ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 334/2358/23

провадження № 61-434св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Біла Тетяна Сергіївна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 09 листопада 2023 року у складі судді Баруліної Т. Є. та постанову Запорізького апеляційного суду від 20 грудня 2023 року у складі колегії суддів: Подліянової Г. С., Гончар М. С., Маловічко С. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Біла Т. С. (далі - приватний нотаріус), про визначення додаткового строку на подання заяви про прийняття спадщини.

Позов обґрунтовано тим, що 16 березня 2023 року з листа приватного нотаріуса йому стало відомо про смерть 09 травня 2022 року його батька - ОСОБА_3

24 березня 2023 року він звернувся до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, однак йому було роз`яснено про пропуск строку, встановлений законодавством про прийняття спадщини.

Зазначив, що строк було пропущено із поважних причин, оскільки йому не було відомо про смерть батька через сімейні обставини - вони з батьком тривалий час не спілкувалися, проживали окремо, після розлучення з його (позивача) матір`ю вони з ним майже не бачилися.

На порушення пункту 2.2 глави 9, пунктів 2.2, 3.2 глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, нотаріус не вчинив дій для розшуку спадкоємця, зокрема й засобами публічного оголошення або повідомлення у пресі. Неотримання спадкоємцем інформації про смерть спадкодавця і відкриття спадщини є очевидно об`єктивною перешкодою для здійснення будь-яких дій щодо спадщини.

Оскільки строк на подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 він пропустив з поважних причин, вважав наявними підстави для визначення додаткового строку.

З огляду на викладене ОСОБА_1 просив суд визначити йому додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті його батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком на два місяці після набрання рішення законної сили.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 09 листопада 2023 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 20 грудня 2023 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду мотивовані тим, що сама по собі необізнаність про смерть спадкодавця без установлення інших об`єктивних, непереборних, істотних труднощів на вчинення дій щодо прийняття спадщини, не є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини, у зв`язку з чим суди дійшли висновку про відсутність підстави для визначення додаткового строку. Суд виходили з необґрунтованості вимоги ОСОБА_1 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

05 січня 2024 року через засоби поштового зв`язку ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 09 листопада 2023 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 20 грудня 2023 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду від 28 жовтня 2019 року у справі № 761/42165/17-ц, від 22 грудня 2021 року у справі № 703/4978/19, від 17 жовтня 2018 року у справі № 681/203/17-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану» перебіг строку для прийняття спадщини або відмови від її прийняття зупиняється на час дії воєнного стану, але не більше ніж на чотири місяці.

Отже строк подання заяви про прийняття спадщини закінчувався 09 березня 2023 року. Отримавши 16 березня 2023 року повідомлення приватного нотаріуса про відкриття спадщини після смерті його батька, він 24 березня 2023 року подав заяву про прийняття спадщини.

Вважає, що пропущений строк є незначним.

Крім того зазначає, що необізнаність про смерть спадкодавця є поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

Відзиви на касаційну скаргу від відповідача та третьої особи до суду не надходили.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 , батьком якого є ОСОБА_3 , матір`ю ОСОБА_4 , що підтверджується

Згідно з копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого повторно 21 березня 2023 року Дніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис № 1073, батьками ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ОСОБА_3 (батько) та ОСОБА_4 (матір) (а. с.16).

Відповідно до копії свідоцтва про розірвання шлюбу від 29 січня 1991 року,

серії НОМЕР_2 , шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було розірвано (а. с. 15).

24 липня 1992 року ОСОБА_5 та ОСОБА_3 уклали шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 , яке видано 24 липня 1992 року (а. с. 58).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 , виданого 11 травня 2022 року Шевченківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжя Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), актовий запис № 1179 (а. с. 59).

З копії спадкової справи № 3/2023, заведеної 01 лютого 2023 року щодо спадкового майна ОСОБА_3 , вбачається, що 01 лютого 2023 року ОСОБА_2 звернулась до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за законом після померлого чоловіка ОСОБА_3 , в якій вказала, що крім неї спадкоємцем також є син ОСОБА_3 - ОСОБА_1 , місце проживання якого їй невідоме (а. с. 83).

01 лютого 2023 року приватний нотаріус направила запит № 20/02-14 щодо зареєстрованого місця проживання ОСОБА_1 до Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради (а. с. 97, зворот).

Відповідно до копії довідки Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради від 06 лютого 2023 року № 04-07/3/1046 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у період з 16 жовтня 2007 року до 11 травня 2022 року (помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ) був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 97).

Відповідно до копії довідки Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради від 06 лютого 2023 року № 04-07/3/1046 місце проживання ОСОБА_1 з 22 червня 2010 року зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.98).

07 лютого 2023 року приватний нотаріус направила ОСОБА_1 на адресу: АДРЕСА_2 письмове повідомлення від 07 лютого 2022 року вих. № 30/02-14 про відкриття спадщини після смерті його батька ОСОБА_3 , що підтверджується фіскальним чеком (а. с. 99, зворот, а. с. 101).

Відповідно письмових пояснень приватного нотаріуса письмове повідомлення про відкриття спадщини було помилково датоване «07.02.2022 року», замість «07.02.2023 року». 08 лютого 2023 року ОСОБА_1 направлено повідомлення про відкриття спадщини повторно, однак рекомендований лист повернувся на адресу відправника через його неотримання адресатом 13 березня 2023 року (а. с. 106, зворот, а. с.101).

28 березня 2023 року засобами поштового зв`язку на адресу приватного нотаріуса надійшла заява ОСОБА_1 про прийняття спадщини після померлого батька ОСОБА_3 (а. с. 102).

Листом приватного нотаріуса від 28 березня 2023 року № 82/02-14 ОСОБА_1 повідомлено, що його заява від 24 березня 2023 року про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_3 . отримана, проте у зв`язку із пропуском строку на подання заяви про прийняття спадщини він має право звернутися до суду для визначення йому додаткового строку для прийняття спадщини (а. с. 104).

Позиція Верховного Суду

Правове регулювання спірних відносин

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

За загальним правилом право на спадщину виникає в день відкриття спадщини. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220 1222 1270 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1269, частини першої статті 1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її (частина перша статті 1272 ЦК України).

Згідно з частиною третьою статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; ці обставини визнані судом поважними (постанова Верховного Суду України від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17, постанова Верховного Суду від 01 квітня 2019 року у справі № 643/3049/16-ц).

Отже, вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, суд оцінює поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити із того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця для вчинення цих дій.

Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: тривала хвороба спадкоємців; велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України тощо.

Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.

Такий висновок висловив Верховний Суд України у постанові від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1215цс16, Верховний Суд у постановах від 18 січня 2018 року у справі № 198/476/16-ц, від 12 лютого 2018 року у справі № 712/656/15-ц, від 06 червня 2018 року у справі № 592/9058/17-ц, від 11 липня 2018 року у справі № 381/4482/16-ц.

У постанові Верховного Суду від 11 листопада 2020 року у справі

№ 750/262/20 суд дійшов висновку, що неспілкування позивача зі спадкодавцем внаслідок неприязних відносин між ними, а також необізнаність спадкоємця про факт смерті батька не є об`єктивними та непереборними труднощами, з якими закон пов`язує поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини.

Саме по собі незнання про смерть спадкодавця без установлення інших об`єктивних, непереборних, істотних труднощів на вчинення дій щодо прийняття спадщини не свідчить про поважність пропуску зазначеного строку.

Таким чином, необізнаність про смерть спадкодавця не є поважною причиною для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом України у постанові від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15 та, а також у постановах Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18, від 27 травня 2020 року у справі № 336/1127/17, від 30 червня 2020 року у справі № 431/5782/17, від 20 вересня 2023 року у справі № 638/16540/20, від 30 вересня 2020 року у справі № 635/4551/18, від 03 березня 2021 року у справі № 145/148/20, від 21 квітня 2022 року у справі № 296/12109/18, від 07 грудня 2022 року у справі № 399/570/21, від 13 квітня 2023 року у справі № 522/17537/18.

Правозастосовча практика Верховного Суду у подібних правовідносинах є незмінною та усталеною також станом на 2024 рік, що підтверджується, зокрема постановою Верховного Суду від 14 лютого 2024 року у справі № 357/8183/22.

Обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку на подання заяви про прийняття спадщини, ОСОБА_1 посилався на відсутність у нього інформації про смерть його батька через сімейні обставини, оскільки вони з батьком тривалий час не спілкувалися, проживали окремо, після розлучення з його (позивача) матір`ю вони з ним майже не бачилися.

Встановивши, що ОСОБА_1 є спадкоємцем за законом після смерті батька ОСОБА_3 , однак заяву про прийняття спадщини у встановлений статтею 1270 ЦК України строк не подав, надавши належну правову оцінку зазначеним позивачем підставам пропуску зазначеного строку (неспілкування позивача зі спадкодавцем внаслідок неприязних відносин між ними, відсутність інформації про смерть батька), суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визначення ОСОБА_1 додаткового строку для прийняття спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 його батька ОСОБА_3 .

Колегія суддів погоджується із висновками судів про те, що наведені

ОСОБА_1 обставини не є поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини, оскільки не пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Посилання заявника на те, що пропущений ним строк для прийняття спадщини є незначним, висновків судів не спростовують.

Для застосування норм частини третьої статті 1272 ЦК України правове значення має поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини, а не тривалість такого пропуску.

Посилання заявника на те, що у постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 681/203/17 поновлено позивачам (спадкоємцям) строк для прийняття спадщини через те, що пропущений строк є незначним, висновків судів у цій справі не спростовує.

Вирішуючи питання поважності причин пропущення шестимісячного строку, визначеного статтею 1270 ЦК України для прийняття спадщини, суд повинен враховувати, що такі причини визначаються у кожному конкретному випадку, з огляду на обставини кожної справи.

Визначення поважності причин пропущення шестимісячного строку, визначеного статтею 1270 ЦК України, входить до предмета доказування у справі, тобто стосується оцінки доказів на предмет належності, допустимості, достатності доказів.

Оцінка доказів у справі входить до повноважень суду першої інстанції та апеляційного суду. Натомість суд касаційної інстанції є судом права, а не факту.

У справі, що переглядається, суди не встановили порушення процесуального порядку надання доказів, оцінили з урахуванням вимог статей 12 76-81 89 ЦПК України, про що навели відповідні мотиви у своїх рішеннях. Протилежних та взаємовиключних висновків щодо оцінки доказів у справі оскаржувані судові рішення не містять.

З аналогічних міркувань колегія суддів відхиляє посилання заявника на постанову Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 703/4978/19, за наслідками розгляду якої Верховний Суд скасував постанову суду апеляційної інстанції та залишив в силі рішення суду першої інстанції, оскільки у зазначеній справі суд першої інстанції встановив наявність об`єктивних, непереборних, істотних труднощів для подання спадкоємцем заяви про прийняття спадщини у межах передбаченого законодавством шестимісячного строку.

Також необґрунтованим є посилання заявника на постанову Верховного Суду від 28 жовтня 2019 року у справі № 761/42165/17-ц в контексті того, що у переліку наведених судом причин пропуску строку для прийняття спадщини, які не є поважними, відсутня необізнаність спадкодавця про факт відкриття спадщини.

Законодавство не встановлює конкретний перелік поважних причин пропуску строку на подання заяви про прийняття спадщини та такі причини оцінюються судом на власний розсуд, в кожному конкретному випадку та з урахуванням усіх обставин справи.

Тобто суд, розглядаючи такі позови встановлює саму по собі наявність причин, що унеможливили своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини,

та оцінює їх з точки зору поважності.

Доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами норм матеріального права, зокрема, постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану», відповідно до якої перебіг строку для прийняття спадщини або відмови від її прийняття зупиняється на час дії воєнного стану, але не більше ніж на чотири місяці, є помилковими.

Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу (далі - закон). Актами цивільного законодавства України є також постанови Кабінету Міністрів України. Якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону (частина четверта статті 4 ЦК України).

Правила щодо строку на прийняття спадщини (початок перебігу, наслідки спливу) регулюються Цивільним кодексом України, який прийнятий Верховною Радою України і є основним актом цивільного законодавства України.

Строк на прийняття спадщини по своїй сутності є присічним (статті 1270 1272 ЦК), оскільки його сплив призводить до того, що спадкоємець вважається таким, який не прийняв спадщину. Тобто сплив строку «присікає» право на прийняття спадщини. Проте в законі, вочевидь з урахуванням сутності права на прийняття спадщини як майнового, передбачена можливість: за згодою самих спадкоємців, що прийняли спадщину, подати заяву про прийняття спадщини (частина друга статті 1272 ЦК України); для спадкоємця звернутися з позовною вимогою та за наявності поважної причини суд визначає додатковий строк на прийняття спадщини (частина третя статті 1272 ЦК України); законодавець як у статті 1270 ЦК України, так і в інших нормах ЦК України, не передбачає допустимості існування такої конструкції як «зупинення перебігу строку на прийняття спадщини» та можливості в постанові Кабінету Міністрів України визначати інші правила щодо строку на прийняття спадщини.

Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду: від 25 січня 2023 року у справі № 676/47/21 (провадження № 61 -8014 св21), від 21 червня 2023 року у справі № 175/1404/19 (провадження № 61-5707св23), від 16 серпня 2023 року у справі № 520/15620/17 (провадження № 61-8414 св23).

Доводи касаційної скарги банку були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів та спростовуються встановленими вище обставинами справи.

У справі, що розглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин. Наявність у скаржника іншої точки зору на встановлені судами обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятих місцевим та апеляційним судом рішень та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь скаржника.

Крім того, наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до вимоги здійснити переоцінку доказів та встановити нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, що відповідно до статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони, хоча пункт 1 статті 6 і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент (рішення у справі «Ruiz Toriya v. Spaine», заява від 09 грудня 1994 року № 18390/91, § 29). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення у справі «HIRVISAARI v. FINLAND», заява від 27 вересня 2001 року № 49684/99, § 2).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 09 листопада 2023 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 20 грудня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара