7
0
53985
Фабула судового акту: Судова практика у кредитних правовідносинах, стягненні заборгованості за договорами займу наразі дотримується позиції необхідність наявності доказів щодо передачі кредитором грошових коштів боржнику.
Обов’язковою умовою для прийняття позитивного для кредитора рішення є надання останнім документу, який підтверджує вказаний факт.
Наприклад для вирішення такого спору між фізичними особами позивачу необхідно суду надати розписку, яка повинна містити усі необхідні реквізити (дату передачі коштів, їх суму тощо).
Але з банками все виглядає дещо інакше.
У даній справі банківська установа звернулась до суду із позовом про стягнення з боржника та його поручителів боргу за кредитом.
Ураховуючи те, що суди більш ніж лояльно ставляться до банків – вимоги банку було задоволено.
Справа дійшла до Касаційного цивільного суду.
В обґрунтування своїх доводів боржники вказали те, що розрахунок заборгованості за кредитним договором не відповідає вимогам первинного документу, встановленим ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Окрім того, вказаний розрахунок заборгованості підписано представником позивача, яка не мала на те відповідних повноважень. Відтак, наданий позивачем розрахунок заборгованості, не може бути доказом безспірності заборгованості та її розміру.
Суд вирішуючи доводи скарги послався не те, що такі зводяться до переоцінки доказів і, нажаль, у задоволенні скарги відмовив, але поряд із цим зробив досить цікаві висновки.
За аналізу положень ч. 1 ст. 76, ст. 80, ч. 1 ст. 81 ЦПК України випливає те, що належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.
У даній справі банк на підтвердження наявності заборгованості та її розміру подав до суду розрахунок заборгованості та виписку по кредитному договору.
Згідно з положеннями ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Разом з тим, відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (в редакції, чинній на час звернення до суду з позовною заявою), виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Отже виписки за картковими рахунками ( по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором.
У даній справі виникнення заборгованості по боргових зобов`язаннях та їх розмір підтверджується розрахунком заборгованості та випискою по кредитному договору, що свідчить про те, що судами досліджувались первинні документи.
Судом апеляційної інстанції було належним чином перевірено розрахунок заборгованості та оцінено його в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, зокрема первинним документом - випискою по кредитному договору.
Відтак суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку відносно того, що наданий банком розрахунок заборгованості є належним та допустимим доказом в розумінні ст.ст. 77, 78 ЦПК України.
Аналізуйте судовий акт: Лише повернення кредитором боржнику боргового документу доводить факт повернення самого боргу; показання свідків такого факту не доводить (ВС/КЦС у справі № 569/24347/18 від 02 вересня 2020 р.)
Постанова
Іменем України
17 грудня 2020 року
м. Київ
справа №278/2177/15-ц
провадження № 61-22158св19
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Калараша А. А. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Ткачука О. С.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
відповідач - ОСОБА_3 ,
розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного суду від 04 листопада 2019 року, ухвалену у складі колегії суддів Коломієць О.С., Талько О.Б., Шевчук А.М., у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2015 року Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 23 травня 2008 року між акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_2 укладений договір про надання споживчого кредиту № 11350299000, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 40 000,00 доларів США, що еквівалентно 194 000,00 грн, зі сплатою 14 % річних та терміном повернення до 23 травня 2023 року.
У забезпечення виконання ОСОБА_2 умов цього договору 23 травня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 і ОСОБА_1 (окремо з кожним) укладені договори поруки № № 11350299000/п1, 11350299000/п2, відповідно до умов яких поручителі зобов`язалися відповідати у повному обсязі за виконання позичальником усіх зобов`язань, що виникли з кредитного договору від 23 травня 2008 року № 11350299000.
У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_2 договірних зобов`язань утворилася заборгованість, розмір якої станом на 16 липня 2015 року становив 25 358,25 доларів США і складався з: 22 270,57 доларів США - заборгованості за кредитом та 3 087,68 доларів США - заборгованості зі сплати відсотків, а також пені у загальному розмірі 14 912,24 грн, з якої: 2 716,08 грн - пеня за кредитом та 12 196,16 грн - пеня за відсотками.
Враховуючи наведене, позивач просив суд стягнути з відповідачів у солідарному порядку зазначену суму заборгованості за кредитним договором.
Короткий зміст судових рішень
Справа розглядалась судами неодноразово
Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 09 листопада 2015 року позов ПАТ «УкрСиббанк» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 в солідарному порядку на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за тілом кредиту та відсотками у розмірі 25 358,25 доларів США та 14 912,24 грн пені за несвоєчасне погашення заборгованості.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 13 січня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ «УкрСиббанк» задоволено.
Стягнуто у солідарному порядку з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «УкрСиббанк» 25 358,25 доларів США заборгованості за кредитом та відсотками, а також 14 912,24 грн пені за несвоєчасне погашення заборгованості.
Стягнуто у солідарному порядку з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» 25 358,25 доларів США заборгованості за кредитом і відсотками, а також 14 912,24 грн пені за несвоєчасне погашення заборгованості.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 травня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Апеляційного суду Житомирської області від 13 січня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Скасовуючи рішення апеляційного суду та передаючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, суд касаційної інстанції виходив із того, що встановивши, що умовами договору та графіком погашення кредиту передбачено щомісячні платежі зі сплати кредитних коштів, не врахував правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 вересня 2014 року у справі № 6-53цс14 та у постанові від 23 грудня 2015 року у справі № 6-436цс15, не дослідивши належним чином заперечень відповідачів щодо припинення поруки відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України, ухвалив рішення про задоволення позову ПАТ «УкрСиббанк» на основі неповно з`ясованих обставин у справі.
Рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 06 вересня 2016 року рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 09 листопада 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту від 23 травня 2008 року по тілу кредиту та відсоткам за користування кредитом, станом на 16 липня 2015 року в розмірі 25 358,25 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України становить 679 093,93 грн, пеню за несвоєчасне погашення кредиту та відсотків за його користування в сумі 14 912,24 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постановою Верховного Суду від 03 липня 2019 року рішення Апеляційного суду Житомирської області від 06 вересня 2016 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Скасовуючи рішення апеляційного суду та передаючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, суд касаційної інстанції виходив із того, що суду апеляційної інстанції слід перевірити чи скористався банк своїм правом на дострокове повернення всієї суми заборгованості, у зв`язку з чим встановити коли розпочався строк для звернення до суду із позовом до поручителів, а також врахувати відсутність у банку права після зміни строку виконання зобов`язання нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.
Постановою Житомирського апеляційного суду від 04 листопада 2019 року рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 09 листопада 2015 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову Акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в солідарному порядку на користь Акціонерного товариства «УкрСиббанк» суму заборгованості за кредитним договором від 23 травня 2008 року № 1135029900 за період з 20 грудня 2014 року по 20 червня 2015 року в розмірі 23 604,53 долара США, яка складається з тіла кредиту в розмірі 22 270,57 доларів США, відсотків в розмірі 1333,96 доларів США, та пені в розмірі 14 141,57 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 в солідарному порядку на користь Акціонерного товариства «УкрСиббанк» суму заборгованості за кредитним договором від 23 травня 2008 року № 1135029900 за період з 20 грудня 2014 року по 20 червня 2015 року в розмірі 23 604,53 долара США, яка складається з тіла кредиту в розмірі 22 270,57 доларів США, відсотків в розмірі 1333,96 доларів США, та пені в розмірі 14 141,57 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства «УкрСиббанк» суму заборгованості за кредитним договором № 1135029900 від 23 травня 2008 року станом на 20 червня 2015 року, яка складається із суми заборгованості за відсотками в розмірі 1753,72 доларів США та пені в сумі 770,67 грн.
У задоволенні решти вимог відмовлено
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у позичальника перед банком наявна непогашена кредитна заборгованість, однак право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом після 20 червня 2015 року припинилось. Окрім того, договори поруки ОСОБА_3 , ОСОБА_1 припинилась в частині щомісячних зобов`язань боржника щодо повернення грошових коштів за період з 23 травня 2008 року по 19 грудня 2014 року.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та рух справи у суді касаційної інстанції
У грудні 2019 року ОСОБА_1 подав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Житомирського апеляційного суду від 04 листопада 2019 року.
Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано з Житомирського районного суду Житомирської області матеріали цивільної справи №278/2177/15-ц.
У січні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Скаржник просив суд оскаржувану постанову скасувати в частині задоволення позовних вимог та в цій частині ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні даної частини позову.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не надав оцінку тому, що розрахунок заборгованості не відповідає вимогам первинного документу, встановленими ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Окрім того, вказаний розрахунок заборгованості підписано представником позивача, яка не мала на те відповідних повноважень.
Відтак, наданий позивачем розрахунок заборгованості, не може бути доказом безспірності заборгованості та її розміру.
Окрім того, судом апеляційної інстанції не надано оцінку застосування позивачем подвійної відсоткової ставки.
Доводи інших учасників справи
Відзив АТ «УкрСиббанк» на касаційну скаргу мотивовано тим, що доводи касаційної скарги не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права та його висновків не спростовують.
Інші учасники справи не скористались правом на подання відзиву на касаційну скаргу.
Фактичні обставини справи
Судами встановлено, що 23 травня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є АТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_2 укладений договір про надання споживчого кредиту № 11350299000, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 40 000 доларів США, що еквівалентно 194 000,00 грн, зі сплатою 14 % річних та терміном повернення до 23 травня 2023 року ( том 1, а.с.7-13).
Умовами цього договору передбачено, що погашення кредиту здійснюється щомісячними платежами ( том 1, а.с.14-18).
У забезпечення виконання ОСОБА_2 зобов`язань за кредитним договором, 23 травня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 і ОСОБА_1 (з кожним окремо) було укладені договори поруки № № 11350299000/п1, 11350299000/п2, відповідно до умов яких поручителі зобов`язалися відповідати у повному обсязі за виконання позичальником усіх зобов`язань, що виникли з кредитного договору від 23 травня 2008 року № 11350299000. Згідно з пунктом 1.4 вказаних договорів поруки відповідальність поручителів і боржника є солідарною ( том 1, а.с.19-22).
Останній платіж на погашення тіла кредиту здійснено позичальником 30 квітня 2014 року, а на погашення процентів за користування кредитними коштами - 02 жовтня 2014 року.
14 квітня 2015 року банк направив на адреси відповідачів письмові вимоги про необхідність погашення заборгованості, в яких зазначив, що у випадку не усунення порушень на 32 (тридцять другий) день з дня отримання цієї вимоги вимагає виконання всіх зобов`язань за договором про надання споживчого кредиту від 23 травня 2008 року, а саме виплати банку заборгованості з повернення суми кредиту в повному обсязі та сплати нарахованих процентів ( том 1, а.с.57-62).
Зазначені вимоги отримані відповідачами 19 травня 2015 року, а тому строк дострокового виконання зобов`язань за кредитним договором настав 20 червня 2015 року, тобто банк у межах шестимісячного строку настання виконання основного зобов`язання звернувся до суду з позовом до поручителів ( том 1, а.с.63-65).
Позичальник не виконав досудову вимогу, заборгованість не погасив, в результаті чого у банку виникло право дострокового повернення кредиту.
У розрахунку заборгованості та у виписці по кредитному договору відображено внесення боржником платежів в рахунок погашення заборгованості, а також деталізовано виникнення боргових зобов`язань станом на 16 липня 2015 року ( том 1, а.с.23-33, 185-195 ).
Матеріали справи не містять доказів на спростування відображеної у розрахунку заборгованості ОСОБА_2 перед позивачем.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Постанова Житомирського апеляційного суду від 04 листопада 2019 року в частині задоволення позовних вимог до поручителів, поручителями не оскаржувалась, тому не є предметом касаційного перегляду.
Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд апеляційної інстанції виходив з наявності кредитної заборгованості, яка підлягає частковому стягненню з відповідачів, аправо кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом після 20 червня 2015 року припинилось.
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду апеляційної інстанції.
Звертаючись до суду з касаційною скаргою, ОСОБА_2 зазначає, що судами не було встановлено на підставі належних та допустимих доказів наявність беззаперечної заборгованості за спірним кредитом.
Однак такі доводи не є обґрунтованим та зводяться до переоцінки доказів з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 79 ЦПК України).
Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.
Звертаючись до суду з цим позовом банк на підтвердження наявності заборгованості та її розміру подав до суду розрахунок заборгованості, виписку по кредитному договору за період з 23 травня 2008 року по 02 березня 2016 року.
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Разом з тим, відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (в редакції, чинній на час звернення до суду з позовною заявою), виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 (в редакції, чинній на час вирішення справи судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій).
Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що виписки за картковими рахунками ( по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором.
До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 та від 28 жовтня 2020 року у справі № 760/7792/14-ц.
Під час неодноразового перегляду даної справи, судами було встановлено, що
виникнення заборгованості по боргових зобов`язаннях та їх розмір станом на 16 липня 2015 року підтверджується розрахунком заборгованості та випискою по кредитному договору, що свідчить про те, що судами досліджувались первинні документи.
Окрім того, судами було встановлено, що матеріали справи не містять доказів на спростування відображеної у розрахунку заборгованості ОСОБА_2 перед позивачем.
Вказане свідчить про те, що судом апеляційної інстанції було належним чином перевірено розрахунок заборгованості та оцінено його в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, зокрема первинним документом - випискою по кредитному договору.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку відносно того, що наданий банком розрахунок заборгованості є належним та допустимим доказом в розумінні ст.ст. 77 78 ЦПК України.
Стосовно доводів касаційної скарги відносно того, що банк не мав права нараховувати подвійну процентну ставку колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до п. 1.3.1 кредитного договору за користування кредитним коштами протягом 30 календарних днів, рахуючи з дати видачі кредиту, процентна ставка встановлюється у розмірі 14,00%.
За користування кредитним коштами понад встановлений договором термін банк автоматично нараховує проценти на прострочену суму основного боргу за процентною ставкою в розмірі збільшеному вдвічі від ставки в п.1.3.1. Нарахування вищевказаної процентної ставки на прострочену суму основного боргу починається з дня виникнення простроченої суми основного боргу, а саме з наступного дня після дня не сплати або не повної сплати платежу встановленого у договорі. Проценти нараховуються на прострочену суму основного боргу за підвищеною ставкою до моменту погашення такої заборгованості.
Судами було встановлено, що сторони досягли домовленості та уклали кредитний договір, в якому передбачили умови його виконання, у тому числі і щодо сплати підвищеної відсоткової ставки у разі прострочення виконання зобов`язання, і оскільки наявність заборгованості позивачем спростовано не було, тому ці умови повинні виконуватись.
За таких обставин, доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог вищевказаної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі переоцінювати докази.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.
Оскаржуване судове рішення відповідаює вимогам закону, тому підстави для його скасування відсутні.
Керуючись статтями 400 401 402 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Житомирського апеляційного суду від 04 листопада 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді
Переглядів
Коментарі
Переглядів
Коментарі
Отримайте швидку відповідь на юридичне питання у нашому месенджері, яка допоможе Вам зорієнтуватися у подальших діях
Ви бачите свого юриста та консультуєтесь з ним через екран , щоб отримати послугу Вам не потрібно йти до юриста в офіс
Про надання юридичної послуги та отримайте найвигіднішу пропозицію
Пошук виконавця для вирішення Вашої проблеми за фильтрами, показниками та рейтингом
Переглядів:
229
Коментарі:
0
Переглядів:
325
Коментарі:
0
Переглядів:
494
Коментарі:
0
Переглядів:
7822
Коментарі:
0
Переглядів:
737
Коментарі:
0
Переглядів:
1974
Коментарі:
1
Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.
Повний текстПриймаємо до оплати
Copyright © 2014-2024 «Протокол». Всі права захищені.