ГПК уможливлює позбавлення власника коштів чи нерухомості негайно й без його повідомлення

В українському законодавстві з’явилася нова модель стягнення заборгованості. За певних обставин вона уможливлює позбавлення власника майна всупереч його волі, пише zib.com.ua

Нові гарантії виконання

Така можливість з’явилась у Господарському процесуальному кодексі задля забезпечення права на ефективний засіб юридичного захисту, що є вимогою ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у поєднанні з §1 ст.6 конвенції щодо скарг на невиконання рішень суду.

З першим варіантом усе зрозуміло: визначається частка боржника в майні, яким він володіє спільно з іншими особами, стягнення звертається на цю частку, і після завершення процедури в неї зміниться власник, за рахунок чого й відбудеться погашення боргу. Саме така процедура передбачена в ст.335.

Проте у другому випадку — зверненні стягнення на кошти, що належать іншим особам (ст.336 ГПК), — спостерігаємо приховану схему, що містить у собі кілька проблем.

Згадайте новину: Касаційні фільтри, підсудність, відводи, забезпечення позову: зміни до ГПК від Президента Зеленського

Процедура така. Суд, який розглядав справу як перша інстанція, за заявою стягувача або державного чи приватного виконавця може звернути стягнення на кошти, що належать особі, котра має заборгованість, якщо остання не оспорюється або підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Розглянемо можливі схеми.

Погашення «за домовленістю»

Це звернення стягнення на кошти, які належать особі, яка має заборгованість перед боржником, якщо вона не оспорюється зазначеною особою. Тобто бачимо узаконену схему стягнення заборгованості, яку має А перед В, але гроші стягують із суб’єкта господарювання С, «бо вони так домовились». Інакше як можна трактувати нормотворчий вираз «якщо така заборгованість не оспорюється зазначеною особою»?

При цьому відсутня вимога про необхідність доведення належними доказами дійсного існування такої заборгованості. Проте найцікавіше — стягнення заборгованості відбувається без сплати судового збору. Адже на початку задачки ми мали тільки двох осіб: А (боржника) і В (стягувача), який сплатив збір і отримав рішення суду.

Стягнення заборгованості із С на користь підприємства А відповідно до ст.336 ГПК не передбачає сплати судового збору. Хоча при цьому суд фактично розглядає ще один господарський спір між А та С, але державний бюджет при цьому несе колосальні збитки. Адже держава несе ті самі затрати на розгляд фактично ще однієї справи без повноцінного урахування навантаження на суддю.

У зв’язку із цим убачається за необхідне доповнити ст.4 закону «Про судовий збір» положенням про сплату збору за розгляд заяви в порядку ст.336 ГПК.

Згадайте новину:Оскарження наказу Фонду держмайна про проведення інвентаризації підприємства здійснюється за правилами ГПК України – ВП ВС

Не обов’язок, а право

Друга схема полягає у зверненні стягнення на кошти, що належать особі, яка має заборгованість, якщо вона підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Набрання рішенням законної сили відбувається після збігу строку на апеляційне оскарження або після його апеляційного перегляду. Цей момент законодавець визначив як відправну точку для подання до господарського суду заяви про звернення стягнення на кошти чи майно інших осіб.

Досвідчений адвокат такого «похідного» боржника в цій ситуації має кілька варіантів, як учинити:

• подати клопотання про відновлення строку на апеляційне оскарження;

• подати касаційну скаргу й за результатами касаційного перегляду скасувати всі дії, учинені судом у порядку ст.336 ГПК;

• подати заяву про перегляд рішення за нововиявленими обставинами і т.д.

Тобто є безліч процесуальних можливостей ускладнити й завести процес у глухий кут.

Ініціаторами такого процесу, тобто заявниками, можуть бути: стягувач, державний або приватний виконавець. У ч.11 ст.336 ГПК передбачено негайний розгляд судом такого подання без повідомлення сторін чи заінтересованих осіб. Отже, у самій нормі закладено можливість позбавлення власника коштів чи нерухомого майна негайно й без його повідомлення. Це може мати наслідком оскарження рішення до Європейського суду з прав людини у зв’язку з порушенням ст.1 Першого протоколу до конвенції.

Позитивним аспектом у нормі ст.336 ГПК є не обов’язок, а право суду на вчинення зазначених процесуальних дій. Це залишає можливість застосування принципів диспозитивності, розумного балансу, законності та внутрішнього переконання при ухваленні рішення.

Згадайте новину:Спори щодо оскарження рішень Антимонопольного комітету, пов’язаних із захистом економічної конкуренції, розглядаються за правилами ГПК України

Автор новости: Світлана ОЛЕНЕНКО, начальник аналітично-статистичного відділу Господарського суду Черкаської області