Електронна ухвала слідчого судді: правова реальність чи процесуальна фікція?

Діджиталізація кримінального процесу вже давно пройшла стадію обговорення своєї доцільності. Тепер мова йде виключно про темпи її впровадження. Ця стаття покликана активізувати дискусію щодо необхідності врахування сучасних інструментів і їх значення для забезпечення прав людини.

Інститут слідчого судді надає можливість оскаржувати дії чи бездіяльність слідчих та прокурорів на стадії досудового розслідування. Водночас на практиці навіть наявність ухвали слідчого судді, постановленої на вашу користь, не гарантує її виконання уповноваженими особами.

Між постановленням ухвали слідчого судді та її фактичним виконанням існує окремий процес – звернення судового рішення до виконання.

З огляду на об’єктивні обставини, насамперед значну завантаженість судів і обмежене фінансування витрат на паперову кореспонденцію, апарати судів активно використовують електронну пошту для направлення копій судових рішень.

Проблема полягає в тому, що слідчі та прокурори нерідко вважають такий спосіб направлення ухвали неналежним і, відповідно, таким, що не породжує обов’язку її виконання.

Обґрунтовуючи таку позицію, вони посилаються на Інструкцію з діловодства в місцевих та апеляційних судах України, затверджену наказом ДСА № 814 від 20.08.2019 року, відповідно до якої копії судових рішень, що набрали законної сили або підлягають негайному виконанню, повинні бути прошиті, пронумеровані, засвідчені та скріплені печаткою суду.

На нашу думку, така вибірковість у процесуальній поведінці слідчих і прокурорів суперечить принципам кримінального процесуального права та порушує права його учасників з огляду на таке.

Відповідно до пункту 9 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов’язковість судового рішення. Значення цієї норми підтверджується усталеною судовою практикою та доктриною. Обов’язок виконати ухвалу виникає в уповноваженої особи з моменту належного доведення її до відома.

Читайте статтю: Робота адвоката із електронними та речовими доказами у цивільній справі

В органах прокуратури функціонує інформаційна система електронного документообігу, діяльність якої регулюється Тимчасовою інструкцією з діловодства в органах прокуратури України, затвердженою наказом Генеральної прокуратури України № 27 від 12.02.2019 року. Зокрема, пункт 5.2.2 цієї Інструкції прямо передбачає реєстрацію документів, отриманих електронною поштою, з метою їх обліку, контролю за виконанням та оперативного використання.

Таким чином, направлення копії ухвали слідчого судді на офіційну електронну адресу органу досудового розслідування чи прокуратури є належним способом доведення її до відома уповноважених осіб, а відтак породжує обов’язок її виконання.

Більше того, ігнорування таких ухвал виглядає непослідовним з урахуванням того, що використання електронних засобів комунікації вже давно інтегроване у кримінальний процес. Йдеться, зокрема, про подання процесуальних документів через Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему, здійснення викликів у кримінальному провадженні за допомогою електронної пошти або телефону, а також проведення процесуальних дій у режимі відеоконференції.

Крім того, системний аналіз норм КПК України, які регулюють порядок розгляду слідчим суддею клопотань, скарг і заяв, свідчить про те, що такий розгляд здійснюється за участю прокурора або слідчого. Навіть у разі їх неявки, за умови належного повідомлення, вони вважаються обізнаними про перебіг відповідного судового провадження.

У цьому контексті доцільно враховувати практику Європейського суду з прав людини, зокрема рішення у справі «Пономарьов проти України», у якому наголошено на обов’язку сторін у розумні проміжки часу вживати заходів для отримання інформації про стан відомого їм судового провадження. Попри відмінність фактичних обставин, загальний підхід Суду є релевантним – процесуальна поведінка сторін повинна відповідати принципам розумності та добросовісності. Ігнорування отриманої електронною поштою ухвали цим принципам очевидно не відповідає.

Два кроки, які можуть змінити ситуацію

Не повинно виникати дискусій щодо того, як діяти у випадках невиконання судових рішень, адже таке невиконання є кримінальним правопорушенням, передбаченим статтею 382 Кримінального кодексу України.

Водночас слід звернути увагу, що диспозиція цієї статті не містить прямої згадки про ухвалу слідчого судді, чим на практиці користуються окремі правоохоронці. Судова практика з цього питання також залишається неоднозначною, як і позиції представників наукової спільноти. Така невизначеність лише підсилює аргументи на користь внесення відповідних змін до законодавства.

Показово, що, посилаючись на Інструкцію з діловодства в місцевих та апеляційних судах України, слідчі та прокурори фактично визнають аналогічну проблему, адже й вона не містить окремої згадки про ухвалу слідчого судді.

На нашу думку, навіть у чинній редакції законодавства ухвала слідчого судді повною мірою відповідає поняттю судового рішення. Вона є правозастосовним актом суду, постановляється іменем України та є обов’язковою до виконання. Заперечення цього підходу фактично нівелює роль судового контролю на стадії досудового розслідування та підриває авторитет судової влади.

Саме тому адвокатська спільнота має системно ініціювати кримінальні провадження за статтею 382 КК України щодо слідчих і прокурорів, які ігнорують електронні ухвали слідчих суддів. Попри неоднозначність судової практики, кожне таке звернення формує правозастосовну практику та здатне вплинути на загальну тенденцію.

Читайте статтю: Цифрові відбитки, Jira та ChatGPT: практика Верховного Суду щодо меж допустимості електронних доказів

Коли у Державному бюро розслідувань накопичиться достатня кількість відповідних кримінальних проваджень, практика невиконання електронних ухвал втратить свою «привабливість», а такі судові рішення почнуть виконуватися належним чином.

Підсумовуючи, варто зазначити, що для вирішення окресленої проблеми необхідні два паралельні кроки. Перший – законодавчий: доповнення диспозиції статті 382 КК України прямою вказівкою на ухвалу слідчого судді з метою усунення правової невизначеності. Другий – практичний: активна позиція адвокатської спільноти, яка вже сьогодні має ініціювати кримінальні провадження у кожному випадку невиконання таких ухвал, не очікуючи законодавчих змін і попри існуючу неоднозначність судової практики.

Автори статті: Марко Головач, Святослав Щурко

Джерело: Василь Кісіль та парнери