження" сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених частини 1 статті 19 Закону України "Про виконавче провадження", мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому частини 1 статті 19 Закону України "Про виконавче провадження", надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, начастини 1 статті 19 Закону України "Про виконавче провадження".

Відповідно до частин 1 , 2 статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна.

Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу.

Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.

Частиною 1 статті 28 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур'єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених Частиною 1 статті 28 Закону України "Про виконавче провадження", які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі. Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження.

Відповідно до частини 1 статті 3 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.

За змістом частини 1 статті 4 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" діяльність органів державної виконавчої служби та приватних виконавців здійснюється з дотриманням принципів: 1) верховенства права; 2) законності; 3) незалежності; 4) справедливості, неупередженості та об'єктивності; 5) обов'язковості виконання рішень; 6) диспозитивності; 7) гласності та відкритості виконавчого провадження та його фіксування технічними засобами; 8) розумності строків виконавчого провадження; 9) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями.

Згідно з частиною 2 статті 4 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" державний виконавець та приватний виконавець повинні здійснювати свою професійну діяльність сумлінно, не розголошувати в будь-який спосіб професійну таємницю, поважати інтереси стягувачів, боржників, третіх осіб, не принижувати їхню гідність.

Статтею 16 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" визначено, що приватним виконавцем може бути громадянин України, уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень у порядку, встановленому законом.

Приватний виконавець є суб'єктом незалежної професійної діяльності.

Відповідно до частин 1 , 2 і 6 статті 25 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя. Приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ.

Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.

За визначеннями, наведеними в статті 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", місцем перебування є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік; місцем проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини; реєстрація - це внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Частиною другою статті 2 Закону встановлено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

За змістом статті 6 Закону реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.

Згідно з частиною 1 статті 4 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної частиною 1 статті 4 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина. Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених частиною 1 статті 4 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування.

Відповідно до пункту 14 частини 1 статті 7 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" до Реєстру вноситься додаткова змінна інформація про місце проживання, про народження дітей, про шлюб і розірвання шлюбу, про зміну імені, у разі наявності - інформація про податковий номер (реєстраційний номер облікової картки платників податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків) або повідомлення про відмову від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган), а також про місце роботи та посаду (у разі оформлення посвідчення члена екіпажу).

IV. ОЦІНКА СУДУ

Згідно з частинами 1 , 2 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судами першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

Згідно з ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2020 року касаційне провадження в справі відкрито з метою перевірки доводів касаційної скарги, яка подана на підставі пунктів 1, 3 частини 4 статті 328 КАС України.

Водночас за правилами частини 3 статті 341 КАС України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені частини 3 статті 341 КАС України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що за відсутності доказів проживання та наявності майна у позивача у місті Києві, тобто у виконавчому окрузі, на території якого здійснює діяльність відповідач, у останнього не було правових підстав для прийняття до виконання виконавчого документа шляхом прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження.

Водночас суд апеляційної інстанції, скасовуючи це рішення та ухвалюючи нове про відмову у задоволенні позову, дійшов висновку, що законодавством не передбачено обов'язку приватного виконавця перевіряти місце проживання/перебування боржника, яке вказано, зокрема у виконавчому написі нотаріуса, на підставі якого відкривається відповідне виконавче провадження.

З огляду на висновки судів попередніх інстанцій та аргументи сторін, у цій справі спірним є тлумачення положень статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" в контексті визначення місця проживання боржника, а також питання наявності у приватного виконавця обов'язку перевіряти перед відкриттям виконавчого провадження відомості у виконавчому документі стосовно місця проживання боржника.

У зв'язку з цим, необхідно зауважити, що після подання цієї касаційної скарги Верховний Суд у постанові від 31 березня 2021 року в справі №380/7750/20 виклав висновок щодо застосування положень статті 24 Закону України "Про виконавче провадження", відповідно до якого, отримавши заяву стягувача про примусове виконання виконавчого напису приватного нотаріуса, у якій, як і в указаному виконавчому документі, зазначено дві різні адреси боржника, приватний виконавець не міг не звернути уваги, що ці адреси, якщо вирішувати питання про прийняття до виконання цього виконавчого документа, відсилають до різних виконавчих округів (Львівська область та місто Київ відповідно). Звідси виникає потреба з'ясування місця проживання боржника як умови прийняття виконавчого документа до примусового виконання приватним виконавцем, територіальним округом якої є місто Київ (пункт 81 постанови). Верховний Суд дійшов висновку про те, що сама лише вказівка на місце проживання, яке не має жодного взаємозв'язку з особою боржника, не може вважатися достатньою підставою для прийняття виконавчого документа приватним виконавцем, територіальний округ якої охоплює місце виконання, визначеного за цією адресою (пункт 86 постанови).

Також колегія суддів зауважує, що Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду за наслідками розгляду справи №380/9335/20 у постанові від 15 липня 2021 року дійшов висновку про відсутність підстав для відступу від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного у постанові від 31 березня 2021 року в справі №380/7750/20.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду (у постанові від 15 липня 2021 року в справі №380/9335/20), аналізуючи положення статей 9, 18 Закону України "Про виконавче провадження", положення статті 27 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", а також положення Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус", дійшов висновку про те, що виконавець має реальну можливість перевірити місце знаходження боржника шляхом перевірки необхідної інформації у Єдиному демографічному реєстрі або шляхом запиту до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи. Такі дії відповідатимуть вимогам частини 2 статті 2 КАС України, яких приватний виконавець має дотримуватись.

Відсутність прямого обов'язку приватного виконавця перевіряти адресу проживання боржника не спростовує необхідності дотримання ним принципів верховенства права; законності; незалежності; справедливості, неупередженості та об'єктивності; диспозитивності; гласності та відкритості виконавчого провадження та його фіксування технічними засобами; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями, які визначені частиною 1 статті 4 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" та кореспондуються з положеннями частини 2 статті 2 КАС України, на відповідність яким суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень.

У іншому випадку, нез'ясування адреси проживання боржника може мати наслідком порушення прав боржника, що виражатиметься у штучному створенні перешкод для вчинення боржником дій, зазначених у статті 19 Закону України "Про виконавче провадження" (ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій тощо). Відсутність прямої вказівки в Законі України "Про виконавче провадження" на обов'язок виконавця перевіряти місце проживання боржника не повинна слугувати інструментом ймовірних порушень прав боржника з боку виконавця - суб'єкта владних повноважень.

Виходячи із системного аналізу пункту 10 частини 4 статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" в сукупності з іншими положеннями Закону України "Про виконавче провадження", надання триденного терміну для вирішення питання щодо повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання спрямоване саме на необхідність перевірки органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем, зокрема і відповідності зареєстрованого місця проживання боржника - фізичної особи адресі боржника, вказаної у виконавчому документі, і належності такого зареєстрованого місця проживання виконавчому округу, на який поширюються повноваження приватного виконавця.

Отже, саме лише зазначення місця проживання, яке не має жодного взаємозв'язку з особою боржника, не може вважатися достатньою підставою для прийняття виконавчого документа приватним виконавцем, територіальний округ якої охоплює місце виконання, визначеного за цією адресою.

Колегія суддів зауважує, що фактичні обставини справ №380/7750/20,380/9335/20 і справи, яка переглядається в касаційному порядку ( №400/1863/20), є подібними, правове регулювання спірних правовідносин в обох випадках теж збігається, адже спір у цих справах виник з аналогічних підстав.

Викладене свідчить про те, що у зв'язку з необхідністю врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги, Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги.

У цій справі судами попередніх інстанцій встановлено, що у виконавчому написі міститься інформація як про адресу реєстрації ОСОБА_1 (АДРЕСА_1), так і про адресу місця проживання (АДРЕСА_3).

Водночас у кредитному договорі, на підставі якого вчинено виконавчий напис, указано адресу реєстрації та проживання ОСОБА_1: АДРЕСА_1.

Також судами попередніх інстанцій встановлено, що зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 є адреса: АДРЕСА_1.

Отже, з установлених обставин справи вбачається, що нотаріусом під час вчинення виконавчого напису самостійно зазначено адресу: АДРЕСА_3 як адресу місця проживання боржника ОСОБА_1.

Верховний Суд ураховує, що при вчиненні виконавчого напису нотаріус не встановлює відповідних обставин, адже не викликає особу, не спілкується з нею та не отримує від неї жодної інформації. Матеріали справи також не містять доказів на підтвердження того, що вищезазначена адреса піддавалась перевірці на предмет її достовірності.

За встановлених обставин у цій справі, визначення місця виконання виконавчого документа щодо ОСОБА_1 (як фізичної особи-боржника) має відбуватися за зареєстрованим місцем проживання боржника. Будь-яка інша адреса місця проживання чи відомості про місце перебування особи-боржника можуть слугувати додатковою інформацією і сприяти примусовому виконанню рішення, але не використовуватися як юридичний факт, з яким Закону України "Про виконавче провадження" пов'язує місце виконання рішення, а з ним і виконавчий округ приватного виконавця.

З огляду на викладене, Верховний Суд констатує, що приватний виконавець, ухваливши спірну постанову про відкриття виконавчого провадження за повідомленим стягувачем місцем проживання боржника, яка не є його (боржника) зареєстрованим місцем проживання, діяв протиправно.

Отже, Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції здійснив неправильне тлумачення положень частин 1 , 2 статті 24 Закону України "Про виконавче провадження", внаслідок чого дійшов помилкових висновків.

Своєю чергою висновки суду першої інстанції є правильними й обґрунтованими, узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 31 березня 2021 року в справі №380/7750/20 та від 15 липня 2021 року в справі №380/9335/20.

Викладене дає підстави вважати, що судом апеляційної інстанції скасовано рішення місцевого суду, яке відповідає закону.

Згідно зі статтею 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 352 КАС України межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Зважаючи на приписи статті 352 КАС України, касаційну скаргу необхідно задовольнити і скасувати постанову апеляційного суду, залишивши в силі рішення суду першої інстанції.

Стосовно клопотання приватного виконавця про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв'язку з тим, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, Верховний Суд зазначає таке.

Згідно з частиною 5 статті 346 КАС України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Відповідно до частини 6 статті 346 КАС України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції, крім випадків, якщо: 1) учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної юрисдикції; 2) учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах; 3) Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.

За змістом наведених норм процесуального закону, вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати, Суд, керуючись внутрішнім переконанням, у кожному конкретному випадку, з урахуванням змісту спірних правовідносин та їх предмету правового регулювання оцінює наявність виключної правової проблеми та необхідність передачі справи для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Проаналізувавши аргументи приватного виконавця, якими він обґрунтовує необхідність передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, а також беручи до уваги наявність висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 31 березня 2021 року в справі №380/7750/20, Суд дійшов висновку про відсутність у спірних відносинах виключної правової проблеми, такі правовідносини врегульовано нормами права та у повній мірі дозволяють вирішити спір.

З урахуванням викладеного, клопотання приватного виконавця про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду не може бути задоволено.

V. СУДОВІ ВИТРАТИ

Згідно з частиною 6 статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд не змінює судові рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 139, 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2020 року скасувати.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 1 червня 2020 року залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена...........................................................

Н. М. Мартинюк

А. В. Жук

О. В. Калашнікова,

Судді Верховного Суду