Авторське право і технічні умови: аналіз законодавства та судова практика

Авторське право і технічні умови

Справи про порушення авторського права (АП) на технічні умови (ТУ) є непоодинокими в практиці господарського судочинства України. Ці справи поділяються ні дві групи: 1) справи, у яких відповідачі не заперечували належність ТУ до об’єктів АП, а суди, відповідно, не вирішували питання щодо належності чи не належності ТУ до таких об’єктів; та 2) справи, у яких відповідачі заперечували належність ТУ до об’єктів АП, а суди вирішували зазначене питання. Останні поділяються на справи, у яких суди визнавали ТУ об’єктами АП, та справи, у яких суди дійшли протилежного висновка.

Прикладами судових рішень, якими ТУ визнавалися об’єктами АП, є рішення:

Господарського суду Київської області 1) від 17.01.2008 р. у справі № 13/365-07; 2) від 28.10.2010 р. у справі № 17/159-10; Господарського суду Дніпропетровської області: 1) від 10.01.2011р. у справі № 37/13-10, 2) від 17.11.2017р. у справі № 904/1126/17; Господарського суду Запорізької області від 21.07.2011р. у справі № 5/5009/2900/11; Господарського суду Полтавської області від 26.04.2011 р. у справі № 8/29[1];

Господарського суду Одеської області від 29.04.2011 р. у справі № 10/155-10-4437;

Господарського суду Запорізької області від 19.10.2016р. у справі № 908/42/16;

Господарського суду Луганської області від 17.05.2016 р. у справі № 913/38/16;

Господарського суду міста Києва: 1) від 19.05.2016р. у справі №910/29402/15, 2) від 12.09.2018 р. у справі № 910/12856/17; Донецького апеляційного господарського суду від 06.06.2017р. у справі №908/41/16;

Господарського суду Харківської області 1) від 08.08.2018 р. у справі № 922/1550/18, 2) від 3001.2019 р. у справі № 922/1748/18; Київського апеляційного господарського суду від 12.07.2016 р. у справі № 910/29402/15.

Викладена у зазначених судових рішеннях аргументація на користь визнання ТУ об’єктами АП знайшла відображення у Постанові Вищого Господарського Суду України від 20 вересня 2016 року у справі № 910/29402/15:

«Відповідно до ч. 1, 3 ст. 418 ЦК України право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об’єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.

Згідно ст. 435 ЦК України первинним суб’єктом авторського права є автор твору. За відсутності доказів іншого автором твору вважається фізична особа, зазначена звичайним способом як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства). Суб’єктами авторського права є також інші фізичні та юридичні особи, які набули прав на твори відповідно до договору або закону.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 8 Закону України від 23.12.1993 № 3792-XII «Про авторське право і суміжні права» об’єктами авторського права є твори у галузі науки, літератури і мистецтва, а саме, літературні письмові твори белетристичного, публіцистичного, наукового, технічного або іншого характеру (книги, брошури, статті тощо).

Згідно ч. 2, 3 ст. 8 Закону України «Про авторське право і суміжні права» охороні за цим Законом підлягають всі твори, зазначені у частині першій цієї статті, як оприлюднені, так і не оприлюднені, як завершені, так і не завершені, незалежно від їх призначення, жанру, обсягу, мети (освіта, інформація, реклама, пропаганда, розваги тощо). Передбачена цим Законом правова охорона поширюється тільки на форму вираження твору і не поширюється на будь-які ідеї, теорії, принципи, методи, процедури, процеси, системи, способи, концепції, відкриття, навіть якщо вони виражені, описані, пояснені, проілюстровані у творі.

Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 1 Закону України від 05.06.2014 № 1315-VII «Про стандартизацію» технічні умови - це нормативний документ, що встановлює технічні вимоги, яким повинна відповідати продукція, процес або послуга, та визначає процедури, за допомогою яких може бути встановлено, чи дотримані такі вимоги.

Згідно ч. 3 ст. 16 Закону України «Про стандартизацію» право власності на стандарти, кодекси усталеної практики і технічні умови, прийняті підприємствами, установами та організаціями, і видані ними каталоги належать відповідним підприємствам, установам та організаціям.

Як зазначалось вище, місцевим господарським судом у справі призначалась судова експертиза.

Відповідно до висновку експерта № 006/16 за результатами проведення судової експертизи у сфері інтелектуальної власності від 11.03.2016:

- Технічні умови «Технические условия ТУУ 00218271.007-99 «Задвижки клиновые» мають ознаки об’єкта авторського права як літературний письмовий твір наукового характеру;

- Технічні умови «Технические условия ТУУ 00218271.006-99 «Затворы обратные поворотные» мають ознаки об’єкта авторського права як літературний письмовий твір наукового характеру;

- Так, мало місце часткове використання твору ТУУ 00218271.007-99 на виготовлення «Задвижки клиновые», розробленого публічним акціонерним товариством «ІваноФранківський арматурний завод» при створенні твору технічного характеру ТУУ 28.1- 31965106-024:2014 «Засувки клинові з висувним шпинделем» концерну «СоюзЕнерго»;

- Так, мало місце часткове використання твору ТУУ 00218271.006-99 на виготовлення «Затворы обратные поворотные», розробленого публічним акціонерним товаристома «Івано-Франківський арматурний завод» при створенні твору технічного характеру ТУУ 28.1-31965106-019:2014 «Затворы обратные стальные» концерну «СоюзЕнерго».

Відповідно до ч. 1-3 ст. 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права» до майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належать виключне право на використання твору; виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами. Виключне право на використання твору автором (чи іншою особою, яка має авторське право) дозволяє йому використовувати твір у будь-якій формі і будь-яким способом. Виключне право автора (чи іншої особи, яка має авторське право) на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами дає йому право дозволяти або забороняти, зокрема, відтворення творів; переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів тощо.

Згідно п. «а» ч. 1 ст. 50 Закону України «Про авторське право і суміжні права» порушенням авторського права і (або) суміжних прав, що дає підстави для судового захисту, є вчинення будь-якою особою дій, які порушують особисті немайнові права суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав, визначені статтями 14 і 38 цього Закону, та їх майнові права, визначені статтями 15, 39, 40 і 41 цього Закону, з урахуванням передбачених статтями 21 - 25, 42 і 43 цього Закону обмежень майнових прав».

Аналіз викладеного вище обґрунтування належності ТУ до об’єктів АП свідчить про таке.

Перш за все звертає на себе увагу те, що у вищезазначених судових рішеннях є посилання на ст. 435 ЦК України, згідно якої первинним суб’єктом авторського права є автор твору. За відсутності доказів іншого автором твору вважається фізична особа, зазначена звичайним способом як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства). Суб’єктами авторського права є також інші фізичні та юридичні особи, які набули прав на твори відповідно до договору або закону.

Між тим, згідно Додатку А «Настанови щодо оформлення титульного аркуша технічних умов» ДСТУ – Н 1.3:2015 ТЕХНІЧНІ УМОВИ УКРАЇНИ. Настанови щодо розробляння» (далі - ДСТУ - Н 1.3:2015). на титульних сторінках технічних умов зазначається не ім’я автора, а відомості про розробників ТУ – керівника, відповідальних осіб та виконавців організації. Термін «автор» взагалі не використовується ані в Законі України «Про стандартизацію» (далі – Закон), ані у «ДСТУ - Н 1.3:2015, ані у ДСТУ 1.3:2004 «Правила побудови, викладання, оформлення, погодження, прийняття та позначання технічних умов» (припинив чинність у зв’язку з введенням ДСТУ - Н 1.3:2015).

Чи є терміни «розробник» та «автор» тотожними у рішеннях судів не пояснюється.

Слід також зазначити, що у справах даної категорії позивачами є юридичні особи, які стверджують, що вони є власниками ТУ. Проте підстави набуття юридичними особами прав на ТУ (створення в порядку службового завдання, придбання майнових авторських прав за договорами з розробниками) у рішеннях судів не висвітлюються, а тому питання щодо того, чи є такі юридичні особи належними позивачами у випадках визнання ТУ об’єктами авторського права залишалося по за увагою судів.

Обґрунтовуючи правооб’єктність ТУ суди посилаються зокрема на ч. 3 ст. 16 Закону України «Про стандартизацію», згідно якої право власності на стандарти, кодекси усталеної практики і технічні умови, прийняті підприємствами, установами та організаціями, і видані ними каталоги належать відповідним підприємствам, установам та організаціям. Проте природа цього права власності у судових рішеннях не розкривається.

Відомо, що твори поділяються на творчі (створені в результаті продуктивного мислення) і нетворчі (є результатом репродуктивного мислення) [1, стор. 10]. Для вирішення питання щодо правооб’єктності твору необхідно з’ясувати чи є він результатом творчої діяльності, тобто чи має творчий характер. У свою чергу, творчий характер твору розкривається через ознаки оригінальності та новизни [2, cтор. 7]. Отже, для вирішення питання щодо відносності ТУ до об’єктів АП необхідно перш за все встановити чи мають вони творчий характер, а тому, у більшості справ призначалися судові експертизи інтелектуальної власності, заключні частини яких (власне висновки) звичайно цитувалися в судових рішеннях. Відомості про аналіз дослідницьких частин висновків судових експертиз з точки зору об’єктивності та обґрунтованості визначення та оцінки ознак творчого характеру ТУ в зазначених вище судових рішеннях відсутні.

Між тим, у експертних висновках, в яких ТУ визнаються об’єктами АП, поняття «автор» та «розробник» без будь-яких пояснень використовуються як тотожні, обґрунтування оригінальності ТУ зводиться до твердження про те, що «авторами (розробниками) використовувались специфічні (характерні для них) лексичні одиниці та порядок (послідовність) їх застосування у тексті», причому дослідження щодо специфічності лексики «авторів» та оригінальності порядку застосування лексичних одиниць у текстах ТУ експертами не проводилось (представляється, що встановлення авторства тексту та специфічності лексичних одиниць, використовуваних певними особами, відноситься до компетенції авторознавчої та лінгвістичної експертиз, а не експертизи об’єктів інтелектуальної власності). Ознака новизни стосовно конкретних ТУ у висновках, якими ТУ визнаються об’єктами АП, взагалі не досліджується. Отже, факт притаманності ТУ творчого, характеру у таких експертних висновках фактично є недоведеним. Технічні умови у висновках іменуються то як літературні наукові твори, то як твори науково-технічного чи просто технічного характеру. Визначення класифікаційних ознак цих творів у висновках відсутні. Відсутність описів досліджень ознак творчості разом з іншими недоліками, що зустрічаються у висновках, дають підстави для сумнівів у їх правильності.

Судова практика демонструє також інші підходи до визначення правового статусу ТУ.

Так, у рішенні Господарського Суду Автономної Республіки Крим від 31.07.2006р. у справі №2-7/11961-2006 ТУ віднесені до речей матеріального світу.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 24.01.2007 р. у справі № 21/486-06 визначено, що для визнання ТУ об’єктом саме авторського права необхідно довести, що ТУ є результатом творчої праці та характеризуються оригінальністю і неповторністю.

Господарський суд Донецької області виходячи з системного аналізу ст. ст. 3, 7, 8 Закону України «Про авторське право і суміжні права», які визначають сферу дії Закону, суб’єктів та об’єкти авторського права, у сукупності із визначеними в ст. 420 ЦК України категоріями об’єктів інтелектуальних прав, дійшов висновку, що технічні умови як технічні вимоги, яким повинні відповідати продукція, процеси чи послуги не можуть бути віднесені до авторського права (рішення від 24.10.07 р. у справі № 39/286).

Як зазначається у рішенні Господарського суду Київської області від 17.01.2008 р. у справі № 13/365-07 питання встановлення факту використання (не використання) технічних умов відноситься до суто правового і оцінки доказів, що є прерогативою суду.

Рішенням Донецького апеляційного господарського суду від 17.08.2010 р. у справі №39/286 з посиланням на висновок судової експертизи об’єктів інтелектуальної власності було визнано, що ТУ, які фігурують у справі, є службовим письмовим твором технічного характеру без ознак творчого характеру, що позбавляє їх статусу об’єкта інтелектуальної власності (об’єкта авторського права). Основною підставою для невизнання ТУ об’єктами АП було те, що при створенні ТУ відповідача за основу було взято не ТУ позивача, а ТУ колишнього СРСР, які були галузевими стандартами колишнього СРСР, не були об’єктом авторського права та є загальнодоступними. У рішенні апеляційного суду також зазначено, що «в письмових поясненнях, наданих суду апеляційної інстанції, судовий експерт зазначив, що надані технічніх умовах відомості є інформацією з обмеженим доступом, режим доступу до якої, відповідно до ст.30 Закону України «Про інформацію», визначається самостійно підприємством, що його розробило, а саме конфіденційною інформацією підприємства. Тому дослідження такого об’єкту інтелектуальної власності як технічні умови проводились по спеціальності 13.8 «Дослідження, пов’язані з комерційною таємницею (ноу-хау) і раціоналізаторськими пропозиціями». Системою державної стандартизації в Україні, до якої віднесено технічні умови, вони також віднесені до інформації з обмеженим доступом відповідно до п.10.10 ДСТУ 1.3.».

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у своїй постанові від 26.04.2011 р. у справі № 37/13-10 вказав, що використання відповідачем-1 /апелянт/ спірних ТУ для створення ним нових технічних умов або творів технічного характеру не є порушенням Закону «Про авторське право і суміжні права» в контексті п. 3 ст.8 цього Закону.

Волинський окружний адміністративний суд у постанові від 06.11.2014 р. у справі № 803/2091/14 обґрунтував невідносність ТУ до об’єктів АП таким чином:

«Відповідно до пункту 22 частини першої статті 1 Закону України «Про стандартизацію», технічні умови це нормативний документ, що встановлює технічні вимоги, яким повинна відповідати продукція, процес або послуга, та визначає процедури, за допомогою яких може бути встановлено, чи дотримані такі вимоги.

Зазначена норма кореспондується з приписами статті 6 вказаного Закону, відповідно до якої, залежно від рівня суб’єкта стандартизації, що приймає нормативні документи, вони поділяються на: 1) національні стандарти та кодекси усталеної практики, прийняті національним органом стандартизації; 2) стандарти, кодекси усталеної практики та технічні умови, прийняті підприємствами, установами та організаціями, що здійснюють стандартизацію.

Системний аналіз вищезазначених норм законодавства дає можливість суду дійти висновку, що технічні умови за своєю правовою природою є одним із видів стандарту, тобто нормативним технічним документом.

…для того, щоб будь-який об’єкт інтелектуальної діяльності людини отримав правову охорону як об’єкт авторського права, його зовнішня форма повинна відповідати критерію оригінальності (використовувати оригінальний стиль викладення, оформлення, терміни, ілюстрації тощо).

Натомість, правила побудови, викладання, оформлення та позначення технічних умов чітко регламентовані у ДСТУ 1.3:2004 «Правила побудови, викладання, оформлення, погодження, прийняття та позначання технічних умов». Отже, за своєю зовнішньою формою технічні умови не можливо віднести до об’єкту авторського права, оскільки вона є нормативно регламентованою і розробники ТУ не мають права відступати від неї».

Вирішуючи питання про сплату роялті за використання ТУ Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в ухвалі від 11.11.2015 р. у справі № 876/11132/14 зазначила: «…винагорода за використання технічних умов (далі - ТУ) та технологічних інструкцій не підпадає під визначення роялті в розумінні Податкового кодексу України, всупереч того, як трактує податковий орган, а тому ТзОВ «ВМП» правомірно віднесло суму сплаченої винагороди за користування ТУ до складу податкового кредиту, виходячи з наступного:

Відповідно до норм Закону України «Про стандартизацію», Закону України «Про авторське право і суміжні права», технічні умови містять у собі науково-технічну інформацію та не можуть бути визнані об’єктами права інтелектуальної власності на винаходи (корисні моделі), раціоналізаторську пропозицію та комерційну таємницю, а тому плата за користування ТУ не є роялті в розумінні пп.14.1.225 п.14.1 ст.14 ПК України.

Технічні умови не повинні та не містять всі суттєві ознаки винаходу, корисної моделі або раціоналізаторської пропозиції, наприклад - конкретна рецептура продукції, або оригінальні методи її виготовлення. ТУ лише встановлюють загальні технічні вимоги до продукції (параметри й розміри, основні показники та характеристики, вимоги до сировини, матеріалів, покупних виробів, комплектність, маркування, пакування), вимоги до безпечності, правила приймання, що передбачено у пункті 4.1 ДСТУ 1.3:2004 «Правила побудови, викладання, оформлення, погодження, прийняття та позначання технічних умов».

Технічні умови неможливо віднести до комерційної таємниці, яка охороняється авторським правом, оскільки п.2 ст.7 Декрету Кабінету Міністрів України «Про стандартизацію і сертифікацію» від 10 травня 1993 року №46-93 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено їх державну реєстрацію. А у пункті 1 цієї статті декрету визначено, що технічні умови містять вимоги, що регулюють відносини між постачальником (розробником, виготівником) і споживачем (замовником) продукції. Зміст ТУ стає відомим споживачам та органу державної реєстрації, що виключає включення до них відомостей, що становлять комерційну таємницю (ноу-хау)».

У рішенні Господарського суду міста Києва від 20.06.2017 р. у справі №910/5279/17, зокрема сказано:

«…з огляду на сукупний аналіз норм ст.ст. 418, 433 Цивільного кодексу України, суд доходить висновку, що об’єктом авторського права є твір, який в свою чергу є результатом інтелектуальної, творчої діяльності.

Разом з тим, суд наголошує на тому, що для того, щоб будь-який об’єкт набув правової охорони як об’єкт авторського права, такий об’єкт повинен бути твором, тобто має володіти культурно-історичною унікальністю, бути оригінальним, не може відтворювати або повторювати уже існуючий (раніше створений) твір.

Наведене дає підстави для висновку, що не будь-який об’єкт, створений особою та оцінений нею як результат її творчої та інтелектуальної діяльності, є твором в розумінні норм Цивільного кодексу України та Закону України «Про авторське право і суміжні права», що отримує правову охорону як об’єкт авторського права.

Так, виходячи з визначення поняття «технічні умови», викладеного як у Законі України «Про стандартизацію» №2408-ІІІ, що втратив чинність, однак був чинним на дату внесення технічних умов до бази даних - 02.04.2002, так і чинного Закону України «Про стандартизацію» №1315-VII, технічні умови - документ, що встановлює технічні вимоги, яким повинні відповідати продукція, процеси чи послуги.

Так, як норми Закону України «Про стандартизацію» №2408-ІІІ, що втратив чинність, однак був чинним на дату внесення технічних умов до бази даних - 02.04.2002, так і чинного Закону України «Про стандартизацію» №1315-VII, не містять положення, яке би передбачало віднесення технічних умов до об’єктів інтелектуальної власності, в тому числі об’єктів авторського права.

При цьому, суду не надано доказів, що права (авторські права) на технічні умови були зареєстровані їх носієм у добровільному порядку відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про державну реєстрацію авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір» від 27 грудня 2001 р. N 1756.

З огляду на наведене, виходячи з наданого законодавцем визначення технічних умов, які є документом, що встановлюють вимоги до продукції, процесу, послуги, суд доходить висновку про відсутність підстав вважати такий об’єкт твором у розумінні норм авторського права.

При цьому, суд зазначає, що з сукупного аналізу умов договору №207 про передання виключних майнових прав власності на технічні умови від 01.07.2016 вбачається, що він не є договором про передачу прав інтелектуальної власності на об’єкт, а термін «автор» у даному випадку не вживається у значенні суб’єкт інтелектуальної власності, так як у договорі відсутні умови про створений новий унікальний об’єкт, у зв’язку з чим суд доходить висновку, що у договорі мова йде про перехід права власності на технічні умови виключно у відповідності з законодавством про стандартизацію.

З огляду на наведене, норми Цивільного кодексу України та Закону України «Про авторське право і суміжні права», в тому числі щодо майнових прав автора чи особі, якій такі права передано, а саме заборони використання об’єкта авторського права, не поширюються щодо спірного об’єкта та суб’єкта, який набув відповідні права власності на такий об’єкт.

При цьому, суд вважає важливим наголосити на положенні авторського права, яке визначає, що правова охорона поширюється тільки на форму вираження твору і не поширюється на будь-які ідеї, теорії, принципи, методи, процедури, процеси, системи, способи, концепції, відкриття, навіть якщо вони виражені, описані, пояснені, проілюстровані у творі (ст. 8 Закону України «Про авторське право і суміжні права»).

Іншими словами, авторське право охороняє лише форму твору і не охороняє його зміст, що, з урахуванням умов оспорюваного договору №207, додатково свідчить про відсутність підстав вважати цей договір таким, що спрямований на передачу прав на об’єкт інтелектуальної власності.

При цьому, суд наголошує на тому, що сторонами, по-перше, не доведено, що спірним технічним умовам, а саме їх змісту (як-от процес, метод) надано такої правової охорони, за якої вони би охоронялись як об’єкт інтелектуальної власності - промислової власності (винахід/корисна модель) із наданими виключними майновими правами щодо заборони особою, якій ці майнові права належать, використання такого об’єкту (втілення процесу/методу/тощо) іншими особами у відповідності з Законом України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», та по-друге, такі виключні майнові права щодо заборони використання об’єкту промислової власності в будь-якому разі не є об’єктом спірного договору.

Відтак, позивачем не доведено, яким чином відсутність у відповідача 1 технічних умов ТУ У В.2.7-31286563.001-2001, які є документом із встановленими технічними вимогами, перешкоджає здійсненню ним виробництва та продажу продукції, у зв’язку з чим суд дійшов висновку про недоведення позивачем порушення його прав як учасника відповідача 1 на управління діяльністю відповідачем 1 та отримання останнім прибутку».

Господарський суд Харківської області у рішенні від 21.11.2018 р. у справі № 910/7075/18 зазначив:

«…діюче законодавство не містить такого поняття як «твір технічного характеру».

Згідно з ст.1 Закону України «Про стандартизацію» №2408-ІІІ від 17.05.2001 технічні умови - документ, що встановлює технічні вимоги, яким повинні відповідати продукція, процеси чи послуги. Технічні умови можуть бути стандартом, частиною стандарту або окремим документом.

У пункті 22 ст. 1 Закону України «Про стандартизацію» №1315-VII в редакції від 05.06.2014 під технічними умовами розуміється нормативний документ, що встановлює технічні вимоги, яким повинна відповідати продукція, процес або послуга, та визначає процедури, за допомогою яких може бути встановлено, чи дотримані такі вимоги.

Стаття 6 Закону України «Про стандартизацію» №1315-VII в редакції від 05.06.2014 вказує, що залежно від рівня суб’єкта стандартизації, що приймає нормативні документи, вони поділяються на:

1) національні стандарти та кодекси усталеної практики, прийняті національним органом стандартизації;

2) стандарти, кодекси усталеної практики та технічні умови, прийняті підприємствами, установами та організаціями, що здійснюють стандартизацію.

Відповідно до п. В ч. 1 ст. 10 Закону України «Про авторське право та суміжні права» не є об’єктом авторського права видані органами державної влади у межах їх повноважень офіційні документи політичного, законодавчого, адміністративного характеру (закони, укази, постанови, судові рішення, державні стандарти тощо) та їх офіційні переклади.

До того ж зміст технічних умов детально регламентований Правилами побудови, викладення, оформлення, погодження, прийняття та позначення технічних умов (національний стандарт), розробленими Державним підприємством «Український науково-дослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості» Держспоживстандарту України (ДП «УкрНДНЦ») та затвердженими наказом Держспоживстандарту України від 30.04.2004 №86 на заміну ДСТУ 1.3-93, КНД 50-009-93.

Отже, технічні умови Технические условия Сепаторы импеллерные ИСМ (Сепаратори імпелерні ІСМ) ТУУ 29.3-37090655-001:2010, на які видано Державною службою інтелектуальної власності України свідоцтво №45388 про реєстрацію авторського права на твір від 03.09.2012 не є твором, який охороняється Законом України «Про акторське право та суміжні права», тобто не є об’єктом авторського права, оскільки стаття 6 Закону України «Про стандартизацію» №1315-VII в редакції від 05.06.2014 відносить технічні умови до нормативних документів, які в силу положень п. в ч. 1 ст. 10 Закону України «Про авторське право та суміжні права» не є об’єктом авторського права.

Таким чином, відсутнє порушення відповідачем прав позивача.

Крім того, суд вважає за необхідне зауважити, що навіть якщо вважати ТУУ 29.3-37090655-001:2010 твором технічного характеру, то не може бути й мови про використання відповідачем так званого «твору», оскільки: по-перше, суть використання майнового авторського права полягає у відтворенні твору, тобто використання в авторському праві можливе тільки за формою, але не за змістом; по-друге, позивач помилково вважає використанням зазначення у тексті номеру ТУ та вказуючи у позові, що відповідач виготовляє свою машину АСМ-5, використовуючи ТУ позивача, оскільки в ч. 3 ст. 433 ЦК України закріплено, що авторське право не поширюється на ідеї, процеси, методи діяльності або математичні концепції як такі.

Тобто, авторське право охороняє не самі ідеї, а форму їх вираження; по-третє, позивач не надав суду доказів використання відповідачем «твору», існує лише посилання та номер технічних умов, який не є самостійною частиною «твору» та його оригінальною назвою.

Посилання позивача на рішення Господарського суду Харківської області від 07.02.2018 у справі №922/4399/17 та від 08.08.2018 у справі №922/1550/18, якими на думку позивача встановлено факт порушення майнових авторських прав позивача на Висновок експерта №274/18 від 26.10.2018, наданий відповідачем, не може бути прийнятий судом як належний, допустимий та достатній доказ по справі, оскільки:

по-перше, експертом вирішені правові питання, що заборонено пунктом 2.3 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом МЮУ від 08.10.1998 №53/5;

по-друге, експерт зробив безпідставно свої висновки виходячи з того, що позивачем у його технічних умовах було використано (запозичено) фрагменти (частини) інших технічних умов, оскільки ці висновки суперечать самій суті авторського права, яким охороняється форма, а не зміст твору. Доказів же використання відповідачем форми ТУ позивача суду не було надано.

Втретє, експерт безпідставно вважає технічні умови «твором», тобто об’єктом авторського права».

У вітчизняній літературі нам вдалося знайти лише одну роботу, присвячену докладному визначенню правооб’єктності ТУ [3], автор якої за результатами аналізу правової природи ТУ вважає, що «ТУ за певних обставин можуть все ж таки містити ознаки, які віддзеркалюють індивідуальність їх автора. Такими ознаками можуть бути: використання розробником ТУ специфічних (характерних для нього) лексичних одиниць та порядок (послідовність) їх застосування у тексті; розбиття унормованих розділів ТУ на підрозділи та назва цих підрозділів; оформлення графічних матеріалів, що містяться в ТУ (рисунки, схеми, графіки).

…оскільки текст ТУ представлений, як правило, за допомогою професійної мови й внутрішня форма його вираження не є оригінальною, то, за таких умов, ТУ не є об’єктом авторського права. При цьому не виключається можливість існування окремих ТУ, які за своєю внутрішньою та/або зовнішньою формою відповідають критерію оригінальності». Загальними висновками цієї роботи є: «ТУ містять у собі науково-технічну інформацію та:

- не можуть бути визнані об’єктами права інтелектуальної власності на винаходи (корисні моделі), раціоналізаторську пропозицію та комерційну таємницю;

- у окремих випадках можуть бути об’єктами авторського права, за умови відповідності критерію оригінальності».

Представляється, що з першим висновком можна погодитись, а з другим – ні, оскільки, як буде показано далі, критерій оригінальності може бути застосований лише до окремих елементів ТУ.

Сучасна нормативно-правова база розробки ТУ визначається прийнятим у 2014 р. Законом України «Про стандартизацію» та «ДСТУ - Н 1.3:2015 ТЕХНІЧНІ УМОВИ УКРАЇНИ. Настанови щодо розробляння», що був прийнятий на заміну «ДСТУ 1.3:2004. НАЦІОНАЛЬНИЙ СТАНДАРТ УКРАЇНИ. Національна стандартизація. Правила побудови, викладання, оформлення, погодження, прийняття та позначання технічних умов».

Крім того, пунктом 38 розділу І Закону України від 09.04.2014 № 1193-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо скорочення кількості документів дозвільного характеру», який набрав чинності 26.04.2014, виключено статті 4-9 Декрету Кабінету Міністрів України «Про стандартизацію і сертифікацію» і, таким чином, скасовано положення Декрету, якими була передбачена державна реєстрація ТУ на продукцію та змін до них.

Наказом Мінекономрозвитку від 20.05.2014р. № 572 «Про визнання таким, що втратив чинність, наказу Мінекономрозвитку України від 04.11.2013р. № 1299» скасовано надання цим міністерством адміністративної послуги з проведення державної реєстрації ТУ. Мінекономрозвитку наказом від 26.05.2014р. № 615 «Про затвердження Зміни № 5 до національного стандарту України ДСТУ 1.3:2004 та скасування національного стандарту України ДСТУ 1.6:2004» також скасовано національний стандарт України ДСТУ 1.6:2004 «Національна стандартизація. Правила реєстрації нормативних документів» та внесено зміни до ДСТУ 1.3:2004 «Національна стандартизація. Правила побудови, викладання, оформлення, погодження, прийняття та позначання технічних умов» у частині скасування державної реєстрації ТУ. Як зазначено у повідомленні від 21.01.2015 р.[2], державні підприємства, що належать до сфери управління Мінекономрозвитку можуть надавати консультативну та методологічну допомогу з розроблення та перевіряння ТУ виключно на замовлення суб’єктів господарювання.

Згідно п. 22 ч. 1 ст. 1 Закону технічні умови - нормативний документ, що встановлює технічні вимоги, яким повинна відповідати продукція, процес або послуга, та визначає процедури, за допомогою яких може бути встановлено, чи дотримані такі вимоги. Майже дослівно це визначення відтворене у п. 4.1. ДСТУ - Н 1.3:2015 з тією різницею, що за словами «або послуга» у ДСТУ вказано «(далі – продукція)».

Пунктом 14 ч. 1 ст. 1 Закону визначено, що нормативний документ - документ, що встановлює правила, настанови чи характеристики щодо діяльності або її результатів.

Частиною 2 п. 4.1. ДСТУ - Н 1.3:2015 також визначено, що технічні умови встановлюють вимоги до продукції, призначеної до самостійного постачання (виконання, надавання), та регулюють відносини між виробником (постачальником) і споживачем (користувачем).

Закон не наділяє правом розробки ТУ безпосередньо фізичних осіб. Так, ст. 16 Закону визначає, що підприємства, установи та організації, що здійснюють стандартизацію підприємства, установи та організації мають право у відповідних сферах діяльності та з урахуванням своїх господарських і професійних потреб організовувати та виконувати роботи із стандартизації, зокрема розробляти, приймати, перевіряти, переглядати та скасовувати стандарти, кодекси усталеної практики, технічні умови і зміни до них, установлювати процедури їх розроблення, прийняття, перевірки, перегляду, скасування та застосування. У авторсько-правовому відношенні важливо відмітити, що зазначені правомочності суб’єктів підприємницької діяльності абсолютно не узгоджуються з нормами авторського права, зокрема з правом автора на недоторканість твору та майновими правами авторів. При цьому Закон не передбачає будь-яких процедур щодо передачі майнових прав розробників ТУ суб’єктам підприємництва.

У розділі 5 ДСТУ - Н 1.3:2015 викладено вимоги щодо побудови, викладення та оформлення технічних умов, якими визначено не тільки структуру ТУ, але й правила написання найменування ТУ, вимоги до назви продукції та її відтворення на титульному аркуші (додаток А з поясненнями), вимоги до оформлення (додаток Б) та змісту розділів (додаток В). У п. 5.21 ДСТУ - Н 1.3:2015 вказано, що текст технічних умов повинен бути стислим, чітким, однозначним, логічно послідовним, необхідним і достатнім для розуміння змісту технічних умов. Отже, вимоги до структури, змісту та оформлення ТУ є нормативно визначеними та не потребують творчих зусиль розробників при створенні конкретних ТУ.

Стосовно лексики ТУ у літературі зазначається:

«…для успішної діяльності в галузі стандартизації, як і в інших галузях науки і техніки, потрібна точна, науково обґрунтована термінологія. Невпорядкованість термінології перешкоджає взаєморозумінню спеціалістів, створенню єдиних методик, негативно впливає на впровадження обчислювальної техніки в управлінні народним господарством.

Питанням стандартизації термінології надається велике значення як за кордоном, так і в нашій країні. Потреба у стандартизації науково-технічної термінології обумовлюється тим, що терміни, поняття та визначення є невід’ємною частиною нормативної, технічної, проектно-конструкторської і технологічної документації.

…У 1952 р. Міжнародною організацією стандартизації (ISO) створено Комітет по вивченню наукових принципів стандартизації (SТАСО), який здійснює розробку та перегляд визначення найважливіших термінів у галузі стандартизації» [4, стор. 45].

Вимога щодо уніфікованості термінології нормативно-технічних документів і, зокрема, ТУ обґрунтовується й у інших роботах: «ТУ треба складати так, щоб текст був зрозумілим усім тим, хто мусить ними керуватися. Тому очевидно, що етап перевіряння ТУ є тісно пов’язаний саме з усталенням термінології, з органічним і природним її впровадженням у «живу» технічну мову. Кожний термін повинен мати чітке визначення й у будь-якому контексті означати лише те, що він означає. Треба унеможливлювати двояке тлумачення, двояке розуміння. Якщо для науково-технічного тексту таке ще можна допустити, то в тексті нормативного документу, де формулюються вимоги, дотримання яких є об`єктом контролювання та нагляду, будь-яка неоднозначність, невизначеність абсолютно недопустима. Для нас визначальною вимогою до терміна є саме його однозначність» [5]. Більш того, при проведенні експертизи проектів ТУ у числі іншого визначається термінологічне забезпечення ТУ [6].

Отже, однією з вимог до ТУ є лексична визначеність, використання уніфікованої термінології та усталених у певній сфері діяльності словесних конструкцій, в тому числі й для описів об’єктів ТУ, що унеможливлює відсебеньки розробників у створенні та використанні якихось своєрідних лексичних одиниць.

«Лексична своєрідність» розробників ТУ виключається також й з іншої причини.

Так, пунктом 4.8. ДСТУ - Н 1.3:2015 визначено, що технічні умови повинні містити всі вимоги до продукції, необхідні та достатні для її ідентифікації, виготовлення, контролю, приймання і постачання (транспортування). При цьому для розробки ТУ розробники вимагають надання таких документальних відомостей: реквізити виробника; опис продукції; назва, зовнішній вигляд виробу, перелік модифікацій; призначення продукції; асортименти, марки, артикули, моделі, типи та ін.; код ДКПП продукції; короткий опис технологічного процесу виготовлення виробу (або рецептура і технологічна інструкція – для харчової продукції); перелік технічних характеристик; таблиця технічних параметрів (максимально повна); перелік комплектуючих виробів; порядок і умови приймання продукції ВТК підприємства; методи та засоби заводського приймального контролю; вимоги до пакування (способи пакування, пакувальний матеріал, перелік вкладених документів та ін.); вимоги до транспортування (види транспорту і транспортного засобу, параметри транспортування); умови зберігання; умови експлуатації; вимоги безпеки при виготовленні та експлуатації; умови експлуатації; строки гарантії; перелік організацій, з якими обов’язково узгоджуються технічні умови[3], [4].

Отже, для створення ТУ розробники використовують відомості, викладені у ряді офіційних документів, які були створені до початку розробки ТУ у відповідності до вимог створення та затвердження таких документів. Тобто, розробники ТУ не створюють якісь особливі, своєрідні лексичні одиниці чи конструкції, а використовують тексти, викладені у первинних документах, створених до початку розробки ТУ.

Процедура розробки, узгодження, приймання, та змін ТУ реалізується відповідно до вимог державних стандартів: ДСТУ 1.1:2015 (ISO/IEC Guide 2:2004, MOD) «Національна стандартизація. Стандартизація та суміжні види діяльності. Словник термінів; ДСТУ 1.5:2015 Національна стандартизація. Правила розроблення, викладення та оформлення національних нормативних документів»; ДСТУ-Н 4486:2005 «Система конструкторської документації. Настанови щодо типової побудови технічних умов»; ГОСТ 2.105-96 ЕСКД Общие требования к текстовим документам (ЄКСД. Загальні вимоги до текстових документів); ГОСТ 2503-90 ЕСКД. Правила внесения изменеий (ЄСКД. Правила внесення змін); СОУ КЗПС 74.9-02568182-002:2014 Головний фонд технічних умов України та база даних «Технічні умови України»; СОУ КЗПС 74.9-02568182-003:2016 Технічні умови України. Настанови щодо типової побудови, викладення, оформлення, позначення, прийняття та надання чинності.

Таким чином, ані зовнішня, ані внутрішня форми ТУ не є результатом творчої праці розробників, а зміст та послідовність робіт зі створення ТУ визначаються вимогами нормативних документів.

Безумовно, тексти первинних документів для внесення їх у ТУ можуть потребувати редагування, але розробники не можуть самостійно змінювати описи характеристик об’єктів, викладені у цих текстах. Такі описи лише приводяться у відповідність до вимог нормативно-технічної документації. Розробники ТУ не створюють нової інформації, а тому їх робота є чисто технічним редагуванням, що не призводить до створення об’єктів авторського права.

Таким чином, структура та зміст ТУ не є результатом творчої діяльності розробників, ТУ створюються в результаті застосування прийомів редакторського характеру та з використанням відомостей, вкладених у інших документах які були створені до розробки ТУ, а тому технічні умови не являються об’єктами АП та, відповідно, не підлягають авторсько-правовій охороні.

Разом з цим, ТУ можуть містити об’єкти АП, запозичені розробниками з різноманітних джерел. Такими об’єктами, зокрема, можуть бути графічні об’єкти (рисунки, схеми, креслення тощо), які поділяються, зокрема, на :1) загальноприйняті у певній сфері діяльності символи (позначення, схеми); 2) запозичені з ГОСТів, ДСТУ та інших ТУ; 3) запозичені з друкованих праць; 4) наявні у первинних документах, використаних при створенні ТУ. Графічні твори є самостійними об’єктами авторсько-правової охорони (ст. 8 ЗУ «Про авторське право і суміжні права»), проте об’єкти першої групи, безумовно, можуть використовуватися в ТУ без будь-яких обмежень. Об’єкти інших груп можуть використовуватися лише при дотриманні визначених законом майнових та немайнових прав авторів.

ТУ не відносяться до наукових чи науково-технічних творів, оскільки в процесі їх розробки не отримуються, а у їх текстах не описуються відомості про нові знання тому, що розробники використовують відомості, викладені у первинних документах. Враховуючи визначення, наведене у п. 22 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про стандартизацію», технічні умови відносяться до нормативно-технічних документів з стандартизації, до яких, зокрема, відносяться також такі, не охоронювані авторським правом документи, як ГОСТи та ДСТУ. Як нормативно-технічний документ ТУ визначені також у Юридичній енциклопедії [7].

Незважаючи на те, що ЗУ «Про авторське право і суміжні права» був прийнятий ще у 1993 р. а ЦКУ – у 2003р, законодавець у ЗУ «Про стандартизацію» (2014) та у ДСТУ – Н 1.3:2015 не визначив право на ТУ як право інтелектуальної власності. На наш погляд, це пов’язане з тим, що визнання авторського права за розробниками створювало би очевидні труднощі для власників ТУ, зокрема, у внесенні до них змін (наприклад, на вимогу замовника продукції), та потенційно може взагалі заблокувати використання ТУ підприємством.

Отже законодавець визначає ТУ як об’єкт речових прав, у зв’язку з чим видається сумнівним укладення ліцензійних договорів щодо ТУ, а також вимагання роялті за їх використання.

На відміну від національних стандартів, кодексів усталеної практики та каталогів, розроблених національним органом стандартизації, які забороняється повністю чи частково видавати, відтворювати з метою розповсюдження і розповсюджувати як офіційні видання без дозволу національного органу стандартизації чи уповноваженої ним особи (ст. 25 Закону), будь-які заборони на видання, відтворення та розповсюдження ТУ підприємств третіми особами у Законі відсутні.

Частиною 5 ст. 25 Закону передбачено, що національний орган стандартизації має право на відшкодування збитків, завданих йому недозволеним виданням, відтворенням та розповсюдженням національного стандарту, кодексу усталеної практики та розробленого національним органом стандартизації каталогу або їх частини, відповідно до закону. Проте право власників ТУ-підприємств на відшкодування збитків у аналогічній ситуації Законом не передбачено, що, однак, не виключає використання визначеного п. 8 ч. 2 т. 16 ЦКУ такого способу захисту цивільних прав та інтересів, як відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. У даному випадку такими збитками, перш за все, може бути упущена вигода (ст. 22 ЦКУ). Зрозуміло, що тягар доведення факту спричинення збитків та їх розміру покладається на підприємство-власника ТУ, оскільки згідно норм ГПК та ЦПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 3 ст. 13 ГПК, ч. 3 ст. 12 ЦПК).

Оскільки ТУ згідно з п. 4.1. ДСТУ - Н 1.3:2015 не тільки встановлюють вимоги до продукції, призначеної до самостійного постачання (виконання, надавання), але є також засобом регулювання відносин між виробником (постачальником) і споживачем (користувачем), вони мають для виробника комерційну цінність, дозволяючи продемонструвати споживачу характеристики виробів та критерії їх оцінки. Отже, власники ТУ прагнуть захистити свої права на ці нормативно-технічні документи.

Незважаючи на те, що з 26.04.2014р. набрав чинності Закон України № 1193-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо скорочення кількості документів дозвільного характеру», в зв’язку з чим державна реєстрація ТУ або змін до них не є обов`язковою, охорона ТУ як об’єктів комерційної таємниці (ноу-хау) представляється проблематичною, оскільки власники ТУ направляють їх покупцям для ознайомлення та узгодження і, тим самим, втрачають можливість запобігання доступу до примірників ТУ необмеженого кола третіх осіб. Проте власники ТУ можуть використати інші засоби захисту прав на ТУ. Наприклад, права на графічні елементи ТУ, що підлягають авторсько-правовій охороні, можуть бути оформлені договорами з авторами про передачу майнових авторських прав з відповідною реєстрацією та отриманням свідоцтва прав автора на твір. Зовнішній вигляд виробів може бути захищений патентами на промислові зразки, а їх технічні характеристики - патентами на винаходи (корисні моделі).

Викладене вище свідчить про те, що:

- Закон та ДСТУ - Н1.3:2015 не містять жодних положень, які б стосувались авторського права на ТУ, та не визначають право на ТУ як право інтелектуальної власності;

- структура ТУ визначена нормативним актом, а тому не є оригінальною і не потребує творчого підходу для її створення;

- вимоги до змісту розділів ТУ визначені нормативними актами, а тому не потребують творчого підходу для їх визначення;

- при створенні ТУ зміст розділів визначається змістом документів, у яких викладено описи продукції, технологічних процесів, унормованих вимог та ін., відомості з яких переносяться до ТУ, відповідно, наповнення розділів ТУ не є творчою роботою, а є технічною роботою з перенесення та редагування текстів вихідних документів у відповідних розділах ТУ;

- при створенні ТУ використовується загальноприйнята у відповідних галузях виробництва технічна (технологічна) термінологія, а тому лексичний склад ТУ не є оригінальним та не має творчого характеру;

- ТУ повинні погоджуватись та, за необхідності, коригуватись у відповідності то існуючих нормативно-технічних та інших вимог, причому у нормативно-технічних документах не зазначено, що внесення змін до ТУ потребує згоди розробника. Це нехарактерно для об’єктів авторського права;

- поняття «автор» та «розробник» не є тотожними;

- технічні умови не являються літературними творами наукового, науково-технічного чи технічного характеру, а відносяться до нормативно-технічних документів з стандартизації;

- використання ТУ не є характерним для авторського права (відтворення та ін.), а є схожим з використанням таких об’єктів, як ноу-хау та комерційна таємниця, а тому для проведення судових експертиз необхідно залучати експертів, які атестовані по спеціальностях 13.1.1 Дослідження, пов’язані з літературними, художніми творами, та інші, 13.8 Дослідження, пов'язані з комерційною таємницею (ноу-хау) і раціоналізаторськими пропозиціями та, при використанні у ТУ відомостей про винаходи (корисні моделі), за спеціальністю 13.3 Дослідження, пов'язані з винаходами і корисними моделями;

- експертні дослідження з визначення своєрідності лексики розробників ТУ відносяться до експертних спеціальностей 1.2 Лінгвістичне дослідження писемного мовлення, 1.3 Семантико-текстуальне дослідження писемного та усного мовлення, 1.4 Авторознавче дослідження писемного мовлення, а тому, якщо у ТУ наявні тексти, стосовно яких необхідно вирішити питання щодо своєрідності лексики, потрібно призначати комплексну експертизу.

ЛІТЕРАТУРА

1. Ионас В.Я. Произведения творчества в гражданском праве. М.: Юридическая литература, 1972.

2. Штефан А. Феномен творчої діяльності в авторському праві // Теорія і практика інтелектуальної власності, 4/2018.

3. Петренко С.А. Можливість правової охорони технічних умов. URL: http://eir.pstu.edu/bitstream/handle/123456789/17317/18.pdf?sequence=1

4. Салухіна Н. Г., Язвінська О. М. Стандартизація та сертифікація товарів і послуг: Підручник. — К.: Центр учбової літератури, 2010. — 336 с.

5. Друзюк В. Реєстрування технічних умов і термінологія: сучасний стан і проблеми / Василь Друзюк, Галина Сімчук // Проблеми української термінології : міжнар. наук. конф., 30 версн. − 1 жовт. 2008 р. : зб. наук. пр. ‒ Л., 2008. ‒ С. 9–12

6. Експертиза технічних умов - важливий етап розробки та виготовлення виробів для рухомого складу залізниць / С. В. Мямлін, Л. В. Дубінець, В.Т. Вислогузов, О. Г. Дуганов // Вісн. Дніпропетр. нац. ун-ту залізн. трансп. ім. акад. В. Лазаряна. — Дніпропетровськ, 2006. — Вип. 11. — С. 120—121

7. Юридична енциклопедія: В 6 т. /Редкол.: Ю70 Ю. С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. Т. 5 - К.: «Укр. енцикл.», 1998.

© Прохоров-Лукін Григорій Вікторович, 2019. Стаття розповсюджується на умовах CC BY-NC-ND 4.0.

[1] законодавством не передбачено такого способу захисту порушеного права як встановлення факту використання твору. Таким чином, позовні вимоги про встановлення факту використання технічних умов, не відповідають встановленим законом матеріально-правовим способам захисту порушеного права.

[2] http://www.me.gov.ua/Documents/Detail?lang=uk-UA&id=16ef8b1e-b84a-4697-8c2e-1af81a326c02&title=DovidkaSchodoTekhnichnikhUmovPidprimstv-tekhnichniUmoviNeRestruiutsia-

[3] https://yugtest.com/ua/services-2/tech-conditions

[4] http://nvppoint.com/uk/vimogi-do-rozrobki-ta-reyestratsiyi-tehnichnih-umov-na-produktsiyu/