Історія справи

Постанова КАС ВП від 01.08.2019 року у справі №822/543/16
Ухвала КАС ВП від 01.08.2019 року у справі №822/543/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

01 серпня 2019 року

Київ

справа №822/543/16

адміністративне провадження №К/9901/14872/18, К/9901/14870/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Авант-банк» Ларченко Ірини Миколаївни, третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії за касаційними скаргами Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Авант-банк» Ларченко Ірини Миколаївни та ОСОБА_1 на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду у складі судді: Петричковича А.І. від 19 квітня 2016 року та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Загороднюка А.Г., Полотнянка Ю.П., Драчук Т.О. від 13 липня 2016 року,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Авант-банк» Ларченко І.М. (далі - Уповноважена особа фонду на ліквідацію ПАТ «Авант-банк», відповідач), третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО, третя особа), в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Авант-банк» Ларченко Ірини Миколаївни щодо невключення ОСОБА_1 до переліку вкладників Публічного акціонерного товариства «Авант-банк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, за договором банківського вкладу (депозиту) № Д-Ф/15/1024-112 «Авант строковий +», укладеним 30 липня 2015 року між ОСОБА_1 та публічним акціонерним товариством «Авант-банк»;

- зобов`язати уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Авант-банк» Ларченко Ірину Миколаївну подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 , як вкладника, який має право на відшкодування коштів за договором банківського вкладу (депозиту) № Д-Ф/15/1024-112 «Авант строковий +», укладеним 30 липня 2015 року між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Авант-банк»;

- визнати протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Авант-банк» Ларченко Ірини Миколаївни щодо невключення ОСОБА_1 до переліку вкладників Публічного акціонерного товариства «Авант-банк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, за договором банківського вкладу (депозиту) № Д-Ф/15/1024-148 «Авант строковий +», укладеним 21 серпня 2015 року між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Авант-банк»;

- зобов`язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Авант-банк» Ларченко Ірину Миколаївну подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 , як вкладника, який має право на відшкодування коштів за договором банківського вкладу (депозиту) № Д-Ф/15/1024-148 «Авант строковий +», укладеним 21 серпня 2015 року між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Авант-банк».

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на положення Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», згідно з якими позивачу має бути виплачена гарантована сума відшкодування коштів за рахунок Фонду, а Уповноважена особа в порушення вимог чинного законодавства не включила позивача до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду за договорами банківського рахунку, що порушує майнові права позивача.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду м. Києва від 19 квітня 2016 року позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що на момент укладення позивачем правочинів з банком 30 липня 2015 року та 21 серпня 2015 року позивач припинив трудові відносини з банком (з 29 травня 2015 року), відтак не може вважатися пов`язаною із банком особою та на позивача не можуть поширюватися обмеження, визначені пунктом 4 частини четвертої статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», які діють з 12 серпня 2015 року.

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2016 року апеляційну скаргу Уповноваженої особи фонду на ліквідацію ПАТ «Авант-банк» задоволено частково, постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 квітня 2016 року скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено частково, а саме: визнано протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Авант-банк» Ларченко І.М. щодо невключення ОСОБА_1 до переліку вкладників ПАТ «Авант-банк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за договором банківського вкладу (депозиту) № Д-Ф/15/1024-112 від 30 липня 2015 року; зобов`язано Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Авант-банк» Ларченко І.М. подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб інформацію про вкладника ОСОБА_1 , як вкладника, який має право на відшкодування коштів за договором банківського вкладу (депозиту) № Д-Ф/15/1024-112 від 30 липня 2015 року.

Частково задовольняючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що підстав вважати правочин, укладений між позивачем та ПАТ «Авант-банк», нікчемним відсутні, оскільки договір № Д-Ф/15/1024-112 банківського вкладу (депозиту) «Авант Строковий+» від 30 липня 2015 року та договір № Д-Ф/15/1024-148 банківського вкладу (депозиту) «Авант Строковий+» від 21 серпня 2015 року укладений до винесення Правлінням Національного банку України постанови № 44 від 29 січня 2016 року «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних», тобто позивач не був обізнаний на момент укладення договору про неплатоспроможність банку, а договори вкладу укладені позивачем з банком за формою є стандартним, який пропонувався до укладення невизначеному колу осіб, умови розміщення такого вкладу були публічно оголошені.

Разом з тим, відмовляючи у задоволенні позовної вимоги стосовно зобов`язання Уповноваженої особи Фонду подати до Фонду додаткову інформацію про ОСОБА_1 , як вкладника ПАТ «Авант-банк», який має право на відшкодування суми вкладу за рахунок Фонду, за договором банківського вкладу № Д-Ф/15/1024-148 від 21 серпня 2015 року, апеляційний суд виходив з того, що з 12 серпня 2015 року набув чинності пункт 4 частини четвертої статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», відповідно до якого Фонд не відшкодовує кошти розміщені на вклад у банку особою, яка є пов`язаною з банком особою або була такою особою протягом року до дня прийняття Національним банком України рішення про віднесення такого банку до категорії неплатоспроможних.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 квітня 2016 року та постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2016 року, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Авант-банк» звернулася з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, у якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та винести нову постанову, якою повністю відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Не погоджуючись з постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2016 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, у якій просить скасувати рішення апеляційної інстанції та залишити в силі постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 квітня 2016 року.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційні скарги подано 03 серпня 2016 року та 04 серпня 2016 року.

Ухвалами Вищого адміністративного суду України від 05 серпня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі № 822/543/16, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу.

Пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що Вищий адміністративний суд України діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду.

У відповідності з положенням пункту 11 частини другої статті 46, пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Пленум Верховного Суду постановою від 30 листопада 2017 року № 2 визначив, що днем початку роботи Верховного Суду є 15 грудня 2017 року. З цієї дати набрав чинності також Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, яким, зокрема, КАС України від 06 липня 2005 року № 2747-IV викладено у новій редакції.

Ухвалою Верховного Суду від 31 липня 2019 року прийнято до свого провадження справу № 822/543/16 суддею-доповідачем Берназюком Я.О.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 30 липня 2015 року між ПАТ «Авант-банк» та ОСОБА_1 укладено договір банківського вкладу (депозиту) № Д-Ф/15/1024-112.

Згідно з пунктом 1.1 - 1.4 договору передбачено, що строк депозиту становить 368 днів, валюта депозиту - гривня, сума вкладу - 1 000, 0 грн, процентна ставка - 26,5 % річних.

У пункті 1.7 договору зазначено, що вклад поповнюється протягом всього строку дії договору.

21 серпня 2015 року між ПАТ «Авант-банк» та ОСОБА_1 укладено договір банківського вкладу (депозиту) № Д-Ф/15/1024-148.

Відповідно до пунктів 1.1-1.4 цього договору строк депозиту становить 370 днів, валюта депозиту - гривня, сума вкладу - 1 000, 0 грн, процентна ставка - 28,9 % річних.

При цьому, в пункті 1.7 договору також зазначено, що вклад поповнюється протягом всього строку дії договору.

В подальшому на такий депозитний рахунок позивачем було внесено 70 100,00 грн, 58 300,00 грн, 100,00 грн, 44 500 грн. Всього на суму 174 000,00 грн.

29 січня 2016 року Правлінням Національного банку України прийнято постанову № 44 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних».

На підставі Постанови Правління Національного банку України № 109 від 25 лютого 2016 року «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Авант-банк» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 262 від 26 лютого 2016 року «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Авант-банк» та делегування повноважень ліквідатора банку Ларченко І.М. строком на 2 роки з 26 лютого 2016 року.

03 березня 2016 року позивач звернувся до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Авант-банк» Ларченко І.М. із заявою про включення його до переліку вкладників, які мають право на відшкодування за вкладами (депозитами) у ПАТ «Авант-банк».

Судами також встановлено, що у період з 24 квітня 2013 року по 29 травня 2015 року ОСОБА_1 працював на посаді начальника відділення «Хмельницька регіональна Дирекція ПАТ «Авант-банк».

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Авант-банк» Ларченко І.М. вказує на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної правової оцінки тому, що позивач був пов`язаною з банком особою протягом року до винесення постанови Правлінням НБУ про віднесення ПАТ «Авант-банк» до категорії неплатоспроможних, відтак, на нього не поширюються гарантії Фонду у силу статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

У касаційній скарзі ОСОБА_1 вказує на той факт, що на момент укладення правочинів з банком 30 липня 2015 року і 21 серпня 2015 року між позивачем і банком трудові відносини були припинені (з 29 травня 2015 року), а тому на нього не можуть поширюватися, визначені пунктом 4 частини четвертої статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», обмеження.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частини четвертої статті 328 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Вінницького апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2016 року, якою скасовано постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 квітня 2016 року, відповідає не повністю, а викладені у касаційних скаргах доводи скаржників є частково обґрунтованими, з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження ФГВФО, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема, Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; Закон № 4452-VI).

Частиною першою статті 3 Закону № 4452-VI визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми, встановленої адміністративною радою Фонду на дату прийняття такого рішення незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000,00 грн. Фонд не відшкодовує кошти: передані банку в довірче управління; за вкладом у розмірі менше 10 гривень; за вкладом, підтвердженим ощадним (депозитним) сертифікатом на пред`явника.

Згідно з положеннями статті 27 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Інформація про вкладника в переліку вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства.

Протягом шести днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах «Урядовий кур`єр», «Голос України» та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону.

Отже, Закон № 4452-VI пов`язує можливість реалізації права на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами з настанням таких обставин: 1) прийняття Національним банком України рішення про віднесення відповідного банку до категорії неплатоспроможних (у разі, якщо на дату прийняття такого рішення дія договору банківського вкладу закінчилась) або рішення про відкликання банківської ліцензії; 2) наявність на дату віднесення банку до категорії неплатоспроможних у фізичної особи банківського вкладу за договором, укладеним до вказаної дати; 3) наявність на зазначеному банківському вкладі фізичної особи коштів разом з нарахованими відсотками на суму не менше 10 грн; 4) включення уповноваженою особою Фонду фізичної особи до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми коштів за вкладами, з визначенням конкретної суми відшкодування; 5) затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстрів вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, відповідно до складеного уповноваженою особою Фонду переліку вкладників.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, на дату прийняття Правлінням НБУ постанови від 29 січня 2016 року № 44 «Про віднесення ПАТ «Авант- Банк» до категорії неплатоспроможних» на депозитних рахунках ОСОБА_1 , відкритих відповідно до укладених договорів банківського вкладу № Д-Ф/15/1024-112 від 30 липня 2015 року та № Д-Ф/15/1024-148 від 21 серпня 2015 року, знаходилась сума відповідно 10000 грн та 174 000 грн.

Разом з тим, уповноваженою особою Фонду позивача не було включено до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів ФГВФО.

Відповідно до частини першої статті 34 Закону № 4452-VI Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку на наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

Закон № 4452-VI визначає порядок складання уповноваженою особою Фонду переліку вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, а також підстави та умови, за наявності яких відшкодування суми коштів за банківським вкладом фізичним особам за рахунок коштів ФГВФО не здійснюється.

Суд апеляційної інстанції, частково скасовуючи постанову суду першої інстанції та приймаючи рішення про часткове задоволення адміністративного позову, зокрема, у частині, що стосується договору банківського вкладу № Д-Ф/15/1024-112 від 30 липня 2015 року та відмовляючи у частині банківського вкладу № Д-Ф/15/1024-148 від 21 серпня 2015 року, виходив з того, що з 12 серпня 2016 року набув чинності пункт 4 частини четвертої статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», відповідно до якого Фонд не відшкодовує кошти розміщені на вклад у банку особою, яка є пов`язаною з банком особою або була такою особою протягом року до дня прийняття Національним банком України рішення про віднесення такого банку до категорії неплатоспроможних. Відтак, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що за договором банківського вкладу № Д-Ф/15/1024-148 від 21 серпня 2015 року, позивач не набув права на відшкодування суми вкладу за рахунок Фонду, оскільки у період з 24 квітня 2013 року по 29 травня 2015 року працював на посаді керівника відділення банку.

Разом з тим, колегія суддів вважає такі висновки суду апеляційної інстанції передчасними, з огляду на наступне.

Так, згідно з положеннями пункту 4 частини четвертої статті 26 Закону № 4452-VI (у редакції, чинній на момент віднесення ПАТ «Авант-банк» до категорії неплатоспроможних та на момент укладення позивачем договору банківського вкладу № Д-Ф/15/1024-148 від 21 серпня 2015 року) Фонд не відшкодовує кошти, зокрема, розміщені на вклад у банку особою, яка є пов`язаною з банком особою або була такою особою протягом року до дня прийняття Національним банком України рішення про віднесення такого банку до категорії неплатоспроможних (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність», - протягом року до дня прийняття такого рішення).

Відповідно до пунктів 3 та 7 частини першої статті 52 Закону України «Про банки та банківську діяльність» (у редакції, чинній на момент віднесення ПАТ «Авант-банк» до категорії неплатоспроможних та на момент укладення позивачем договору банківського вкладу № Д-Ф/15/1024-148 від 21 серпня 2015 року) пов`язаними з банком особами є, зокрема, керівники банку.

У свою чергу, частиною першою статті 42 Закону України «Про банки та банківську діяльність» встановлено, що керівниками банку є голова, його заступники та члени ради банку, голова, його заступники та члени правління банку, головний бухгалтер, його заступники, керівники відокремлених підрозділів банку.

Судами попередніх інстанцій встановлено та наявними у матеріалах справи доказами підтверджено, що у період з 24 квітня 2013 року по 25 травня 2015 року ОСОБА_1 працював на посаді начальника відділення «Хмельницька регіональна Дирекція ПАТ «Авант-банк».

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що у період з 24 квітня 2013 року по 25 травня 2015 року, коли позивач працював на посаді начальника відділення банку, чинною була інша редакція пункту 4 частини четвертої статті 26 Закону № 4452-VI, а саме: Фонд не відшкодовує кошти, зокрема, розміщені на вклад у банку особою, яка була членом спостережної (наглядової) ради, правління (ради директорів), ревізійної комісії банку, якщо з дня її звільнення з посади до дня прийняття Національним банком України рішення про віднесення такого банку до категорії неплатоспроможних не минув один рік.

Тобто, на момент, коли ОСОБА_1 обіймав посаду начальника відділення, були відсутні підстави для поширення на нього обмежень, встановлених частиною четвертою статті 26 Закону № 4452-VI, оскільки чинною на той час нормою не передбачалось, що особам, які є пов`язаними з банком, не відшкодовуються кошти, розміщенні на вкладі.

Крім того, колегія суддів враховує, що на момент укладення договорів банківського вкладу № Д-Ф/15/1024-112 від 30 липня 2015 року та № Д-Ф/15/1024-148 від 21 серпня 2015 року, ОСОБА_1 не був пов`язаною з банком особою, оскільки був звільнений з посади начальника відділення ще у травні 2015 року, тобто позивач мав «легітимні очікування» стосовно поширення гарантій ФГВФО на вклад, розміщений у банку.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 22 січня 2019 року у справі № 813/2815/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 826/5238/17.

На цій підставі колегія суддів доходить до висновку, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права під час вирішення справи, зокрема, пункт 4 частини четвертої статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», у той же час суд першої інстанції прийняв законне рішення на підставі правильного застосування норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права.

Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Суд зазначає, що на позивача у цій справі поширюється конституційний принцип «для особи приватного права дозволено все, що не заборонено законом», який закріплений в частині першій статті 19 Конституції України та сформульований наступним чином: правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Тоді, як застосовуючи частину третю статті 38 Закону № 4452-VI,Фонд або його уповноважена особа зобов`язані дотримуватися положень частини другої статті 19 Конституції України відповідно до якої, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія судів також враховує, що право громадянина на власність як важливий атрибут правової держави і демократичного суспільства закріплено в Конституції України, у якій установлено основні положення щодо власності (статті 13, 41, 142 та 143 Конституції України), закріплено рівність усіх суб`єктів права власності (статті 1 та 13 Конституції України), гарантії права власності та обов`язки власників (статті 13 і 41 Конституції України). Крім того, стаття 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися, розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним.

Поширення на грошові кошти, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника), режиму права власності підтверджується положеннями статей 1058, 1066 ЦК України та статей 8, 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», відповідно до яких, зокрема, власник рахунку має право у будь-який час розпоряджатися коштами, які перебувають на такому рахунку на умовах та у порядку, встановленому Законом та договором.

Аналогічна позиція була висловлена Пленумом Верховного Суду України в постанові від 03 липня 2015 року № 13.

Відповідно до позиції Конституційного Суду України, сформованої в Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, до обмеження прав належить звуження їх змісту й обсягу, проте сутність змісту основного права не може бути порушена. Крім того, у Рішенні від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 Конституційний Суд України зазначив, що обмеження стосовно реалізації конституційних прав не можуть бути свавільними та несправедливими, мають установлюватися виключно Конституцією й законами, переслідувати легітимну мету, бути зумовленими суспільною необхідністю її досягнення, пропорційними й обґрунтованими.

Враховуючи вищенаведене, зміст статті 41 Конституції України поширюється на право вкладника - фізичної особи вимагати отримання відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Зокрема, відповідно до ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини в справі «Золотас проти Греції» стаття 1 Протоколу № 1, яка має за головну мету захистити особу від будь-якого посягання держави на повагу до її майна, може також вимагати позитивних зобов`язань, відповідно до яких держава має вжити певних заходів, необхідних для захисту права власності, зокрема, якщо існує прямий зв`язок між заходом, якого заявник може правомірно очікувати від влади, і ефективним користуванням ним своїм майном (Zolotas v. Greece, заява № 66610/09). Подібний висновок викладений у рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Капітал Банк АД проти Болгарії» (Capital Bank AD v. Bulgaria, заява № 49429/99).

У справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський Суд з прав людини зазначив, що за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (пункт 35, заяви № 68385/10 та № 71378/10).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «Авант-банк» слід задовольнити частково, касаційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити повністю, рішення суду апеляційної інстанції скасувати та залишити у силі рішення суду першої інстанції.

Оскільки позивач - фізична особа, на користь якої приймається судове рішення, звільнений від сплати судового збору, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 3, 341, 344, 349, 352, 355, 356, 359, пунктом 4 Перехідних положень КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Авант-банк» Ларченко Ірини Миколаївни задовольнити частково.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2016 року скасувати.

Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 квітня 2016 року залишити у силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: І.В. Желєзний

Н.В. Коваленко