Затягування судового розгляду справи: законні способи не зовсім законних дій

Судовий розгляд справи повинен бути законним, неупередженим та незалежним, а, крім того, не повинен навмисно затягуватися учасниками процесу. На таких істинах повинен базуватися весь судовий процес в Україні. Але у тих випадках, коли єдиним мірилом допустимості поведінки виступає власна совість, наслідки можуть бути дуже непередбачуваними. Ось чому проблема зловживання правами і затягування судового розгляду стара, як світ.

Проте останнім часом вона набирає великих обертів. Сьогодні в судовій практиці все рідше зустрічаються справи, які були розглянуті без зайвої тяганини.

Найчастіше хоч би одна (а іноді і обидві) сторони процесу намагаються всіляко затягнути хід судового розгляду справи, що може бути обумовлено різними обставинами: бажанням відтягнути момент винесення судового рішення і, відповідно, момент його виконання, надією, що вдасться домовитися (при цьому позов подається не з метою досягти винесення рішення, а з метою спонукати контрагента на ведення переговорів), необхідністю дочекатися появи нових доказів тощо.

Спокуса тим більша, що законодавець, надавши цілком легальні можливості для затягування судового процесу, абсолютно не передбачив відповідальності за недобросовісне використання процесуальних прав. Практика ж зловживань процесуальними правами настільки поширена, що останнім часом стали з’являтися своєрідні “топи” способів затягування судового розгляду справ.

Читайте статтю: Тактические ошибки адвокатов в уголовном процессе: практические советы

Розглянемо найбільш поширені способи затягування судового процесу стосовно окремої судової справи, що не так давно виникла в практиці одного з судів.

СПОСОБИ ЗАТЯГНУТИ СУДОВИЙ РОЗГЛЯД СПРАВИ

На сьогодні до найбільш поширених легальних способів затягування судового процесу відносять:

• Надання не всіх документів;
• Клопотання про відкладення справи для ознайомлення з документами;
• Клопотання про призначення експертизи;
• Клопотання про витребування доказів;
• Лікарняний;
• Відрядження;
• Просто нез’явлення;
• Виклик і допит свідків;
• Зустрічний позов;
• Оскарження судових визначень.

ЯК ЗАТЯГНУТИ РОЗГЛЯД КОНКРЕТНОЇ СУДОВОЇ СПРАВИ

У справі, про яку піде мова, бажання учасників затягнути процес, очевидно, було таке велике, що в хід пішли усі надані законом можливості.

Отже, в жовтні 2006 року позивач, мале приватне підприємство, звертається до суду з вимогою про стягнення заборгованості по орендній платі за договором оренди нежитлового приміщення. Відповідач відразу ж заявляє усі можливі заперечення: підпис директора МПП-відповідача добре відомий, і йому, очевидно, що позов підписаний не самим директором, а тому у відповідача є всі підстави засумніватися в достовірності представлених до суду документів.

На думку відповідача на підставі вищезазначеного, абсолютно необхідно викликати до суду директора для дачі пояснень і витребувати у позивача всі оригінали всіх документів, і тільки після їх розгляду в судовому засіданні відповідач має намір дати необхідні пояснення по суті позовних вимог. Крім того, в матеріалах справи відсутній акт прийому-передачі приміщення.

Як бачимо, перший спосіб затягування процесу практично реалізований – не всі документи позивачем були подані та до наявних в справі копій у відповідача довіри немає, потрібні оригінали.

Клопотання про проведення почеркознавчої експертизи поки не заявлене, але перспектива такої експертизи вже маячить і може бути при необхідності пущена в хід.

У попередньому судовому засіданні, що відбулося в грудні 2006 року, на яке сторони, повідомлені у встановленому законом порядку, не з’явилися, суд прийняв клопотання про накладення арешту на нежитлове приміщення, що є предметом договору оренди. У наступному судовому засіданні адвокат відповідача заявляє клопотання про ознайомлення з матеріалами справи (ще один спосіб затягування процесу реалізований).

Далі відповідач оспорює вказане клопотання, заздалегідь відновлюючи строк подання заяви про апеляційне оскарження, який, звичайно ж, був ним пропущений з поважних причин (реалізовані відразу два способи затягування процесу – оскарження клопотання з відновленням строків на оскарження).

Тут слід сказати, що суддею, дійсно, були допущені процесуальні порушення, що дали підстави суду апеляційної інстанції скасувати прийняте подання про арешт, а відповідачеві дало привід заявити відведення судді.

Аналізуйте судовий акт: Майнове право – це «ПРАВО ОЧІКУВАННЯ» - обмежене речове право, яке засвідчує правомочність отримати право власності на нерухоме майно в майбутньому і є складовою частиною майна, як об’єкта цивільних прав. (ВСУ у справі 6-265цс16)

ЗАЯВА ПРО ВІДВЕДЕННЯ СУДДІ

На такому способі затягування судового процесу, як на заяві відведення судді, варто зупинитися детальніше, оскільки цей спосіб є одним з найбільш поширених. На цей спосіб затягування судового процесу варто звернути пильну увагу ще і тому, що, окрім іншого, заява про відведення ставить під питання професійні якості суддів, а заявляються відведення іноді абсолютно необгрунтовано.

Заява про відведення може переслідувати декілька цілей: як затягування судового процесу, так і закладення фундаменту для подальшого апеляційного оскарження прийнятого судового рішення.

Так, у разі відмови в задоволенні заяви про відведення, особа сподівається заздалегідь поставити під сумнів майбутній судовий вердикт, закласти в рішення можливі підстави для його відміни в апеляційному або касаційному порядку, створивши в учасників процесу і у суддів вищестоящої інстанції сумнів в об’єктивності складу суду, що розглядає справу.

Надалі такі недобросовісні учасники розгляду судової справи, отримавши несприятливе для себе рішення, завжди можуть апелювати до того, що висловлені ними припущення про зацікавленість судді знайшли своє підтвердження. При цьому можливість програшу справи в силу об’єктивних причин (наприклад, браку необхідних доказів, необгрунтованості позовних вимог) ними навіть не обговорюється.

Можливості суду протистояти подібним зловживанням ускладнюються тим, що деякі положення для відведення суддів сформульовані дуже абстрактно – наприклад, згідно ч. ч. 2, 4 ст. 20 ЦПК України, суддя підлягає відведенню у разі, якщо він прямо або побічно зацікавлений в результаті судового розгляду справи або якщо є інші обставини, що викликають сумніви в об’єктивності і неупередженості судді.

З одного боку, такий підхід цілком логічний, оскільки об’єктивно неможливо врегулювати дані відносини в силу різноманіття життєвих ситуацій, при яких суддя може виявитися особисто прямо або побічно зацікавлений в результаті справи, або можуть виникнути інші обставини, що викликають сумніви в його об’єктивності і неупередженості.

Якщо спробувати закріпити в законі перелік конкретних підстав для відведення (наприклад, суддя є сусідом позивача по сходовій клітині і тому подібне), то це може привести до того, що значна кількість ситуацій, в яких заява про відведення дійсно правомірна, виявиться “за бортом” такої законодавчої конструкції. Однак, з іншого боку, така ситуація частенько призводить і до зловживань правом на відведення суддів.

У даній справі адвокат відповідача мотивував заяву відведення судді тим, що суддею були допущені процесуальні порушення, що, на думку адвоката, свідчить про упереджене відношення до відповідача, крім того, адвокатові нібито самим позивачем було заявлено про наявність домовленості між ним і суддею, у рамках якої позивач має намір передати судді певну грошовий суму за сприятливий для нього результат справи, і навіть з цією метою виставив на продаж свій дім.

Крім того, адвокатові нібито стало відомо про намір позивача підкупити третіх осіб для повідомлення ними недостовірних відомостей у справі. “На десерт” адвокат відповідача заявив про подання ним звернень про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності на ім’я Глави комітету Верховної Ради України з питань правосуддя і Глави Ради суддів Одеської області, що, на думку адвоката, приведе до неможливості для судді об’єктивно і неупереджено розглянути справу, а тому він підлягає відведенню.

Це як в “Шкідливих порадах”: якщо ви заявляєте відведення судді, не забудьте заздалегідь написати звернення про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності – так вам буде легше обгрунтувати необхідність відведення, тому що відразу ж стає очевидним, що суддя, на якого подано скаргу, може захотіти помститися кривдникові, а тому вже не може об’єктивно і неупереджено розглядати вашу справу.

У зв’язку з поширеністю такого виду зловживання процесуальними правами, як заява відведення судді, Вищим господарським судом України був виданий Інформаційний лист “Про деякі питання практики застосування ст. 20 Господарського процесуального кодексу України” № 01-08/622 від 3 вересня 2007 року, згідно з яким, у разі, коли учасники судового засідання відверто зловживає власними правами, шляхом подання багатьох заяв про відвід суддів, які вочевидь направлені на затягування розгляду судової справи, то суддя має право продовжити розгляд справи в суді із зазначенням про це в судовому рішенні.

До того ж, пункт 1.2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу судами першої інстанції” №18 говорить, що заяви, які містять тільки припущення про певні обставини, які перешкоджають судді розглядати цю або іншу справу і які нічим не підтверджені, не є підставою для відводу.

Повертаючись до даної справи, відмітимо, що в якості підстав для відведення були заявлені припущення про існування відповідних обставин, не підтверджені належними і допустимими доказами, а також наявність скарг, поданих на суддю (суддів) у зв’язку з розглядом даної або іншої справи, що не можна розглядати як допустимі підстави для заяви відведення. Проте, суддя, мабуть, не бажаючи посилювати конфлікт, заявляє про самовідвід.

Наступним способом затягування судового процесу стало подання, як виявилося, ще до розгляду справи по суті зустрічного позову про визнання за відповідачем по первинному позову права власності на нежитлове приміщення (оскільки в ході розгляду справи було встановлено, що власником цього приміщення є відповідач). Після чого у справі з’являється клопотання позивача про відкладення розгляду справи у зв’язку зі знаходженням директора на лікарняному.

Цікаво, що в червні 2007 року, у провадженні того ж суду з’явилася ще одна судова справа між практично тими ж сторонами (позивачем виступив директор того самого МПП) і відносно того ж нежитлового приміщення. А саме, був заявлений позов про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення. При цьому схема дій сторін залишилася практично незмінною.

За традицією, в перші два судові засідання відповідачі не являються, максимально використавши такий спосіб затягування процесу, як нез’явлення сторін. У свою чергу, позивач, за традицією, при поданні позовної заяви вказує на необхідність накладення арешту на спірне майно, заява про застосування способів забезпечення позову суддею задовольняється, а потім, вже за традицією, оспорюється адвокатом відповідача (знову ж таки з первинним відновленням строку для спростування).

Аналізуйте судовийй акт: Верховний Суд: визнання недійсним правочину вчиненим на невигідних умовах.

Потім адвокат відповідача подає клопотання про об’єднання провадження у справі про визнання недійсним договору купівлі-продажу із справою за позовом про стягнення заборгованості по орендній платі і зустрічному позову про визнання права власності. Клопотання суддею задовольняється.

Після чого позивач подає клопотання про призупинення провадження у справі про стягнення орендної плати. Суддя, розміркувавши, приймає нове подання – про виділення справи і про визнання договору купівлі-продажу недійсною в окреме провадження.

Усі ці дії досить барвисто ілюструють ще один спосіб затягування судового процесу – об’єднання в одне провадження декількох позовних вимог (ст. 126 ЦПК України). І ще один можливий хід – призупинення провадження до винесення ухвали у іншій справі (ст. 201 ЦПК України).

Далі за традицією слідує декілька клопотань. Спочатку позивач подає клопотання про притягнення свідків і витребування доказів від нотаріуса (матеріалів, на підставі яких був укладений договір купівлі-продажу). Потім адвокат відповідача заявляє клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв’язку з відрядженням.

