Як змусити бездротові навушники звучати на максимум: прихований трюк в Android

Смартфони на базі Android приховують від користувачів справжній потенціал підключених Bluetooth-навушників. За замовчуванням система пропонує лише базові параметри передачі аудіо, тоді як значно якісніші можливості заховані глибоко у прошивці. Про це повідомляє профільне видання Android Authority.

Автор матеріалу зазначає, що звичайне Bluetooth-меню показує лише мізерну частку реальних можливостей зв'язки телефона та гарнітури.

Опитування серед понад 1400 користувачів засвідчило: лише 23% змінюють кодеки вручну, ще 10% вмикають заводський HD-режим, а решта 67% взагалі не розуміють, про що йдеться, або слухають на стандартних установках.

Для розблокування прихованого меню радять активувати інструменти розробника. Для цього потрібно підключити навушники, зайти в налаштування смартфона, обрати розділ "Про телефон" і приблизно 10 разів поспіль натиснути на пункт "Номер збірки". Після цього у списку налаштувань з’являться опції розробника, де в блоці зв'язку доступні перемикачі Bluetooth-кодеків, розрядності, частоти та якості LDAC.

У системі закладено чимало варіантів передачі аудіо, кожен із яких має власні особливості та обмеження:

SBC – базовий стандарт для всіх пристроїв із пропускною здатністю від 229 до 345 кбіт/с (у деяких збірках Linux є режим XQ на 512 кбіт/с). Він підтримує формат 16 біт / 48 кГц, має відчутну затримку в 100–200 мс і високий рівень шуму на верхніх частотах, тому слугує лише запасною опцією.

LC3 – енергоефективний наступник SBC для пристроїв із Bluetooth 5.2 і новіших. Він краще тримає сигнал і звучить якісніше за тих самих 345 кбіт/с, однак наразі призначений переважно для нової архітектури LE Audio й поки рідко зустрічається у списку вибору.

AAC – класичний алгоритм психоакустичного стиснення, відомий ще з 1997 року. На Android він працює в межах 128–320 кбіт/с (проти фіксованих 256 кбіт/с в iPhone) і вважається найбільш стабільним та універсальним варіантом, хоча якість кодування дуже різниться залежно від моделі телефона.

Сімейство aptX від Qualcomm – використовує адаптивну дифренційну імпульсно-кодову модуляцію. Сюди входять класичний aptX (384 кбіт/с, 16 біт / 48 кГц), якісніший aptX HD (576 кбіт/с, 24 біт / 48 кГц), динамічний aptX Adaptive (279–420 кбіт/с, до 24 біт / 96 кГц) та aptX Lossless зі швидкістю до 1,2 Мбіт/с для передачі аудіо CD-якості без втрат.

LDAC від Sony – працює на швидкостях 330, 660 та 990 кбіт/с із підтримкою Hi-Res звуку 24 біт / 96 кГц. За замовчуванням система тримає його в адаптивному режимі, тому максимальну якість доводиться вмикати вручну.

LHDC (Savitech) – аналог розробки Sony, який у версії LHDCv5 підтримує швидкість від 128 до 1400 кбіт/с і формати до 24 біт / 192 кГц. Google додав його підтримку в лінійку Pixel з виходом Android 17, а сам стандарт набуває популярності серед доступніших моделей азійських брендів завдяки простішим ліцензійним умовам.

Наостанок оглядач наголошує,що не варто сліпо гнатися за найбільшими цифрами бітрейту. Наприклад, якщо з’єднання LDAC на швидкості 990 кбіт/с постійно переривається, надійніше перейти на стабільніший зв'язок на кшталт AAC чи aptX Adaptive. 

Якщо ваш старий Android-телефон почав працювати повільніше, це ще не привід купувати новий. Одне просте налаштування може зробити пристрій відчутно швидшим і дозволити користуватися ним ще як мінімум рік.