Яка максимальна висота, на якій літають птахи

Існує кілька причин, через які птахи літають на певних висотах: види, що добувають їжу на льоту, обирають висоту, де найчисленніша їхня улюблена здобич. Про це пише discoverwildlife.

Так, ластівки полюють досить низько, ловлячи великих мух; міські ластівки піднімаються вище, щоб хапати попелиць і мошок; а стрижі літають ще вище, переслідуючи найдрібніших безхребетних.

Зазначається, що зменшення кількості здобичі через погану погоду може призвести до певного перекриття зон полювання, але загалом розподіл за різними висотами знижує конкуренцію.

Деякі птахи літають на певних висотах, щоб мінімізувати витрати енергії. Наприклад, буревісники й альбатроси летять дуже низько, використовуючи висхідні повітряні потоки, що виникають над хвилями, тоді як білоголові сипи ширяють на величезній висоті, використовуючи висхідні термічні потоки (був зафіксований випадок, коли сип піднявся на вражаючу висоту 10 973 метри).

Багато дрібних перелітних птахів під час тривалих міграцій поступово набирають висоту, піднімаючись від 1000 до 6000 метрів. Це дозволяє їм використовувати переваги розрідженого повітря: крізь нього легше летіти, коли крейсерська швидкість і запас сил починають знижуватися.

Цікаво, що цим мандрівникам не страшні ані низький вміст кисню (вони вміють ефективно витягувати його з повітря), ані низькі температури (інтенсивна робота літальних м’язів виробляє достатньо тепла).

Рекордсменом за висотою польоту є африканський гриф (гриф Рюппеля). 29 листопада 1973 року над Західною Африкою пасажирський літак зіткнувся з птахом на висоті 11 300 метрів. За пір'ям, що застрягло в двигуні, вдалося визначити, що це був гриф Рюппеля - вид, який перебуває на межі зникнення.

Пізніше з'ясувалося, що в крові цих птахів міститься особливий тип гемоглобіну, який надзвичайно ефективно зв'язує кисень. Цей рекорд досі не побитий, навіть з урахуванням сучасних можливостей детального відстеження маршрутів польоту за допомогою радіо- та супутникових датчиків.

Вченим вперше вдалося дослідити кісткову структуру одного з найнезвичайніших зміїних хвостів у світі природи. Рогата гадюка з хвостом-павуком (Pseudocerastes urarachnoides) мешкає в горах Загрос у Західній Азії, але до 2006 року цей вид не був виділений в окрему класифікаційну одиницю.

Екземпляр, знайдений в Ірані в 1968 році, був доставлений до Чиказького музею природної історії імені Філда. Там його визнали представником уже відомих видів роду Pseudocerastes (або P. fieldi, або P. persicus), але з аномалією хвоста.