На відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено речове право (ВС/КГСсправа № 911/2168/17, 14.06.2018)

Фабула судового акта: В цій справі керівник місцевої прокуратури в інтересах держави в особі управління лісового та мисливського господарства (управління, позивач) та лісового господарства (державне підприємство, позивач) звернувся з позовом до районної державної адміністрації (РДА) та товариства з обмеженою відповідальністю (відповідачі) про визнання незаконним та скасування розпорядження РДА, визнання недійсним договору оренди землі від 29.12.2012, який укладений між відповідачами з припиненням зобов'язань за останнім на майбутнє.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірна земельна ділянка віднесена до земель лісового фонду та вибула з володіння держави всупереч вимог лісового законодавства.

В процесі розгляду справи судами було встановлено, що державне підприємство, як постійний землекористувач спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення та управління, як орган виконавчої влади з питань лісового господарства, не погоджували вилучення спірних земельних ділянок лісогосподарського призначення та зміну цільового призначення спірної земельної ділянки, і ліси не можуть передаватися в користування інакше як спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства, що змусило дійти висновку про обґрунтованість заявлених у даній справі позовних вимог.

Разом з цим рішенням господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, в задоволенні позовних вимог відмовлено у зв'язку з пропуском позовної давності. Адже, судами було встановлено і те, що позивачі могли довідатись про порушення своїх прав ще 21.08.2012, - за наслідками обстеження спірної ділянки, що проводилось з метою оформлення документів твариству для укладення договору оренди спірної земельної ділянки.

За наслідками касаційного перегляду справи ВС/КГС, залишаючи без змін судові, сформував дуже важливу правову позиція, яка зводиться до того, що на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Суд зазначив, що держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинно ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку мають норми про позовну давність.

Суд також послався на деякі рішення ЄСПЛ, зокрема, на рішення від 20.09.2011 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії", та від 22.10.1996 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства", в яких зазначається, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

Коментуючи цю судову справу, варто також звернути увагу на те, що суди дійшли висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог, і це є правильним, бо за змістом частини 1 статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність сплила і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. (див., наприклад, постанову ВС/КГС від 13 березня 2018 року у справі № 911/1555/17)

Аналізуйте судовий акт: Суд зобов‘язаний перевірити та обговорити причини пропуску строку позовної давності, який у трудовій справі складає три місяці, а не лише вказати на факт пропуску такого строку (ВСУ від 6 квітня 2016 року у справі № 6-409цс16)

Без окремого підпису позичальника під документом, який збільшує строк позовної давності, банк не має права стягувати борг та забезпечення, якщо минув строк більше 3 років, а для пені та штрафів більше 1 року (Постанова ВСУ у справі № 6-16цс15 )

Закон не наводить обставин, за яких може бути поновлено строк позовної давності, і покладає розв'язання цього питання безпосередньо на суд, який в цій справи поновив строк після спливу шести років (ВС/КГС, справа № 913/112/18, 13.02.19)

Моментом початку позовної давності для регресної вимоги страховика є день проведення страховиком виплати страхового відшкодування третій особі (потерпілому в деліктному зобов’язанні) (ВСУ від 05.04.2017 № 6-2806цс16)

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2018 року

м. Київ

Справа № 911/2168/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.

при секретарі судового засідання - Лихошерст І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.01.2018 (Головуючий суддя - Куксов В.В., судді: Гончаров С.А., Майданевич А.Г.)

та на рішення Господарського суду Київської області від 08.09.2017 (суддя - Горбасенко П.В.)

за позовом Керівника Броварської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства та Державного підприємства "Іванківське лісове господарство"

до 1. Іванківської районної державної адміністрації Київської області

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Альтес"

про визнання незаконними та скасування розпорядження, визнання недійсним договору оренди землі,

за участю:

відповідача-2: Сухаревський В.М. (ордер від 15.01.2018)

прокурора: Кравчук О.А. (посвідчення № 043796 від 01.05.16)

ВСТАНОВИВ:

Керівник Броварської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства (далі - позивач-1) та Державного підприємства "Іванківське лісове господарство" (далі -позивач-2) звернувся з позовом до Іванківської районної державної адміністрації Київської області (далі - відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Альтес" (далі - відповідач-2) про визнання незаконним та скасування розпорядження Іванківської районної державної адміністрації Київської області № 813 від 20.11.2012, визнання недійсним договору оренди землі від 29.12.2012 за № 1/29-12-12, який укладений між Іванківською районною державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю "Альтес", про що в Державному реєстрі земель вчинено запис від 29.12.2012 за № 322200004000321, з припиненням зобов'язань за останнім на майбутнє.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірна земельна ділянка віднесена до земель лісового фонду та вибула з володіння держави всупереч вимог лісового законодавства.

Рішенням Господарського суду Київської області від 08.09.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.01.2018, в задоволенні позовних вимог відмовлено у зв'язку з пропуском позовної давності.

У касаційній скарзі перший заступник прокурора Київської області (далі - прокурор) просить вказані судові акти скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Ці вимоги мотивовані порушенням судами приписів статей 20 22 56 57 84 141 149 Земельного кодексу України, статті 57 Лісового кодексу України. Прокурор наголошує, що висновки судів про те, що позивачем пропущено позовну давність не можуть ґрунтуватись на акті обстеження земельної ділянки від 21.08.2012, оскільки таке обстеження мало місце до прийняття спірного розпорядження від 20.11.2012 та укладання договору 29.12.2012. При цьому прокурор вважає помилковим ототожнення судами факту обізнаності позивача-2 про порушення його прав з тим, коли про порушення таких прав стало відомо Державному спеціалізованому лісозахисному підприємству "Київлісозахист", яке разом з позивачем-1 та позивачем-2 є структурними підрозділами Державного агентства лісових ресурсів України.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач-2 просить касаційну скаргу залишити без задоволення з підстав її необґрунтованості, а оскаржувані судові рішення, як законні та такі, що відповідають обставинам справи, залишити без змін.

Переглянувши у касаційному порядку на підставі встановлених фактичних обставин справи судові рішення, враховуючи встановлені Господарським процесуальним кодексом України межі такого перегляду, суд касаційної інстанції виходить із наступного.

Судами за наслідками розгляду даного спору встановлено, що розпорядженнями Іванківської районної державної адміністрації Київської області від 06.07.2012 № 482 "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду" дано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 11 га, в оренду для спорудження сонячної електростанції (об'єкт енергетики, який виробляє електричну енергію з альтернативних джерел енергії) за межами населених пунктів за рахунок земель запасу (землі сільськогосподарського призначення - сіножаті та рілля) Дитятківської сільської ради Товариству з обмеженою відповідальністю "АЛЬТЕС".

Спірним розпорядженням від 20.11.2012 Іванківської районної державної адміністрації Київської області № 813 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та надання земельної ділянки в оренду" затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для спорудження сонячної електростанції (об'єкт енергетики, який виробляє електричну енергію з альтернативних джерел енергії) по виробництву та розподіленню електроенергії за межами населених пунктів за рахунок земель запасу (землі сільськогосподарського призначення Дитятківської сільської ради) Товариству з обмеженою відповідальністю "АЛЬТЕС"; надано в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "АЛЬТЕС" терміном на 49 років земельну ділянку, загальною площею 11,1017 га ( в т.ч. 5,44 58 га - рілля, 5,6559 га - сіножаті) для спорудження сонячної електростанції (об'єкт енергетики, який виробляє електричну енергію з альтернативних джерел енергії) по виробництву та розподіленню електроенергії за межами населених пунктів за рахунок земель запасу (землі сільськогосподарського призначення) Дитятківської сільської ради.

В подальшому, між Іванківською районною державною адміністрацією (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Альтес" (Орендар) 29.12.2012 було укладено спірний договір оренди землі № 1/29-12-12, яка знаходиться за межами населеного пункту с. Фрузинівка на території Дитятківської сільської ради Іванківської району Київської області загальною площею 11,1017 га.(п.2 договору).

Прийняття вказаного розпорядження та укладання договору оренди і є предметом судового розгляду.

Приймаючи оскаржені судові акти, суди вірно виходили з того, що відповідно до частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується (частина 1 статті 393 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 215 названого Кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 цього ж Кодексу визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Разом з цим, у відповідності до приписів частини 1 статті 5 Лісового кодексу України (тут і далі в редакції від 16.10.2012, що діяла з 18.11.2012 та була чинна на момент виникнення спірних правовідносин, надалі - ЛК України) до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства..

Частиною 1 статті 8 названого Кодексу встановлено, що у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності.

Згідно з частиною 1 статті 55 Земельного кодексу України (тут і далі в редакції від 02.10.2012, що діяла з 07.11.2012 та була чинна на момент виникнення спірних правовідносин, надалі - ЗК України) до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Статтею 57 цього ж Кодексу унормовано, що земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства (ч.1). Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом (ч.2).

Зміна цільового призначення земельних лісових ділянок здійснюється за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями. У разі прийняття рішення щодо зміни цільового призначення земельних лісових ділянок обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями таке рішення погоджується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища. Зміна цільового призначення земельних лісових ділянок Кабінетом Міністрів України не потребує погоджень з іншими органами. (ч. 3 ст. 57 ЛК України).

Частиною 5 статті 116 ЗК України визначено, що надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до приписів статті 141 вище названого Кодексу підставами припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, добровільна відмова від права користування земельною ділянкою, вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом.

Земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень (ч.ч. 1, 2 ст. 149 ЗК України).

Судами встановлено, що спірна земельна ділянка знаходиться у постійному користуванні ДП "Іванківський лісгосп", є земельною ділянкою лісогосподарського призначення, вилучення та змін площ протягом 2010-2016 років не здійснювалася, погодження та вилучення земельних ділянок не надавались.

Оскільки судами, в межах повноважень наданих їм процесуальним законодавством встановлено і те, що позивач-2, як постійний землекористувач спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення та позивач-1, як орган виконавчої влади з питань лісового господарства, не погоджували вилучення спірних земельних ділянок лісогосподарського призначення та зміну цільового призначення спірної земельної ділянки, і ліси не можуть передаватися в користування інакше як спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства, Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про обґрунтованість заявлених у даній справі позовних вимог.

Разом з тим судами враховано, що відповідачем-2 подано до суду першої інстанції заяву про застосування позовної давності до заявлених вимог.

У Цивільному кодексі України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 257 цього ж Кодексу загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав.

При цьому відповідно до частин 1, 5 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як зазначив Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях від 20.09.2011 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії", та від 22.10.1996 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства", позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані у цій постанові рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За приписами частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Отже, коли судом на підставі досліджених у судовому засіданні доказів буде встановлено, що право особи, про захист якого вона просить, порушене, а стороною у спорі до винесення рішення буде заявлено про застосування позовної давності, і буде встановлено, що строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі статті 267 Цивільного кодексу України ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності.

Частиною 2 статті 29 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час звернення прокурора з відповідним позовом) встановлено, що у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Судами з'ясовано, що прокурор звернувся з даним позовом в інтересах держави в особі позивачів 14.07.2017.

Разом з цим, судами встановлено і те, що згідно з актом обстеження земельної ділянки площею 11,1017 га, що надається в оренду ТОВ "Альтес" на землях Дитятківської сільської ради (за межами с. Фрузинівка) для спорудження сонячної електростанції від 21.08.2012 Державне спеціалізоване лісозахисне підприємством "Київлісозахист", яке разом з Київським обласним та по м. Києву управлінням лісового та мисливського господарства та Державним підприємством "Іванківське лісове господарство" є структурними підрозділами Державного агентства лісових ресурсів України, обстежило спірну земельну ділянку 21.08.2012.

Таким чином, суди дійшли вірного висновку про те, що позивачі могли довідатись про порушення своїх прав 21.08.2012 за наслідками вказаного обстеження спірної ділянки, що проводилось з метою оформлення документів ТОВ "Альтес" для укладення договору оренди спірної земельної ділянки.

Доводи прокурора, викладеного не спростовують, позаяк початок перебігу позовної давності пов'язується з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 Цивільного кодексу України).

Оскільки Державне спеціалізоване лісозахисне підприємством "Київлісозахист", яке разом з Київським обласним та по м. Києву управлінням лісового та мисливського господарства та Державним підприємством "Іванківське лісове господарство" є структурними підрозділами Державного агентства лісових ресурсів України, а держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинно ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку мають норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 11.05.2016 зі справи № 910/3723/14 і колегія суддів не вбачає підстав відступати від неї.

Вказаним спростовуються доводи прокурора, викладені в касаційній скарзі, а аргументи, викладені у відзиві щодо законності та обґрунтованості оскаржених судових актів, знайшли своє підтвердження.

За приписами статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскарженої постанови немає.

Відповідно до приписів статті 129 частини 4, статті 315 частини 3 пункту "в" Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання касаційної скарги належить покласти на заявника.

Керуючись статтями 301 308 309 315 317 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.01.2018 у справі Господарського суду Київської області № 911/2168/17, залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г. М. Мачульський

Судді І. В. Кушнір Є. В. Краснов