Вид та розмір призначеного особі покарання, якщо вона є суб’єктом амністії, не впливає на можливість її звільнення від його відбування (ВС/ККС у справі № 623/3346/17 від 10.06.2021)

Фабула судового акту: Амністія є різновидом звільнення від кримінальної відповідальності чи від покарання та його відбування, який на підставі закону про амністію застосовується судом щодо певної, але індивідуально невизначеної категорії осіб, винних у вчиненні злочинів.

При цьому застосування амністії є обов’язком суду, але за умови, що особа щодо якої ставиться питання про звільнення її від кримінальної відповідальності погоджується на застосування акту амністії.

Таким чином основним критерієм для застосування амністії до певної особи є її належність до певного кола осіб, які відповідають певним умовам (неповнолітні, особи, що мають дітей на утриманні, інваліди тощо).

У даній справі особу було засуджено за вчинення необережного злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі без застосування додаткового покарання у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Одночасно до засудженого було застосовано амністію та звільнено від відбування зазначеного покарання.

Апеляційний суд вказаний вирок змінив та позбавив винну особу права керувати транспортними засобами.

На вказане рішення потерпілою було подано касаційну скаргу, яку вмотивовано, зокрема, тим, що звільнивши винуватця ДТП від відбування основного та додаткового покарань, суд фактично залишив його без покарання, що не слугуватиме його подальшому відповідальному ставленню до водійських обов`язків. З огляду на викладене, враховуючи, що амністія може бути застосована як повністю, так і частково, вважає, що в даному випадку застосування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами є обов`язковим.

Однак Касаційний цивільний суд із вказаними доводами не погодився та залишив рішення судів попередніх інстанцій без зміни.

Приймаючи таке рішення ККС у своїй постанові зазначив, що згідно ст.1 Закону України «Про застосування амністії в Україні», амністія є повне або часткове звільнення від відбування покарання осіб, визнаних винними у вчиненні кримінального правопорушення, або кримінальні справи стосовно яких розглянуті судами, але вироки стосовно цих осіб не набрали законної сили. Амністія оголошується законом про амністію, який приймається відповідно до положень Конституції України, Кримінального кодексу України та цього Закону.

Крім того, як визначено ч. 2 ст. 86 КК України, законом про амністію особи, визнані винними у вчиненні кримінального правопорушення обвинувальним вироком суду, або кримінальні справи стосовно яких розглянуті судами, але вироки стосовно цих осіб не набрали законної сили, можуть бути повністю або частково звільнені від відбування покарання.

У даній справі суд першої інстанції встановив, що обвинувачений є суб’єктом амністії.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про застосування амністії в Україні», установивши в стадії судового розгляду кримінальної справи наявність акта амністії, що усуває застосування покарання за вчинене діяння, суд, за доведеності вини особи, постановляє обвинувальний вирок із звільненням засудженого від відбування покарання.

При цьому відмовити в задоволенні клопотання про застосування амністії та звільнення від відбування основного покарання суд вправі виключно в тому випадку, коли особа, щодо якої ставиться таке питання, не є суб`єктом амністії, тобто не відноситься до кола осіб, до яких амністія може бути застосована, або відноситься до кола осіб, застосування амністії щодо яких прямо заборонено законом.

Таким чином, термін «може бути застосовано», який визначено в Законі України «Про застосування амністії в Україні», передусім зобов`язує суд перевірити, чи є суб`єктом амністії особа, щодо якої таке питання ставиться, та не дає права суду відмовити у задоволенні такого клопотання з інших підстав.

До того ж згадані вище норми закону передбачають застосування амністії за наявності певних умов саме до осіб, а не до покарання. А тому вид та розмір призначеного такій особі покарання, якщо вона є суб`єктом амністії, не впливає на можливість її звільнення від його відбування.

Аналізуйте судовий акт: Звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру допускається, в тому числі, у разі вчинення неповнолітнім двох аналогічних кримінальних правопорушень, які утворюють повторність (ВС ККС справа № 161/20070/19 від 11.02.2021

ОП ККС ВС: Чи може потерпілий оскаржити вирок через надмірну суворість покарання? (ОП ККС ВС у справі 641/5714/19 19.04.2021)

Наявність двох та більше пом’якшуючих обставин не є безумовною підставою для застосування ст. 69 КК, сукупність таких обставин ПОВИННА істотно знизити тяжкість вчиненого злочину (ВС/ККС у справі № 712/4384/20 від 27.04.2021)

Постанова

Іменем України

10 червня 2021 року

м. Київ

справа № 623/3346/17

провадження № 51-1124 км 20

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Маринича В.К.,

суддів Макаровець А.М., Огурецького В.П.,

за участю:

секретаря судового засідання Андрієнко М.В.,

прокурора Матолич М.Р.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_1 на вирок Харківського апеляційного суду від 04 лютого 2021 року у кримінальному провадженні № 12016220320001381 за обвинуваченням

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Савинці Балаклійського району Харківської області, жителя АДРЕСА_1 ),

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 13 червня 2018 року засуджено ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки без позбавлення права керувати транспортними засобами.

На підставі п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році» ОСОБА_2 звільнено від відбування призначеного покарання.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_1 задоволено частково. Постановлено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 140 530,45 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 100 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Згідно з вироком ОСОБА_2 визнано винуватим у тому, що він 18 серпня 2016 року близько 22:50, керуючи автомобілем марки «Opel Omega», д.н.з. НОМЕР_1 , рухаючись по вул. Заводській у напрямку вул. Пролетарської, що в м. Ізюмі Харківської області, порушуючи вимоги п. 1.2, п. 11.3 Правил дорожнього руху, виїхав на смугу руху зустрічного транспорту, де допустив зіткнення з мопедом «Viper Active ZS 50», без д.н.з, під керуванням ОСОБА_3 . В результаті дорожньо-транспортної пригоди пасажир мопеда «Viper Active ZS 50» ОСОБА_4 отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких помер у лікарні 28 серпня 2016 року.

Вироком Харківського апеляційного суду від 04 лютого 2021 року апеляційну скаргу потерпілої ОСОБА_1 задоволено частково, а вирок Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 13 червня 2018 року щодо ОСОБА_2 в частині призначеного йому покарання та стягнення моральної шкоди скасовано.

Призначено ОСОБА_2 покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

На підставі п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році» ОСОБА_2 звільнено від відбування призначених основного і додаткового покарань.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 300 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

В решті вирок місцевого суду залишено без зміни.

Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі потерпіла ОСОБА_1 просить змінити вирок апеляційного суду, призначити ОСОБА_2 покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки та відмовити в задоволенні клопотання про застосування амністії щодо нього, враховуючи, що це є правом суду, а не обов`язком. На обґрунтування своїх вимог наголошує, що судами не надано відповідної оцінки тому, що ОСОБА_2 хоч і визнав свою вину у вчиненні злочину, однак за весь час досудового розслідування та судового розгляду не вибачився перед нею за скоєний злочин та не відшкодував завдану шкоду. Крім того, вказує, що ОСОБА_2 під час досудового розслідування свою вину намагався перекласти на іншу особу та жодного разу не навідувався до лікарні й не пропонував своєї допомоги. До того ж зазначає, що твердження ОСОБА_2 про те, що він працює неофіційно, а керування транспортним засобом є єдиним джерелом його заробітку, не підтверджено жодним доказом у справі та ґрунтується виключно на словах засудженого. Вважає, що, звільнивши ОСОБА_2 від відбування основного та додаткового покарань, суд фактично залишив його без покарання, що не слугуватиме його подальшому відповідальному ставленню до водійських обов`язків. З огляду на викладене, враховуючи, що амністія може бути застосована як повністю, так і частково, вважає, що в даному випадку застосування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами є обов`язковим.

У письмових запереченнях на касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_1 засуджений ОСОБА_2 вказує про необґрунтованість такої скарги та просить відмовити в її задоволенні.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор Матолич М.Р. заперечувала щодо задоволення касаційної скарги потерпілої, просила судові рішення залишити без зміни.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Мотиви суду

Згідно із ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, а також кваліфікація його дій у касаційній скарзі не оспорюються, а тому в касаційному порядку не перевіряються.

У касаційній скарзі потерпіла вказує про незаконність вироку апеляційного суду, вважає, що таке рішення постановлено з порушенням норм матеріального законодавства.

Зазначає, що в даному випадку з огляду на поведінку засудженого під час досудового розслідування та судового розгляду в суду не було достатніх підстав для застосування амністії щодо ОСОБА_2 .

Відповідно до ст.1 Закону України «Про застосування амністії в Україні», амністія є повне або часткове звільнення від відбування покарання осіб, визнаних винними у вчиненні кримінального правопорушення, або кримінальні справи стосовно яких розглянуті судами, але вироки стосовно цих осіб не набрали законної сили. Амністія оголошується законом про амністію, який приймається відповідно до положень Конституції України Кримінального кодексу України та цього Закону.

Крім того, як визначено ч. 2 ст. 86 КК України, законом про амністію особи, визнані винними у вчиненні кримінального правопорушення обвинувальним вироком суду, або кримінальні справи стосовно яких розглянуті судами, але вироки стосовно цих осіб не набрали законної сили, можуть бути повністю або частково звільнені від відбування покарання.

Тобто амністія - це вид звільнення від кримінальної відповідальності чи від покарання та його відбування, який на підставі закону про амністію застосовується судом щодо певної, але індивідуально невизначеної категорії осіб, винних у вчиненні злочинів.

У ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році» від 22 грудня 2016 року, який набрав чинності 07 вересня 2017 року, міститься перелік категорій осіб, які можуть бути звільнені від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов`язаних з позбавленням волі, осіб, визнаних винними у вчиненні умисного злочину, який не є тяжким або особливо тяжким відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України, осіб, визнаних винними у вчиненні необережного злочину, який не є особливо тяжким відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України, а також осіб, кримінальні справи стосовно яких за зазначеними злочинами розглянуті судами, але вироки стосовно них не набрали законної сили.

Зокрема, у п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році» передбачено, що до такого переліку віднесено осіб, не позбавлених батьківських прав, які на день набрання чинності цим Законом мають дітей, яким не виповнилося 18 років, дітей-інвалідів та/або повнолітніх сина, дочку, визнаних інвалідами.

Згідно зі ст. 12 Закону України «Про амністію у 2016 році» дія цього Закону поширюється на осіб, які вчинили злочини до дня набрання ним чинності включно.

Розглядаючи кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_2 , місцевий суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_2 є суб`єктом амністії.

Перевіряючи вирок місцевого суду в порядку апеляційної процедури та постановляючи свій вирок, апеляційний суд дійшов аналогічного висновку та звільнив ОСОБА_2 від відбування основного та додаткового покарань на підставі п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році».

Колегія суддів погоджується з таким висновком місцевого та апеляційного судів з огляду на наступне.

Як вбачається зі змісту вироку місцевого суду, ОСОБА_2 визнано винуватим та засуджено за те, що він 18 серпня 2016 року вчинив злочин, передбачений ч. 2 ст. 286 КК України. Тобто ОСОБА_2 засуджено за вчинення необережного злочину, який відповідно до положень ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких.

Також із матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_2 на момент набрання чинності Законом України «Про амністію у 2016 році» мав на утриманні двох неповнолітніх дітей ( ОСОБА_5 та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 ), стосовно яких він не позбавлений батьківських прав, що підтверджується свідоцтвами про народження НОМЕР_2 та НОМЕР_3 , виданими Ізюмським відділом ДРАЦС по місту Ізюму Ізюмського міськрайонного управління юстиції Харківської області (а. с. 141-142).

Вказані обставини були предметом ретельної перевірки судів першої та апеляційної інстанцій, їм була надана відповідна правова оцінка. Крім того, такі обставини потерпілою у касаційній скарзі не заперечуються.

При цьому будь-яких обставин, визначених у ст. 4 Закону України «Про застосування амністії в Україні» та ст. 9 Закону України «Про амністію у 2016 році», які б перешкоджали звільнити ОСОБА_2 від відбування призначеного покарання на підставі амністії місцевим судом в ході розгляду кримінального провадження встановлено не було.

Таких обставин колегією суддів не встановлено й під час касаційного розгляду.

У касаційній скарзі, окрім іншого, потерпіла наголошує, що застосування амністії є правом суду, а не обов`язком і визначається у кожному випадку окремо. Вважає, що, звільняючи ОСОБА_2 на підставі амністії від відбування основного та додаткового покарань, суд фактично залишив його непокараним за загибель людини, що не слугуватиме його подальшому відповідальному ставленню до водійських обов`язків.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про застосування амністії в Україні», установивши в стадії судового розгляду кримінальної справи наявність акта амністії, що усуває застосування покарання за вчинене діяння, суд, за доведеності вини особи, постановляє обвинувальний вирок із звільненням засудженого від відбування покарання.

Як передбачено ч. 1 ст. 10 Закону України «Про амністію у 2016 році», питання про застосування амністії суд вирішує, зокрема, за ініціативою обвинуваченого (підсудного) чи засудженого, їхніх захисників чи законних представників.

При цьому відмовити в задоволенні клопотання про застосування амністії та звільнення від відбування основного покарання суд вправі виключно в тому випадку, коли особа, щодо якої ставиться таке питання, не є суб`єктом амністії, тобто не відноситься до кола осіб, до яких амністія може бути застосована, або відноситься до кола осіб, застосування амністії щодо яких прямо заборонено законом.

Таким чином, термін «може бути застосовано», який визначено в Законі України «Про застосування амністії в Україні», передусім зобов`язує суд перевірити, чи є суб`єктом амністії особа, щодо якої таке питання ставиться, та не дає права суду відмовити у задоволенні такого клопотання з інших підстав.

До того ж згадані вище норми закону передбачають застосування амністії за наявності певних умов саме до осіб, а не до покарання. А тому вид та розмір призначеного такій особі покарання, якщо вона є суб`єктом амністії, не впливає на можливість її звільнення від його відбування.

За таких обставин доводи касаційної скарги потерпілої про безпідставне застосування щодо ОСОБА_2 амністії колегія суддів вважає необґрунтованими.

Крім того, посилання потерпілої на положення ч. 1 ст. 11 Закону України «Про амністію у 2016 році» при обґрунтуванні своєї позиції щодо відсутності підстав для застосування амністії у цьому кримінальному провадженні в даному випадку є некоректними, оскільки зазначена норма стосується процедури постановлення рішення судом щодо осіб, які на час набрання чинності цим Законом фактично вже відбувають покарання за вироком суду.

Колегія суддів також не вбачає підстав для задоволення доводів касаційної скарги потерпілої в частині призначеного покарання з огляду на наступне.

Так, вироком Харківського апеляційного суду від 04 лютого 2021 року апеляційну скаргу потерпілої ОСОБА_1 задоволено частково, а вирок Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 13 червня 2018 року щодо ОСОБА_2 скасовано, у тому числі й в частині призначеного покарання.

Призначено ОСОБА_2 покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Разом з тим у касаційній скарзі потерпіла просить змінити вирок апеляційного суду, призначити ОСОБА_2 покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Таким чином, вказуючи про несправедливість призначеного ОСОБА_2 покарання внаслідок м`якості, потерпіла фактично ставить питання про призначення більш м`якого покарання, ніж те, яке призначене судом апеляційної інстанції.

На цих же підставах колегія суддів вважає неспроможними доводи потерпілої про необхідність застосування щодо ОСОБА_2 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, оскільки за наслідком апеляційного розгляду апеляційний суд призначив таке покарання в максимальному розмірі, передбаченому ч. 2 ст. 286 КК України.

Крім того, у касаційній скарзі потерпіла вказує, що оскільки амністія може застосовуватися як повністю, так і частково, то в даному випадку застосування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами є обов`язковим.

На думку колегії суддів, такі доводи потерпілої є непереконливими.

Як визначено ч. 1 ст. 15 Закону України «Про амністію у 2016 році», особи, на яких поширюється дія цього Закону, можуть бути звільнені від відбування основного і додаткового покарання, призначеного судом, крім конфіскації майна, у частині вироку, що не була виконана на день набрання чинності цим Законом.

У такому ж змісті викладена ст. 6 Закону України «Про застосування амністії в Україні».

Тобто зазначеними вимогами закону передбачено можливість суду, окрім основного, звільнити особу також і від додаткового покарання.

Постановляючи рішення щодо звільнення ОСОБА_2 від відбування також і додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на підставі п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році», апеляційний суд врахував особу засудженого, який вперше притягується до кримінальної відповідальності, під час вчинення злочину в стані алкогольного чи наркотичного сп`яніння не перебував, вину визнав у повному обсязі, працює неофіційно, а керування автомобілем є його єдиним джерелом заробітку.

З таким висновком апеляційного суду погоджується й колегія суддів, а тому не вбачає підстав для задоволення доводів касаційної скарги потерпілої в цій частині.

На переконання колегії суддів вирок суду апеляційної інстанції є законним, вмотивованим та обґрунтованим, відповідає вимогам статей 370 374 420 КПК України, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачає.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу потерпілої залишити без задоволення, а вирок апеляційного суду - без зміни.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Вирок Харківського апеляційного суду від 04 лютого 2021 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді