28.08.2019
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube

Апеляційне провадження в адміністративному судочинстві. Чи потребує змін процесуальне законодавство?

Застосування на практиці КАС України показало, що ряд норм параграфу 3 «Апеляційне провадження» КАС України потребують вдосконалення, пише sud.ua

Захист прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин, відповідно до Конституції України, здійснюється адміністративними судами.

Юрисдикцію та повноваження адміністративних судів, а також порядок здійснення судочинства в адміністративних судах встановлює Кодекс адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 року № 2747-IV, який нині діє в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набрала чинності 15 грудня 2017 року (далі — КАС України).

Згідно з пунктом 6 частини 3 статті 2 КАС України забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією із основних засад (принципів) адміністративного судочинства.

При цьому забезпечення права на апеляційне оскарження включає як забезпечення можливості оскарження судового рішення, так і обов’язок суду прийняти та розглянути подану апеляцію.

Застосування на практиці КАС України показало, що ряд норм параграфу 3 «Апеляційне провадження» КАС України потребують вдосконалення та приведення у відповідність з іншими нормами цього Кодексу, що забезпечить правову визначеність як для суддів та суду під час апеляційного розгляду справи, так і для осіб, що звертаються за судовим захистом.

Читайте статтю: Окремі питання поновлення органам ДФС процесуальних строків на апеляційне оскарження

Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України  від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007).

Європейський суд з прав людини, практика якого застосовується судами при розгляді справ як джерело права, з приводу забезпечення права на апеляційне оскарження, у справі «Скорик проти України» вказав, що, якщо в національному правовому порядку існує процедура апеляції, держава має гарантувати, що особи, які знаходяться під її юрисдикцією, мають право у апеляційних судах на основні гарантії, передбачені ст. 6 Конвенції. Мають бути враховані особливості провадження, що розглядається, та сукупність проваджень, що здійснювались у відповідності з національним правопорядком, а також роль апеляційного суду у них.

Отже, вдосконалення та приведення у відповідність з іншими нормами КАС України норм параграфу 3 «Апеляційне оскарження» КАС України є необхідними для ефективної реалізації права на апеляційний перегляд справи, а саме вдосконалення правового регулювання процедури апеляційного перегляду справи з метою недопущення зловживань процесуальними правами як з боку осіб, які користуються правом апеляційного оскарження, так і з боку апеляційного суду.

Метою даного дослідження є залучення професійної спільноти правників та суддів-практиків до дискусії щодо необхідності внесення змін до КАС України для усунення прогалин в регулюванні окремих процесуальних питань, позбавлення судового процесу надмірних формальностей, що ускладнюють апеляційний розгляд справи та перешкоджають реалізації права на апеляційне оскарження, а також покращення якості процесуального закону.

Щодо забезпечення принципу юридичної визначеності під час здійснення апеляційного провадження.

Принцип юридичної визначеності є істотно важливим для питання довіри до судової системи та верховенства права. Аби досягти цієї довіри, держава повинна зробити текст закону (the law) легко доступним. Вона також зобов’язана дотримуватись законів (the laws), які запровадила, і застосовувати їх у передбачуваний спосіб та з логічною послідовністю. Передбачуваність означає, що закон має бути, за можливості, проголошений наперед — до його застосування, та має бути передбачуваним щодо його наслідків: він має бути сформульований з достатньою мірою чіткості, аби особа мала можливість скерувати свою поведінку (п. 44 Доповіді «Про верховенство права», схваленої Венеційською Комісією на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25–26 березня 2011 року).

Із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі (абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційний Суд України від 22 вересня 2005 року N 5-рп/2005).

Проаналізуємо пункт 1 частини 1 статті 299 КАС України «Відмова у відкритті апеляційного провадження», яким передбачено те, що суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо апеляційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає апеляційному оскарженню, на предмет визначеності, ясності і недвозначності правової норми, а відтак, відповідності іншим нормам КАС України.

Як випливає з аналізу вказаної норми, предметом апеляційного оскарження може бути судове рішення.

