При поділі квартири подружжя при визначенні ознаки істотного збільшення її вартості до уваги ремонтні роботи ,а не придбання техніки та меблів (ВС/КЦС у справі № 640/13553/14-ц від 06.05.2020)

Фабула судового акту: Як відомо кожному юристу, який стикається зі спорами між подружжям або особами, які підтримували фактичні шлюбні стосунки норми Сімейного кодексу України визначають виключний перелік майна, яке є приватною власністю одного з подружжя та, відповідно, не підлягає поділу. Таким майном є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (ст. 57 СК України)

Проте, як і кожне правило, останнє має своє виключення.

Так, згідно ст. 62 СК України у разі якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таким чином, поліпшення майна, яке істотно збільшило його вартість є підставою для поділу такого майна. Однак, слід мати на увазі, що збільшення вартості має місце лише у разі здійснення поліпшень, а не збільшення ринкової вартості такого майна внаслідок ринкових коливань.

У правозастосовній практики іноді виникає питання, а що ж саме можна вважати поліпшенням майна, яке потягло за собою істотне збільшення його вартості?

Саме таку проблему у запропонованій постанові вирішив Касаційний цивільний суд.

У даній справі чоловік, вже після розірвання шлюбу, продав належну йому квартиру третій особі.

Проте ,його колишня дружина звернулась до суду із позовом до покупців вказаної квартири у якому поставила питання щодо визнання права спільної сумісної власності на вказане майно та визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним.

Позовні вимоги було аргументовано тим, що за її кошти в квартирі було зроблено ремонт, було придбано гардини, меблі, двері та побутову техніку.

Суд першої інстанції у задоволені такого позову відмовив мотивуючи своє рішення тим, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено того, що за її рахунок були придбані будівельні матеріали та проведені ремонтні роботи, внаслідок чого вартість майна збільшена. При цьому, суд першої інстанції врахував, що надані позивачем квитанції містять інформацію про те, що покупцем за ними є не позивач, а інші особи, або інформація про покупця взагалі відсутня.

З таким рішенням погодився і апеляційний суд.

Не погоджуючись із таким рішенням позивачем рішення місцевого суду та постанову апеляційного суду оскаржено до Касаційного цивільного суду, який також став на бік судів попередніх інстанцій та у задоволенні скарги відмовив.

Приймаючи таке рішення КЦС послався на те, що відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

В свою чергу ст. 57 СК України визначає виключний перелік майна, яке поділу між подружжям не підлягає.

В свою чергу положення ст. 62 СК України вказують на те, що майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

На думку КЦС істотність збільшення вартості майна підлягає з’ясуванню шляхом порівняння вартості майна до, та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя.

При цьому для застосування передбачених частиною першою статті 62 СК України правил, істотне збільшення вартості майна (у розглядуваній справі - квартири) повинне відбутися саме внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, а не інших чинників (зокрема, загальної зміни цін на ринку нерухомості, інфляційних процесів), при цьому суттєвою ознакою повинне бути істотне збільшення вартості майна внаслідок невід`ємних поліпшень, а не придбання у квартиру меблів, побутової техніки тощо, які можуть бути самостійними об`єктами поділу спільного майна.

Аналізуйте судовий акт: Чому суд відмовив у визнанні спільною сумісною власністю доходів, отриманих одним з подружжя як фізичною особою-підприємцем (Полтавський апеляційний суду від 03.02.2020 р., 17.02.2020 р., справа № 554/3416/19)

Приклад правової позиції судів з приводу відступу від принципу рівності під час поділу майна подружжя (Київський апеляційний суд по справі №752/5406/14-ц від 18.06.2019р.)

Як убезпечити майно від незаконного відчуження на користь третіх осіб при поділі майна подружжя (Ухвала Автозаводського районного суду м.Кременчука від 03.06.2019р. у справі №524/3925/19)

Квартира, придбана на гроші, надані сім’єю сестри чоловіка, визнана судом спільною сумісною власністю подружжя (Фрунзенський районний суд м. Харкова,справа № 645/1751/18 від 22.03.2019 р.)

Визнання квартири спільною сумісною власністю подружжя та визначення порядку користування квартирою в одному рішенні (Октябрський районний суд м.Полтави від 28 лютого 2019 р. у справі № 554/9696/18)

Постанова

Іменем України

06 травня 2020 року

м. Київ

справа № 640/13553/14-ц

провадження № 61-48240св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф.,

Шиповича В. В. (судді-доповідача),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_5 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 11 червня 2018 року, ухвалене у складі судді Нев`ядомського Д. В., та постанову Харківського апеляційного суду від 07 листопада 2018 року, прийняту колегією у складі суддів: Котелевець А. В., Піддубного Р. М., Тичкової О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

В серпні 2014 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання права спільної сумісної власності на майно та визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним.

Позовні вимоги мотивовані тим, що із 19 квітня 2003 року вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 , який було розірвано рішенням Київського районного суду м. Харкова від 12 серпня 2005 року. До реєстрації шлюбу, а саме 28 лютого 2003 року ОСОБА_2 придбав у власність квартиру АДРЕСА_1 .

Позивач вказувала, що під час шлюбу вартість вказаного житла істотно збільшилась, оскільки нею були понесені наступні витрати: 135 683 грн - на проведення ремонтних робіт, встановлення гіпсокартону та паркету; 20 000 грн - на придбання гардин та портьєр; 10 545 грн - на придбання шафи-купе; 13 568 грн - на придбання п`яти дверей; 41 127,17 грн - на придбання сантехніки, плитки, ванної та меблів; 15 020 грн - на придбання двох кондиціонерів; 13 414 грн - на придбання дивану; 18 000 грн - на придбання водонагрівачу; 1 775,40 грн - на придбання розеток, рамок тощо; 1 080 грн - на придбання фанери.

Також ОСОБА_1 зазначала, що вона одноособово займалась ремонтом житла, прибиранням, внутрішнім облаштуванням, встановленням техніки та обладнання. Зазначала, що величина, на яку збільшилась вартість квартири за рахунок виключно матеріального та трудового вкладу (без врахування росту ринку нерухомості), склала 240 200 грн, що еквівалентно 47 556 доларів США.

24 травня 2012 року ОСОБА_2 продав вказане житло ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу (далі - ХМНО) Трубніковим С. О. за № 713. ОСОБА_3 10 квітня 2017 року подарував зазначене нерухоме майно ОСОБА_6 на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Одарченко М. С. за № 309, а ОСОБА_6 27 листопада 2017 року продала спірне житло ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Одарченко М. С. за № 955.

Позивач вказувала, що на час звернення із позовом спірною квартирою користується ОСОБА_5 на підставі договору позички житлового приміщення, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Одарченко М. С.

Посилаючись на підстави, передбачені статтею 62 Сімейного кодексу України (далі - СК України), статтями 215, 203, частинами першою, четвертою статті 369 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), позивач, з урахуванням уточнених позовних вимог просила визнати квартиру АДРЕСА_1 об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири, укладений 24 травня 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Трубніковим С. О. за № 713.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 11 червня 2018 року у задоволенні позову відмовлено. Заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою цього ж суду від 29 березня 2018 року, скасовано.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині вирішення позовних вимог про визнання спірної квартири об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із недоведеності позивачем належними та допустимими доказами того, що за її рахунок були придбані будівельні матеріали та проведені ремонтні роботи, внаслідок чого вартість майна збільшена. При цьому, суд першої інстанції врахував, що надані позивачем квитанції містять інформацію про те, що покупцем за ними є не позивач, а інші особи, або інформація про покупця взагалі відсутня.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу, суд першої інстанції виходив з того, що факт проживання однією сім`єю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на час придбання спірного житла та із 14 вересня 2005 року судом не встановлено, а оскільки квартира не була об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, підстави для визнання договору купівлі-продажу квартири, укладеного 24 травня 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відсутні.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 07 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Київського районного суду м. Харкова від 11 червня 2018 року залишено без змін.

Приймаючи постанову від 07 листопада 2018 року, суд апеляційної інстанції виходив із того, що факт проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 однією сім`єю без реєстрації шлюбу не встановлено. Доказів того, яка частка квартири збільшилась у своїй вартості внаслідок спільних чи грошових затрат другого з подружжя, а саме - у зв`язку зі здійсненням ОСОБА_1 капітального ремонту, матеріали справи не містять. Не надано таких доказів і суду апеляційної інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарг

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Київського районного суду м. Харкова від 11 червня 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 07 листопада 2018 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали з Київського районного суду м. Харкова.

Ухвалою Верховного Суду від 28 грудня 2018 року зупинено дію рішення Київського районного суду м. Харкова від 11 червня 2018 року до закінчення касаційного провадження.

У лютому 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

14 квітня 2020 року на підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду справу № 640/13553/14-ц передано судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2020 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами попередніх інстанцій того, що вартість будівельно-ремонтних робіт, проведених в квартирі у період шлюбу підтверджена висновком експерта, зафіксована у товарних та розрахункових документах.

Заявник вказує на помилковість висновків судів попередніх інстанції про недоведеність нею істотного збільшення вартості квартири за час перебування в шлюбі за її рахунок, оскільки дії з придбання позивачем товарів для проведення ремонтних та будівельних робіт підтверджені товарними та фіскальними чеками, а відсутність в окремих з них імені позивача не свідчить про недопустимість чи неналежність цих доказів.

Крім того, суди не врахували, що інші учасники справи не надали доказів того, що вони приймали участь в процесі здійснення будівельно-ремонтних робіт у вказаній квартирі.

На думку заявника, суди попередніх інстанції не дали належної оцінки показам свідка ОСОБА_7 , яка пояснила, що квартира у 2003 році була в непридатному стані та, що ремонт у квартирі робила позивач.

Крім того вважає, що суди в порушення статті 55 ЦПК України не залучили до участі у справі правонаступників ОСОБА_3 , який помер.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 28 лютого 2003 року укладено договір купівлі-продажу квартири, відповідно до умов якого ОСОБА_8 продала, а ОСОБА_2 купив квартиру АДРЕСА_1 . Договір посвідчено приватним нотаріусом Трубніковим С. О.

19 квітня 2003 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстровано шлюб.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 12 серпня 2005 року шлюб між сторонами розірвано. Ухвалою цього ж суду роз`яснено, що моментом припинення шлюбних відносин сторін є 14 вересня 2005 року.

24 травня 2012 року укладено договір купівлі-продажу квартири, відповідно до умов якого ОСОБА_2 продав ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 . Договір посвідчено приватним нотаріусом Трубніковим С. О. 10 квітня 2017 року ОСОБА_3 подарував спірну квартиру ОСОБА_6 на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Одарченко М. С.

27 листопада 2017 року ОСОБА_6 продала спірну квартиру ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Одарченко М. С.

Суди встановили, що спірною квартирою користується ОСОБА_5 на підставі договору позички житлового приміщення, посвідченого приватним нотаріусом Одарченко М. С.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 10 серпня 2005 року за позовом на той час власника спірної квартири ОСОБА_9 , було виселено ОСОБА_1 зі спірної квартири, а в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної квартири, укладеного між ОСОБА_9 та ОСОБА_2 , відмовлено. Даним рішенням суду було встановлено, що вказана квартира не є об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , а доводи останньої про вкладення нею в ремонт спірного житла грошей, отриманих в якості приданого, не підтверджені документально.

У вересні 2012 року ОСОБА_1 зверталась до суду із позовом про встановлення факту проживання однією сім`єю з ОСОБА_10 в період з 12 серпня 2005 року по 26 листопада 2008 року та визнання недійсним договору купівлі-продажу спірного житла, укладеного 24 травня 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , однак рішенням Київського районного суду м. Харкова від 18 жовтня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 11 грудня 2013 року, в задоволенні позову відмовлено.

Крім того заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова від 14 березня 2014 року позов ОСОБА_3 задоволено. ОСОБА_1 виселено з квартири АДРЕСА_1 .

Із висновку судової будівельно-оціночної експертизи № 11581/508 суди встановили, що ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 станом на квітень 2003 року складає 124 984 грн. Ринкова вартість цієї ж квартири станом на березень 2005 року складає 303 685 грн. Вартість ремонтно - будівельних робіт, які проведені в квартирі станом на 19 квітня 2005 року, з урахуванням вартості робіт та матеріалів, згідно зведеного кошторисного розрахунку складає 245 482 грн.

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і надалі по тексту, у редакції Кодексу чинній на момент подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316 317 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка закріплені статтею 57 СК України, відповідно до пунктів 1-3 частини першої якої визначено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Відповідно до частини першої статті 62 СК Україниякщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Подібні за змістом положення містили статті 22, 25 Кодексу про шлюб та сім`ю України, який регулював майнові права та обов`язки подружжя на час набуття права власності ОСОБА_2 на спірну квартиру та реєстрації шлюбу сторонами. Зокрема вказані норми передбачали, що майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя або їх обох, воно може бути визнане судом спільною сумісною власністю подружжя.

Аналіз положень статей 57 та 62 СК Українидає підстави для висновку про те, що стаття 57 цього Кодексу визначає правила віднесення майна до об`єктів особистої приватної власності одного з подружжя, тоді як стаття 62 цього Кодексу встановлює спеціальні умови, з настанням яких визначені попередньою нормою об`єкти особистої приватної власності одного з подружжя можуть бути визнані за рішенням суду об`єктами спільної сумісної власності.

Істотність збільшення вартості майна підлягає з`ясуванню шляхом порівняння вартості майна до, та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя.

При цьому для застосування передбачених частиною першою статті 62 СК України правил, істотне збільшення вартості майна (у розглядуваній справі - квартири) повинне відбутися саме внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, а не інших чинників (зокрема, загальної зміни цін на ринку нерухомості, інфляційних процесів), при цьому суттєвою ознакою повинне бути істотне збільшення вартості майна внаслідок невід`ємних поліпшень, а не придбання у квартиру меблів, побутової техніки тощо, які можуть бути самостійними об`єктами поділу спільного майна.

Встановивши, що позивачем не доведено, що спірна квартира за час шлюбу істотно збільшилася у своїй вартості внаслідок саме спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, а не за рахунок загальної зміни цін на ринку нерухомості, інфляційних процесів тощо, суди попередніх інстанцій дійшли загалом правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову про визнання спірної квартири об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Дійшовши такого висновку, суди попередніх інстанцій обґрунтовано вважали відсутніми зазначені у позові підстави для визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Доводи касаційної скарги про те, що вартість проведення будівельних робіт у квартирі за час шлюбу підтверджена висновком експерта та іншими доказами не впливає на правильність вирішення справи по суті, оскільки вартість квартири змінюється не лише за рахунок проведеного в ній ремонту, а і за рахунок загальної зміни цін на ринку нерухомості, інфляційних процесів, тощо.

Звертаючись із розглядуваним позовом до суду, ОСОБА_1 посилалась, зокрема, на виготовлений на її замовлення 01 серпня 2014 року висновок суб`єкта оціночної діяльності ТОВ «Проексперт», згідно із яким за період з лютого 2003 року до вересня 2005 року середня вартість житлової нерухомості в Київському районі міста Харкова зросла на 759 доларів США за 1 кв. м загальної площі, при цьому у вказаному висновку суб`єкт оціночної діяльності навів таблиці коригувань вартості об`єкта оцінки залежно від різних технічних станів квартири, де стан «Без ремонту» визначається показником «0», а стан «Євроремонт» показником « +20 %».

Натомість, зазначаючи у висновку судової будівельно-оціночної експертизи № 11581/508 про те, що ринкова вартість спірної квартири станом на квітень 003 року складає 124 984 грн, а станом на березень 2005 року 303 685 грн, тобто збільшення вартості складає 178 701 грн, експерт не визначає, в якій частині таке збільшення відбулось за рахунок саме ринкових факторів (зокрема, загальної зміни цін на ринку нерухомості, інфляційних процесів), які очевидно мали місце.

Доводи заявника про порушення апеляційним судом вимог статті 55 ЦПК України не впливають на обсяг прав та обов`язків ОСОБА_1 .

Таким чином, доводи касаційної скарги не спростовують обставин, встановлених судами попередніх інстанцій та переважно зводяться до необхідності переоцінки доказів.

Судами попередніх інстанцій правильно застосовано норми матеріального та не допущено порушень норм процесуального права, які б впливали на обсяг прав та обов`язків ОСОБА_1 , зроблені обґрунтовані висновки з урахуванням доказів, наданих сторонами.

Згідно з статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду - без змін.

Підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Дію рішення Київського районного суду м. Харкова від 11 червня 2018 року, яка була зупинена ухвалою Верховного Суду від 28 грудня 2018 року до закінчення касаційного провадження, необхідно поновити.

Керуючись статтями 400 410 416 418 419 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 11 червня 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 07 листопада 2018 року залишити без змін.

Поновити дію рішення Київського районного суду м. Харкова від 11 червня

2018 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді