12.03.2016 | Автор: ЮРИДИЧНА ФІРМА "ГАРО ТА ПАРТНЕРИ"
Задать вопрос автору
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube

Можливі відмови у наданні медичної допомоги та як з ними боротися

Оксана Бобак

юрист ТОВ «Юридичне агентство Ганни Гаро»

www.gannagaroagency.com

Можливі відмови у наданні медичної допомоги та як з ними боротися

Одним із ключових прав пацієнта, як в Україні так і за кордоном, є право на доступність медичних послуг. Стаття 2 Європейської хартії прав пацієнтів 2002 року, визначає, що кожен має право на доступність медичних послуг, яких він/вона потребує за станом здоров’я. Медичні служби мають гарантувати рівний доступ для всіх без дискримінації за ознаками наявності фінансових ресурсів, місця проживання, виду захворювання або часу звернення за допомогою.

Загальними правовими засадами, що регулюють права пацієнтів в Україні є положення ст. 49 Конституції України, відповідно до якої кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування, а також ст. 283 ЦКУ - фізична особа має право на охорону її здоров’я, ст. 284 ЦКУ – фізична особа має право на надання їй медичної допомоги.

До принципів охорони здоров’я, відповідно до ч.4 ст.4 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я», з-поміж інших, належать рівноправність громадян, демократизм і загальнодоступність медичної допомоги та інших послуг у галузі охорони здоров’я.

Разом з тим, практичне втілення задекларованих в законодавстві вищезазначених принципів та норм на даний момент бажає кращого, адже пересічні українці стикаються з відмовами лікувальних закладів у наданні безоплатної медичної допомоги, в тому числі у видачі лікарняних листків за відсутності належної прописки дуже часто.

Як захистити себе та свої гаманці від таких порушень з боку медичних закладів?

Перш за все, варто звернути увагу на ст.38 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я», відповідно до якої кожний пацієнт має право на вільний вибір лікаря, якщо останній може запропонувати свої послуги. Кожен пацієнт має право, коли це виправдано його станом, бути прийнятим в будь-якому закладі охорони здоров’я за своїм вибором, якщо цей заклад має можливість забезпечити відповідне лікування. Так, якщо особа звертається з переломом кінцівки до стоматологічної поліклініки, то зрозуміло що у даному випадку остання не має можливості забезпечити надання такому пацієнту належної медичної допомоги. Однак, якщо особа отримала травму на вулиці і звертається до травматологічного відділення найближчої лікарні, у лікарів останнього апріорі є усі можливості для надання необхідної та кваліфікованої медичної допомоги.

Згідно п.1, п.2 указу Президента України «Про Клятву лікаря» від 15.06.1992 року № 349, лікар зобов’язується надавати медичну допомогу всім, хто її потребує, бути безкорисливим і чуйним до хворих.

Відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я», лікар має право відмовитися від подальшого ведення пацієнта, лише у випадку, якщо останній не виконує медичних приписів або правил внутрішнього розпорядку закладу охорони здоров’я, за умови, що це не загрожуватиме життю хворого і здоров’ю населення.

Окрім цього, Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», не пов'язує надання медичної допомоги лікувальними закладами чи надання будь-яких інших послуг з реєстрації чи проживання особи.

Тому, якщо особа зареєстрована за однією адресою, а проживає за іншою, це не позбавляє її права звернутись до лікувального закладу за місцем фактичного проживання та вимагати надання кваліфікованої медичної допомоги.

Для цього, зацікавленій особі потрібно звернутись до адміністрації лікарні із заявою на ім’я головного лікаря, в якій викласти прохання поставити її на облік за місцем фактичного проживання, що до речі здійснюється абсолютно безоплатно.

Окрім цього, у разі необхідності надання особі екстреної медичної допомоги у відповідності до Закону України «Про екстрену медичну допомогу», кожен громадянин України та будь-яка інша особа мають право звернутися за отриманням екстреної медичної допомоги до найближчого відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги чи іншого закладу охорони здоров’я, який може забезпечити надання такої допомоги.

Відповідно до ст.37 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я», медичні працівники зобов'язані невідкладно надавати необхідну медичну допомогу у разі виникнення невідкладного стану людини.

Частина 6 статті 3 даного закону встановлює, що медичні працівники відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги зобов’язані надати екстрену медичну допомогу пацієнту, який її потребує, з моменту прибуття такого пацієнта до цього відділення незалежно від того, чи супроводжує його бригада екстреної (швидкої) медичної допомоги або інші особи.

При цьому під «екстреною медичною допомогою» розуміється медична допомога, яка полягає у здійсненні працівниками системи екстреної медичної допомоги невідкладних організаційних, діагностичних та лікувальних заходів, спрямованих на врятування і збереження життя людини у невідкладному стані та мінімізацію наслідків впливу такого стану на її здоров’я.

Невідкладним станом людини відповідно до Закону України «Про екстрену медичну допомогу» вважається раптове погіршення фізичного або психічного здоров’я, яке становить пряму та невідворотну загрозу життю та здоров’ю людини або оточуючих її людей і виникає внаслідок хвороби, травми, отруєння або інших внутрішніх чи зовнішніх причин.

Відмова у прийнятті пацієнта, який потребує екстреної медичної допомоги, або несвоєчасне надання екстреної медичної допомоги пацієнту, який її потребує, не допускається і тягне за собою для осіб, які її допустили чи здійснили без поважних причин, відповідальність, визначену законом.

Так, стаття 139 КК України встановлює кримінальну відповідальність за ненадання без поважних причин допомоги хворому медичним працівником, який зобов'язаний, згідно з установленими правилами, надати таку допомогу, якщо йому завідомо відомо, що це може мати тяжкі наслідки для хворого. Зокрема, у цьому випадку медичному працівникові загрожує кримінальна відповідальність у вигляді штрафу до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або громадські роботи на строк до двохсот годин, або виправні роботи на строк до двох років. У разі якщо те саме діяння спричинило смерть хворого або інші тяжкі наслідки, це карається обмеженням волі на строк до чотирьох років або позбавленням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

Окрім цього, ст.140 КК України передбачає кримінальну відповідальність за невиконання чи неналежне виконання медичним або фармацевтичним працівником своїх професійних обов'язків внаслідок недбалого чи несумлінного до них ставлення, якщо це спричинило тяжкі наслідки для хворого, що карається позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк. Варто зазначити, що законодавець встановлює суворіше покарання у випадку, коли це саме діяння спричинило тяжкі наслідки неповнолітньому, зокрема передбачається можливість обмеження волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Відповідно до ст.49 Конституції України, у державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно.

Рішенням Конституційного суду України від 09 травня 2002 року у справі № 1-13/2002 за конституційним поданням 53 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положення частини третьої статті 49 Конституції України «у державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно» (справа про безоплатну медичну допомогу) було вирішено, що дане конституційне положення треба розуміти так, що у державних та комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається всім громадянам незалежно від її обсягу та без попереднього, поточного або наступного їх розрахунку за надання такої допомоги. Конституційний Суд України вважає неприйнятними з позицій припису частини третьої статті 49 Конституції України, пропозиції окремих державних органів щодо необхідності встановлення якихось меж безоплатної медичної допомоги у вигляді її гарантованого рівня, надання такої допомоги лише неспроможним верствам населення чи «у рамках, визначених законом» тощо. Це суперечить положенням статті 3, частини третьої статті 22 та низки інших статей Конституції України. Безоплатна медична допомога, передбачена Конституцією України, повинна надаватись всім громадянам у повному обсязі, тобто задовольняти потреби людини у збереженні або відновленні здоров'я.

Що розуміється під поняттям «медична допомога»? Відповідно до ст.3 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я», медична допомога - діяльність професійно підготовлених медичних працівників, спрямована на профілактику, діагностику, лікування та реабілітацію у зв'язку з хворобами, травмами, отруєннями і патологічними станами, а також у зв'язку з вагітністю та пологами.

Конституційний суд у зазначеному вище рішенні вказує, що термін "медична допомога" широко вживається у національному законодавстві України, є певні  його визначення Всесвітньої організації охорони здоров'я, науковців, медичних університетів й академій. Цілісна правова дефініція цього поняття у законах України відсутня, а тому потребує нормативного врегулювання, що виходить за межі повноважень Конституційного Суду України.

Разом з тим, варто зазначити, що існує перелік послуг, які комунальні та державні медичні заклади можуть надавати за плату, встановлюється у постанові Кабінету Міністрів України від 17 вересня 1996 року № 1138.

Рішенням КСУ від 25 листопада 1998 року № 15-рп/98 було визнано, що перелік платних послуг, який затверджений постановою КМУ від 17 вересня 1996 року № 1138, не відповідає Конституції України. Однак, у 2002 році були внесені зміни до постанови КМУ від 17 вересня 1996 року № 1138 і затверджені нові переліки платних послуг, які не визнавались КСУ неконституційним, таким чином на даний момент вони діють у повному обсязі.

Зокрема, державні і комунальні заклади охорони здоров'я надають в тому числі такі наступні платні послуги: косметологічна допомога, крім тієї, що подається за медичними показаннями; анонімне обстеження та лікування хворих, заражених хворобами, що передаються статевим шляхом, а також хворих на алкоголізм і наркоманію (крім обстежень на ВІЛ та СНІД); лікування безпліддя, включаючи хірургічні методи, штучне запліднення та імплантацію ембріона; оздоровчий масаж, гімнастика, бальнеологічні процедури з метою профілактики захворювань та зміцнення здоров'я дорослого населення; консультування і лікування осіб з вокальними порушеннями або з метою їх профілактики, подання фоніатричної допомоги; лікування логоневрозів у дорослих; операції штучного переривання вагітності в амбулаторних умовах (методом вакуум-аспірації у разі затримки менструації терміном не більш як на 20 днів) та у стаціонарі (до 12 тижнів вагітності), крім абортів за медичними і соціальними показаннями;  медичні огляди: для отримання виїзної візи (крім службових відряджень державних службовців та при виїзді на лікування за наявності відповідних медичних документів); попередні профілактичні медичні огляди при прийнятті на роботу та для отримання посвідчення водія транспортних засобів (крім випадків, коли медичні огляди проводяться за направленнями органів державної служби зайнятості), медичні огляди для отримання дозволу на право отримання та носіння зброї громадянами, а також відповідні періодичні профілактичні медичні огляди; протезування в тому числі зубне, слухове та очне; корекція зору за допомогою окулярів та контактних лінз; стоматологічна допомога, що подається населенню госпрозрахунковими відділеннями, кабінетами закладів охорони здоров'я; медичне обслуговування закладів відпочинку всіх типів, спортивних змагань, масових культурних та громадських заходів тощо; лабораторні, діагностичні та консультативні послуги за зверненнями громадян, що надаються без направлення лікарів; медична допомога хворим удома (діагностичне обстеження, процедури, маніпуляції, консультування, догляд), крім осіб, які за станом здоров'я та характером хвороби не можуть відвідувати заклад охорони здоров'я; перебування у стаціонарі батьків у зв'язку з доглядом за дітьми віком понад 6 років, якщо це не зумовлено станом хворої дитини; надання санаторно-курортних послуг (реалізація путівок);проведення профілактичних щеплень усім особам, які бажають їх зробити поза схемами календаря профілактичних щеплень в Україні; медичне обслуговування за договорами із суб'єктами господарювання, страховими організаціями (в тому числі з Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України); медичне обслуговування іноземних громадян, які тимчасово перебувають на території України, в тому числі за договорами страхування, тощо.

Перелік послуг визначений цією постановою КМУ є вичерпним, і кожна державна чи комунальна медична установа затверджуючи списки платних послуг, які вона надає не повинна виходити за її межі. Таким чином, якщо у вас вимагають оплатити ті чи інші медичні послуги, просіть медичного працівника надати для ознайомлення список платних послуг цього медичного закладу і перевіряйте його відповідність зазначеній вище постанові КМУ.

Акцентую також увагу на тому, що сплата будь-яких пожертвувань, які часто вимагаються у закладах охорони здоров’я відповідно до положень цивільного законодавства (ст.729, 730) може бути виключно добровільною ініціативою самого пацієнта, а така вимога з боку  головного лікаря, завідуючого відділенням/відділом та їх в.о., старшого чергового лікаря медичної установи є протиправною та може бути розцінена як незаконне збагачення, за яке настає кримінальна відповідальність передбачена ст.368-2 ККУ, що карається позбавленням волі на строк до двох років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років з конфіскацією майна.

Окрім цього, ст.184 ККУ, передбачається кримінальна відповідальність за порушення права на безоплатну медичну допомогу, що зокрема проявляється в незаконній вимозі оплати за надання медичної допомоги в державних чи комунальних закладах охорони здоров'я та карається штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців.

Якщо Вам відмовляють у наданні медичної допомоги, вимагають сплати «добровільного» внеску, наприклад за проведення операції у разі прописки у іншому місці чи для того, щоб стати на облік у жіночу консультацію, перш за все, потрібно намагатись вирішити цю ситуацію мирним шляхом – обґрунтувати медичному працівнику свою позицію посиланням на вищезазначені норми законодавства.

У разі якщо дійти консенсусу все ж неможливо, потрібно звертатись до посадових осіб лікувального закладу – головного лікаря, його заступника з медичної роботи, завідувачів відділень із письмовою заявою від Вас або родича (якщо немає можливості через фізичний стан) про факт вчиненого порушення Ваших прав та проханням відреагувати та усунути його.

Краще подавати таку заяву у двох екземплярах, на одному з яких у канцелярії лікувального закладу вимагати проставити відмітку про вхідний номер установи та дату реєстрації, для підтвердження факту звернення. У разі відмови у прийнятті заяви потрібно направити її рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Якщо це не дало позитивного результату, потрібно звертатись з скаргами до органів охорони здоров’я, якими є управління охорони здоров’я відповідних обласних державних адміністрацій, департаменти охорони здоров’я міських рад, а у крайньому випадку також до правоохоронних органів та суду.

Показовою у даному випадку є кримінальна справа що розглядалась Ясинуватським міськрайонним судом Донецької області, яким було винесено вирок від 29 червня 2006 року про притягнення ОСОБА_1 уродженки смт. Старобешеве Донецької області, раніше не судимої до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 184 КК України до штрафу в розмірі 680 грн. Також даним рішенням було постановлено стягнути з ОСОБА_1. на користь: ОСОБА_2. на відшкодування матеріальних збитків 321 грн.; НДЕКЦ при УМВСУ на Донецькій залізниці судові витрати в розмірі 1224 грн.; з Дорожньої лікарні № 2 станції Ясинувата на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 4000 грн.

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України розглядаючи 18 березня 2008 року у судовому засіданні касаційну скаргу засудженої ОСОБА_1 у даній справі встановила наступне.

Зі свідчень потерпілого ОСОБА_2 видно, що його сину ОСОБА_3, який постраждав у дорожньо-транспортній пригоді, було надано медичну допомогу і проведено операцію в Дорожній лікарні №2 ст. Ясинувата Донецької залізниці. Коли він прибув туди разом зі своєю дружиною ОСОБА_4 та ОСОБА_5, то спілкувався з лікарем анестезіологом-реаніматологом ОСОБА_1, яка повідомила їм, що за проведену операцію треба сплатити гроші в розмірі 262 грн. як благодійні внески до благодійного фонду лікарні та оплатити рентген у відповідному кабінеті.

Він тут же передав їй 262 грн., а вона йому бланк заяви на прийняття цих внесків, де вже були записані прізвище його сина та вказана сума. Потім його дружина ОСОБА_4. заплатила 59 грн. за рентген. Також він вказував, що ОСОБА_1. вела мову про те, що хоча цей внесок і добровільний, але його необхідно сплатити, і через відповідну інтонацію її голосу він сприйняв це як категоричну вимогу.

Сама ОСОБА_1. також не заперечувала того, що за вказівкою завідуючого розповіла ОСОБА_3 про благодійний фонд і яким чином він може здійснити благодійні пожертвування.

Суд дійшов до висновку, що матеріалами справи було встановлено і доведено факт незаконної вимоги ОСОБА_1. оплати медичних послуг у вигляді пропозиції здійснити добровільні внески до благодійного фонду при лікарні. Дії ОСОБА_1. були правильно кваліфіковані за ч. 1 ст. 184 КК України.

Рішенням Колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 18 березня 2008 року у справі № 5-1180км08 у задоволенні касаційної скарги засудженої ОСОБА_1 було відмовлено.

Таким чином, справедливе правосуддя в Україні все ж таки існує, і боротись за свої права у сфері медицини не тільки можна, але і потрібно!

5
Нравится
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення