Курсова різниця не є збитками чи упущеною вигодою (ВС/КЦС у справі № 127/27222/16-ц від 09 грудня 2020 р.)

Фабула судового акту: Позивач звернувся до суду з позовом про відшкодування збитків, завданих кримінальним правопорушенням.

В обґрунтуванні позовних вимог позивачем зазначено, що відповідача визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України, та призначено покарання у вигляді 4 років позбавлення волі із звільненням від відбування покарання з іспитовим строком на 2 роки. В рамках цивільного позову на користь позивача стягнуто 12 000,00 Євро, що еквівалентно 126 609,12 грн, завданої злочином майнової шкоди та 15 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

На виконання вироку позивач отримав виконавчий лист, який було направлено на виконання до районного відділу державної виконавчої служби, на час звернення до суду із вказаним позовом вирок у частині стягнення коштів не виконано. При цьому, на час вирішення цивільного позову у кримінальній справі та на момент звернення до суду з даним позовом курс євро змінився, а тому, на думку позивача, йому завдані збитки.

Позиція ВС: Відповідно до статті 192 ЦК України гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

У разі ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті стягувачу має бути перерахована саме іноземна валюта, визначена судовим рішенням, а не її еквівалент у гривні. Перерахування суми у національній валюті України за офіційним курсом Національного банку України не вважається належним виконанням.

У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквіваленту такої суми у гривні стягувачу має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.

Позивач міг пред`явити до суду як позов про стягнення «курсової різниці», так і оскаржити дії державного виконавця за неналежне виконання рішення суду.

Заявляючи вимоги про стягнення курсової різниці, позивач просив стягнути її на підставі ст. 22 ЦК України, як завдані злочинними діями відповідача збитки (а. с. 1-2). Правова й фактична підстави позову ним не змінювалися, змінювався лише розмір шкоди.

Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил ст. 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто, порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Відповідно до ст. 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання.

При цьому, курсова різниця - різниця, яка є наслідком відображення однакової кількості одиниць іноземної валюти в національну валюту України при різних валютних курсах. Курсові різниці визначаються за монетарними статтями балансу.

Разом з тим, «курсова різниця» жодним чином не може бути ні збитками, ні упущеною вигодою, оскільки кредитор міг і не отримати такі доходи. Коливання курсу валют, що призвело до курсової різниці, не можна розцінювати як неправомірні дії боржника, що призвели до позбавлення кредитора можливості отримати прибуток.

У даному випадку позивач, реалізуючи право на звернення до суду і принцип диспозитивності щодо можливості самостійно визначити позовні вимоги та спосіб захисту порушеного права, звернувся до суду з позовом про стягнення збитків на підставі ст. 22 ЦК України, обґрунтовуючи свої вимоги зміною «курсової різниці» Євро з урахуванням положень ст. 533 ЦК України. Проте такий позов не може бути задоволено, так як курсова різниці - не є збитками.

Аналізуйте судовий акт: Перерахування стягувачеві суми у іншій валюті, а ніж валюта, зазначена у судовому рішенні, не є належним виконанням судового рішення (ВС/ВП № 761/12665/14-ц від 04.07.2018)

У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента у гривні стягувачеві має бути перерахована сума в іноземній валюті (ВП ВС, 723/304/16-ц, 23.10.19)

Верховний Суд відмовив у стягненні 431 250 доларів США з підстав іншої правової природи розписки (ВС/КЦС № 367/7135/16-ц від 05.09.2018р)

У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути таку ж суму грошових коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику (ВПВС справа № 373/2054/16-ц, 16.01.19)

Постанова

Іменем України

09 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 127/27222/16-ц

провадження № 61-12992 св 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

представник відповідача - адвокат Торган Лілія Миколаївна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду

у складі колегії суддів: Якименко М. М., Ковальчука О. В., Сала Т. Б.

від 21 липня 2020 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом

до ОСОБА_2 про відшкодування збитків, завданих кримінальним правопорушенням.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 21 червня 2013 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 190 КК України, та призначено покарання у вигляді 4 років позбавлення волі із звільненням від відбування покарання з іспитовим строком на 2 роки. Цивільний позов задоволено частково та стягнуто

з ОСОБА_2 на його користь 12 000,00 Євро, завданої злочином майнової шкоди, що згідно з офіційним курсом Національного банку України станом на 21 червня 2013 еквівалентно 126 609,12 грн, та 15 000,00 грн завданої моральної шкоди.

Вироком Апеляційного суду Вінницької області від 26 грудня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 вересня 2014 року, вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 21 червня 2013 року

у частині призначення покарання скасовано та призначено покарання у виді 4 років позбавлення волі. У частині вирішення цивільного позову вирок залишено без змін.

Вказував, що на виконання вироку він отримав виконавчий лист, який було направлено на виконання до районного відділу державної виконавчої служби, на час звернення до суду із вказаним позовом вирок у частині стягнення коштів не виконано. При цьому, на час вирішення цивільного позову у кримінальній справі та на момент звернення до суду з даним позовом курс Євро змінився, а тому йому завдані збитки.

З урахуванням наведеного та зменшених позовних вимог, з метою уникнення подвійного стягнення, ОСОБА_1 просив суд стягнути з ОСОБА_2 насвою користь збитки, завдані кримінальним правопорушенням, у розмірі 229 759,80 грн. (12 тисяч Євро*29,69 грн за мінусом присуджених вироком суду 126 609,12 грн).

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області

у складі судді Жмудя О. О. від 10 липня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1

229 759,80 грн майнової шкоди на відшкодування завданих злочином збитків. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 2 297,60 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що

ОСОБА_2 вирок суду в частині цивільного позову не виконав, а тому згідно з положеннями статей 1166 1177 1192 ЦК України завдана ним шкода підлягає відшкодуванню у судовому порядку.

У грудні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою про перегляд заочного рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 липня

2017 року.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 21 січня

2020 року у задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 липня

2017 року відмовлено.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 21 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 липня 2017 року скасовано.

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що спір між сторонами виник щодо неналежного примусового виконання вироку суду у частині вирішення цивільного позову, зокрема, незгоди позивача з отриманим

від відповідача розміром присудженої суми майнової шкоди. При цьому виконавче провадження 27 січня 2020 року закінчено, а кошти у розмірі 141 606,12 грн було перераховано стягувачу на картковий рахунок в установі банку, про ща відповідач зазначив у заяві про перегляд заочного рішення суду.

Суд апеляційної інстанції, врахувавши правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 04 липня 2018 року у справі

№ 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18), зазначив, що у разі ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті стягувачу має бути перерахована саме іноземна валюта, визначена судовим рішенням, а не її еквівалент у гривні. Перерахування суми у національній валюті України за офіційним курсом Національного банку України

не вважається належним виконанням.

Разом з цим, існує окремий порядок виконання судових рішень, а у разі незгоди сторони виконавчого провадження з рішеннями, діями

або бездіяльністю державного виконавця, вона має право звернутися

до суду зі скаргою в порядку, визначеному Розділом VII ЦПК України,

на що суд першої інстанції належної уваги не звернув. Таким чином, позивачем обрано неналежний спосіб захисту, який повинен застосовуватися у разі порушення його прав, як стягувача у виконавчому провадженні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права

та порушення норм процесуального права, з урахуванням поданого уточнення до касаційної скарги, просить скасувати оскаржуване судове рішення й залишити в силі заочне рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду

від 14 вересня 2020 року клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження задоволено, поновлено ОСОБА_1 строк

на касаційне оскарження постанови Вінницького апеляційного суду

від 21 липня 2020 року, а касаційну скаргу залишено без руху для усунення її недоліків, а саме: запропоновано уточнити касаційну скаргу з посиланням на підставу (підстави) касаційного оскарження відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України та подати до суду касаційної інстанції уточнену редакцію касаційної скарги, яка має відповідати формі та змісту відповідно до вимог статті 392 ЦПК України, а також копії скарги та доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.

У наданий судом строк заявник направив матеріали на усунення недоліків, зазначених в ухвалі Верховного Суду від 14 вересня 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу

№ 127/27222/16-ц із Вінницького міського суду Вінницької області. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих

до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу.

У жовтні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 листопада 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції зробив помилковий висновок про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки обраний ним спосіб захисту відповідав вимогам закону

і судовій практиці, яка була сформована на час звернення до суду

із вказаним позовом. Посилається також на змінюваність судової практики Верховного Суду України у даній категорії справ і вказує, що на момент ухвалення заочного судового рішення судом першої інстанції була актуальною правова позиція, викладена Верховним Судом України

у постанові від 19 вересня 2017 року у справі № 6-1445цс17, згідно з якою, державний виконавець не може змінювати суму заборгованості

у виконавчому провадженні. При цьому вважає, що у справі,

яка переглядається, дії державного виконавця є правомірними, а йому,

як потерпілій особі і стягувачу, не принципово яким чином і в якій валюті буде повернуто борг. Крім того, враховуючи пропуск строку для звернення до суду зі скаргою на дії або бездіяльність державного виконавця, суд апеляційної інстанції фактично позбавив його правового захисту у спірних правовідносинах.

Посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), у якій, на його думку, викладено приклади вирішення валютно-гривнених зобов`язань, які можуть бути застосовані при вирішенні даного спору.

Надходження відзиву на касаційну скаргу

У листопаді 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надіслано відзив представника ОСОБА_2 - адвоката

Торган Л. М., на касаційну скаргу ОСОБА_1 , який не може бути прийнято до розгляду судом касаційної інстанції, оскільки він не скріплений електронним цифровим підписом. Крім того, 01 грудня 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду засобами поштового зв`язку надійшов аналогічний відзив з підписом, який не може бути прийнятий судом касаційної інстанції, оскільки відсутні докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи відповідно до частини четвертої статті 395 ЦПК України. А тому вони залишаються без розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 21 червня

2013 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 190 КК України, та призначено покарання у вигляді 4 років позбавлення волі із звільненням від відбування покарання з іспитовим строком 2 роки. Цивільний позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 12 000,00 Євро, що еквівалентно 126 609,12 грн, завданої злочином майнової шкоди,

та 15 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди (а. с. 3-16).

Вироком Апеляційного суду Вінницької області від 26 грудня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 вересня 2014 року, вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 21 червня 2013 року

у частині призначення покарання скасовано та призначено покарання у вигляді 4 років позбавлення волі. У частині вирішення цивільного позову вирок залишено без змін (а. с. 17-20).

30 жовтня 2014 року Вінницьким міським судом на виконання вказаного судового рішення було видано виконавчий лист (а. с. 23).

ОСОБА_2 під час перегляду заочного рішення суду надано звіт від 17 липня 2018 року про здійснення відрахування та виплат щодо нього на виконання вироку у частині стягнення боргу на користь ОСОБА_1 , а також постанову заступника начальника відділу Бродівського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) від 27 січня 2020 року про закінчення виконавчого провадження, згідно з якою борг у розмірі 141 606,12 грн ОСОБА_2 сплатив повністю через депозитний рахунок відділу. Стягнуті кошти перераховувалися ОСОБА_1 на картковий рахунок в установі банку (а. с. 112-113, 154-155).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження постанови Вінницького апеляційного суду від 21 липня 2020 року заявник зазначає те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права

без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду та Верховного Суду України (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню у частині мотивів ухваленого апеляційним судом судового рішення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення суду апеляційної інстанції відповідає не у повному обсязі.

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Відповідно до статті 192 ЦК України гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 524 ЦК України визначено, що грошовим визнається зобов`язання, виражене у грошовій одиниці України - гривні, а в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Загальні положення виконання грошового зобов`язання закріплені у статті 533 ЦК України, зокрема: грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях; якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Частиною третьою статті 533 ЦК України закріплено, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Таким чином, у разі ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті стягувачу має бути перерахована саме іноземна валюта, визначена судовим рішенням, а не її еквівалент у гривні. Перерахування суми у національній валюті України за офіційним курсом Національного банку України не вважається належним виконанням.

У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквіваленту такої суми у гривні стягувачу має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума

в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.

Перерахування стягувачу суми у національній валюті України чи іншій валюті, аніж валюта, зазначена у резолютивній частині судового рішення,

не вважається належним виконанням судового рішення.

Такий правовий висновок зроблений Великою Палатою Верховного Суду

у постановах: від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18); від 16 січня 2019 року у справах

№ 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).

Проте, висновок апеляційного суду щодо обрання позивачем невірного способу захисту, який повинен застосовуватися у разі порушення його прав, як стягувача у виконавчому провадженні, є неправильним з огляду на таке.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Отже, позивач міг пред`явити до суду як позов про стягнення «курсової різниці», так і оскаржити дії державного виконавця за неналежне виконання рішення суду.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в статті 16 ЦК України.

У пункті 8 частини другої статті 16 ЦК України зазначено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Заявляючи вимоги про стягнення курсової різниці, позивач просив стягнути її на підставі статті 22 ЦК України, як завдані злочинними діями відповідача збитки (а. с. 1-2). Правова й фактична підстави позову ним не змінювалися, змінювався лише розмір шкоди. Районний суд також вирішив спір на підставі деліктних правовідносин.

Проте відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до частини другої статті 22 ЦК України, збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Відповідно до статті 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання.

Позивач, як кредитор, який вимагає відшкодування збитків, має довести: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини. З іншого боку, боржник має право доводити відсутність своєї вини (стаття 614 ЦК України).

При цьому, курсова різниця - різниця, яка є наслідком відображення однакової кількості одиниць іноземної валюти в національну валюту України при різних валютних курсах. Курсові різниці визначаються за монетарними статтями балансу.

Разом з тим, «курсова різниця» жодним чином не може бути ні збитками, ні упущеною вигодою, оскільки кредитор міг і не отримати такі доходи. Коливання курсу валют, що призвело до курсової різниці, не можна розцінювати як неправомірні дії боржника, що призвели до позбавлення кредитора можливості отримати прибуток.

Такий правовий висновок повністю узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 750/8676/15, провадження № 14-79 цс 18.

У даному випадку позивач, реалізуючи право на звернення до суду і принцип диспозитивності щодо можливості самостійно визначити позовні вимоги та спосіб захисту порушеного права, звернувся до суду з позовом про стягнення збитків на підставі статті 22 ЦК України, обґрунтовуючи свої вимоги зміною «курсової різниці» Євро з урахуванням положень статті 533 ЦК України. Проте такий позов не може бути задоволено, та як курсова різниці - не є збитками.

Згідно зі статтею 412 ЦПК України рішення апеляційного суду в частині висновків про належність обраного позивачем способу захисту підлягає зміні із викладенням його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

Керуючись статтями 400 402 409 412 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 21 липня 2020 року змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині постанову Вінницького апеляційного суду від 21 липня

2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Ю. В. Черняк