На банк (фінустанову) можна покласти відповідальність за порушення депозитного договору у вигляді сплати пені в розмірі 3 % вартості послуги за кожен день прострочення (ВС ВП № 761/16124/15-ц від 25.01.2022 р.) 

Окрім вищенаведеного висновку, ВС ВП у цій справі роз’яснило декілька нюансів застосування такого виду відповідальності як пеня за ч. 5 ст. 10 Закону про захист прав споживачів, а саме відповіла на питання: що є «вартістю послуги» у правовідносинах банківського вкладу? чи припиняються зобов'язання банку за рішенням суду про присудження стягнення за договором банківського вкладу? та чи можливо стягнути таку пеню з банку у випадку введення тимчасової адміністрації?

Фабула судового акту: Позивач-вкладник банку, посилаючись на порушення власних прав, як споживача фінпослуг, внаслідок неналежного виконання банком зобов'язань за депозитним договором - просив суд стягнути з банку відсотки за користування грошовими коштами, 3 проценти річних на суму основного боргу та щоденну пеню у 3 % за прострочення виконання зобов'язання відповідно до ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів». Пояснював свої вимоги тим, що банк не повернув йому повністю його суму вкладу, і навіть після стягнення такої в судовому порядку - довго не виконував рішення суду.

Так, суди першої та апеляційної інстанцій задовольнили позовні вимоги частково, відмовивши в позові в частині стягнення пені, оскільки, на їх переконання, до спірних правовідносин не підлягає застосуванню ч.5 статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів». І саме в цій частині позивач оскаржив судові рішення до касаційного суду.

При передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду (ВП ВС), були поставлені питання щодо застосування до правовідносин з банківського вкладу ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», яка передбачає, наступне: “У разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення”.

ВП ВС, розглядаючи справу висловився щодо наступних питань з приводу застосування пені у 3% за Законом “Про захист прав споживачів”:

Щодо застосування до правовідносин з банківського вкладу Закону України «Про захист прав споживачів».

ВП ВС зауважила, що не всі договори, які опосередковують зобов'язальні відносини з фінансовими ресурсами, вписуються у класичну модель послуг, відповідно до ч.1 статті 901 ЦК України. Зокрема, договір банківського вкладу послугою у розумінні цієї статті не є, адже вкладник як замовник такої «послуги» нічого не оплачує банку - навпаки, оплатність цього договору є зворотною: саме вкладник отримує відсотки за депозитом. Крім того, результат депозитної операції як фінансової послуги в інтересах вкладника не можна визнати невіддільним від діяльності банку та необігоздатним, адже грошові кошти, виплачені як відсотки за депозитом, очевидно є найбільш ліквідним та цілком обігоздатним майном. Отже, у системі договірних зобов`язань, що запроваджена ЦК України, договір банківського вкладу (депозиту) є договором sui generis (свого роду), який не може бути кваліфікований як різновид договору про надання послуг.

Водночас, відповідно до п. 5 ч.1 ст. 1 Закону Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг (далі - Закон про фінансові послуги) фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Згідно з приписами п. 17 ч.1 ст. 1 Закону про захист прав споживачів послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.

Таким чином, у випадку із Законом про захист прав споживачів: послугами згідно із ним - є всі види комерційної взаємодії суб'єктів господарювання із споживачами, які не вписуються у набагато більш конкретні й чіткі визначення понять «товарів» та «робіт» і є набагато ширшими за аналогічне поняття, що вжите в ЦК України, адже включає в себе, наприклад, прокат, який ЦК Україниоднозначно кваліфікується як різновид договору майнового найму.

Отже, за договором банківського вкладу (депозиту) банк надає вкладнику послугу, поняття якої трактується в розумінні Закону про фінансові послуги та Закону про захист прав споживачів, але не в розумінні ЦК України.

Щодо «вартості послуги» у правовідносинах банківського вкладу.

За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (ч.1 ст. 1058 ЦК України). Договір банківського вкладу (депозиту) належить до виплатних договорів за ознакою наявності в банку обов'язку виплатити вкладнику крім суми вкладу також і проценти на неї або дохід в іншій формі (статті 1058, 1061 ЦК України).

У загальноприйнятому розумінні поняття «вартість послуги» - це грошові кошти у визначеному сторонами відповідного договору розмірі, які споживач сплачує виконавцю за надану останнім послугу. При цьому такі кошти після виконання договору залишаються у виконавця і не повертаються споживачеві.Тому внесені споживачами на відповідні рахунки в банку грошові кошти як за договором банківського вкладу, так і за договором банківського рахунка за жодних обставин не можна вважати вартістю відповідних банківських послуг, оскільки такі кошти завжди підлягають поверненню споживачам, тобто не є платою виконавцю за надані ним послуги.

Виходячи з наведеного розмір внесених споживачами в банк грошових коштів за договорами банківського вкладу та банківського рахунка не може бути базою для обчислення пені на підставі ч. 5 ст. 10 Закону про захист прав споживачів.

Дійсний зміст приписів ч. 5 ст. 10 Закону про захист прав споживачів слід трактувати так, що пеня має бути виплачена виконавцем та має рахуватися від суми, що складає грошовий вимір відплатності відповідного договору. У такому разі згідно із ч. 5 ст. 10 Закону про захист прав споживачів - базою нарахування пені слід вважати розмір процентів на суму вкладу або дохід в іншій формі, що є платою фінансової установи за використання коштів споживача (статті 1058, 1061 ЦК України). Сама сума вкладу не може бути врахована в базі нарахування пенівідповідно до приписів ч. 5 ст. 10 Закону про захист прав споживачів.

Щодо застосування пені в разі невиконання банком рішення суду про стягнення відсотків.

Враховуючи викладене вище та правові висновки в постановах ВСУ від 28 вересня 2016 року у справі № 180/1179/15-ц та від 13 березня 2017 року у справі № 761/14537/15-ц (від яких ВП ВС не знайшла підстав для відступу): до спірних правовідносин споживача фінансових послуг та банку в разі невиконання банком рішення суду про стягнення відсотків за договором банківського вкладу на час звернення вкладника до суду підлягаєзастосуванню ч. 5 ст. 10 Закону про захист прав споживачів.

Щодо можливості припинення зобов`язання за рішенням суду про присудження стягнення за договором банківського вкладу.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Рішення про присудження є рішенням, яким підтверджуються права, обов'язки та законні інтереси сторін і одну сторону зобов'язується виконати на користь другої певні дії або утриматися від їх виконання. Тобто - рішення про стягнення грошового боргу (у тому числі й присудження відсотків за договором банківського вкладу) є типовим рішенням про присудження й лише надає праву вимоги кредитора ознак безпосередньої примусовості у реалізації, нічого не змінюючи у змісті самого спірного правовідношення.

Отже,набрання законної сили рішенням про присудження не змінює і не припиняє того зобов`язання, до примусового виконання обов`язку з якого присуджений боржник.Тому немає жодних підстав вважати, що у разі присудження відсотків за договором банківського вкладу за рішенням суду таке зобов'язання виникає не з договору, а з рішення суду про задоволення вимог вкладника.

Щодо можливості стягнення грошових коштів за рішенням суду поза межами встановленої Законом про гарантування вкладів процедури.

Закон України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб” (далі - Закон про гарантування вкладів) установлює правові, фінансові й організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати відшкодування за вкладами, а також регулює відносини між Фондом, банками, Національним банком України (далі - НБУ), визначає повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Тому - у спорах, пов`язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, зобов'язань перед його кредиторами, приписи Закону про гарантування вкладів є спеціальними відносно приписів інших нормативних актів, що регулюють відповідні правовідносини.

За п. 1 ч.6 статті 36 Закону про гарантування вкладів під час тимчасової адміністрації не здійснюється, зокрема, задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, крім виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом, в національній валюті України.

Для запобігання виникненню випадкових переваг чи преференцій окремих кредиторів, що першими звернулись за стягненням своїх боргів, доктрина і судова практика випрацювали конкурсний процес, у якому об`єднуються разом усі конкуруючі вимоги кредиторів, а механізм їх задоволення має колективний характер. Конкурс зводить у єдиний процесуальний механізм разом усі конкуруючі вимоги кредиторів для їх задоволення з одного джерела, яким є активи неплатоспроможного боржника.

Тому, якщо на момент ухвалення судом першої інстанції рішення про стягнення з банку відсотків по депозиту в банку вже було введено тимчасову адміністрацію, це унеможливлює стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом про гарантування вкладів фізичних осіб. Отже і відповідна пеня стягненню не підлягає.

Отже у цій справі: На момент ухвалення судом першої інстанції рішення в банку-відповідачеві вже було введено тимчасову адміністрацію, що унеможливлює стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом про гарантування вкладів. Оскільки в період запровадження в банку тимчасової адміністрації та початку процедури його ліквідації не допускається стягнення коштів з банку у тому числі на підставі рішення суду, у задоволенні позовних вимог щодо пені за ч. 5 ст. 10 Закону про захист прав споживачів - ВП ВС відмовила.

Водночас, ВП ВС прийшла до наступних висновків:

• до спірних правовідносин споживача фінансових послуг та банку в разі невиконання банком зобов'язань за договором банківського вкладу все ж таки підлягає застосуванню ч. 5 ст. 10 Закону про захист прав споживачів;
• базою нарахування пені згідно з ч. 5 ст. 10 Закону про захист прав споживачів слід вважати проценти на суму вкладу або дохід в іншій формі (статті 1058, 1061 ЦК України), що підлягає сплаті банком вкладникові за використання вкладу. Сума вкладу не може бути врахована в базі нарахування такої пені.
• набрання законної сили судовим рішенням про присудження до виконання стороною спору певного договірного зобов'язання в натурі або відшкодування стороною спору за його невиконання чи порушення відповідно до умов договору та законодавства не змінює суті цього зобов`язання. Тому немає жодних підстав вважати, що у разі присудження відсотків за договором банківського вкладу за рішенням суду таке зобов'язання виникає не з договору, а з рішення суду про задоволення вимог вкладника.
• у період запровадження в банку тимчасової адміністрації та здійснення процедури його ліквідації стягнення коштів з банку без урахування механізмів, передбачених Законом про гарантування вкладів, у тому числі на підставі судового рішення, не допускається.

Аналізуйте судовий акт: Позивачі у справах про захист їхніх прав звільнені від сплати судового збору відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» не лише в суді першої інстанції, а і на наступних стадіях цивільного процессу (ВС/ВП, № 761/24881/16-ц,21.03.18);

Умова кредитного договору, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні Закону «Про захист прав споживачів» є нікчемною (ВС/КЦС № 666/4957/15-ц від 20.02.2019);

Шкода, завдана споживачу або його майну внаслідок використання нафтопродуктів неналежної якості, підлягає відшкодуванню суб`єктом господарювання в повному обсязі та в порядку, установленому законодавством (ВС/КЦС,№ 161/626/17,25.07.19);

До обов`язків туроператора за договором на тур.обслуговування входить забезпечення перевезення, а не його здійснення, тому компенсаційні виплати за скасування рейсів ним не здійснюються (ВС КЦС справа №335/6791/18 від 20.05.2021 р.).

Постанова

Іменем України

25 січня 2022 року

м. Київ

Справа № 761/16124/15-ц

Провадження № 14- 184 цс 20

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідачаПророка В. В.,

суддівАнцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Штелик С. П.

розглянула в порядку письмового провадження справу, відкриту за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» (далі - ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива») про стягнення заборгованості, захист прав споживача фінансових послуг

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 18 травня 2016 року, ухвалене суддею Малинниковим О. Ф., та постанову Апеляційного суду міста Києва від 25 липня 2018 року, прийняту у складі колегії суддів: Музичко С. Г., Кулікової С. В., Мазурик О. Ф.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Вступ

1. Позивач у цій справі, покликаючись на порушення власних прав споживача внаслідок неналежного виконання банком зобов`язань за депозитним договором, просив суд стягнути з банку відсотки за користування грошовими коштами, три проценти річних на суму основного боргу та пеню за прострочення виконання зобов`язання відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».

2. Суди попередніх інстанцій задовольнили позовні вимоги частково, відмовивши в позові в частині стягнення пені, оскільки, на їх переконання, до спірних правовідносин не підлягає застосуванню частина п`ята статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів». І саме в цій частині позивач оскаржив судові рішення до касаційного суду.

3. Справа передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду з мотивів наявності виключної правової проблеми та необхідності відступу від правової позиції, викладеної в постановах Верховного Суду України від 28 вересня 2016 року у справі № 180/1179/15-ц (провадження № 6-1699цс16) та від 13 березня 2017 року у справі № 761/14537/15-ц (провадження № 6-2128цс16), відповідно до якої вкладник за договором банківського вкладу (депозиту) є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем і несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені в розмірі 3 % вартості послуги за кожен день прострочення.

4. Тож перед Верховним Судом постало питання щодо застосування до правовідносин з банківського вкладу частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», яка передбачає таке: у разі коли виконавець … прострочує … надання послуги ... згідно з договором, за кожний день … прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості … послуги, якщо інше не передбачено законодавством.

5. Для вирішення поставленої проблеми Великій Палаті Верховного Суду слід було з`ясувати:

5.1 Чи підлягає застосуванню до правовідносин з банківського вкладу Закон України «Про захист прав споживачів»?

5.2 Що є «вартістю послуги» у правовідносинах банківського вкладу?

6 Відповівши стверджувально на перше запитання, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що «вартістю послуги» у правовідносинах банківського вкладу є розмір процентів, що підлягає виплаті вкладникові за використання банком його коштів.

7 Разом з тим Велика Палата Верховного Суду погодилася з відмовою в позові, оскільки на момент розгляду справи судами в банку було введено тимчасову адміністрацію, що виключає можливість стягнення з банку коштів у будь-який інший спосіб, аніж відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», у тому числі на підставі судового рішення.

Короткий зміст позовних вимог

8 У червні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, у якому просив стягнути з ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива»відсотки за користування грошовими коштами на суму основного боргу за період з 20 листопада 2014 року до 03 червня 2015 року в розмірі 607,61 дол. США, 3 % річних на суму основного боргу за період з 20 листопада 2014 року до 03 червня 2015 року - 142,97 дол. США, пеню за прострочення виконання зобов`язання за період з 20 листопада 2014 року до 03 червня 2015 року - 52 185,88 дол. США.

9 Позов мотивував тим, що 25 лютого 2014 року між ним і ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» був укладений договір банківського вкладу «Інтернаціональний» в іноземній валюті «Інтернаціональний» № 51-в-16/286455 на суму 17 000,00 дол. США зі ставкою 12,75 % річних (далі - договір банківського вкладу від 25 лютого 2014 року). На виконання умов вказаного договору позивач вніс 17 000,00 дол. США через касу відділення банку № 15 готівкою на вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_1 , що підтверджується касовою квитанцією № 4524.

10 08 вересня 2014 року банк виплатив йому відсотки, нараховані до дня витребування вкладу, а починаючи з 09 вересня і до 18 вересня 2014 року здійснив сім послідовних часткових виплат на загальну суму 8 080,00 дол. США з належних йому 17 000,15 дол. США. Останню виплату було здійснено 18 вересня 2014 року, відтоді будь-які виплати за вкладом відповідач не здійснював. Решту вкладу відповідач не повернув, у зв`язку із чим позивач у жовтні 2014 року звернувся до суду з позовом про повернення вкладу, який рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 20 листопада 2014 року у справі № 761/29783/14-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 24 грудня 2014 року, був задоволений частково. Суд стягнув з відповідача заборгованість за невиплаченим депозитом за договором банківського вкладу від 25 лютого 2014 року (обліковується на поточному рахунку позивача № НОМЕР_2 ) у сумі 8 920,15 дол. США, відсотки та три проценти річних - 140 232,89 грн.

11 16 лютого 2015 року позивач отримав виконавчий лист, який 23 лютого 2015 року пред`явив до виконання до відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві (далі - ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві), а 24 лютого 2015 року постановою головного державного виконавця ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві відкрите виконавче провадження № 46640346 про стягнення з ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива»коштів у сумі 9 258,70 дол. США, запропоновано відповідачу добровільно виконати судове рішення у строк до 03 березня 2015 року.

12 Разом з тим судове рішення від 20 листопада 2014 року у справі № 761/29783/14-ц фактично було виконано лише 03 червня 2015 року, грошові кошти в сумі 9 258,70 дол. США надійшли з рахунку для обліку стягнутих сум ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві на поточний рахунок позивача.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційноїінстанцій

13 Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 18 травня 2016 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду міста Києва від 25 липня 2018 року, позов ОСОБА_1 задоволений частково. Суд стягнув з ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» на користь позивача за договором банківського вкладу від 25 лютого 2014 рокувідсотки за користування грошовими коштами на суму основного боргу за період з 20 листопада 2014 року до 03 червня 2015 року в розмірі 607,61 дол. США, що еквівалентно 15 354,30 грн, три проценти річних на суму основного боргу за період з 20 листопада 2014 року до 03 червня 2015 року в розмірі 142,97 дол. США, що еквівалентно 3 612,85 грн. суд також стягнув з ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» в дохід держави судовий збір у сумі 243,60 грн. В іншій частині позову суд відмовив.

14 Задовольняючи позов частково, суди попередніх інстанції виходили з того, що у зв`язку з тривалим невиконанням відповідачем рішення суду від 20 листопада 2014 року позивач має право на стягнення відсотків за користування грошовими коштами на суму основного боргу та трьох процентів річних. Відмовивши в позові в частині стягнення пені, суди зазначили, що до спірних правовідносин не підлягає застосуванню частина п`ята статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин; далі - Закон про захист прав споживачів), оскільки рішення суду про стягнення коштів не є фінансовою послугою банку.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

15 25 лютого 2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» укладений договір банківського вкладу «Інтернаціональний» в іноземній валюті № 51-в-16/286455 на суму 17 000,00 дол. США зі ставкою 12,75 % річних. На виконання умов цього договору позивач вніс 17 000,00 дол. США через касу відділення банку № 15 готівкою на вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_1 , що підтверджується касовою квитанцією № 4524.

16 За заявою позивача про дострокове розірвання зазначеного договору банківського вкладу від 25 лютого 2014 рокуу вересні 2014 року відповідач виплатив частково відсотки, нараховані до дня витребування вкладу, та здійснив часткові виплати на загальну суму 8 080,00 дол. США. Решту зазначеного банківського вкладу відповідач не повернув.

17 Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 20 листопада 2014 року у справі № 761/29783/14-ц (провадження № 2/761/8178/2014), яке залишене без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 24 грудня 2014 року, позов ОСОБА_1 до ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива»задоволений частково: з відповідача на користь ОСОБА_1 стягнута заборгованість щодо невиплаченого депозиту за договором банківського вкладу від 25 лютого 2014 року(обліковується на поточному рахунку позивача № НОМЕР_2 ) у сумі 8 920,15 дол. США, відсотки та три проценти річних - 140 232,89 грн.

18 16 лютого 2015 року позивач отримав виконавчий лист, який 23 лютого 2015 року пред`явив до виконання до ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві.

19 24 лютого 2015 року постановою головного державного виконавця ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві відкрите виконавче провадження № 46640346 про стягнення з ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива»коштів у сумі 9 258,70 дол. США, запропоновано боржнику добровільно виконати судове рішення у строк до 03 березня 2015 року.

20 Судове рішення від 20 листопада 2014 року у справі № 761/29783/14-ц фактично виконане лише 03 червня 2015 року, грошові кошти в сумі 9 258,70 дол. США надійшли з рахунку для обліку стягнених сум ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві на поточний рахунок позивача.

21 Відповідне рішення суду відповідач не виконував з 20 листопада 2014 року до 03 червня 2015 року.

Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог

22 У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, після усунення недоліків просить скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 18 травня 2016 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 25 липня 2018 року в частині відмови у стягненні пені та ухвалити в цій частині нове рішення - про задоволення позову.

Рух справи в суді касаційної інстанції

23 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX). Пункт 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-IX передбачає, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

24 Оскільки ОСОБА_1 подав касаційну скаргу в серпні 2018 року, Верховний Суд переглядає оскаржувані судові рішення на підставі приписів Цивільного процесуального кодексу України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX (далі - ЦПК України).

25 Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 ЦПК України.

26 Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо ЦПК України не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

27 У визначених ЦПК України випадках перегляд судових рішень судом касаційної інстанції здійснюється, зокрема, Великою Палатою Верховного Суду (згідно із частиною п`ятою статті 34 ЦПК України).

28 Відповідно до частини першої статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи з підстав, передбачених ЦПК України.

29 Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 23 серпня 2018 року відкрите касаційне провадження в цій справі.

30 Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 вересня 2020 року справу передано на розгляд Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду.

31 У листопаді 2020 року до Верховного Суду надійшло клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

32 Клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду мотивоване тим, що зазначена колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, передаючи справу на розгляд Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, вважала за необхідне відступити від правових висновків, викладених: у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 201/17457/15-ц (провадження № 61-9903 зпв 18); у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2018 року у справі № 761/24140/15-ц (провадження № 61-205св18).

33 При цьому колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду встановила різне тлумачення норм права в подібних правовідносинах, які викладені в постановах Верховного Суду України від 28 вересня 2016 року у справі № 6-1699цс16 та від 13 березня 2017 року у справі № 2128цс16. Разом з тим згідно з пунктом 7 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України повноваженнями щодо відступлення від правових висновків, викладених у раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду України, наділена виключно Велика Палата Верховного Суду.

34 Ухвалою Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року справа передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених підпунктом 7 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, відповідно до якого суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об`єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України, та передбачених частиною п`ятою статті 403 ЦПК України, згідно з якою суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

35 Ухвалою Верховного Суду від 24 грудня 2020 року справа прийнята та призначена до судового розгляду Великою Палатою Верховного Суду у порядку письмового провадження без повідомлення та виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

36 Касаційна скарга мотивована тим, що позивач є споживачем фінансових послуг, за невиконання яких відповідач несе відповідальність відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону про захист прав споживачів. Оскільки відповідач не виконав належним чином зобов`язання за договором банківського вкладу від 25 лютого 2014 року та вчасно не виконав рішення суду від 20 листопада 2014 року, то він зобов`язаний сплатити на користь позивача пеню в розмірі 3 % вартості послуги за кожен день прострочення.

37 Вважав, що, відмовивши в позові в частині стягнення пені, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що до спірних правовідносин не підлягає застосуванню положення частини п`ятої статті 10 Закону про захист прав споживачів.

38 Також зазначав, що суди не звернули уваги на те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора не звільняє банк від відповідальності за невиконання зобов`язання за договором і не позбавляє кредитора права стягнення штрафних санкцій, передбачених умовами договору, зокрема пені, відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону про захист прав споживачів.

39 Суд апеляційної інстанції помилково не взяв до уваги правовий висновок Верховного Суду, викладений у його постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 761/24140/15-ц (провадження № 61-205 св 18), де встановлено аналогічні правовідносини щодо стягнення пені відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону про захист прав споживачів.

(2) Позиція інших учасників справи

40 Інші учасники справи правом на подання заперечення (відзиву) на касаційну скаргу не скористалися.

(3) Додаткові пояснення

41 Протягом розгляду справи в суді касаційної інстанції позивач неодноразово подавав до суду касаційної інстанції додаткові пояснення, щодо яких Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на таке.

42 Відповідно до частини першої статті 174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. За змістом статей 392 - 395 ЦПК України заявами по суті справи в суді касаційної інстанції є саме касаційна скарга та відзив на касаційну скаргу.

43 У цій справі суд касаційної інстанції не вважав за необхідне та не надавав учасникам справи дозволу на подання додаткових пояснень щодо окремих питань, які б виникли при розгляді справи в суді касаційної інстанції, у зв`язку із чим Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для надання детальної відповіді на інші аргументи учасників справи по суті спору, які не наведені в касаційній скарзі та відзиві на неї.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

(1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів у цій справі

44 Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (стаття 400 ЦПК України).

(1.1) Щодо виключної правової проблеми

45 Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду виходив з того, що ухвалити судове рішення в цій справі без відступу від правових висновків щодо застосування норми права, викладених у постановах Верховного Суду України від 28 вересня 2016 року у справі № 180/1179/15-ц (провадження № 6-1699цс16) та від 13 березня 2017 року у справі № 761/14537/15-ц (провадження № 6-2128цс16), є неможливим, крім того передача справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

46 Ураховуючи мотиви Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладені в ухвалі від 14 грудня 2020 року, Велика Палата Верховного Суду вважає, що існує необхідність вирішення таких питань:

- чи підлягає застосуванню до правовідносин з банківського вкладу, що є різновидом банківської фінансової послуги, Закон про захист прав споживачів?;

- що є вартістю фінансової послуги з розміщення коштів за договором банківського вкладу (депозиту) в розумінні частини п`ятої статті 10 Закону про захист прав споживачів: проценти на суму депозиту у розмірі, встановленому договором банківського вкладу, чи вся сума грошових коштів, належна до виплати вкладникові, разом з тілом депозиту?;

- чи можна вважати, що у разі присудження відсотків за договором банківського вкладу за рішенням суду таке зобов`язання виникає не з договору, а з рішення суду про задоволення вимог вкладника, та чи підлягає застосуванню до спірних правовідносин частина п`ята статті 10 Закону про захист прав споживачів у разі невиконання банком рішення суду на час звернення вкладника до суду?;

- ураховуючи, що в ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» з 24 червня 2015 року запроваджена тимчасова адміністрація, банківська ліцензія відкликана 21 травня 2019 року і з 22 травня 2019 року розпочата ліквідація, чи можливе стягнення з відповідача грошових коштів за рішенням суду поза межами встановленої Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (у редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин; далі - Закон про гарантування вкладів) процедури?.

(1.2) Поняття фінансової послуги

47 Відповідно до частини першої статті 901 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин; далі - ЦК України) за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

48 Відтак для кваліфікації послуги головним є предметний критерій: предметом договору про надання послуг є процес надання послуги, що не передбачає досягнення матеріалізованого результату, але не виключає можливість його наявності. Якщо внаслідок надання послуги й створюється матеріальний результат, то він не є окремим, віддільним від послуги як нематеріального блага, об`єктом цивільних прав, через що відповідний результат не є обігоздатним сам по собі. При цьому переважно наголошується, що послуга тісно пов`язана з особою виконавця та процесом вчинення ним певних дій (здійснення діяльності) й навіть невіддільна від них, але все ж таки не збігається з такими діями (діяльністю) й існує як окреме явище - певне нематеріальне благо, що споживається в процесі вчинення відповідних дій (здійснення діяльності) виконавцем.

49 Велика Палата Верховного Суду зауважує, що не всі договори, які опосередковують зобов`язальні відносини з фінансовими ресурсами, вписуються у класичну модель послуг. Зокрема, договір банківського вкладу послугою у вказаному розумінні не є, адже вкладник як замовник такої «послуги» нічого не оплачує банку - навпаки, оплатність цього договору є зворотною: саме вкладник отримує відсотки за депозитом. Крім того, результат депозитної операції як фінансової послуги в інтересах вкладника не можна визнати невіддільним від діяльності банку та необігоздатним, адже грошові кошти, виплачені як відсотки за депозитом, очевидно є найбільш ліквідним та цілком обігоздатним майном.

50 Отже, у системі договірних зобов`язань, що запроваджена ЦК України, договір банківського вкладу (депозиту) є договором sui generis (свого роду), який не може бути кваліфікований як різновид договору про надання послуг.

51 Згідно зі статтею 2 Закону України від 07 грудня 2000 року № 2121-III «Про банки і банківську діяльність» вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

52 Преамбула Закону України від 12 липня 2001 року № 2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (у редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин; далі - Закон про фінансові послуги) визначає метою цього Закону створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України.

53 Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1 Закону про фінансові послуги фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

54 Згідно з приписами пункту 17 частини першої статті 1 Закону про захист прав споживачів послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.

55 У цьому випадку вкладається істотно розширений зміст: послугами згідно із Законом про захист прав споживачів є всі види комерційної взаємодії суб`єктів господарювання із споживачами, які не вписуються у набагато більш конкретні й чіткі визначення понять «товарів» та «робіт» і є набагато ширшими за аналогічне поняття, що вжите в ЦК України, адже включає в себе, наприклад, прокат, який ЦК України однозначно кваліфікується як різновид договору майнового найму.

56 Таким чином, за договором банківського вкладу (депозиту) банк надає вкладнику послугу, поняття якої трактується в розумінні Закону про фінансові послуги та Закону про захист прав споживачів, але не в розумінні ЦК України.

(1.3) Щодо визначення вартості фінансової послуги за договором банківського вкладу

57 За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (частина перша статті 1058 ЦК України).

58 За змістом статті 1 Закону про захист прав споживачів споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22); продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).

59 З аналізу наведених законодавчих норм убачається, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем, який несе відповідальність за неналежне надання цих послуг.

60 Договір банківського вкладу (депозиту) належить до виплатних договорів за ознакою наявності в банку обов`язку виплатити вкладнику крім суми вкладу також і проценти на неї або дохід в іншій формі (статті 1058 1061 ЦК України).

61 У загальноприйнятому розумінні поняття «вартість послуги» - це грошові кошти у визначеному сторонами відповідного договору розмірі, які споживач сплачує виконавцю за надану останнім послугу.

62 При цьому такі кошти після виконання договору залишаються у виконавця і не повертаються споживачеві. Тому внесені споживачами на відповідні рахунки в банку грошові кошти як за договором банківського вкладу, так і за договором банківського рахунка за жодних обставин не можна вважати вартістю відповідних банківських послуг, оскільки такі кошти завжди підлягають поверненню споживачам, тобто не є платою виконавцю за надані ним послуги. Виходячи з наведеного розмір внесених споживачами в банк грошових коштів за договорами банківського вкладу та банківського рахунка не може бути базою для обчислення пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону про захист прав споживачів.

63 Крім того, за змістом правових норм параграфа 3 «Банківський вклад» глави 71 та параграфа 1 «Загальні положення про банківський рахунок» глави 72 ЦК України як за договором банківського вкладу, так і за договором банківського рахунка відповідні банківські послуги надаються банком безкоштовно, тобто споживач не оплачує виконавцю такі послуги, якщо це не передбачено умовами укладених між сторонами договорів.

64 Велика Палата Верховного Суду вважає, що з урахуванням розширеного змісту поняття «послуга», прийнятого в законодавстві про захист прав споживачів, й усі пов`язані з ним норми слід трактувати таким чином, щоб вони відповідали дійсному його змісту (за необхідності - трактувати розширено). Тому дійсний зміст приписів частини п`ятої статті 10 Закону про захист прав споживачів слід трактувати так, щопеня має бути виплачена виконавцем від суми, що складає грошовий вимір відплатності відповідного договору.

65 Тобто обов`язок банку за договором банківського вкладу (депозиту) повернути суму вкладу безумовно є грошовим, однак обов`язок повернення суми вкладу не зумовлює відплатність договору банківського вкладу (депозиту), через що ця сума неможе бути врахована в базі нарахування пенівідповідно до приписів частини п`ятої статті 10 Закону про захист прав споживачів.

66 Таким чином, Велика Палата Верховного Суду вважає, що до спірних правовідносин споживача фінансових послуг та банку в разі невиконання банком рішення суду про стягнення відсотків за договором банківського вкладу на час звернення вкладника до суду підлягає застосуванню частина п`ята статті 10 Закону про захист прав споживачів, а тому погоджується з аналогічними за змістом правовими висновками, викладеними в постановах Верховного Суду України від 28 вересня 2016 року у справі № 180/1179/15-ц (провадження № 6-1699цс16) та від 13 березня 2017 року у справі № 761/14537/15-ц (провадження № 6-2128цс16), та не вбачає підстав для відступу від них.

67 Разом із тим Велика Палата Верховного Суду зауважує, що дійсний зміст приписів частини п`ятої статті 10 Закону про захист прав споживачів слід трактувати так, що пеня має бути виплачена виконавцем та має рахуватися від суми, що складає грошовий вимір відплатності відповідного договору. У такому разі згідно із частиною п`ятою статті 10 Закону про захист прав споживачів базою нарахування пені слід вважати розмір процентів на суму вкладу або дохід в іншій формі, що є платою фінансової установи за використання коштів споживача (статті 1058 1061 ЦК України). Сама сума вкладу не може бути врахована в базі нарахування пенівідповідно до приписів частини п`ятої статті 10 Закону про захист прав споживачів.

(1.4) Щодо можливості припинення зобов`язання за рішенням суду про присудження стягнення за договором банківського вкладу

68 За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах і в порядку, встановлених договором (частина перша статті 1058 ЦК України).

69 Вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем, який несе відповідальність за неналежне надання цих послуг.

70 За змістом статей 525 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

71 Згідно з частиною першою статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

72 Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

73 Рішення про присудження є рішенням, яким підтверджуються права, обов`язки та законні інтереси сторін і одну сторону зобов`язується виконати на користь другої певні дії або утриматися від їх виконання.

74 Рішення про стягнення грошового боргу (у тому числі й присудження відсотків за договором банківського вкладу) є типовим рішенням про присудження й лише надає праву вимоги кредитора ознак безпосередньої примусовості у реалізації, нічого не змінюючи у змісті самого спірного правовідношення.

75 Велика Палата Верховного Суду вважає, що набрання законної сили рішенням про присудження не змінює і не припиняє того зобов`язання, до примусового виконання обов`язку з якого присуджений боржник.

76 За змістом частини п`ятої статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, а згідно з приписами частини першої статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється на підставах, визначених договором або законом. У свою чергу, цивільне законодавство України, зокрема присвячена припиненню зобов`язань глава 50 ЦК України, не містить положень про те, що набрання законної сили рішенням суду про стягнення грошового боргу із зобов`язаної до його сплати особи припиняє зобов`язання, на підставі якого цей борг виник.

77 Так, Велика Палата Верховного Суду висновує, що набрання законної сили рішенням про присудження не змінює і не припиняє того зобов`язання, до примусового виконання обов`язку з якого присуджений боржник. Тому немає жодних підстав вважати, що у разі присудження відсотків за договором банківського вкладу за рішенням суду таке зобов`язання виникає не з договору, а з рішення суду про задоволення вимог вкладника.

(1.5) Щодо можливості стягнення грошових коштів за рішенням суду поза межами встановленої Законом про гарантування вкладів процедури

78 Закон про гарантування вкладів установлює правові, фінансові й організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати відшкодування за вкладами, а також регулює відносини між Фондом, банками, Національним банком України (далі - НБУ), визначає повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

79 У пункті 8 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону про гарантування вкладів передбачено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що йому не суперечить.

80 Тобто у спорах, пов`язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, зобов`язань перед його кредиторами, приписи Закону про гарантування вкладів є спеціальними відносно приписів інших нормативних актів, що регулюють відповідні правовідносини.

81 Згідно із частиною другою статті 46 Закону про гарантування вкладів з дня призначення уповноваженої особи Фонду банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшенню ліквідаційної маси.

82 За пунктом 1 частини шостої статті 36 Закону про гарантування вкладів під час тимчасової адміністрації не здійснюється, зокрема, задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, крім виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом, в національній валюті України.

83 Якщо на момент ухвалення судом першої інстанції рішення про стягнення з банку відсотків по депозиту в банку вже було введено тимчасову адміністрацію, це унеможливлює стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом про гарантування вкладів фізичних осіб.

84 Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 127/2709/15-ц (провадження № 6?2001цс15), від 13 червня 2016 року у справі № 208/9760/14-ц (провадження № 6-1123цс16) та від 12 квітня 2017 року у справі № 757/5583/15-ц (провадження № 6-350цс17).

85 Схожі висновки підтверджені в постановах Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 362/7975/15-ц (провадження № 61-8798св18), від 29 серпня 2018 року у справі № 127/10129/17 (провадження № 14-254цс18), від 22 серпня 2018 року у справі № 559/1777/15-ц (провадження № 14-263цс18), від 13 березня 2018 року у справі № 910/23398/16 (провадження № 12-20гс18), від 25 січня 2018 року у справі № 711/2644/16-ц (провадження № 61-505св17).

86 Велика Палата Верховного Суду вважає, що інший підхід до задоволення вимог окремих кредиторів, у тому числі вкладників, може негативно вплинути на принцип конкурсу кредиторів, на якому ґрунтується процесуальний механізм інституту неспроможності.

87 Для запобігання виникненню випадкових переваг чи преференцій окремих кредиторів, що першими звернулись за стягненням своїх боргів, доктрина і судова практика випрацювали конкурсний процес, у якому об`єднуються разом усі конкуруючі вимоги кредиторів, а механізм їх задоволення має колективний характер. Конкурс зводить у єдиний процесуальний механізм разом усі конкуруючі вимоги кредиторів для їх задоволення з одного джерела, яким є активи неплатоспроможного боржника.

(1.6) Щодо суті спору

88 ОСОБА_1 оскаржує рішення судів попередніх інстанцій у частині стягнення з банку пені за прострочення виконання зобов`язання, тому в іншій частині судові рішення в касаційному порядку не переглядаються.

89 Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню шляхом зміни мотивувальної частини судових рішень з огляду на таке.

90 У ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» з 24 червня 2015 року запроваджена тимчасова адміністрація, банківська ліцензія відкликана 21 травня 2019 року і з 22 травня 2019 року розпочата ліквідація цього банку.

91 Законом про гарантування вкладів установлено правові, фінансові й організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати відшкодування за вкладами, а також урегульовано відносини між Фондом, банками, НБУ, визначено повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. У пункті 8 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону передбачено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що йому не суперечить. Тобто у спорах, пов`язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, зобов`язань перед його кредиторами, приписи Закону про гарантування вкладів є спеціальними відносно приписів інших нормативних актів, що регулюють відповідні правовідносини.

92 За загальним правилом під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку (пункт 1 частини п`ятої статті 36 Закону про гарантування вкладів).

93 Під час тимчасової адміністрації не здійснюється нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), а також зобов`язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов`язань банку (пункт 3 частини п`ятої статті 36 Закону про гарантування вкладів).

94 На момент ухвалення судом першої інстанції рішення від 18 травня 2016 року в ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива»вже було введено тимчасову адміністрацію, що унеможливлює стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом про гарантування вкладів. У цій справі суди попередніх інстанцій зазначеного не врахували.

95 Велика Палата Верховного Суду вважає, що оскільки в період запровадження в банку тимчасової адміністрації та початку процедури його ліквідації не допускається стягнення коштів з банку у тому числі на підставі рішення суду, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в оскаржуваній частині слід відмовити.

(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

(2.1) Щодо суті касаційної скарги

96 Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд (пункт 3 частини першої статті 409 ЦПК України).

97 Частинами першою та четвертою статті 412 ЦПК України передбачено, що суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

98 Ураховуючи зазначене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити частково: змінити рішення судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині про стягнення з банку пені за прострочення виконання зобов`язання, виклавши мотивувальну частину судових рішень у редакції цієї постанови.

(2.2) Щодо судових витрат

99 Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

100 Ураховуючи, що позивач відповідно до частини третьої статті 22 Закону про захист прав споживачів звільнений від сплати судового збору, та з огляду на те, що Велика Палата Верховного Суду змінила судові рішення лише щодо мотивів відмови в задоволенні позову в оскаржуваній частині, розподіл судових витрат не здійснюється.

(3) Висновки щодо застосування норм права

101 До спірних правовідносин споживача фінансових послуг та банку в разі невиконання банком зобов`язань за договором банківського вкладу підлягає застосуванню частина п`ята статті 10 Закону про захист прав споживачів, проте дійсний зміст приписів цієї норми слід трактувати так, що пеня, яка має бути сплачена виконавцем, нараховується на суму, що складає грошовий вимір відплатності відповідного договору. У такому разі базою нарахування пені згідно з частиною п`ятою статті 10 Закону про захист прав споживачів слід вважати проценти на суму вкладу або дохід в іншій формі (статті 1058 1061 ЦК України), що підлягає сплаті банком вкладникові за використання вкладу. Сума вкладу не може бути врахована в базі нарахування пені відповідно до приписів частини п`ятої статті 10 Закону про захист прав споживачів.

102 Набрання законної сили судовим рішенням про присудження до виконання стороною спору певного договірного зобов`язання в натурі або відшкодування стороною спору за його невиконання чи порушення відповідно до умов договору та законодавства не змінює суті цього зобов`язання. Тому немає жодних підстав вважати, що у разі присудження відсотків за договором банківського вкладу за рішенням суду таке зобов`язання виникає не з договору, а з рішення суду про задоволення вимог вкладника.

103 У період запровадження в банку тимчасової адміністрації та здійснення процедури його ліквідації стягнення коштів з банку без урахування механізмів, передбачених Законом про гарантування вкладів, у тому числі на підставі судового рішення, не допускається.

Керуючись статтями 141 400 409 412 416 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

постановила:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 18 травня 2016 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 25 липня 2018 року в частині позовних вимог про стягнення з банку пені за прострочення виконання зобов`язання змінити, виклавши мотивувальну частину судових рішень у редакції цієї постанови.

3. В іншій частині щодо позовних вимог про стягнення з банку пені за прострочення виконання зобов`язання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 травня 2016 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 25 липня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття,є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач /підпис/В. В. ПророкСудді: /підпис/Т. О. Анцупова /підпис/Л. Й. Катеринчук /підпис/В. В. Британчук /підпис/Г. Р. Крет /підпис/Ю. Л. Власов /підпис/Л. М. Лобойко /підпис/І. В. Григор`єва /підпис/О. Б. Прокопенко /підпис/М. І. Гриців /підпис/Л. І. Рогач /підпис/Ж. М. Єленіна /підпис/О. М. Ситнік /підпис/І. В. Желєзний /підпис/С. П. Штелик

Повний текст постанови складений 08 лютого 2022 року.