Насильство чи ні, ось у чому питання

Що є «домашнє насильство» згідно із законом?

Домашнє насильство це протиправні дія або бездіяльність (а також погрози їх вчинення) у формі фізичного, сексуального, психологічного, економічного насильства, що вчиняються у визначеному колі осіб, незалежно від місця їх проживання.

(Організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Цей Закон також визначає основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів постраждалих осіб).

За частиною 1, статті 21, Закону України про “Про запобігання та протидію домашньому насильству”

Постраждала особа має право на:

1. дієвий, ефективний та невідкладний захист в усіх випадках домашнього насильства, недопущення повторних випадків домашнього насильства;
2. звернення особисто, або через свого представника до суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству;
3. отримання повної та вичерпної інформації від суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, про свої права і соціальні послуги, медичну, соціальну, психологічну допомогу, якими вона може скористатися;
4. безоплатне отримання соціальних послуг, медичної, соціальної та психологічної допомоги відповідно до її потреб;

Але…

Візьмемо до розгляду базову ситуацію. Жертва домашнього насильства звертається до Національної поліції, тому що це найбільш розповсюджений крок, адже не кожна людина знає про існування спеціальних служб. Та й часто, жертва з великим острахом іде навіть у поліцію.

Користуйтеся консультацією: Чи дають щось профілактичні роботи з кривдником, який вчинив домашнє насильство

Поліція з народом? Так. Але з яким?

Поліція має ставитися до заявника про домашнє насильство з повагою, серйозністю, та негайно реагувати на його звернення.

Першим кроком повинно бути забезпечення безпеки заявника та його близьких, а також допомога в наданні медичної допомоги та правової підтримки.

Поліція має уважно вислухати заявника, прийняти його заяву, провести детальне дослідження ситуації та зібрати всі можливі докази, щоб з'ясувати, чи відбувається насильство в сім'ї, та який його характер. Якщо виявиться, що насильство дійсно відбувається, поліція повинна здійснити превентивні заходи для запобігання подальшого насильства. Також поліція має допомогти заявнику юридично грамотно скласти заяву за фактом насильства.

Поліція також повинна надати заявнику доступ до інформації про психологічну та юридичну підтримку, а також про можливі програми допомоги для жертв насильства в сім'ї.

Крім того, поліція повинна забезпечити заявнику конфіденційність та захист його особистих даних.

Усі дії поліції мають бути спрямовані на захист прав заявника та запобігання подальшому насильству в сім'ї.

Та це все - у паралельній, ідеальній реальності….

На практиці ж, звернення навіть до Головного управління поліції з приводу домашнього насильства, може перетворитися у справжній “базар”, де жертві насильства доводиться декілька годин доказувати, що насильство є. При цьому вислухувати “конструктивні висновки” поліціанта про те “що є насильством, а що ні”.

Якби розглядати цю ситуацію через призму закону про насильство і припустити що домашнє насильство може вчинять особа, яка не являється родичем або партнером жертви, то ця розмова - прекрасна ілюстрація цьому.

Користуйтеся консультацією: Хто у домі господар? Що таке домашнє насильство

А хто насильник? Розберімося.

Описана ситуація є настільки жахливою і неприйнятною, та принципово суперечить базовим нормам законодавства, що подати її можливо тільки у правниче - сатиричній формі.

Частина 1. Куряча сліпота прогресує?

Оперуповноважений відмовляється визнавати факт, що дитина (яку насильницькі забрали з квартири батька невідомі) є реально викраденою. Заявляючи, що викрадення буде викраденням, якщо у матері не буде батьківських прав, а у батька будуть. Сумнівно ж, так? Адже батько - має такі ж права стосовно дитини, як і мати.

Частина 2. Незнання елементарних норм і законів або “в поліцію за оголошенням”.

Перша частина статті 141 Сімейного Кодексу України голосить:

"Мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою."

Враховуючи той факт, що батько має рівні батьківські права з матір'ю, то фраза:

"Ви другорядна людина (в житті дитини)" - звучить як знущання.

Так, можливо він це сказав не зі зла, а від необізнаності в законах. Але сказав же!

Загально відомим твердженням є те, що на службі, будь-який держслужбовець не може висловлювати особистих позицій у робочий час. Але за думкою цього оперуповноваженого:

"Державну позицію може висловлювати тільки Президент і вище…кхм…нижче стоячі (а сидячі?) чиновники."

Частина 3. Де насильство?!

Як сказано на початку цієї статті - "Поліція має ставитися до заявника про домашнє насильство з повагою і серйозністю, та негайно реагувати на його звернення".

Та ні в якому ж разі заявнику, що і так знаходиться в не самій приємній ситуації, потрібно доказувати поліції, що насильство таки є.

А тим більше той факт, що у розмові чітко відслідковувається думка, про те що “чоловік - не може бути жертвою домашнього насильства” – і це неприпустимо.

Частина 4. Неузгоджена.

Мовне питання, тут теж зіграло роль. Буквально за день до цього у приймальні Начальника Печерського УП ГУ НП у м. Києві, батьку (який, нагадаю, не є громадянином України, та чистою українською не розмовляє) в організації зустрічі з тим самим начальником відмовили, з мотивацією, що мови, на якій він звернувся - НЕ РОЗУМІЮТЬ.

Чи зіграв роль той факт, що як раз перед цим, він ознайомився з заявою батька до ДБР з приводу дискримінації за мовною ознакою - не відомо. Та будемо сподіватись, що це все ж таки був природний спалах розуміння і здорового глузду. Та і сам оперуповноважений спілкувався російською мовою. Чи була то повага до батька?

Користуйтеся консультацією: Домашнє насильство: основне поняття та аналіз практики за ст.126-1 ККУ.

Що ж ми маємо в підсумку?

Так, поліція - з народом. Але самі по собі, вони частіше за все - іншої раси. З іншими законами, поняттями та переконаннями.

Але, будь-яке насильство не терпить “сослагательного наклонения”, а співробітники поліції та інших органів, що працюють з жертвами насильства - мають проходити регулярну переатестацію і відповідати певному рівню комунікації. Рівня, який надасть жертвам насильства впевненості, що в поліції до них не будуть відноситись як до людей “другого сорту”.

Автор статті: Acco Service / (Акко сервіс)