Приписи ст. 24 КЗпП України не обмежують права працівника на укладення трудового договору з працедавцем із часу фактичного допущення його до роботи без укладення трудового договору та видання наказу (ВС/КЦС, № 127/1309/16-ц, 16.01.18)

24.06.2019 | Автор: Олександр Б.
Задати питання автору
Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube
Приписи ст. 24 КЗпП України не обмежують права працівника на укладення трудового договору з працедавцем із часу фактичного допущення його до роботи без укладення трудового договору та видання наказу (ВС/КЦС, № 127/1309/16-ц, 16.01.18) - 0_48383800_1561364023_5d1086377625d.jpg

Фабула судового акта: Допуск до роботи найманих працівників без оформлення з ними трудових відносин - одна із актуальних тем, яка стає предметом розгляду судів. Адже, ухиляючись від оформлення трудових відносин з найманими працівниками, роботодавець позбавляє їх права на регулярне отримання заробітної плати, основну та додаткову відпустки, на оплату лікарняного, на дотримання встановленої законодавством норми тривалості робочого часу, на допомогу по безробіттю, на гарантії за колективним договором, на соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та на пенсійне забезпечення, тощо.

Справа, що пропонується увазі читачів, апеляйіним судом була вирішена на користь позивача, яка із 17 вересня по 30 листопада 2015 року працювала на посаді лікаря-ендокринолога в Товаристві з обмеженою відповідальністю (ТОВ).

Під час влаштування на роботу вона із директором ТОВ досягли домовленості з істотних умов трудового договору, проте трудових відносин не оформляли, оскільки в цій установі на той час не було особи, яка займалася документами. Оформити трудові відносини їй обіцяли тоді, коли прийде на роботу бухгалтер, за сумісництвом - кадровий працівник. Із 17 вересня 2015 року позивач була допущена до роботи, працювала повний робочий день, приймала пацієнтів у кабінеті. Заяву про прийняття на роботу із зазначенням дати прийняття на роботу з 17 вересня 2015 року, копію паспорта, ідентифікаційного номера, диплома про освіту, сертифіката та оригінал трудової книжки вона передала «бухгалтеру-кадровику». Однак 30 листопада 2015 року директор ТОВ повідомив про те, що це був останній день її роботи, оскільки центру невигідно мати лікаря-ендокринолога. Їй було повернуто трудову книжку та повідомлено, що розрахунок із заробітної плати буде незабаром проведено. Проте жодних записів у трудовій книжці про роботу в медичному центрі не здійснено. За вересень 2015 року була виплачена заробітна плата у розмірі 1 500 грн, за жовтень - 2 500 грн, за листопад розрахунку не проведено.

Рішенням апеляційного суду, який скасував негативне для позивача рішення суду першої інстанції, позов був задоволений частково, - зобов'язано ТОВ оформити трудові відносини з позивачем, яка з 17 вересня по 30 листопада 2015 року працювала на посаді лікаря - ендокринолога без укладення трудового договору, та внести до її трудової книжки відповідні записи із зазначенням про звільнення за угодою сторін за пунктом 1 статті 36 КЗпП України, відповідно до вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях.

ТОВ зобов'язано нарахувати та виплатити позивачу заробітну плату, зобов'язано нарахувати та сплатити відповідно до законодавства податок на доходи фізичних осіб та суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне. Стягнуто з ТОВ заробітну плату за період із 17 вересня по 30 вересня 2015 року та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період із 30 листопада 2015 року по 18 травня 2016 року в розмірі 14 812 грн 95 коп., а всього - 21 743 грн 23 коп.

Крім того з відповідача на користь позивача стягнуто 1 тис. грн на відшкодування моральної шкоди та витрати за надання правової допомоги в розмірі 4 тис. грн.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду з таким рішенням погодився і зазначив, зокрема, наступне.

Згідно із Законом України від 28 грудня 2014 року № 77-VII були внесені до ст. 24 КЗпП України, звідки виключено частину четверту, в якій йшлося про те, що трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи. Частину третю викладено у новій редакції: «працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України».

Одночасно цим Законом змінено назву ст. 235 КЗпП України та доповнено її після частини п'ятої новою частиною наступного змісту: «При винесенні рішення про оформлення трудових відносин з працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу, у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про нарахування та виплату такому працівникові заробітної плати у розмірі не нижче середньої заробітної плати за відповідним видом економічної діяльності у регіоні у відповідному періоді без урахування фактично виплаченої заробітної плати, про нарахування та сплату відповідно до законодавства податку на доходи фізичних осіб та суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за встановлений період роботи».

Отже. зміни, які внесені до трудового законодавства, за своїм змістом не тягнуть погіршення становища працівників, які фактично були допущені до роботи тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані власником чи уповноваженим ним органом. Крім того, зміст ст. 24 КЗпП України не обмежує права працівника на укладення трудового договору з працедавцем із часу фактичного допущення його до роботи без укладення трудового договору та видання наказу чи розпорядження.

Аналізуйте судовий акт: ДИРЕКТОР-ЗАСНОВНИК НЕ ЗОБОВ’ЯЗАНИЙ УКЛАДАТИ ТРУДОВИЙ ДОГОВІР (Суд у справі № 820/3159/18 від 07 червня 2018 р.)

Визначальним фактором для розірвання трудового контракту є саме факт порушення його умов, а не вина працівника у порушенні таких (ВС/КЦС № 463/3091/15 від 30.08.2018)

Доведено, що працівник працював за цивільно-правовим договором а не трудовим та скасовано постанову про штраф органу Держпраці на суму 111 690,00 грн. (Суд у справі № 440/4410/18 від 22 лютого 2019 р.)

Незаконним є притягнення до відповідальності фізичної особи-підприємця за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору одночасно за нормами КЗпП і КУпАП (ВС/КАС,справа №814/2156/16, 21.12.18)

Постанова

Іменем України

16 січня 2018 року

м. Київ

справа № 127/1309/16-ц

провадження № 61-974 св 17

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого Стрільчука В. А.,

суддів: Карпенко С. О., Погрібного С. О.,

Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Оксфорд Медікал-Вінниця»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Оксфорд Медікал-Вінниця» на рішення апеляційного суду Вінницької області у складі колегії суддів: Іващука В. А., Вавшка В. С.,Голоти Л. О., від 14 червня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Оксфорд Медікал-Вінниця» про стягнення середнього заробітку, зобов'язання вчинити певні дії та відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ :

У січні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Оксфорд Медікал-Вінниця» (далі - ТОВ «Оксфорд Медікал-Вінниця») про стягнення середнього заробітку, зобов'язання вчинити певні дії та відшкодування моральної шкоди.

Свої позовні вимоги ОСОБА_3 обґрунтовувала тим, що вона із 17 вересня по 30 листопада 2015 року працювала на посаді лікаря-ендокринолога в ТОВ «Оксфорд Медікал-Вінниця». Під час влаштування на роботу вона із директором центру досягли домовленості з істотних умов трудового договору, проте трудових відносин не оформляли, оскільки в цій установі на той час не було особи, яка займалася документами. Оформити трудові відносини їй обіцяли тоді, коли прийде на роботу бухгалтер, за сумісництвом - працівник кадрів. Зазначила, що із 17 вересня 2015 року вона була допущена до роботи, працювала повний робочий день, приймала пацієнтів у кабінеті № 7. Коли через кілька днів прийшов бухгалтер-кадровик, то вона написала заяву про прийняття на роботу із зазначенням дати прийняття на роботу, а саме з 17 вересня 2015 року. До заяви було додано копію паспорта, ідентифікаційного номера, диплома про освіту, сертифіката та надано оригінал трудової книжки. 30 листопада 2015 року директор ОСОБА_4 повідомив позивача про те, що це був останній день її роботи, оскільки центру невигідно мати лікаря-ендокринолога. Їй було повернуто трудову книжку та повідомлено, що розрахунок із заробітної плати буде незабаром проведено. Проте жодних записів у трудовій книжці про роботу в медичному центрі не здійснено. За вересень 2015 року ОСОБА_3 була виплачена заробітна плата у розмірі 1 500 грн, за жовтень - 2 500 грн, за листопад розрахунку не проведено. Через деякий час вона звернулася за розрахунком, проте 8 січня 2016 року ОСОБА_4 повідомила, що розрахунку із нею не проведуть, так як засновники клініки не мають такої можливості.

Посилаючись на викладене, збільшивши під час розгляду справи позовні вимоги, ОСОБА_3 остаточно просила зобов'язати відповідача оформити трудові відносини з нею за період із 17 вересня по 30 листопада 2015 року, оскільки вона працювала на посаді лікаря-ендокринолога у ТОВ «Оксфорд Медікал-Вінниця» без укладення трудового договору та внести до трудової книжки записи про прийняття на роботу та звільнення за пунктом 1 статті 36 КЗпП України; зобов'язати відповідача нарахувати їй заробітну плату за період із 17 вересня по 30 вересня 2015 року в сумі 1 097 грн, за жовтень 2015 року - 3 040 грн 08 коп., за листопад 2015 року - 2 793 грн 20 коп. та нарахувати і сплатити відповідно до законодавства із заробітної плати податок на доходи фізичних осіб та єдиний соціальний внесок за період із 17 вересня по 30 листопада 2015 року; стягнути з відповідача на її користь 26 724 грн 23 коп., із яких: 1 097 грн - заробітна плата за період із 17 вересня по 30 вересня 2015 року; 3 040 грн 08 коп. - заробітна плата за жовтень 2015 року; 2 793 грн 20 коп. - заробітна плата за листопад 2015 року; 14 812 грн 95 коп. - середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період із 30 листопада 2015 року по 18 травня 2016 року; 5 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.

Представник відповідача проти позову заперечував із тих підстав, що ОСОБА_3 не перебувала у трудових відносинах із ТОВ «Оксфорд Медікал-Вінниця», а вказані нею документи вона надавала лише для огляду, при цьому трудова книжка не надавалася, заяви про прийняття на роботута наказу не було. Бухгалтер, за сумісництвом - кадровик перебуває у відпустці з 2014 року до досягнення дитиною трирічного віку, тому всі обов'язки бухгалтера виконує директор. За попередньою домовленістю на початку жовтня ОСОБА_3 повинна була вивчити методику прийому пацієнтів у ТОВ «Оксфорд Медікал-Вінниця», про що видано наказ від 19 жовтня 2015 року № 02/10-15, і саме тому ОСОБА_3 у жовтні 2015 року вільно перебувала на території центру.Відповідачем у жовтні 2015 рокупроводилася рекламна акція в газеті «33-й канал» щодо можливого відкриття нового ендокринологічного відділення. До навчання проведення первинного прийому пацієнтів ОСОБА_3 допускалася в присутності директора ОСОБА_4 згідно з наказом від 19жовтня 2016 року № 02/10-15. Після закінчення стажування ОСОБА_3 було відмовлено в працевлаштуванні в центрі. Оскільки між ОСОБА_3 та ТОВ «Оксфорд Медікал-Вінниця» не було укладено трудового договору в обов'язковій письмовій формі, позивач не оформлялася на роботу до медичного центру, наказ про прийняття на роботу на видавався, то представник відповідача вважає безпідставними, необгрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню, позовні вимоги ОСОБА_3

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 17 травня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 14 червня 2016 року рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 травня 2016 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Зобов'язано ТОВ «Оксфорд Медікал-Вінниця» оформити трудові відносини з ОСОБА_3, яка з 17 вересня по 30 листопада 2015 року працювала на посаді лікаря - ендокринолога в ТОВ «Оксфорд Медікал-Вінниця» без укладення трудового договору, та внести до її трудової книжки відповідні записи із зазначенням про звільнення за угодою сторін за пунктом 1 статті 36 КЗпП України, відповідно до вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях.

Зобов'язано ТОВ «Оксфорд Медікал-Вінниця» нарахувати та виплатити ОСОБА_3 заробітну плату за період із 17 вересня по 30 вересня 2015 року в розмірі 1 097 грн, за жовтень 2015 року - 3 040 грн 08 коп., за листопад 2015 року - 2 793 грн 20 коп. Зобов'язано нарахувати та сплатити відповідно до законодавства податок на доходи фізичних осіб та суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період із 17 вересня по 30 листопада 2015 року.

Стягнуто з ТОВ «Оксфорд Медікал-Вінниця» на користь ОСОБА_3 заробітну плату за період із 17 вересня по 30 вересня 2015 року в розмірі 1 097 грн; за жовтень 2015 року - 3 040 грн 08 коп.; за листопад 2015 року - 2 793 грн20 коп.; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період із 30 листопада 2015 року по 18 травня 2016 року в розмірі 14 812 грн 95 коп., а всього - 21 743 грн 23 коп.

Стягнуто з ТОВ «Оксфорд Медікал-Вінниця» на користь ОСОБА_3 1 тис. грн на відшкодування моральної шкоди та витрати за надання правової допомоги в розмірі 4 тис. грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо судового збору.

У червні 2016 року ТОВ «Оксфорд Медікал-Вінниця» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення апеляційного суду Вінницької області від 14 червня 2016 року, в якій просить скасувати зазначене судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням апеляційним судом норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 червня 2016 року відкрито касаційне провадження в указаній справі за касаційною скаргою ТОВ «Оксфорд Медікал-Вінниця» на рішення апеляційного суду Вінницької області від 14 червня 2016 року.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 січня 2017 року вищевказану справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до пункту 6 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон від 3 жовтня 2017 року), за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Разом із тим згідно з пунктом 6 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року заяви і скарги, зазначені в підпунктах 1, 3-5 цього пункту, передаються до Касаційного цивільного суду за розпорядженням керівника апарату суду, до якого подані такі заяви і скарги, протягом тридцяти днів з дня набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У грудні 2017 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ на виконання розпорядження в. о. керівника апарату цього суду Сердюка В. В. від 15 грудня 2017 року № 31/0/38-17 передано Верховному Суду цивільну справу № 127/1309/16-ц за позовом ОСОБА_3 до ТОВ «Оксфорд Медікал-Вінниця» про стягнення середнього заробітку, зобов'язання вчинити певні дії та відшкодування моральної шкоди.

Від ОСОБА_3 надійшли заперечення на вищевказану касаційну скаргу ТОВ «Оксфорд Медікал-Вінниця», в яких ОСОБА_3 просить відхилити цю касаційну скаргу та залишити без змін рішення апеляційного суду Вінницької області від 14 червня 2016 року, посилаючись на те, що вказане рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. У разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Разом із тим, як зазначено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, аоскаржуване рішення апеляційного суду - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 213, 214, 316 ЦПК України 2004 року (у редакції станом на час ухвалення рішення) щодо законності та обґрунтованості.

Відмовляючи ОСОБА_3 у задоволенні позову, суд першої інстанції на підставі положень частин першої, четвертої статті 24 КЗпП України (у редакції з 1 січня 2015 року) дійшов висновку про недоведеність позивачем заявлених позовних вимог, зокрема обставин щодо наявності між нею та відповідачем трудових відносин у період із 17 вересня по 30 листопада 2015 року. Таким чином, місцевий суд відмовив у задоволенні позову ОСОБА_3 через відсутність трудового договору, укладеного в письмовій формі, з виданням наказу чи розпорядження, як це передбачено статтею 24 КЗпП України (у редакції з 1 січня 2015 року).

Однак із вказаними висновками обґрунтовано не погодився апеляційний суд виходячи з наступного.

Судом установлено і не заперечувалося представником відповідача, що ОСОБА_3 дійсно звернулася до ТОВ «Оксфорд Медікал-Вінниця» з метою працевлаштування.

Згідно з наказом від 19 жовтня 2015 року № 02/10-15 про проходження стажування ОСОБА_3, їй із метою відкриття ендокринологічного відділення дозволено навчання із організації прийому пацієнтів у приватному медичному центрі під кураторством директора ОСОБА_4 із 19 жовтня по 30 жовтня 2015 року, без офіційного працевлаштування.

Також установлено, що ОСОБА_3 має диплом спеціаліста, згідно з яким вона закінчила у 2003 році Вінницький національний медичний університет ім. Пирогова і отримала повну вищу освіту за спеціальністю «лікувальна справа» та здобула кваліфікацію лікаря.

Відповідно до сертифіката лікаря-спеціаліста від 30 грудня 2009 року НОМЕР_1 ОСОБА_3 присвоєно звання лікаря-спеціаліста за спеціальністю ендокринологія; сертифікат дійсний до 30 грудня 2014 року.

Згідно з посвідченням 18 червня 2015 року НОМЕР_2 ОСОБА_3 пройшла атестацію і наказом від 25 червня 2015 року № 685-0 їй присвоєно другу кваліфікаційну категорію зі спеціальності ендокринологія; дійсно до 25 червня 2020 року.

Відповідно до записів трудової книжки ОСОБА_3 працювала на посаді лікаря-ендокринолога в різних лікувальних закладах із 1 квітня 2010 року по 29 липня 2011 року та з 18 квітня 2012 року по 31 липня 2015 року.

Вказані вище документи надавалися ТОВ «Оксфорд Медікал-Вінниця» для працевлаштування, що не заперечується представником відповідача.

Установлено і це підтверджується поясненнями представника відповідача, що в ТОВ «Оксфорд Медікал-Вінниця» відсутній відділ кадрів. Бухгалтер, за сумісництвом - кадровик знаходиться у відпустці з 2014 року відповідно до наказу від 6 червня 2014 року № 02/06-14 до досягнення дитиною трирічного віку. Обов'язки бухгалтера згідно з наказами від 1 липня 2014 року № 02/07-14 та від 1 липня 2015 року № 02/07-15 виконує директор. Згідно з поясненнями директора ТОВ «Оксфорд Медікал-Вінниця» ОСОБА_4 вказані обов'язки виконує вона особисто.

Апеляційним судом на підставі зібраних у справі доказів установлено, що ОСОБА_3 із 17 вересня 2015 року без видання наказу чи розпорядження уповноваженої особи власника ТОВ «Оксфорд Медікал-Вінниця» фактично була допущена до роботи на посаду лікаря-ендокринолога в ТОВ «Оксфорд Медікал-Вінниця», де виконувала ці обов'язки до 30 листопада 2015 року.

Згідно із Законом України від 28 грудня 2014 року № 77-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» (далі - Закон) внесено зміни, зокрема до статті 24 КЗпП України, звідки виключено частину четверту, в якій йшлося про те, що трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи. Частину третю викладено у новій редакції: «працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України».

Одночасно цим Законом змінено назву статті 235 КЗпП України та доповнено її після частини п'ятої новою частиною наступного змісту: «При винесенні рішення про оформлення трудових відносин з працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу, у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про нарахування та виплату такому працівникові заробітної плати у розмірі не нижче середньої заробітної плати за відповідним видом економічної діяльності у регіоні у відповідному періоді без урахування фактично виплаченої заробітної плати, про нарахування та сплату відповідно до законодавства податку на доходи фізичних осіб та суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за встановлений період роботи».

Апеляційний суд правильно вважав, що зміни, які внесені до трудового законодавства, за своїм змістом не тягнуть погіршення становища працівників, які фактично були допущені до роботи тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані власником чи уповноваженим ним органом. Крім того, зміст статті 24 КЗпП України не обмежує права працівника на укладення трудового договору з працедавцем із часу фактичного допущення його до роботи без укладення трудового договору та видання наказу чи розпорядження.

За таких обставин та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, апеляційний суд дійшов обгрунтованого висновку про доведеність факту наявності трудових відносин між ОСОБА_3 та ТОВ «Оксфорд Медікал-Вінниця», та виконання позивачем роботи за посадою лікаря-ендокринолога у період із 17 вересня по 30 листопада 2015 року повний робочий день.

При цьому докази, на які посилається представник відповідача, зокрема наказ від 19 жовтня 2015 року про стажування ОСОБА_3, апеляційний суд обґрунтовано вважав такими, що не спростовують фактичних обставин щодо допущення позивача до роботи та наявності фактичних трудових відносин між сторонами, оскільки вказаний наказ носить характер доказу прихованої форми трудових відносин, що підтверджується також і неофіційною оплатою праці, яку частково визнала директор ОСОБА_4, яка під час розгляду справи пояснила, що за жовтень 2015 року заплатила зі своїх особистих коштів 2 500 грн позивачу.

Установивши на підставі наданої суду довідки головного управління статистики у Вінницькій області від 29 квітня 2016 року № 08-55/327/3818, що середньомісячна заробітна плата працівника за видом діяльності «охорона здоров'я та надання соціальної допомоги» по Вінницькій області (помісячно) становить за вересень 2 523 грн 87 коп., за жовтень - 3 040 грн 08 коп., за листопад - 2 793 грн 20 коп., апеляційний суд правильно визначив розмір заробітної плати, яка підлягає стягненню на користь позивача на підставі статті 235 КЗпП України.

Крім того, із підстав, передбачених статтею 117 КЗпП України, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про необхідність стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 14 812 грн 95 коп., навівши при цьому відповідний розрахунок.

Разом із тим на підставі положень статті 237-1 КЗпП України апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для відшкодування відповідачем позивачу моральної шкоди, завданої порушенням її трудових прав.

Висновок апеляційного суду про стягнення на користь позивача витрат за надання правової допомоги у сумі 4 тис. грн на підставі вимог статтей 84 та 88 ЦПК України також обгрунтовано належним чином із посиланням на статтю 1 Закону України «Про граничний розмір витрат на правову допомогу у цивільних і адміністративних справах».

Статтею 212 ЦПК України 2004 року (у редакції станом на час розгляду справи в суді) установлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Оскаржуване рішення апеляційного суду містить висновки щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів, відповідає вимогам статей 213-215, 316 ЦПК України 2004 року щодо законності й обґрунтованості.

Таким чином, розглядаючи зазначений позов, апеляційний суд повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212, 303, 304 ЦПК України 2004 року, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Наведені в касаційній скарзі доводи про порушення апеляційним судом норм матеріального права є помилковими, оскільки апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, на підставі всебічно досліджених доказів у справі та достатньо повно установлених обставин справи.

Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що апеляційний суд не надав належної оцінки певним доказам у справі зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року під час розгляду справи в касаційному порядку не допускається.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного суду та не дають підстав вважати, що апеляційним судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року.

Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Оксфорд Медікал-Вінниця» залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Вінницької області від 14 червня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: С. О. Карпенко

С.О. Погрібний

О.В. Ступак

Г. І. Уси

5316
Переглядів
0
Коментарів
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні статті
Популярні судові рішення
ЕСПЧ
1