Чи може потерпілий оскаржити вирок через надмірну суворість покарання? (ОП ККС ВС у справі 641/5714/19 19.04.2021).

Фабула судового акту: Чи може інтерес потерпілого включати в себе прагнення до призначення засудженому більш м’якого покарання?

Як виявляється - може.

Судами розглядалась кримінальна справа по обвинуваченню за ч.2 ст. 186 КК України.

Судом першої інстанції винесено вирок яким винного засуджено та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

І прокурор, і сторона захисту, і потерпілий оскаржили вирок. Прокурор вважав, що покарання занадто м’яке і слід призначити більш суворе, а сторона захисту та потерпілий просили призначити більш м’яке покарання.

Суд апеляційної інстанції відмовив прокурору і частково задовольнив скарги інших учасників процесу. За результатом апеляційного провадження, призначено покарання у виді 3 років 6 місяців позбавлення волі.

Однак, рішення апеляційної інстанції нікого не задовольнило, і всі учасники процесу оскаржили рішення до касаційного суду.

У зв`язку із тим, що у ВС існують різні позиції щодо правозастосування п. 7 ч. 1 ст. 425 КПК України, а саме про право потерпілого подати касаційну скаргу з підстав невідповідності призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, справа була передана на розгляд ОП ККС ВС.

Об’єднана палата наголосила на основоположних принципах кримінального судочинства, зокрема, рівності (ст. 10 КПК України) та праві на оскарження судових рішень (ст. 7, 24 КПК України).

ОП ККС ВС зазначила, що статус потерпілого як сторони кримінального провадження наділяє його правом оскарження судового рішення в частині, що стосується його інтересу.

У даному випадку оскарження потерпілим судових рішень з підстави невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, враховуючи законодавчі обмеження, становлять приватний інтерес потерпілого у контексті права відстоювати свою позицію і намагатись встановленими законом засобами досягти зміни або скасування судового рішення.

До таких висновків касаційний суд дійшов зважаючи на те, що потерпілий у ході судових дебатів в суді першої інстанції повідомив, що заподіяну матеріальну та моральну шкоду йому відшкодовано, він до обвинуваченого претензій не має, останній вибачився і вони примирилися, а тому просив не позбавляти волі обвинуваченого і призначити йому покарання умовно. Надалі, під час апеляційного та касаційного розгляду потерпілий підтримував ту саму позицію, тобто оскарження відбувалось з дотриманням вимог п. 7 ч. 1 ст. 425 КПК України.

За результатами розгляду, ОП ККС ВС висловила наступний правовий висновок: за змістом п. 7 ч. 1 ст. 425 КПК України потерпілий або його законний представник чи представник мають право на касаційне оскарження судових рішень з підстави невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, але в межах вимог, заявлених ними в суді першої інстанції.

По суті скарг ОП ККС ВС вирішила пом’якшити покарання та призначила 2 роки 6 місяців позбавлення волі.

Аналізуйте судовий акт: Одна палата - дві думки: чи може прокурор оскаржити вирок, якщо угода про примирення не відповідає ККУ? (ОКРЕМА ДУМКА ВС/ККС по справі #395/773/18 від 19.02.2021).

Розгляд вимог немайнового характеру не може здійснюватися у порядку спрощеного позовного провадження (ВС/КЦС у справі № 391/35/19 від 26.05.2021)

Чи можна притягнути свідка до кримінальної відповідальності за відмову від дачі показань? (Виправдувальний вирок по справі №607/12163/20 від 26.04.2021).

Суд не може оцінювати у рішенні докази, які не досліджував безпосередньо (ВС/ККС у справі № 489/6110/17 від 03.12.2020 р.).

Постанова
Іменем України
19 квітня 2021 року
м. Київ
Справа № 641/5714/19
Провадження № 51-536 кмо 20

Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:
головуючого Наставного В. В.,
суддів: Анісімова Г. М., Короля В. В., Кравченка С. І.,
Луганського Ю. М., Огурецького В. П.,
за участю:
секретаря судового засідання Трутенко А. Ю.,
прокурора Кулаківського К. О.,
засудженого ОСОБА_1 у режимі відеоконференції,
потерпілого ОСОБА_2 ,

розглянула у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019220540001246 від 16 травня
2019 року, щодо
ОСОБА_1 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Балаклея Харківської області, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою:
АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
за ч. 2 ст. 186 Кримінального кодексу України (далі - КК),
за касаційними скаргами захисника засудженого ОСОБА_1 - адвоката
Гунченка О. В. і потерпілого ОСОБА_2 на вирок Комінтернівського районного суду м. Харкова від 29 жовтня 2019 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 21 січня 2020 року щодо ОСОБА_1 , та касаційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні Косого О. М. на ухвалу Харківського апеляційного суду від 21 січня 2020 року щодо ОСОБА_1 .
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Комінтернівського районного суду м. Харкова від 29 жовтня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
До набрання вироком законної сили ОСОБА_1 залишено запобіжний захід у вигляді застави.
Строк відбування покарання ОСОБА_1 вказано рахувати з моменту його затримання в порядку виконання вироку.
Ухвалено стягнути із ОСОБА_1 на користь держави 628 гривень 04 копійки процесуальних витрат за проведення судової експертизи.
Прийнято рішення щодо речових доказів.
Вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за те, що він 16 травня 2019 року приблизно о 15 годині на території Велозаводського скверу, розташованого на перехресті вул. Тарасівська та пр. Московського в м. Харкові, за попередньою змовою з особою, матеріали кримінального провадження щодо якої виділені в окреме провадження, із застосуванням насильства, яке не було небезпечним для життя та здоров`я потерпілого, відкрито викрали у ОСОБА_2 полімерний пакет, у якому знаходились кошти в сумі 1300 доларів США та 1000 гривень, мобільний телефон марки «Samsung» вартістю 145 гривень та інші особисті речі, які не представляють для потерпілого матеріальної цінності, чим заподіяли ОСОБА_2 матеріальну шкоду на загальну суму 35 426 гривень.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 21 січня 2020 року апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні Косого О. М. залишено без задоволення, зазначений вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 за апеляційними скаргами захисників Коросташевського П. М. і Чуприни З. М. в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 та потерпілого ОСОБА_2 в частині призначення покарання змінено, на підставі ст. 69 КК ОСОБА_1 пом`якшено призначене за ч. 2 ст. 186 КК покарання до 3 років 6 місяців позбавлення волі.
У решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.
Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали
Захисник Гунченко О. В. у касаційній скарзі в інтересах засудженого ОСОБА_1 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, просить змінити вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і на підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнити від відбування покарання з випробуванням. Вважає, що при призначенні покарання ОСОБА_1 судами першої та апеляційної інстанцій не взято до уваги інші обставини, які пом`якшують покарання, а саме: активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, наявність на утриманні батьків пенсійного віку, належним чином не враховано позитивні характеристики за місцем проживання та роботи, а також думку потерпілого про можливість виправлення ОСОБА_1 без ізоляції від суспільства. На переконання захисника суд апеляційної інстанції не навів мотивів відхилення доводів сторони захисту про неврахування всіх пом`якшуючих обставин та наявність підстав для застосування положень ст. 75 КК.
Потерпілий ОСОБА_2 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, просить змінити вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і на підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнити від відбування покарання з випробуванням. Зазначає, що при призначенні покарання ОСОБА_1 судами першої та апеляційної інстанцій не взято до уваги всі обставини, які пом`якшують покарання, та дані про його особу. Звертає увагу на те, що ОСОБА_1 повністю відшкодував заподіяну йому матеріальну та моральну шкоду, неодноразово просив вибачення, вони примирилися і нормально спілкуються, вважає, що ОСОБА_1 не є суспільно небезпечним і його виправлення можливе без ізоляції від суспільства.
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості, просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вважає, що при призначенні покарання
ОСОБА_1 не було належним чином враховано дані про його особу, зокрема те, що на розгляді в суді перебувають обвинувальні акти щодо нього за ч. 1 ст. 309,
ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 185, ч. 2 ст. 185 КК, він суспільно корисною працею не займається та офіційного заробітку не має, що на думку прокурора свідчить про схильність ОСОБА_1 до вчинення кримінальних правопорушень. Указує на те, що суд апеляційної інстанції в порушення вимог ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), залишаючи апеляційну скаргу прокурора без задоволення, свого рішення належним чином не мотивував, не оцінив всі доводи прокурора та не надав обґрунтованої відповіді на них.
Заперечень на касаційні скарги захисника, прокурора та потерпілого від учасників судового провадження не надходило.
Підстави розгляду кримінального провадження об`єднаною палатою
Колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду ухвалою від 09 лютого 2021 року кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 за вказаними касаційними скаргами захисника, прокурора та потерпілого на підставі
ч. 2 ст. 434-1 КПК передала на розгляд об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду.
Таке рішення колегія суддів прийняла у зв`язку із тим, що у Верховному Суді існують різні позиції щодо правозастосування п. 7 ч. 1 ст. 425 КПК, а саме про право потерпілого подати касаційну скаргу з підстав невідповідності призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, та вважала за необхідне відступити від висновку про застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в ухвалі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від
25 січня 2018 року (справа № 766/4296/16-к). Водночас колегія суддів висловила свою позицію: «виходячи з системного аналізу кримінального процесуального закону та приписів п. 7 ч.1 ст. 425 КПК, потерпілий має право подати касаційну скаргу з підстав невідповідності призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та даним про особу засудженого, в тому числі, через надмірну суворість».
Так, зазначеною ухвалою колегії суддів Першої судової палати від 25 січня 2018 року повернуто касаційну скаргу потерпілої з усіма доданими до неї матеріалами. Своє рішення колегія суддів мотивувала тим, що в касаційній скарзі потерпіла ОСОБА_3 просила змінити судові рішення щодо засудженого ОСОБА_4 та звільнити його від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК, однак потерпіла всупереч вимогам п. 7 ч. 1 ст. 425 КПК звернулася до суду касаційної інстанції зі скаргою, яка виходить за межі вимог, заявлених нею в суді першої інстанції, та стосується інтересів засудженого.
Натомість колегія суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду в постанові від 25 липня 2019 року (справа № 484/1615/18) висловила іншу правову позицію щодо права потерпілого на оскарження судових рішень через невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості. Як вбачається зі змісту зазначеної постанови, касаційний суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою потерпілої ОСОБА_5 , в якій вона посилалась на суворість призначеного засудженому ОСОБА_6 покарання та необхідність застосування до нього положень ст. 75 КК, розглянув по суті та відмовив у її задоволенні.
З огляду на викладене, виходячи з необхідності забезпечення додержання принципу правової (юридичної) визначеності, є передбачені законом підстави для здійснення касаційного розгляду цього провадження об`єднаною палатою Касаційного кримінального суду Верховного Суду.
Позиції учасників судового провадження
Засуджений ОСОБА_1 у судовому засіданні підтримав касаційну скаргу його захисника - адвоката Гунченка О. В., також вважав обґрунтованою касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_2 та просив їх задовольнити, а касаційну скаргу прокурора вважав необґрунтованою і просив залишити її без задоволення.
Потерпілий ОСОБА_2 у судому засіданні висловив доводи на підтримання своєї касаційної скарги, вважав обґрунтованою касаційну скаргу захисника
Гунченка О. В. та просив їх задовольнити, а касаційну скаргу прокурора вважав необґрунтованою і просив залишити її без задоволення.
Прокурор у судовому засіданні касаційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні не підтримав, касаційні скарги захисника Гунченка О. В. та потерпілого ОСОБА_2 вважав необґрунтованими та просив залишити їх без задоволення.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені у касаційних скаргах, колегія суддів об`єднаної палати дійшла наступних висновків.
Щодо права потерпілого на касаційне оскарження судових рішень з підстави невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості
Статтею 129 Конституції України встановлені основні засади судочинства, серед яких своє місце займають рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Зазначені конституційні положення мають своє втілення серед засад кримінального провадження. Так, за змістом п. 3 ч. 1 ст. 7, ч. 1 ст. 10 КПК рівність перед законом і судом полягає у тому, що не може бути привілеїв чи обмежень у процесуальних правах, передбачених цим Кодексом, за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних чи інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, громадянства, освіти, роду занять, а також за мовними або іншими ознаками. У свою чергу забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 7, ст. 24 КПК гарантує кожному право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом. Гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді.
