Для виправлення накладки, суд зобов’язав суміжного землевласника усунути перешкоди в користуванні, шляхом приведення межі його ділянки у відповідність до меж земельної ділянки позивачки (Рівненський апеляційний суд № 562/440/20 від 14.06.2022 р.) 

Цікаве рішення з огляду на обрані позивачем способи захисту порушених прав внаслідок накладення меж земельних ділянок. Так, часто для виправлення накладок в позові вимагають визнання права на земельну ділянку в розмірах, зазначених у документах, але тут суд задовольнив негаторний позов - усунути перешкоди в користуванні - до суміжного землевласника. Однак, залишається питання - як буде виконуватись рішення, якщо власник суміжної ділянки не захоче нічого робити?

Фабула судового акту: Позивач звернулася до суду з позовом до суміжного землевласника про усунення перешкод у користуванні власністю. Просила зобов’язати відповідача привести межі належної йому земельної ділянки у відповідність до межі її присадибної земельної ділянки, усунувши накладку розміром 105м2 на її земельну ділянку.

Пояснювала тим, що вона є власником земельної ділянки з цільовим призначенням для ведення будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, однак позбавлена можливості належним чином користуватися, бо відповідач ставши власником будинковолодіння - фактично вчинив накладку своїх земельних ділянок на її ділянку. Внаслідок цього, землевпорядники не можуть виготовити технічну документацію по встановленню (відновленню) меж її земельних ділянок в натурі (на місцевості), а вона не може відновити межі своїх земельних ділянок в натурі та внести дані до Державного земельного кадастру. Згідно наданого нею висновку експерта - межі земельної ділянки відповідача не відповідають ні фактичному розташуванню в геодезичних координатах (реєстрації), ні координатам, зазначеним в технічній документації на цю ділянку.

Суд першої інстанції її позов задовольнив. Водночас, із цим не погодився відповідач, який у апеляційній скарзі посилався і на пропуск позовної давності (позивачка дізналася про порушення свого права в момент, коли він погоджував межі земельної ділянки у 2003 році, а з 2015 року почала звертатися зі скаргами тож на його думку, це і є початком перебігу строку), і на неправильність способу захисту (заявлено позовні вимоги, які зводяться фактично до зміни меж земельної ділянки, що, в свою чергу, не належить до його компетенції як фізичної особи суміжного землекористувача).

Отже у цій справі:

Відхиляючи доводи відповідача - власника суміжної земельної ділянки, апеляційний суд вказав:

Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства (ч.5 ст.319 ЦК України). Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (ст.391 ЦК України).

Наведені у висновку експерта обставини невідповідності ні фактичному розташуванню в геодезичних координатах (реєстрації) ні зазначеним в технічній документації координатам на належну відповідачу земельну ділянку належними, достатніми і достовірними доказами ним не спростовано. Тому позовні вимоги про усунення перешкод у користуванні власністю є обґрунтованими, підтвердженими належними доказами та підлягають до задоволення, а порушене право позивачки як власника на безперешкодне користування своєю власністю - відновленню.

Що ж до позовної давності в негаторному позові, суд нагадав:

Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (ст. 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (ст. 391 ЦК України). Такі способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Поки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном. А тому негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.

Отже, до цього позову про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред'явлений позивачем доти, поки існує відповідне правопорушення.

Подібні висновки висловлювались і ВП ВС в справі №653/1096/16-ц (постанова від 04 липня 2018 року), і в постанові Верховного Суду від 27 січня 2021 року в справі №205/4349/16-ц.

Аналізуйте судовий акт: Оскільки приватна власність на з/д водного фонду неможлива, вимогу про її повернення слід розглядати як негаторний позов, на який не розповсюджується строк позовної давності (ВП/ВС у справі № 372/1684/14-ц від 07 квітня 2020 р.);

Позов про визнання недійсним договору іпотеки, зняття заборони відчуження та припинення обтяження є негаторним, а відтак, на позовні вимоги у такій справі позовна давність не поширюється (ВС ОП КГС справа № 910/20607/17 від 06.08.2021 р.);

У яких випадках не виникає автоматичне право на землю у разі купівлі нерухомості на ній – роз’яснив Верховний Суд (ВС КЦС справа № 173/1744/19 від 22.09.2021 р.);

Той факт, що на одну й ту саму земельну ділянку претендують дві особи, сам по собі не є підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою (ВС КАС 154/3345/16 від 18.05.2022 р.).

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 червня 2022 року

м. Рівне

Справа № 562/440/20

Провадження № 22-ц/4815/564/22

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Ковальчук Н. М.,

суддів: Гордійчук С. О., Шимківа С. С.

секретар судового засідання - Пиляй І. С.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

відповідач - Здовбицька сільська рада Рівненського району Рівненської області,

третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача -

ОСОБА_3

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 10 листопада 2021 року у складі судді Кушніра О.Г., ухвалене в м. Здолбунів Рівненської області о 15 годині 28 хвилин, повний текст рішення складено 16 листопада 2021 року,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , Здовбицької сільської ради Рівненського району Рівненської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - ОСОБА_3 , про усунення перешкод у користуванні власністю. В обґрунтування своїх вимог покликакалася на те, що на підставі державного акту серії РВ №011110 від 11 грудня 2003 року вона є власником земельної ділянки по АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для ведення будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, якою не може належним чином користуватися, оскільки відповідач ОСОБА_2 , котрий став власником будинковолодіння по АДРЕСА_1 після приватизації нею земельних ділянок, фактично вчинив накладку своїх земельних ділянок на її ділянку. При проведенні геодезичних обмірів її земельних ділянок працівниками ТОВ «Земляприватінформ» виявлено, що земельні ділянки суміжного землекористувача ОСОБА_2 з кадастровим номером 5622682000:01:002:0138 та 5622682000:01:002:0900 зареєстровані на частину її земельних ділянок. За таких обставин вона не може відновити межі своїх земельних ділянок в натурі та внести дані до Державного земельного кадастру. При зверненні в сільську раду їй було рекомендовано звернутися до суду. З урахуванням уточнених позовних вимог просила суд зобов`язати відповідача усунути перешкоди в користуванні належною їй згідно державного акту серії РВ №011110 від 11 грудня 2003 року земельною ділянкою, що знаходиться по АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для ведення будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, зобов`язавши ОСОБА_2 привести межі належної йому земельної ділянки з кадастровим номером 5622682000:01:002:0138, що знаходиться по АДРЕСА_1 у відповідність до межі її присадибної земельної ділянки, усунувши накладку на її земельну ділянку розміром 105м2 згідно малюнку №4 судової земельно-технічної експертизи.

Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 10 листопада 2021 року вказаний позов задоволено. Зобов`язано ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні належною ОСОБА_1 земельною ділянкою по АДРЕСА_1 шляхом приведення межі належної йому земельної ділянки по АДРЕСА_1 з кадастровим номером 5622682000:01:002:0138 у відповідність до межі земельної ділянки останньої та усунення накладки розміром 105м2 відповідно до малюнку №4 судової земельно-технічної експертизи №210720. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 840 грн. 80 коп. понесених нею судових витрат.

Рішення суду першої інстанції вмотивоване конституційною закріпленою гарантією власника володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном, якій кореспондується обов`язок при цьому не порушувати прав та свобод інших осіб та обґрунтована встановленими обставинами справи, підтвердженими належними доказами, які вказують, що межі земельної ділянки загальною площею 0,2198га кадастровий номер 5622682000:01:002:0138 не відповідають ні фактичному розташуванню в геодезичних координатах (реєстрації), ні координатам, зазначеним в технічній документації на цю ділянку, а її накладання на земельну ділянку, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , становить 105м2. В частині заявленої вимоги відповідача про застосування позовної давності суд виходив з того, що до позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред`явлений позивачем доти, поки існує відповідне правопорушення.

Вважаючи рішення суду незаконним, необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, за невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, ОСОБА_2 оскаржив його в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі заперечує висновок суду про безпідставність застосування строку позовної давності до спірних правовідносин. Пояснює, що позивачка дізналася про порушення свого права в момент, коли він погоджував межі земельної ділянки у 2003 році, а з 14 квітня 2015 року позивачка почала звертатися зі скаргами щодо невідповідності меж земельної ділянки, і саме цю дату вважає початком перебігу строку для подання позовної заяви в суд. Наполягає на тому, що позивачем порушено строк позовної давності і це є підставою для відмови в позові. Зазначає, що позивачкою не надано підтверджуючих документів про те, що вона є власником суміжної земельної ділянки, адже із кадастрових даних вбачається, що спірна земельна ділянка вільна, ні за ким не зареєстрована, а належна позивачці земельна ділянка розташована за іншою адресою. Вказує на те, що позивачем обрано неправильний спосіб захисту своїх прав, які вона вважає порушеними, а саме: заявлено позовні вимоги, які зводяться фактично до зміни меж земельної ділянки, що, в свою чергу, не належить до його компетенції як фізичної особи суміжного землекористувача. Додає, що для таких дій законом передбачена певна процедура, яка включає внесення змін у Державний земельний кадастр державним реєстратором. З наведених підстав просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову у позові за безпідставністю вимог та спливом позовної давності.

У поданому на апеляційну скаргу відзиві ОСОБА_1 вважає рішення суду першої інстанції законним, обґрунтованим, просить залишити його без зміни, апеляційну скаргу - відхилити.

Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,1000 га, що знаходиться по АДРЕСА_2 з цільовим призначенням «для ведення будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд», що підтверджується державним актом серії РВ №011110 від 11 грудня 2003 року.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 вказувала на порушення відповідачем ОСОБА_2 свого права власності, яке виявилося у тому, що земельні ділянки останнього зареєстровані на частину її земельних ділянок, і таке накладення меж унеможливлює її правомірне користування своєю власністю.

Відповідно до ч.1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з ч.1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Разом з тим, відповідно до якої власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, та при здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

При цьому, власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства (ч.5 ст.319 ЦК України).

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (ст.391 ЦК України).

За повідомленням ТОВ «Земляприватінформ» від 06 березня 2019 року при геодезичному обмірі земельної ділянки ОСОБА_1 встановлено, що фактичні межі користування земельних ділянок не відповідають зазначеним у її державному акті на право власності на земельну акту межам, а земельні ділянки суміжного землекористувача ОСОБА_2 з кадастровим номером 5622682000:01:002:0138 та 5622682000:01:002:0900 зареєстровані на частину земельної ділянки ОСОБА_1 , що не дає можливості виготовити технічну документацію по встановленню (відновленню) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та внести дані до Державного земельного кадастру.

Згідно висновку експерта №210720_З.О.В. від 27 липня 2021 року, межі земельної ділянки загальною площею 0,2198га кадастровий номер 5622682000:01:002:0138 не відповідають ні фактичному розташуванню в геодезичних координатах (реєстрації), ні координатам, зазначеним в технічній документації на цю ділянку.

Накладення вказаної земельної ділянки на земельну ділянку, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_1 становить 105м2.

Наведені у висновку експерта обставини невідповідності ні фактичному розташуванню в геодезичних координатах (реєстрації) ні зазначеним в технічній документації координатам на належну відповідачу ОСОБА_2 земельну ділянку належними, достатніми і достовірними доказами не спростовано.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України(ч.1ст. 81 ЦПК України).

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2ст. 77 ЦПК України).

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч. 2ст. 80 ЦПК України). Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч. 4ст. 77 ЦПК України). Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6ст. 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч. 1 та ч. 2ст. 89 ЦПК України).

Покликання апелянта на те, що позивачкою не доведено, що вона є власником суміжної земельної ділянки, оскільки кадастрові дані не співпадають, апеляційним судом відхиляються як такі, що суперечать нормам закону та фактичним обставинам справи.

Так, відповідно до ч.1 ст.126 ЗК України в редакції на час набуття позивачем у власність вказаної земельної ділянки, право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами, а тому наведені покликання відповідача щодо невідповідності кадастрового номеру земельної ділянки ОСОБА_1 не спростовують обставин перебування у її власності земельної ділянки площею 0,1000га по АДРЕСА_2 .

Оцінивши обставини справи у взаємозв`язку із нормами закону, що регулює дані правовідносини, апеляційний суд приходить до переконання, що позовні вимоги про усунення перешкод у користуванні власністю є обґрунтованими, підтвердженими належними доказами та підлягають до задоволення, а порушене право позивачки як власника на безперешкодне користування своєю власністю - відновленню.

Звертаючись із апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції, відповідач основним її аргументом зазначив помилковість висновку суду щодо позовної давності, про застосування якої він заявляв у цій справі.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з ч.1 ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Враховуючи, що метою встановлення в законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, необхідно дійти висновку, що об`єктом дії позовної давності є право на позовний захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом ( не ототожнюється із суб`єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене.

Відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання і тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, які мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо втратили свою достовірність і повноту зі плином часу (пункт 51 рішення від 21 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 ЦК України). Такі способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Вказані приписи про застосування строку позовної давності поширюються, зокрема, на позови про витребування майна з чужого незаконного володіння. Натомість, до позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред`явлений позивачем доти, поки існує відповідне правопорушення.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Поки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном. А тому негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.

Такі правові висновки містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі №653/1096/16-ц, постанові Верховного Суду від 27 січня 2021 року в справі №205/4349/16-ц, та в силу положень ч. 4 ст. 263 ЦПК України є обов`язковими для врахування судом при розгляді справи.

Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з`ясовуються судом

на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов`язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано. Доводи апеляційної скарги апеляційним судом оцінюються критично, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв`язку із чим рішенняпідлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367 376 381-384 389-391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 10 листопада 2021 року залишити без зміни.

Поновити дію рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 10 листопада 2021 року.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 17 червня 2022 року.

Головуючий Ковальчук Н. М.

Судді: Гордійчук С. О.

Шимків С. С.