Законний розмір пені за порушення зобов’язання- суддя ВС Крат

І. Історичний ракурс

Досить довго у відносинах за участю фізичних осіб намагалися застосувати положення Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», які обмежені сферою в застосуванні щодо юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22 листопада 1996 року платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Згідно статті 3. Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня [1] .

Тобто на рівні норми закону було передбачено обмеження максимального розміру подвійною обліковою ставкою Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У Рішенні Конституційного Суду України від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 у справі № 1-12/2013 у справі за конституційним зверненням громадянина Козлова Д. О. щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» вказано, що: обмеження пені у грошових зобов’язаннях подвійною обліковою ставкою Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, поширюється на правовідносини, суб’єктами яких є лише підприємства, установи та організації незалежно від форм власності і господарювання та фізичні особи - суб’єкти підприємницької діяльності (підприємці); рекомендувати Верховній Раді України законодавчо врегулювати питання щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання позичальниками - фізичними особами грошових зобов’язань у відносинах споживчого кредитування [2].

Читайте статтю: Суддя ВС Василь Крат - Недійсність односторонніх правочинів

КЦС вказав, що «посилання ОСОБА_1 на норми Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» як на підставу для стягнення пені, є помилковими.

Згідно з преамбулою Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» предметом регулювання даного закону є договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 у справі № 1-12/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» визначення в Законі певного переліку суб'єктів правовідносин, на які поширюється його дія, зумовило виняток із загального правила про поширення дії Закону на всіх учасників відповідних правовідносин. Таким чином, перелік суб'єктів правовідносин, встановлений Законом, є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. В аспекті конституційного звернення положення другого речення преамбули цього Закону, з наступними змінами, у взаємозв'язку з положеннями статей 1, 3 Закону потрібно розуміти так, що обмеження пені у грошових зобов'язаннях подвійною обліковою ставкою Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, поширюється на правовідносини, суб'єктами яких є лише підприємства, установи та організації незалежно від форм власності і господарювання та фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності (підприємці).

Оскільки матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 укладав депозитні договори від 19 вересня 2008 року та від 21 вересня 2009 року як фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, то до правовідносин, що виникли між сторонами у спорі, не підлягає застосуванню Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань». Подібні висновки зроблені у постанові Верховного Суду від 16 квітня2021 року у справі № 461/709/19 (провадження № 61-1855св20), які правильно врахував суд апеляційної інстанції»[3] .

Читайте статтю:  Нотаріус саме посвідчує, а не засвідчує правочини – суддя ВС Крат

ІІ. Дія в часі правила про законний розмір пені

Законом України «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об’єднань юридичних осіб» від 9 січня 2025 року № 4196-IX частину третю статті 549 ЦК України доповнено абзацом другим такого змісту:

«боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені» [4].

З якого моменту набрали чинності ці правила? У статті 17 Закону України «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об’єднань юридичних осіб» № 4196-IX передбачено, що цей закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію через шість місяців з дня набрання ним чинності.

З урахуванням того, що Закон № 4196-IX опублікований 27 лютого 2025 року [5] , то він набрав чинності 28 лютого 2025 року і введений в дію 28 серпня 2025 року [6] .

Наприклад КГС зазначив, що враховує і те, що ГК України 28 серпня 2025 року втратив чинність і частину третю статті 549 ЦК України доповнено абзацом другим згідно із Законом № 4196-IX від 09 січня 2025 року такого змісту: «боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені» [7].

Тому правила про законний розмір пені застосовуються з 28 серпня 2025 року.

Читайте статтю:  «Вплив заміни боржника у зобов’язанні на існування поруки або застави в практиці касаційного суду» – стаття судді ВС у КЦС Василя Крата

ІІІ. Законна пеня з 28 серпня 2025 року

Внаслідок змін внесених Законом України «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об’єднань юридичних осіб» від 9 січня 2025 року № 4196-IX до статті 549 ЦК України структура статті 549 ЦК України змінилася, оскільки парламентом уперше на рівні ЦК України передбачено розмір законної пені за порушення будь-якого грошового зобов’язання будь-яким боржником щодо будь-якого кредитора [8].

Потрібно підкреслити, що з позицій юридичної техніки законодавче «вкраплення» в статтю 549 ЦК, присвячену поняттю неустойки, розміру законної пені очевидно невиправдане, оскільки не відповідає як структурі статті 549 ЦК, так і власне суперечить формальній логіці. З урахуванням присвячення правилам визначення розміру неустойки статті 551 ЦК, то логічним виглядало внесення змін саме до статті 551 ЦК.

У разі невиконання, зокрема, і прострочення виконання боржник зобов’язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня

Правила визначення розміру неустойки, який встановлений законом, містяться в статті 551 ЦК. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом (абзаци 2 і 3 частини другої статті 551 ЦК України).

Законодавець у абзаці 2 частини третьої статті 549 ЦК передбачив, що договором може бути визначено менший розмір пені.

Аналіз абзацу 2 частини третьої статті 549 ЦК, з урахуванням правил статті 551 ЦК, свідчить, що вона не містить прямої вказівки про неможливість сторін відступати від її положення і якщо зі змісту цієї норми не слідує обов'язковість її положень.

Як наслідок абзац 2 частини третьої статті 549 ЦК, як і «левова» частина норм книги 5 ЦК «Зобов’язальне право», є диспозитивною. Тому за допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір його сторони можуть встановити, зокрема, що: законна пеня передбачається для не грошового зобов’язання; збільшити розмір законної пені.

Слід підкреслити, що свобода у визначенні обсягу договірної відповідальності не безмежна, оскільки законодавець встановлює межі саморегулювання, гарантуючи охорону інтересів окремих учасників цивільного обороту (зокрема, споживачів) за допомогою встановлення імперативної заборони (ex ante). Тому правочин, яким скасовується або обмежується відповідальність за умисне невиконання або неналежне виконання зобов`язання, є нікчемним.

Читайте статтю:  Спільна часткова власність крізь призму практики ВС - суддя Василь Крат

КЦС вказав, що правочин, яким скасовується чи обмежується відповідальність за умисне порушення зобов`язання, є нікчемним (частина третя статті 614 ЦК України). Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (стаття 217 ЦК України).

За загальним правилом обсяг договірної відповідальності регулюється в ЦК нормами, які мають диспозитивний характер. Тобто, сторони при укладанні конкретного виду договору можуть регулювати їх самостійно. Проте свобода у визначенні обсягу договірної відповідальності не безмежна, оскільки законодавець встановлює межі саморегулювання, гарантуючи охорону інтересів окремих учасників цивільного обороту (зокрема, споживачів) за допомогою встановлення імперативної заборони (ex ante).

Тому правочин, яким скасовується або обмежується відповідальність за умисне невиконання або неналежне виконання зобов`язання, є нікчемним. З урахуванням правил, закріплених в статті 217 ЦК, нікчемною буде лише та частина договору (його пункти), в якій передбачено про скасування або обмеження відповідальності.

При цьому, це не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо буде встановлено, що договір був би укладений сторонами і без включення до нього умов про скасування або обмеження відповідальності за умисне порушення зобов`язання.

У справі, що переглядається, з урахуванням меж касаційного перегляду, встановлені судами обставини, дозволяють зробити висновок, що: в договорі про надання туристичних послуг (на туристичне обслуговування) № GR20068043 від 07 червня 2018 року відбулося обмеження договірної відповідальності (зменшення розміру пені із трьох відсотків до 0,01%, встановлення граничного розміру пені – 2 000 грн) без врахування імперативної заборони передбаченої частиною третьою статті 614 ЦК України; умови договору № GR20068043 від 07 червня 2018 року щодо зменшення розміру пені із трьох відсотків до 0,01% та встановлення граничного розміру пені - 2000 грн слід кваліфікувати як нікчемні; до правовідносин сторін слід застосовувати розмір пені передбачений в частині п`ятій статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів». [9]

Згадайте новину: Лихварські проценти у споживчому кредитуванні: суддя ВС у КЦС Василь Крат – про межі свободи договору

1. Офіційний веб-портал Верховної Ради України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/543/96-%D0%B2%D1%80
2. Офіційний веб-портал Верховної Ради України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v007p710-13/conv#top
3. Постанова КЦС ВС від 18.02.2025 у справі № 461/2410/23. Єдиний державний реєстр судових рішень. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/125227968
4. Офіційний веб-портал Верховної Ради України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4196-20
5. URL: https://www.golos.com.ua/article/382528
6. Очевидно, що правила набрання чинності законом (з дня офіційного оприлюднення закону та з певної дати, встановленої в законі), необхідно розмежовувати. Звісно, їх поєднання можливе, але вони не повинні виключатися одне одним, оскільки це суперечить принципам формальної логіки. Див.: Крат В. І. Коментар статті 5 Дія актів цивільного законодавства в часі // Цивільний кодекс України: науково-практичний коментар. Т. 1: Загальні положення. Особи / за ред. І. В. Спасибо-Фатєєвої. – Харків : ЕКУС, 2020. – С. 54 – 55.
7. Постанова КГС ВС від 23.10.2025 у справі № 910/16298/24. Єдиний державний реєстр судових рішень. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/131243195
8. Крат В. І. Коментар статті 549 Поняття неустойки // Цивільний кодекс України: науково-практичний коментар. Т. 5: Зобов’язальне право / І. В. Спасибо-Фатєєва, Ю. В. Мица, В. І. Крат та ін. ; за ред. І. В. Спасибо-Фатєєвої. – Харків : ЕКУС, 2026. – С. 332 – 334.
9. Постанова КЦС ВС від 30.09.2020 у справі № 559/1605/18. Єдиний державний реєстр судових рішень. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/92065561