5.3. ПОНЯТТЯ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ ДОКАЗІВ

Відповідно до ч. 1 ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому КПК України порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Поняття доказів має два значення:

• по-перше, докази – це ті факти, на підставі яких встановлюється кримінальне правопорушення чи його відсутність, винуватість чи невинуватість особи у його вчиненні, а також інші обставини кримінального провадження, від яких залежить ступінь відповідальності цієї особи;
• по-друге, доказами є передбачені законом джерела, з яких органи досудового розслідування, прокурор, слідчий суддя і суд отримують відомості про факти, що мають значення для кримінального провадження.

Поняття «джерело доказів» може розглядатися у двох значеннях: як форма доказу, спосіб його існування та вираження, як носій (джерело) інформації, який має певний процесуальний статус.

Відповідно до ч. 2 ст. 84 КПК України процесуальними джерелами доказів є:

• показання;
• речові докази;
• документи;
• висновки експертів.

Вказаний перелік процесуальних джерел доказів є вичерпним і поширювальному тлумаченню не підлягає.

При характеристиці доказів у кримінальному провадженні слід виходити з єдності фактичних даних та їх процесуальних джерел. А тому, докази у кримінальному провадженні – це фактичні дані, отримані з процесуальних джерел (показань, речових доказів, документів чи висновків експертів), у передбаченому КПК порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність або відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Докази неоднорідні за своєю природою. Їх можна поділяти на різні групи за окремими критеріями.

1. Відносно обставин, які підлягають доказуванню:

• прямі – ті, які безпосередньо вказують на обставини, які підлягають доказуванню, або на їх відсутність – безпосередньо встановлюють або спростовують наявність події кримінального правопорушення, винність підозрюваного у його вчиненні тощо. Докази, на підставі яких можна зробити однозначний висновок (наприклад, показання свідка-очевидця);
• непрямі (побічні) – ті, які дозволяють встановити ті чи інші проміжні факти, на підставі яких встановлюються різни елементи головного факту (наприклад, показання свідка, який бачив у підозрюваного речі, викрадені у потерпілого).

2. Відносно обвинувачення, що становить предмет конкретного кримінального провадження:

• обвинувальні – такі, які обґрунтовують, підтверджують підозру чи обвинувачення, встановлюють наявність кримінального правопорушення і вчинення його підозрюваним, обвинуваченим, а також обставини, які обтяжують покарання;
• виправдувальні – такі, які спростовують або пом’якшують відповідальність і покарання підозрюваного, обвинуваченого.

3. Залежно від наявності проміжних носіїв доказової інформації:

• первинні – докази, отримані з першоджерел, докази, що сформувались безпосередньо внаслідок події, що досліджується (наприклад, показання свідка-очевидця);
• похідні – ті, які мають опосередкований характер зв’язку з подією, що досліджується, отримані, так би мовити «з інших рук» (наприклад, відбитки слідів пальців рук з місця події).

4. За способом формування:

• особисті – такі, які походять від людей (наприклад, показання свідка, потерпілого тощо);
• речові – об’єкти матеріального світу, що є об’єктами злочинних дій; знаряддя злочину; предмети, які зберегли на собі сліди злочину тощо.

5. За видами джерел доказів: показання, речові докази, документи, висновки експертів.