Не зраджуючи своїм принципам, адвокат відповідача і в цій справі заявляє декілька відведень. Спочатку секретареві судового засідання на тій основі, що вона нібито надала недостовірні дані про повідомлення відповідачів. Суддя залишає заяву без задоволення.

Тоді адвокат відповідача заявляє відведення судді – і тут йому вже є де розгорнутися: розпочнемо з того, що суд не задовольнив заяву про відведення секретаря, порахувавши, що обставини для відведення не були доведені, тоді як, на думку адвоката, секретар очевидно зацікавлений в результаті розгляду справи, а оскільки суддя заяву про відведення секретаря не задовольнив, це однозначно свідчить про зацікавленість в результаті розгляд справи і самого судді.

Крім того, позивач нібито неодноразово заявляв адвокатові, що він вже домовився з суддею і навіть передав йому певну грошову суму. Ну і, окрім іншого, на думку адвоката, не може бути і мови про довіру до судді, який постійно палить в залі судового засідання, тобто нехтує вимогами закону і здоров’ям адвоката, і його довірителя.

Оскільки і ця заява про відведення судом не була задоволена внаслідок необгрунтованості заявлених для відведення обставин, адвокат повторно подає заяву про відведення судді, але вже заздалегідь подавши скаргу про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності (згадуємо “Шкідливі поради”), і вказавши вже на цей факт в якості підстави для відведення.

При цьому в заяві про відведення адвокат попереджає суддю, що у разі відмови в задоволенні заяви про відведення і винесення суддею рішення про задоволення позову, всім відразу буде зрозуміло, що суддя був упередженим і зацікавленим в результаті справи, а тому йому доведеться понести відповідальність. І прямо заявляє про те, що в апеляційній скарзі буде поставлено питання про відміну рішення, як винесеного неуповноваженим складом суду – суддею, який підлягав відведенню. У таких формулюваннях вже чується відверта загроза.

Ось, з урахуванням описаної ситуації, в наявності явне зловживання правом на відведення. Суддя таку заяву не задовольняє і мужньо продовжує розгляд справи.

І знову кілька разів розгляд справи відкладається – три рази внаслідок відряджень представника позивача. Повернувшись з чергового відрядження, представник позивача подає клопотання про особисту присутність відповідача в судовому засіданні для дачі особистих пояснень.

В ЯКОСТІ ПІДСУМКА

Незважаючи на досить насичений подіями хід справи, його підсумок виявився дуже невизначеним. Провадження у справі за позовом про розірвання договору оренди і стягнення заборгованості по орендній платі було закрито у зв’язку з ліквідацією юридичної особи, яка була стороною у справі. Провадження у справі за позовом про визнання права власності на приміщення закрито за тією ж підставою.

Що стосується справи про визнання договору купівлі-продажу недійсною – позов був залишений без розгляду у зв’язку з повторним нез’явленням позивача. Така неоднозначна розв’язка примушує замислитися про істинні мотиви учасників процесу, проте, нехай це залишиться справою їх совісті.

Що ж до проблеми зловживання правом на відведення судді, варто відмітити наступне. Думається, вказані вище способи протистояння необгрунтованим відведенням, розроблені у рамках господарського судочинства, мають бути взяті до уваги і в цивільному судочинстві. Крім того, кілька років тому активно обговорювалося питання про встановлення кримінальної відповідальності за наклеп відносно суддів, проте, ця ідея не отримала свого розвитку.

В той же час, ст.138 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” передбачила відповідальність за наклеп відносно судді, проте, конкретні правові наслідки для таких випадків не визначені. Думається, нині назріла необхідність законодавчого вирішення вказаної проблеми і конкретизації відповідальності за зловживання правом на відведення. Але чи можна взагалі встановлювати відповідальність за те, що особа реалізує власні права? Хто буде оцінювати, що було взагалі зловживання та за яким критерієм?

Автор статті: Юрій Усманов

Згадайте новину: Виправдувальний вирок судді Дячука. Немає умислу в діях судді Лисенка, який позбавляв активістів Автомайдану водійських прав!