Несанкціонований овердрафт. Споживач банківських послуг vs банк.

Захист законних інтересів клієнтів банків, правове забезпечення сталого розвитку і стабільності банківської системи, а також створення сприятливих умов для розвитку економіки України – мета законодавства, що регулює діяльність банківських установ.

У цій статті розкриємо питання правового регулювання захисту інтересів клієнтів банків. Зокрема, проаналізуємо законодавство та судову практику щодо того, хто ж насправді несе відповідальність при «технічних збоях», «багах системи» чи «курсовій різниці»?

Банки, у таких випадках, взяли на себе право називати вищезазначені категорії зручним (для банків) словосполученням - «несанкціонований овердрафт».

Отже, при технічних помилках чи збоях у роботі програмного забезпечення, «несанкціонований овердрафт» - відповідальність та зобов’язання клієнта банку чи намагання перекласти відповідальність та обов’язок на споживача банківських послуг, як на слабкішу сторону?

Візьмемо для аналізу реальну ситуацію з відносин між банком та його клієнтом.

Клієнтом банку було перераховано на особистий рахунок грошову суму в іноземній валюті, яка була зарахована на рахунок клієнта банку у гривневому еквіваленті за курсом встановленим банком на дату проведення операції.

Згодом, банк списав (відмінусував) суму коштів, що були зараховані на рахунок клієнта в розмірі перерахованому за іншим (значно меншим) курсом іноземної валюти, пояснюючи це технічними проблемами програми, що відповідає за обрахунки сум коштів при платіжних операціях з іноземними валютами, та встановив «несанкціонований овердрафт», оскільки кошти, що були зараховані на рахунок клієнта банку на момент встановлення овердрафту вже були витрачені на власний розсуд клієнтом банку.

Отож, першочергово визначимося з інструментарієм, який надав законодавець, що ж встановлено законодавством?

Закон України «Про споживче кредитування» містить доволі лаконічне визначення, що несанкціонованим овердрафтом є перевищення суми операції, здійсненої за рахунком, над сумою встановленого кредитного ліміту, що обумовлений договором між кредитодавцем та споживачем і не є прогнозованим за розміром та часом виникнення.

Стаття 1069 Цивільного кодексу України (далі за текстом – ЦК України) передбачає, що якщо відповідно до договору банківського рахунка банк здійснює платежі з рахунка клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредитування рахунка), банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу.

У договорах публічної оферти (договір приєднання) банки пропонують наступне визначення: несанкціонований овердрафт - заборгованість клієнта перед банком, що не була обумовлена договором, не є прогнозованою в розмірі та за часом виникнення та яка виникає внаслідок здійснення клієнтом видаткових операцій з карткового рахунку на суму, що перевищує встановлений банком розмір платіжного ліміту.

Так, можна зробити загальний висновок, що несанкціонований овердрафт має відповідати критеріям:

- наявність видаткової платіжної операції ініційованої клієнтом банку на суму, що більша ніж залишок власних коштів (кредитного ліміту) на картковому рахунку;

- договором про банківський рахунок має бути передбачена можливість кредитування рахунка.

Разом з цим, відповідно до статті 1071 ЦК України Банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження.

Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.

Згідно частини першої статті 1072 ЦК України банк виконує платіжні інструкції відповідно до черговості їх надходження та виключно в межах залишку грошових коштів на рахунку клієнта, якщо інше не встановлено договором між банком і клієнтом.

Також, статтею 46 Закону України «Про платіжні послуги» (далі за текстом - Закон № 1591-IX) визначено порядок виконання платіжних операцій, зокрема, надавачі платіжних послуг виконують платіжні інструкції відповідно до черговості їх надходження (крім випадків, установлених законом) та виключно в межах залишку коштів на рахунку платника, крім випадків виконання платіжної операції за рахунок наданого платнику кредиту.

З вищезазначеного можна зробити висновок, що клієнт банку не може проводити видаткові платіжні операції на суму понад залишок коштів на рахунку, оскільки це б суперечило положенням частини першої статті 1072 ЦК України, частини третьої статті 46 Закону № 1591-IX.

У примірній спірній ситуації, банк пов’язує виникнення «несанкціонованого овердрафту» з помилковим зарахуванням коштів на банківський рахунок.

Статтею 1 Закону № 1591-IX визначено наступне:

помилкова платіжна операція - платіжна операція, внаслідок якої з вини надавача платіжних послуг здійснюється списання коштів з рахунку неналежного платника та/або зарахування коштів на рахунок неналежного отримувача чи видача йому коштів у готівковій формі (п. 69 ч. 1 ст. 1 Закону № 1591-IX);

неналежний отримувач - особа, на рахунок якої без законних підстав зарахована сума платіжної операції або яка отримала суму платіжної операції в готівковій формі (п. 43 ч. 1 ст. 1 Закону № 1591-IX);

неналежний платник - особа, з рахунку якої списано кошти без законних підстав (помилково або неправомірно) (п. 44 ч. 1 ст. 1 Закону № 1591-IX).

Згідно положень ч. 8 - ч. 10 ст. 86 Закону № 1591-IX надавачі платіжних послуг несуть відповідальність перед користувачами за помилкові платіжні операції, у тому числі за виконання:

1) помилкової платіжної операції на рахунок неналежного отримувача;

2) помилкової платіжної операції з рахунку неналежного платника;

3) платіжної операції з рахунку платника без законних підстав або внаслідок інших помилок надавача платіжних послуг.

У разі виконання помилкової платіжної операції на рахунок неналежного отримувача надавач платіжних послуг зобов’язаний негайно після виявлення помилки переказати за рахунок власних коштів суму платіжної операції отримувачу, а також сплатити йому пеню в розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення від дня завершення помилкової платіжної операції до дня переказу коштів на рахунок отримувача, але не більше 10 відсотків суми платіжної операції.

У разі виконання помилкової платіжної операції з рахунку неналежного платника надавач платіжних послуг зобов’язаний негайно після виявлення помилки або після отримання повідомлення неналежного платника (залежно від того, що відбулося раніше) переказати за рахунок власних коштів суму платіжної операції на рахунок неналежного платника та сплатити йому пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день від дня списання з рахунку коштів за помилковою платіжною операцією до дня повернення коштів на рахунок неналежного платника. Надавач платіжних послуг зобов’язаний також відшкодувати неналежному платнику суму утриманої/сплаченої неналежним платником комісійної винагороди за виконану помилкову платіжну операцію (за наявності такої комісійної винагороди).

Відповідно до ч. 14 Закону № 1591-IX надавач платіжних послуг після виявлення помилки одночасно зобов’язаний негайно повідомити неналежного отримувача про виконання помилкової платіжної операції і про необхідність ініціювання ним платіжної операції на еквівалентну суму коштів цьому надавачу платіжних послуг протягом трьох робочих днів з дня надходження такого повідомлення.

Наведені положення закону дають підстави для висновку, що не можна вважати помилковим зарахування коштів, який здійснено з рахунку належного платника на рахунок належного отримувача.

У спірних правовідносинах між клієнтом та банком платник і отримувач за переказами були належними, списання з рахунку клієнта здійснено банком без відповідного повідомлення, у зв`язку із чим дії банку щодо списання помилково зарахованих коштів не узгоджуються з наведеними вище нормами матеріального права.

Вищенаведені висновки кореспондуються з правовою позицією Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, що викладені в Постанові від 05.09.2019 у справі № 524/6549/15-ц.

Інколи у подібних правовідносинах банк може посилатися на те, що в останнього відсутня можливість встановлювати курс обміну при зарахуванні переказу в іноземні валюті на рахунок клієнта, що, як на мене очевидно, суперечить нормативному регулюванню. Так як, відповідно до пункту 124 Постанови правління Національного банку України від 24 лютого 2022 року № 18 «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану» банки-емітенти для списання/зарахування з рахунку/на рахунок клієнта коштів за операціями, здійсненими з використанням електронних платіжних засобів, якщо валюта, в якій проводиться міжбанківський переказ, не збігається з валютою рахунку клієнта, використовують курс гривні до іноземної валюти, установлений банком-емітентом, який діє в день відображення банком операції.

Як бути із питанням законності самовільного списання коштів з рахунку клієнта банку? Адже, відповідно до статті 1071 ЦК України банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження.

Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.

За пунктом 73 частини першої статті 1 Закону № 1591-IX примусове списання (стягнення) - платіжна операція з рахунку платника, що здійснюється стягувачем без згоди платника на підставі встановленого законом виконавчого документа у випадках, передбачених законодавством України, або на підставі рішення суду, що набрало законної сили, чи рішення керівника органу стягнення (його заступника або уповноваженої особи) у випадках, передбачених Податковим кодексом України.

Тому, на моє власне переконання, банк не може бути набувачем грошових коштів клієнта у зв’язку з виявленням технічної помилки, й не має повноважень з розпорядження особистими коштами клієнта, які є власністю останнього, поза межами договору між банком та клієнтом.

Також, слід звернути увагу, що згідно п. 62 Постанови НБУ № 75 від 04.07.2018 виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Статтею 63 ЗУ «Про платіжні послуги» визначено, що поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту для зберігання коштів і виконання платіжних операцій відповідно до умов договору та вимог законодавства.

Стаття 1 ЗУ «Про платіжні послуги» визначає, що дата валютування - зазначена платником у платіжній інструкції дата, починаючи з якої кошти, що становлять суму платіжної операції і переказані платником отримувачу, переходять у власність отримувача.

Отже, кошти, переказані на рахунок клієнта банку, з моменту їх зарахування на банківський рахунок переходять у власність останнього, який має виключне право розпорядження ними, а встановлення несанкціонованого овердрафту вже після зарахування за відповідним встановленим банком курсом валют є очевидно безпідставним.

Правова позиція щодо необхідності належного доведення наявності технічної помилки та підстав для списання коштів з рахунку містяться у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 березня 2020 року у справі № 760/5112/15-ц.

Правова позиція щодо того, що банк несе відповідальність за безпеку власної платіжної системи викладені у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 листопада 2019 року у справі № 296/3921/15-ц.

Підсумовуючи викладене, можемо зробити висновки, що у випадку якщо на рахунок клієнта банку в порядку ст.ст. 1066, 1068 ЦК України були зараховані кошти в іноземні валюті, що в розумінні ч. 1 ст. 49 Закону № 1591-IX вважається закінченою платіжною операцією, та в подальшому таким клієнтом банку були проведені видаткові платіжні операції, які здійснюються баном виключно з дотриманням положень ч. 1 ст. 1072 ЦК України, ч. 3 ст. 46 Закону № 1591-IX, то банк не може самовільно списувати з рахунку клієнта кошти та встановлювати «несанкціонований овердрафт», навіть після виявлення «технічної помилки» чи наявності «курсової різниці», оскільки такі дії вчиняються з порушенням вимог ст. 1071 ЦК України, як наслідок таке списання грошових коштів з рахунку клієнта здійснюється без належної правової підстави та ймовірно всупереч умовам договору.

Щоб не бути голослівним щодо моїх висновків, пропоную ознайомитися з моїм успішним судовим досвідом у подібних правовідносинах. Адже, у справі № 758/3016/23 суд першої інстанції прийняв мої доводи та задовольнив позов до банку. Чекаємо на висновки апеляційної інстанції…

Автор статті: Артем Ткаченко