Відповідно до п. 19 ч. 1 ст. 3 КПК потерпілий, його представник та законний представник у випадках, установлених цим Кодексом, є стороною кримінального провадження з боку обвинувачення.
Касаційну скаргу мають право подати, у тому числі, потерпілий або його законний представник чи представник - у частині, що стосується інтересів потерпілого, але в межах вимог, заявлених ними в суді першої інстанції (п. 7 ч. 1 ст. 425 КПК).
Аналіз зазначеної норми вказує на те, що потерпілий як суб`єкт касаційного оскарження є носієм приватного інтересу.
Приватний інтерес у кримінальному процесі - це інтерес не наділених державно-владними функціями учасників кримінального провадження, а також інтерес суб`єктів, які здійснюють кримінальне провадження, зумовлений їх соціальним статусом приватної особи, а не кримінальним процесуальним статусом.
Норма, передбачена п. 7 ч. 1 ст. 425 КПК, наділяє правом потерпілого на касаційне оскарження у частині, що стосується його інтересів, та містить обмеження - в межах вимог, заявлених у суді першої інстанції.
У даному випадку оскарження потерпілим судових рішень з підстави невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, враховуючи законодавчі обмеження, становлять приватний інтерес потерпілого у контексті права відстоювати свою позицію і намагатись встановленими законом засобами досягти зміни або скасування судового рішення.
У даному кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 у ході судових дебатів у судовому засіданні від 29 жовтня 2019 року потерпілий ОСОБА_2 повідомив, що заподіяну матеріальну та моральну шкоду йому відшкодовано, він до ОСОБА_1 претензій не має, останній вибачився і вони примирилися, а тому просив не позбавляти ОСОБА_1 волі і призначити йому покарання умовно.
Подальше як апеляційне, так і касаційне оскарження потерпілий ОСОБА_2 здійснював в межах свого приватного інтересу щодо відстоювання своєї позиції, заявленої під час кримінального провадження в суді першої інстанції, тобто з дотриманням вимог п. 7 ч. 1 ст. 425 КПК.
Об`єднана палата дійшла висновку, що за змістом п. 7 ч. 1 ст. 425 КПК потерпілий або його законний представник чи представник мають право на касаційне оскарження судових рішень з підстави невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості,але в межах вимог, заявлених ними в суді першої інстанції.
Щодо доводів касаційних скарг захисника засудженого ОСОБА_1 - адвоката Гунченка О. В., потерпілого ОСОБА_2 та прокурора у кримінальному провадженні Косого О. М.
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, та кваліфікація вчиненого за ч. 2 ст. 186 КК у касаційних скаргах не оспорюються.
Доводи касаційної скарги прокурора про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості об`єднана палата вважаєнеобґрунтованими.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66 67 КК), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Відповідно до вимог ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Статтею 69 КК передбачено, що за наявності кількох обставин, які пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.
При призначені покарання ОСОБА_1 суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про його особу, обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання.
Так, суд першої інстанції з дотриманням положень статей 50 65 КК України врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК є тяжким злочином, дані про особу ОСОБА_1 , який раніше не судимий, за місцем проживання характеризується задовільно, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, а також досудову доповідь органу пробації. Обставиною, яка пом`якшує покарання, суд визнав щире каяття, а обставин, які обтяжують покарання, судом не встановлено.
Врахувавши всі зазначені обставини в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про неможливість виправлення ОСОБА_1 без його ізоляції від суспільства і обґрунтовано призначив йому покарання у виді позбавлення волі, мотивувавши таке рішення.
Суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження за апеляційними скаргами захисників Коросташевського П. М. і Чуприни З. М. в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 , потерпілого ОСОБА_2 та прокурора у кримінальному провадженні Косого О. М. на вирок місцевого суду, належним чином перевірив викладені у них доводи.
Так, апеляційним судом у судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 неодноразово приносив свої вибачення потерпілому, в повному обсязі відшкодував заподіяну матеріальну та моральну шкоду. Зазначені обставини визнані судом апеляційної інстанції обставиною, яка пом`якшує покарання. Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 офіційно працевлаштований, обіймає посаду продавця непродовольчих товарів та має за місцем роботи виключно позитивні характеристики.
Таким чином, погодившись з висновком суду першої інстанції про неможливість виправлення ОСОБА_1 без його ізоляції від суспільства, суд апеляційної інстанції визнав, що встановлені обставини, які пом`якшують покарання, є такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_1 кримінального правопорушення, дійшовши обґрунтованого висновку про можливість призначення ОСОБА_1 покарання, нижчого від найнижчої межі, встановленої в санкції
ч. 2 ст. 186 КК, і часткове задоволення апеляційних скарг сторони захисту та потерпілого.
Суд апеляційної інстанції визнав доводи прокурора про м`якість призначеного покарання безпідставними, мотивувавши своє рішення та зазначивши підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Разом з тим, об`єднана палата вважає доводи касаційних скарг захисника
Гунченка О. В. та потерпілого ОСОБА_2 про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості частково обґрунтованими.
Так, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про неможливість виправлення ОСОБА_1 без ізоляції від суспільства. Апеляційний суд за наявності відповідних підстав обґрунтовано застосував до ОСОБА_1 положення ст. 69 КК. Переконливих доводів, які б свідчили про можливість звільнення ОСОБА_1 на підставі ст. 75 КК від відбування покарання з випробуванням захисник ОСОБА_7 та потерпілий ОСОБА_2 у касаційних скаргах не навели і таких даних за матеріалами кримінального провадження не встановлено.
Проте апеляційний суд, призначаючи ОСОБА_1 покарання за ч. 2 ст. 186 КК із застосуванням ст. 69 КК у виді позбавлення волі саме у розмірі 3 роки 6 місяців, своє рішення належним чином не вмотивував та при цьому не врахував всі обставини кримінального провадження у їх сукупності, у тому числі думку потерпілого ОСОБА_2 , якому відшкодовано матеріальну та моральну шкоду в повному обсязі і який просив не позбавляти волі ОСОБА_1 , та дані про особу ОСОБА_1 , який раніше не судимий, офіційно працевлаштований і має за місцем роботи виключно позитивні характеристики.
За таких обставин у даному конкретному випадку судом апеляційної інстанції допущено диспропорцію, яка свідчить про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення, з огляду на характер дій ОСОБА_1 і компенсацію останнім наслідків таких дій, та особі засудженого, враховуючи всі встановлені судами дані про особу ОСОБА_1 , внаслідок суворості.
Отже, наведене дає підстави для пом`якшення призначеного засудженому ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк до 2 років 6 місяців. При цьому враховуються всі обставини даного конкретного кримінального провадження, дані про особу ОСОБА_1 та думка потерпілого ОСОБА_2 щодо виду і розміру покарання у їх сукупності. Саме таке покарання об`єднана палата вважає за своїм видом і розміром є необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_1 і попередження нових кримінальних правопорушень, воно відповідає вимогам
статей 50 65 КК.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування судових рішень, не виявлено.
Враховуючи зазначене, підстав для задоволення касаційної скарги прокурора у кримінальному провадженні Косого О. М. не вбачається, а касаційні скарги захисника Гунченка О. В. та потерпілого ОСОБА_2 підлягають задоволенню частково, судові рішення щодо ОСОБА_1 - зміні шляхом пом`якшення призначеного апеляційним судом ОСОБА_1 покарання за ч. 2 ст. 186 КК із застосуванням
ст. 69 КК до 2 років 6 місяців позбавлення волі.
Виконуючи приписи ст. 442 КПК, об`єднана палата робить висновок про те, як саме повинна застосовуватись норма права, яка передбачає право потерпілого на касаційне оскарження судових рішень, та із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, що передала справу на розгляд об`єднаної палати.
Висновок:
За змістом п. 7 ч. 1 ст. 425 КПК потерпілий або його законний представник чи представник мають право на касаційне оскарження судових рішень з підстави невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, але в межах вимог, заявлених ними в суді першої інстанції.
Керуючись статтями 434 434-2 436 441 442 КПК, Суд
ухвалив:
Касаційні скарги захисника засудженого ОСОБА_1 - адвоката Гунченка О. В. та потерпілого ОСОБА_2 задовольнити частково, касаційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні Косого О. М. залишити без задоволення.
Вирок Комінтернівського районного суду м. Харкова від 29 жовтня 2019 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 21 січня 2020 року щодо ОСОБА_1 змінити, пом`якшити призначене ОСОБА_1 покарання за ч. 2 ст. 186 КК із застосуванням ст. 69 КК до 2 років 6 місяців позбавлення волі.
У решті судові рішення щодо ОСОБА_1 залишити без зміни.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:

В. В. Наставний Г. М. Анісімов В. В. Король

С. І. Кравченко Ю. М. Луганський В. П. Огурецький