ВС/КЦС: При неповному розрахунку за договором купівлі-продажу належним способом захисту права є стягнення недоотриманих коштів, а не розірвання договору і повернення придбаної речі (ВС/КЦС у справі № 194/342/15-ц від 22.09.2021)

Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube
ВС/КЦС: При неповному розрахунку за договором купівлі-продажу належним способом захисту права є стягнення недоотриманих коштів, а не розірвання договору і повернення придбаної речі (ВС/КЦС у справі № 194/342/15-ц від 22.09.2021) - 0_76284100_1636107432_618504a8ba428.jpg

Фабула судового акту: У невеличких містах досить поширеною є практика продажу нерухомості з оплатою її вартості частинами. Адже грошей у людей мало, а продавцю у будь-який спосіб потрібно продати свою квартиру або будинок.

Але укладення договорів такого роду несе певні ризики для продавців, оскільки покупці не дуже бажають розставатись зі своїми грошима…

Яким же чином продавцю можна захистити свої права при виникненні ситуації, коли покупець повною мірою не розрахувався за придбаний об’єкт нерухомості?

Відповідь нижче.

У даній справі власником квартири було укладено договір купівлі-продажу житла відповідно до якого він отримав від покупця певну суму коштів, а решту покупець зобов`язується сплатити продавцю до певної дати.

Натомість у визначений строк залишок коштів покупцем сплачено не було.

З метою захисту своїх прав продавець звернувся до суду із позовом про розірвання договору купівлі-продажу нерухомого майна та скасування державної реєстрації права власності.

Дана справа розглядалась судами неодноразово, у тому числі після скасування рішень місцевого та апеляційного судів.

Так, розглядаючи справу у перший раз місцевий суд з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції позов задовольнив, виходячи з того, що несплата відповідачкою решти вартості придбаної квартири у визначений строк є істотним порушення нею умов договору купівлі-продажу нерухомого майна, що є підставою для його розірвання.

Проте, рішення апеляційного суду було скасовано КЦС з підстав істотного порушення процесуального закону.

При повторному розгляді справи в апеляційному порядку апеляційний суд ухвалив нове судове рішення про відмову в задоволенні позову з тих підстав, що продавець ухилялась віл отримання коштів, а покупець навпаки виявила бажання та готовність сплатити залишок коштів за договором купівлі-продажу, про що свідчить її заява про прийняття на депозит суду залишку оплати для забезпечення виконання нею зобов`язання за договором купівлі-продажу.

І в решті решт Касаційний цивільний суд поставив крапку у справі, відмовивши у задоволенні позову, але з інших причин.

Глава 54 ЦК України містить спеціальне регулювання відносин щодо купівлі-продажу, зокрема і щодо способів захисту прав продавця, порушених покупцем.

Відповідно до частини четвертої статті 692 ЦК України, якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу. Таким чином, лише у випадку, коли покупець відмовився і прийняти, і оплатити товар, продавець може за своїм вибором або вимагати виконання договору з боку покупця, або відмовитися від договору. Друга можливість надана продавцю, виходячи з того, що якщо покупець не виконав жодного свого обов`язку, не сплатив ціни товару та відмовився його прийняти (наприклад, надіслав продавцю заяву про відмову прийняти товар, безпідставно не прийняв запропоноване продавцем виконання зобов`язання з його боку, безпідставно повернув надісланий товар тощо), то така поведінка свідчить про втрату інтересу покупця до виконання договору. Продавець своєю чергою також може втратити інтерес до договору, при цьому він володіє товаром і має можливість розпорядитися ним, зокрема продати його іншій особі, аби отримати покупну ціну. Тобто продавець теж вправі відмовитися від договору купівлі-продажу, тобто розірвати його шляхом вчинення одностороннього правочину чи вимагати виконання договору з боку покупця за умови, якщо покупець втратив інтерес до договору, не прийнявши та не оплативши товар. У таких випадках позовна вимога продавця про розірвання договору в судовому порядку задоволенню не підлягає, оскільки розірвання договору пов`язується законом із вчиненням одностороннього правочину, а не із судовим рішенням.

Отже такий спосіб захисту, як розірвання договору купівлі-продажу, що вже частково виконаний з боку продавця, який передав товар, і покупця, який прийняв товар не є ефективним, а тому у задоволенні позовних вимог слід відмовляти саме з цих підстав.

За таких умов підлягає застосуванню частина третьої статті 692 ЦК України, відповідно до якої у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами. Наведений припис не передбачає можливості продавця за своїм вибором вдатися до іншого способу захисту, зокрема не передбачає можливості розірвання договору в судовому порядку. Якщо порушення права продавця полягає в тому, що він не отримав грошових коштів від продавця, то способу захисту, який належним чином захистить саме це право, відповідає позовна вимога про стягнення неотриманих коштів.

Тому слід дуже ретальне вдуматися в зміст статті 655 ЦК України

Натомість такий спосіб захисту, як розірвання договору, що вже частково виконаний з боку продавця, який передав товар покупцю, і який його прийняв, не відповідає суті порушення договору, що полягає в несплаті грошових коштів. Така несплата (повна або часткова) може бути наслідком не навмисного порушення договору з боку покупця (який бажає збагатитися за рахунок затримки оплати), а добросовісної помилки покупця, наприклад, через існування розбіжностей між сторонами щодо суми, належної до сплати, щодо взаємних розрахунків між сторонами (зокрема, як у цій справі).

Крім того, такий спосіб захисту, як розірвання договору, може бути використаний продавцем не з метою відновлення його права на одержання грошових коштів, а з метою невиправданого збагачення, якщо, наприклад, ринкова ціна на продане майно збільшилася, в тому числі завдяки його поліпшенню покупцем.

Такі несправедливі наслідки можуть настати через невідповідність зазначеного способу захисту суті порушення права

Аналізуйте судовий акт: Невиконання обов'язків за договором, може відбуватися при відмові від договору в односторонньому порядку (ВС КЦС справа №727/898/19 від 08.09.2021 р.)

Відчуження боржником свого будинку через вісім днів після пред’явлення до нього позову про стягнення боргу свідчить про зловживання правом (КЦС/ВС у справі № 747/306/19 від 16.06.2021)

Підстави для визнання договору недійсним повинні існувати на момент укладення, а не за результатом його виконання (ВС/КГС у справі № 201/8412/18 від 10.03.2021)

Встановлення штрафу за односторонню відмову від договору є незаконним (ОП ВС/КЦС у справі № 552/6997/19 від 21.04.2021)

Постанова

Іменем України

22 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 194/342/15-ц

провадження № 61-16664св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач),

Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачка- ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Варенко О. П., Городничої В. С., Куценко Т. Р.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання договору купівлі-продажу нерухомого майна та скасування державної реєстрації права власності.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що 16 вересня 2013 року між ним та відповідачкою укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , за умовами якого остання набула у власність зазначену квартиру.

Сторони узгодили вартість предмета договору у розмірі 126 000 грн.

При укладенні договору від його імені та в його інтересах діяла ОСОБА_3 , яка отримала від ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 76 000 грн, іншу частину - 50 000 грн відповідачка, згідно з пунктом 11 договору, зобов`язалася сплатити його представнику до 03 січня 2014 року.

У порушення умов договору, відповідачка у строк до 03 січня 2014 року решту вартості придбаної нею квартири не сплатила.

Посилаючись на наведене, позивач просив розірвати договір купівлі-продажу на підставі статті 651 ЦК України, та скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про реєстрацію права власності на квартиру за ОСОБА_2 .

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

Заочним рішенням Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 16 червня 2015 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 серпня 2018 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Розірвано договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 16 вересня 2013 року між представником ОСОБА_1 - ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Тернівського міського нотаріального округу в місті Тернівка Молодих В. В., зареєстрований у реєстрі правочинів за № 1257.

В іншій частині позову ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи вимогу ОСОБА_1 про розірвання договору купівлі-продажу квартири, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що несплата відповідачкою решти вартості придбаної квартири у розмірі 50 000 грн у строк до 03 січня 2014 року є істотним порушення нею умов договору купівлі-продажу нерухомого майна, що є підставою для його розірвання.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 жовтня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 серпня 2018 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходив з того, що суд не врахував вимоги частини третьої статті 376 ЦПК України, зокрема належно не перевірив доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про порушення судом першої інстанції норм процесуального права у зв`язку з неповідомленням її про розгляд справи.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, заочне рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 16 червня 2015 року скасовано, ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 , апеляційний суд виходив з того, що відповідачка не була належним чином повідомлена про розгляд справи в суді першої інстанції, що позбавило її можливості надати пояснення по суті вирішення спору та призвело до неповного встановлення обставин справи. Під час розгляду справи у апеляційному суді встановлено, що ОСОБА_2 неодноразово намагалася зв`язатися з ОСОБА_3 для оплати частини коштів у розмірі 50 000 грн на виконання пункту 11 договору купівлі-продажу нерухомого майна, однак представник позивача ухилялася від отримання від неї зазначених коштів. Ураховуючи, що умовами договору не передбачено можливості здійснити оплату зазначеної суми коштів на банківський розрахунковий рахунок позивача, відповідачка була обмежена у можливості виконати свій обов`язок за договором. Разом з тим, на час вирішення справи ОСОБА_2 виявила бажання та готовність сплатити залишок коштів за договором купівлі-продажу, про що свідчить її заява про прийняття на депозит суду 50 000 грн для забезпечення виконання нею зобов`язання за договором купівлі-продажу. Зазначене, на думку апеляційного суду, не може свідчити про істотне порушення відповідачкою умов договору купівлі-продажу квартири, а тому вимога позивача про його розірвання на підставі статті 651 ЦК України, а також похідна від неї вимога про скасування державної реєстрації права власності на спірну квартиру за ОСОБА_2 , не підлягають задоволенню.

Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи

У листопаді 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2020 року касаційну скаргу залишено без руху, надано строк до 24 грудня 2020 року для подання касаційної скарги у новій редакції із зазначенням підстав касаційного оскарження відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України, пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України, надання належним чином завіреної копії довіреності на підтвердження повноважень Черкашиної І. І. як представника ОСОБА_1 , а також сплати судового збору.

У березні 2021 року до Верховного Суду на виконання вимог указаної ухвали касаційного суду, надійшла заява представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 про усунення недоліків, до якої долучено оригінал квитанції про сплату судового збору у належному розмірі, оригінал довіреності на підтвердження повноважень представника, а також касаційну скаргу у новій редакції.

Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилалася на те, що суд апеляційної інстанції застосував норми матеріального права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених Верховним Судом у постанові від 28 січня 2020 року у справі № 754/1564/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, та витребувано матеріали справи.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 у межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, мотивована посиланням на те, що висновки апеляційного суду про ухилення представника позивача - ОСОБА_3 від отримання у відповідачки решти грошових коштів у розмірі 50 000 грн у строк, визначений сторонами у пункті 11 договору, ґрунтуються виключно на пояснення відповідачки, що не підтверджені належними та допустимими доказами. Пояснення ОСОБА_2 не відповідають дійсності, оскільки ні до 03 січня 2014 року, ні до березня 2015 року (дата звернення до суду з даним позовом) відповідачка у жодний спосіб не висловлювала бажання та готовність до сплати 50 000,00 грн. Намагання ОСОБА_2 передати представнику позивача 50 000 грн на виконання умов договору після 03 січня 2014 року, не може мати правового значення для правильного вирішення спору, а тому суд апеляційної інстанції безпідставно взяв до уваги заяву ОСОБА_2 про внесення коштів на депозитний рахунок суду, надану відповідачкою під час повторного розгляду справи судом апеляційної інстанції. Зауважила, що дійсно після березня 2015 року представник позивача відмовилася приймати у відповідачки 50 000,00 грн, оскільки на той час позивач уже звернувся із зазначеним позовом до суду, і не мав наміру змінювати обраний ним спосіб захисту (розірвання оспорюваного договору купівлі-продажу) або укладати з ОСОБА_2 мирову угоду на умовах отримання від неї 50 000,00 грн.

Суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки аргументам позивача, що бездіяльність відповідачки у виконанні умов оспорюваного договору, мала наслідком неможливість для позивача отримати 40 процентів грошових коштів від ціни договору, що є істотною частиною від загальної суми вартості квартири, та не урахував, що у подібних за змістом правовідносинах у постанові від 28 січня 2020 року у справі № 754/1564/19 Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для розірвання договору купівлі-продажу на підставі статті 651 ЦК України.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій установлено, що 06 вересня 2013 року між ОСОБА_1 , в особі його представника за довіреністю -ОСОБА_3 , та ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .

Відповідно до пункту 11 цього договору, продаж квартири вчиняється за узгодженою між сторонами ціною і становить 126 000 грн. Продавець, в особі представника, отримав від покупця 76 000 грн, а решту - 50 000 грн покупець зобов`язується сплатити представнику продавця до 03 січня 2014 року.

Позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що ОСОБА_2 у строк, погоджений сторонами у пункті 11 договору, не сплатила грошові кошти у розмірі 50 000 грн, що є істотним порушенням, яке значною мірою позбавило його того, на що він розраховував при укладенні договору.

Під час розгляду справи в апеляційному суді, ОСОБА_2 підтвердила бажання та готовність сплатити 50 000 грн, про що свідчить надана нею заява про прийняття на депозит суду зазначеної суми. Неможливість виконання умов договору щодо внесення повної оплати за придбану квартиру в строк, визначений пунктом 11 договору, обґрунтовувала відсутністю продавця ОСОБА_1 на території України та відмовою його представника - ОСОБА_3 від отримання цієї суми.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування

Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом частини першої статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною першою статті 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до статті 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (частина перша статті 655 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 691 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати.

У справі, яка переглядається, позивач обґрунтовував юридичні (правові) підстави позову, посилаючись на необхідність застосування до спірних правовідносин положень статті 651 ЦК України та, як на підставу касаційного оскарження, послався на застосування апеляційним судом норми статті 651 ЦК України без урахування висновку щодо її застосування, викладеного у постанові Верховного Суду від 28 січня 2020 року у справі № 754/1564/19 (провадження № 61-21381св19).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що неповна оплата товару покупцем, що відбулася не з її вини, не свідчить про істотне порушення умов договору купівлі-продажу покупцем, а тому не є підставою для розірвання такого договору на підставі статті 651 ЦК України.

Перевіряючи доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування апеляційним судом до спірних правовідносин положень статті 651 ЦК України, Верховний Суд вважає їх частково обґрунтованими, з огляду на таке.

Розірвання договору належить до загальних способів захисту прав сторін договору.

У свою чергу, глава 54 ЦК України містить спеціальне регулювання відносин щодо купівлі-продажу, зокрема і щодо способів захисту прав продавця, порушених покупцем.

Відповідно до частини четвертої статті 692 ЦК України, якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу. Таким чином, лише у випадку, коли покупець відмовився і прийняти, і оплатити товар, продавець може за своїм вибором або вимагати виконання договору з боку покупця, або відмовитися від договору. Друга можливість надана продавцю, виходячи з того, що якщо покупець не виконав жодного свого обов`язку, не сплатив ціни товару та відмовився його прийняти (наприклад, надіслав продавцю заяву про відмову прийняти товар, безпідставно не прийняв запропоноване продавцем виконання зобов`язання з його боку, безпідставно повернув надісланий товар тощо), то така поведінка свідчить про втрату інтересу покупця до виконання договору. Продавець своєю чергою також може втратити інтерес до договору, при цьому він володіє товаром і має можливість розпорядитися ним, зокрема продати його іншій особі, аби отримати покупну ціну. Тобто продавець теж вправі відмовитися від договору купівлі-продажу, тобто розірвати його шляхом вчинення одностороннього правочину чи вимагати виконання договору з боку покупця за умови, якщо покупець втратив інтерес до договору, не прийнявши та не оплативши товар. У таких випадках позовна вимога продавця про розірвання договору в судовому порядку задоволенню не підлягає, оскільки розірвання договору пов`язується законом із вчиненням одностороннього правочину, а не із судовим рішенням.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

У постанові від 02 червня 2021 року у справі № 636/5261/18 (провадження № 61-5308св20) у подібних правовідносинах, прийнятій після подання заявником касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що такий спосіб захисту, як розірвання договору купівлі-продажу, що вже частково виконаний з боку продавця, який передав товар, і покупця, який прийняв товар не є ефективним, а тому у задоволенні позовних вимог слід відмовляти саме з цих підстав.

Зазначений висновок Верховного Суду ґрунтується на правовому висновку Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норми статті 692 ЦК України, викладеному у постанові від 08 вересня 2020 року у справі № 916/667/18 (провадження № 12-145гс19) про те, що «…покупці отримали товар, але, як стверджує позивачка, не здійснили оплати. За таких умов підлягає застосуванню частина третьої статті 692 ЦК України, відповідно до якої у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами. Наведений припис не передбачає можливості продавця за своїм вибором вдатися до іншого способу захисту, зокрема не передбачає можливості розірвання договору в судовому порядку. Якщо порушення права продавця полягає в тому, що він не отримав грошових коштів від продавця, то способу захисту, який належним чином захистить саме це право, відповідає позовна вимога про стягнення неотриманих коштів.

Натомість такий спосіб захисту, як розірвання договору, що вже частково виконаний з боку продавця, який передав товар покупцю, і який його прийняв, не відповідає суті порушення договору, що полягає в несплаті грошових коштів. Така несплата (повна або часткова) може бути наслідком не навмисного порушення договору з боку покупця (який бажає збагатитися за рахунок затримки оплати), а добросовісної помилки покупця, наприклад, через існування розбіжностей між сторонами щодо суми, належної до сплати, щодо взаємних розрахунків між сторонами (зокрема, як у цій справі).

Крім того, такий спосіб захисту, як розірвання договору, може бути використаний продавцем не з метою відновлення його права на одержання грошових коштів, а з метою невиправданого збагачення, якщо, наприклад, ринкова ціна на продане майно збільшилася, в тому числі завдяки його поліпшенню покупцем. Такі несправедливі наслідки можуть настати через невідповідність зазначеного способу захисту суті порушення права».

Зважаючи на те, що відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати), означає відступлення від аналогічних висновків, сформульованих раніше в інших постановах Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати), Верховний Суд у цій справі не вбачає підстав для необхідності урахування при вирішенні справи висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 28 січня 2020 року у справі № 754/1564/19 (провадження № 61-21381св19), оскільки Велика Палата Верховного Суду від нього фактично відступила у постанові від 08 вересня 2020 року у справі № 916/667/18 (провадження № 12-145гс19).

Наведені в касаційній скарзі аргументи представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 про надання апеляційним судом неналежної оцінки істотності невиконання відповідачкою умов договору купівлі продажу квартири, стосуються висновків суду апеляційної інстанції щодо застосування до спірних правовідносин саме положень статті 651 ЦК України, а тому Верховний Суд не вбачає доцільним вдаватися в аналіз їх обґрунтованості, оскільки зазначене не має правового значення для правильного вирішення спору.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України, суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Зважаючи на неправильне застосування судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин норми статті 651 ЦК України, та необхідність урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі № 636/5261/18 (провадження № 61-5308св20), після подання касаційної скарги, Верховний Суд, на підставі частини третьої статті 400 ЦПК України, вважає за необхідне вийти за межі доводів та вимог касаційної скарги, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 з підстав, викладених у мотивувальній частині цієї постанови.

Оскільки за результатом вирішення касаційної скарги судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасовано, та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 з інших підстав, судові витрати, понесені заявником у зв`язку з поданням позовної заяви та цієї касаційної скарги, відшкодуванню не підлягають, а з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір, сплачений нею за подання апеляційної скарги у розмірі 269,96 грн та за подання касаційної скарги на заочне рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 16 червня 2015 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 серпня 2018 року у розмірі 487,20 грн, а всього - 757,16 грн.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 задовольнити частково.

Заочне рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 16 червня 2015 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року скасувати, ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору купівлі-продажу нерухомого майна та скасування державної реєстрації права власності відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 757,16 грн.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді

4166
Переглядів
1
Коментарів
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.

Популярні судові рішення
Популярні події
ЕСПЧ
1