Відповідно до пункту 12 частини 1 статті 4 КАС України судове рішення — рішення, постанова, ухвала суду будь-якої інстанції.

Тобто, виходячи зі змісту пункту 1 частини 1 статті 299 КАС України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо апеляційну скаргу подано на постанову, ухвалу суду будь-якої інстанції, що не підлягає апеляційному оскарженню.

У той же час, частиною 3 статті 293 КАС України передбачено те, що у разі подання апеляційної скарги на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, суд апеляційної інстанції повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу, яка не підлягає оскарженню.

Отже, в пункті 1 частини 1 статті 299 КАС України застосовано термін «судове рішення», яким охоплюється такий вид судового рішення як ухвала, в тому числі така, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.

Тому, у разі подання апеляційної скарги на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, суд має право застосувати, як частину 3 статті 293 КАС України та повернути апеляційну скаргу заявнику, так і пункт 1 частини 1 статті 299 КАС України та відмовити у відкритті апеляційного провадження у справі.

Таке правове регулювання, зумовлює для особи, яка подала апеляційну скаргу, різні правові наслідки та створює правову невизначеність як для особи, що подала апеляційну скаргу, так і для суду.

Виправити зазначену ситуацію, на мою думку, можна двома способами: або, виключивши з частини 3 статті 293 КАС України речення, яке передбачає можливість повернення апеляційної скарги заявнику, або, доповнивши пункт 1 частини 1 статті 299 КАС України вказівкою на те, що вказаний пункт не поширюється на випадки, передбачені частиною 3 статті 293 КАС України.

Читайте статтю: Цивільний позов в кримінальному провадженні, що має врахувати сторона захисту

Важливим, з точки зору правової визначеності для суду, є вдосконалення, шляхом внесення змін, статті 303 КАС України, яка регламентує питання доповнення, зміни, відкликання апеляційної скарги чи відмови від неї.

Так, пунктом 7 статті 303 КАС України передбачено те, що суд апеляційної інстанції має право не приймати відмову від скарги або її відкликання з підстав, визначених у частинах п’ятій та шостій статті 189 цього Кодексу (якщо ці дії позивача або відповідача суперечать закону чи порушують чиї-небудь права, свободи або інтереси та якщо особу представляє її законний представник і його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє).

Однак, КАС України не визначає яке рішення та в який спосіб має прийняти суд апеляційної інстанції у випадку, що розглядається.

Відповідно до частини 2 статті 321 КАС України процедурні питання, пов’язані з рухом справи, клопотання та заяви учасників справи, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення провадження у справі, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом апеляційної інстанції шляхом постановлення ухвал в порядку, визначеному цим Кодексом для постановлення ухвал суду першої інстанції.

Згідно з пунктами 5, 6 статті 243 КАС України окремим документом можуть викладатися ухвали з будь яких питань, які вирішуються під час судового розгляду. Такі ухвали постановляються в нарадчій кімнаті та підписуються складом суду, який розглядає справу.

Ухвали, які окремим документом не викладаються, постановляються без виходу до нарадчої кімнати та заносяться секретарем судового засідання до протоколу судового засідання (пункт 7 статті 243 КАС України).

З системного аналізу наведених норм КАС України, можна зробити висновок про те, що, суд апеляційної інстанції у випадку неприйняття відмови від скарги або неприйняття відкликання скарги з підстав, визначених у частинах п’ятій та шостій статті 189 цього Кодексу, постановляє ухвалу.

Спосіб постановлення ухвали у даному випадку (окремим процесуальним документом, чи без виходу до нарадчої кімнати), залишається на розсуд суду.

Крім того, частина 5 статті 303 КАС України передбачає, що суд, про прийняття відмови від скарги та закриття у зв’язку з цим апеляційного провадження, постановляє ухвалу

У той же час, КАС України не містить положень про те, що суд, у випадку неприйняття відмови від скарги з підстав, визначених у частинах п’ятій та шостій статті 189 цього Кодексу, постановляє будь-який процесуальний документ.

На мою думку, як питання прийняття, так і не  прийняття відмови від скарги є наслідком розгляду однієї і тієї ж заяви про відмову від апеляційної скарги, яка подається апелянтом.

За таких умов, встановлювати різний порядок розгляду заяви (клопотання), з огляду на наслідки її розгляду є недоцільним, в першу чергу через те, що, не розглянувши заяву, не можливо визначити результат її розгляду.

Отже, на даний час, КАС України порядок розгляду заяви (клопотання) про відмову від скарги ставить в залежність від результатів розгляду такої скарги і визначає наступним чином:

- якщо заява (клопотання) про відмову від скарги підставна, то питання про прийняття відмови від апеляційної скарги і закриття у зв’язку з цим апеляційного провадження вирішується судом апеляційної інстанції, що розглядає справу, в судовому засіданні. Про прийняття відмови від скарги та закриття у зв’язку з цим апеляційного провадження суд постановляє ухвалу (ч. 5 ст. 303 КАС України);

- якщо є передумови для не прийняття відмови від скарги з підстав, визначених у частинах п’ятій та шостій статті 189 цього Кодексу (що може бути визначено, виключно, внаслідок розгляду заяви (клопотання) про відмову від скарги), то суд апеляційної інстанції (вказівки на те, що це має бути суд апеляційної інстанції, що розглядає справу, як у попередньому випадку, кодекс уже не містить) має право не приймати відмову від скарги з підстав, визначених у частинах п’ятій та шостій статті 189 цього Кодексу. При цьому КАС України не визначено порядку розгляду такої заяви (клопотання), оформлення результатів та процесуальних наслідків її розгляду.

Таке ж недосконале правове регулювання і порядку розгляду заяви про відкликання апеляційної скарги.

Читайте статтю:Перспективи оскарження ухвал слідчих суддів, що стосуються обшуку та повернення вилученого в ході його проведення майна

Так, особа, яка подала апеляційну скаргу, має право відкликати її до постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження. При відкликанні апеляційної скарги суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу про повернення скарги (частини 3, 4 ст. 303 КАС України).

У той же час суд апеляційної інстанції має право не приймати відкликання скарги з підстав, визначених у частинах п’ятій та шостій статті 189 цього Кодексу.

Тобто, знову ж таки, маємо ситуацію, коли апелянт відкликає апеляційну скаргу, подаючи відповідну заяву (клопотання).

У випадку, якщо суд вважає заяву (клопотання) підставною, КАС України встановлює повноваження суду апеляційної інстанції постановити ухвалу про повернення скарги.

Однак, як і у випадку відмови від скарги, КАС України не містить вказівки на те, які дії має вчинити суд у разі не прийняття відкликання скарги з підстав, визначених у частинах п’ятій та шостій статті 189 КАС України.

Очевидно, що при такому правовому регулюванні порядку розгляду заяви (клопотання) про відмову чи про відкликання апеляційної скарги не може йти мова про правову визначеність ні для суду, ні для учасників процесу.

Для усунення вказаних суперечностей доцільно було б внести такі зміни до частин 5 та 7 ст. 303 КАС України:

  • із частини 5 ст. 303 КАС України — виключити вказівку на те, що вказана норма застосовується тільки у випадку закриття апеляційного провадження у зв’язку з прийняттям відмови від апеляційної скарги. Таким чином, вказана норма регулюватиме загальний порядок розгляду заяви (клопотання) про відмову від апеляційної скарги, не залежно від наслідків розгляду.
  • частину 7 ст. 303 КАС України викласти у такій редакції, щоб із вказаної норми було зрозуміло, що питання про неприйняття відмови від скарги з підстав, визначених у частинах п’ятійта шостій статті 189 КАС України, розглядається в порядку визначеному ч. 5 ст. 303 КАС України, та зазначити, які дії зобов’язаний вчинити суд у випадку не прийняття відкликання скарги з підстав, визначених у частинах п’ятій та шостій статті 189 КАС України (постановити відповідну ухвалу і розглянути питання про відкриття провадження; відкрити провадження, зазначивши причини неприйняття відкликання скарги тощо).

Щодо відсутності у КАС України правового регулювання окремих процесуальних питань, що виникають під час апеляційного провадження.

Розглядаючи відсутність правового регулювання окремих процесуальних питань, що виникають під час апеляційного провадження, необхідно зазначити те, що для даного дослідження не має значення, чи таке регулювання відсутнє внаслідок прогалин у праві, чи внаслідок «кваліфікованого мовчання законодавця», чи будь-яких інших явищ, оскільки, будь-яка відсутність правового регулювання створює правову невизначеність, як для судді і суду, так і для учасників процесу, що суперечить принципу верховенства права.

Важливим, в плані визначення чітких критеріїв процесуальних дій суду (судді) під час відкриття апеляційного провадження, є необхідність вдосконалення правового регулювання питання зупинення дії оскаржуваного рішення у випадку, якщо апеляційна скарга подана з пропуском строку на апеляційне оскарження.

Так, пунктом 4 статті 300 КАС України передбачено те, що якщо апеляційна скарга подана з пропуском визначеного цим Кодексом строку, суд у випадку поновлення строку на апеляційне оскарження зупиняє дію оскаржуваного рішення в ухвалі про відкриття апеляційного провадження.

Зупинивши дію оскаржуваного рішення, у випадку поновлення строку на апеляційне оскарження, апеляційний суд, за наслідками розгляду апеляційної скарги, ухвалює судове рішення у формі постанови згідно з вимогами, встановленими статтею 34 та главою 9 розділу II КАС України, з урахуванням особливостей, зазначених у главі «Апеляційне провадження».

Зміст постанови суду апеляційної інстанції визначено статтею 322 КАС України.

Однак, статтею 322 КАС України не передбачено такої вимоги до змісту постанови суду апеляційної інстанції, як вказівка в резолютивній частині цієї постанови на вирішення питання про відновлення дії оскаржуваного рішення, зупиненого на підставі ухвали про відкриття провадження.

У випадку скасування апеляційним судом судового рішення та прийняття нового рішення, вищевказане не матиме значення, оскільки оскаржене рішення втратить чинність з моменту його скасування.

Але, у всіх інших випадках, якщо апеляційний суд залишить судове рішення без змін (скасує в частині), то таке рішення (або його не скасована частина) буде зупиненим і після апеляційного перегляду справи.

Ускладнює вказану ситуацію ще й те, що КАС України не регулює порядку розгляду питання про відновлення дії судового рішення, яке зупинено під час поновлення строку на апеляційне оскарження.

Для уникнення вищезазначеної прогалини, вважаю, що необхідно вдосконалити правове регулювання вказаної ситуації, доповнивши пункт 4 статті 300 КАС України вказівкою на строк зупинення дії оскарженого рішення, а саме на те, що суд зупиняє дію оскаржуваного рішення до закінчення апеляційного розгляду справи.

У світлі питань, що досліджуються в даній статті неможливо залишити поза увагою статтю 307 КАС України, яка регламентує призначення справи до розгляду в суді апеляційної інстанції.

Враховуючи те, що кожна справа, що надходить до апеляційного суду, призначається до розгляду в суді апеляційної інстанції, відсутність правового регулювання окремих процесуальних питань, на цій стадії процесу, найбільше ускладнює роботу апеляційного суду.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 307 КАС України, після проведення підготовчих дій суддя -доповідач доповідає про них колегії суддів, яка вирішує питання про проведення додаткових підготовчих дій у разі необхідності та призначення справи до розгляду.

Читайте статтю:Суддівське досьє, дисциплінарка і виховний ефект для служителів Феміди

На перший погляд, видається все зрозуміло, однак, на практиці без правового регулювання залишились наступні питання:

  1. Як відбувається колегіальний розгляд питання про проведення додаткових підготовчих дій у разі необхідності та призначення справи до розгляду?
  2. Чи може бути необхідність проведення додаткових підготовчих дій перешкодою для призначення справи до розгляду, та які дії суду в цьому випадку?
  3. Як дотримуються права усіх учасників справи подати свої міркування щодо питань, що розглядаються або заперечення щодо міркувань інших учасників з цього приводу?

Чинний КАС України, відповідей на вказані запитання не містить.

Для того, щоб зрозуміти логіку законодавця, а відтак і шляхи вирішення вказаного питання, звернемось до Кодексу адміністративного судочинства, в редакції що діяла до 15 грудня 2017 року.

Стаття 190 цього кодексу регламентувала порядок підготовки справи до апеляційного розгляду та була викладена в наступній редакції:

«1. Суддя-доповідач протягом десяти днів після відкриття апеляційного провадження:

1) з’ясовує склад учасників адміністративного процесу;

2) надсилає копії ухвали про відкриття апеляційного провадження особам, які беруть участь у справі, разом з копією апеляційної скарги, інформацією про їхні права та обов'язки і встановлює строк, протягом якого можуть бути подані заперечення на апеляційну скаргу;

3) з’ясовує обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, як на підставу своїх вимог і заперечень;

4) з’ясовує, які обставини визнаються та які заперечуються особами, що беруть участь у справі;

5) пропонує особам, що беруть участь у справі, подати нові докази, на які вони посилаються, або витребовує їх за клопотанням особи, що подала апеляційну скаргу, або з власної ініціативи;

6) вирішує інші письмово заявлені клопотання осіб, які беруть участь у справі;

7) вирішує питання про можливість письмового провадження за наявними у справі матеріалами у суді апеляційної інстанції;

  1. Усі судові рішення, ухвалені суддею-доповідачем під час підготовки справи до апеляційного розгляду, викладаються у формі ухвали. Копії ухвал надсилаються особам, які беруть участь у справі.
  2. Після проведення підготовчих дій суддя-доповідач призначає справу до апеляційного розгляду»

Як випливає із змісту статті 190 Кодексу адміністративного судочинства, в редакції що діяла до 15 грудня 2017 року, призначення справи до апеляційного розгляду здійснювалось в процесі підготовки справи до апеляційного розгляду суддею-доповідачем.

У чинній редакції КАС України, цій статті відповідають статті 306 та 307 КАС України, які регулюють ті ж самі питання підготовки справи до апеляційного розгляду та призначення справи до розгляду в суді апеляційної інстанції, однак порядок розгляду зазначених питань – змінено.

Відповідно до норм статей 306, 307 КАС України підготовка справи до апеляційного розгляду здійснюється суддею доповідачем, а призначення справи до апеляційного розгляду — колегією суддів.

При регулюванні зазначених питань статтею 190 Кодексу адміністративного судочинства, в редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, вказані дії вчинялись суддею доповідачем в межах однієї стадії апеляційного провадження (підготовки справи до апеляційного розгляду).

Цією статтею було чітко визначено повноваження судді-доповідача, порядок розгляду питань, які необхідно вирішити на вказаній стадії, а також форму процесуального документу, який необхідно було винести судді-доповідачу, завершуючи стадію підготовки справи до апеляційного розгляду призначенням справи до апеляційного розгляду

Обмежуючи в новій редакції КАС України повноваження судді-доповідача в частині повноважень щодо призначення справи до апеляційного розгляду та надаючи відповідні повноваження колегії суддів, законодавець не врегулював саму процедуру розгляду зазначеного питання колегією суддів.

У той же час, КАС України детально регламентує повноваження судді-доповідача при підготовці справи до апеляційного розгляду.

У вказаній ситуації напрошується висновок, що попереднє правове регулювання (до 15 грудня 2017 року) вказаних процесуальних питань було більш вдалим.

Аргументом на користь вищевказаного є те, що при підготовці та призначенні справи до апеляційного розгляду, апеляційний суд не вирішує питань, які б не можна було з’ясувати під час апеляційного перегляду справи. Або, іншими словами, колегія суддів під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції може повернутись до розгляду будь-якого питання, яке розглядалось на стадії підготовки та призначення справи до апеляційного розгляду.

Більше того, при підготовці справи до апеляційного розгляду суддя-доповідач має ті ж самі повноваження, що і колегія суддів під час призначення прави до апеляційного розгляду.

Тому, у зв’язку з тим, що чинним КАС України не врегульовано порядок доповіді судді-доповідача колегії суддів та порядок розгляду питань колегією суддів під час призначення справи до апеляційного розгляду, на практиці повноваження колегії суддів на даній стадії зводяться до формального визначення дати проведення судового засідання.

Розділивши стадію підготовки справи до апеляційного розгляду, яка завершувалась постановленням ухвали про призначення справи до апеляційного розгляду, на дві стадії — підготовка справи до апеляційного розгляду та призначення справи до апеляційного розгляду, законодавець, на мою думку, необґрунтовано ускладнив процес, оскільки, під час призначення справи до апеляційного розгляду одні і ті ж питання вирішуються двічі: спочатку суддею-доповідачем, а згодом — колегією суддів.

Враховуючи викладене, вважаю, що з метою спрощення процедури підготовки справи до апеляційного розгляду, що дозволить уникнути надмірних формальностей на цій стації процесу та сприятиме скороченню строків розгляду справ, повноваження щодо призначення справи до апеляційного розгляду необхідно надати (повернути) судді-доповідачу.

Для цього достатньо внести зміни до частини 1 статті 307 КАС України, зазначивши у ній те, що, після проведення підготовчих дій, суддя-доповідач призначає справу до розгляду, про що постановляє ухвалу.

Читайте статтю:Cправи про ухилення від сплати податків - правові висновки Касаційного кримінального суду

Аналізуючи розділ «Апеляційне провадження» КАС України на предмет узгодження між собою норм, що регламентують повноваження апеляційного суду за наслідками апеляційного розгляду справи, також можна навести приклад відсутності правового регулювання окремих процесуальних питань, неузгодженості таких норм між собою та необхідності внесення змін до Кодексу в цій частинні.

Так, стаття 320 КАС України визначає підстави для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Разом з тим, стаття 315 КАС України, яка регламентує повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення, не наділяє суд повноваженнями скасувати ухвалу суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

За такого правового регулювання виникає ситуація, в якій підстави для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, визначені, однак, суд не наділений повноваженнями приймати рішення щодо вказаного питання.

Тому, для усунення недоліку правового регулювання цього процесуального питання, необхідно статтю 315 КАС України доповнити відповідними повноваженнями суду апеляційної інстанції.

Щодо обґрунтованості застосування нових термінів у КАС України (на прикладі термінів «судове рішення» та «рішення суду»).

Юридична визначеність вимагає, щоб юридичні норми були чіткими і точними та спрямованими на забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишались передбачуваними (п. 46  Доповіді «Про верховенство права», схваленій Венеційською Комісією на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25–26 березня 2011 року).

Аналізуючи КАС України, варто звернути увагу і на те, що не рідко одні і ті ж терміни, вживаються в тексті норм цього Кодексу в різному значенні, що не дозволяє однаково тлумачити ці терміни та призводить до розуміння одних і тих же термінів по різному, що безпосередньо впливає на якість процесуального закону та можливість забезпечення принципу правової визначеності.

Так, Кодекс адміністративного судочинства України, в редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, визначав процесуальні документи, які постановлялись адміністративними судами України, як постанови та ухвали.

Чинний КАС України крім постанов та ухвал, доповнив перелік процесуальних документів, які постановляються адміністративними судами України рішенням.

Одночасно, до вже існуючих понять «ухвала» та «постанова» було додано нові поняття — «судове рішення» та «рішення суду».

Таким чином, КАС України для визначення одного і того самого процесуального документа допускає два поняття – адже кожна ухвала, постанова чи рішення суду є в свою чергу судовим рішенням.

Тому, залишається не зрозумілим для чого таке (подвійне) визначення поняття одного і того ж процесуального документа. При цьому, очевидним залишається й те, що сприйняття, тлумачення та застосування процесуального закону в таких випадках ускладняються.

Крім того, визначення судового рішення як «рішення, постанова, ухвала суду будь-якої інстанції», з урахуванням того, що суб’єктом прийняття відповідного документа є суд, створює правову невизначеність у випадках прийняття, наприклад, процесуального документу суддею-доповідачем під час підготовки справи до апеляційного розгляду (стаття 306 КАС України), чи вирішення суддею-доповідачем питання про залишення апеляційної скарги без руху (ст. 298 КАС України).

Таким чином, навіть, не зважаючи на введення додаткових понять «рішення суду» та «судове рішення», без визначення та без відповідного процесуального регулювання залишились процесуальні документи постановлені суддею-доповідачем.

Тому, не вирішеним залишається питання, чи можна постановлені суддею-доповідачем процесуальні документи вважати такими, що постановлені судом, чи, все-таки, це окремий вид процесуального документа, який поставляється суддею-доповідачем.

Дискусійним також, як і в попередньому випадку, з огляду на якість процесуального закону, та вищевикладене, є визначення предмета оскарження, яке застосовується, зокрема, в статті 314 КАС України (Відмова позивача від позову, примирення сторін під час апеляційного провадження) та в статті 315 (Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення).

Так, у вказаних статтях предметом оскарження визначено «судове рішення суду першої інстанції».

Стаття 293 КАС України, яка регламентує право на апеляційне оскарження, зазначає два процесуальні документи, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку та застосовує для визначення предмета оскарження таке формулювання — «рішення суду першої інстанції» та «ухвали суду першої інстанції».

Сумнівною є потреба застосовувати в спеціальних нормах інше визначення предмета оскарження, ніж це визначено у загальній нормі, якою передбачено право на апеляційне оскарження в цілому.

З цих же міркувань, недоцільним є і визначення предмета оскарження у статтях 314 та статті 315 КАС України як «судове рішення суду першої інстанції».

Аргументом на користь вищевказаного є те, що в апеляційному порядку не може бути оскаржене судове рішення апеляційної чи касаційної інстанції, оскільки таке апеляційному перегляду не підлягає. Тому, при визначенні предмета апеляційного оскарження у статтях 314 та статті 315 КАС України достатньо, на мою думку, вказати, що це судове рішення.

З аналізу вказаних норм, на прикладі застосування понять «рішення суду» та «судове рішення» можна зробити висновок про те, що запропоновані законодавцем зміни щодо розширення понятійного апарату у КАС України не призвели до більшої зрозумілості чи лаконічності процесуального закону, а навпаки, ускладнили його застосування і сприйняття.

Для врегулювання наявних розбіжностей вважаю необхідним визначити процесуальні документи адміністративних судів України через їх назви, а саме «ухвала», «постанова» «рішення» з врахуванням суб’єкта прийняття цих документів (суд, суддя, суддя-доповідач), утриматись від застосування загальних понять, які допускають неоднозначне трактування, та внести відповідні зміни до КАС України.

Підсумовуючи викладене, варто наголосити на тому, що поряд з позитивними процесуальними новелами, запровадженими КАС України, (судова медіація, електронні докази тощо) застосування КАС України на практиці показує наявність прогалин та суперечностей у правовому регулюванні певних процесуальних питань у процедурі апеляційного провадження, що відображається та якості та тривалості розгляду справ.

Внесення запропонованих змін до КАС України сприятиме як своєчасному та кваліфікованому апеляційному розгляду справи, так і вирішенню спору в цілому, з метою захисту прав, свобод та інтересів людини і громадянина.

Дайджест: Суддя ВС Антонюк: 5 останніх рішень Великої палати з найбільш дискусійних питань правозастосування

Автор статті: Романа Хобор, суддя Восьмого апеляційного адміністративного суду, к.ю.н.

 

 

416
Просмотров
0
Комментариев
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярные судебные решения
Популярные события
ЕСПЧ
Название события
Загрузка основного изображения
Выбрать изображение
Текст описание события: