Вичерпний перелік дій, які б характеризували особливу жорстокість при вбивстві неможливо сформувати, а тому необхідно виходити з конкретних обставин справи, способу і характеру позбавлення потерпілого життя (ВС ККС №144/246/20 від 02.08.2023 р.)

Фабула судового акту: За вироком міського суду чоловіка було визнано винуватим та засуджено за п. 4 ч. 2 ст. 115 КК (вбивство з особливою жорстокістю), і призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років. Так, чоловік, на підставі побутового конфлікту, будучи в стані алкогольного сп`яніння, вдарив свою сестру кулаками в ділянку нирок, після цього оголив нижню частину її тіла, узяв металевий цвяходер, з прикладанням фізичної сили ввів його в задній прохід потерпілої і відразу долонею лівої руки сильно вдарив по вільному кінцю металевого цвяходера, в результаті чого інструмент повністю увійшов у тіло потерпілої, спричинивши тілесні ушкодження, від яких остання померла на місці події.

В матеріалах справи містився і висновок судово-медичної експертизи і протокол слідчого експерименту, де засуджений показував, як він діяв при вбивстві. Однак, сторона захисту подала касаційну скаргу обґрунтовуючи, в основному, тим, що засуджений не мав умислу на «особливу жорстокість», тому суд - мовляв - кваліфікував неправильно. ВС ККС повністю не погодився із доводами касаційної скарги, відмовляючи у зміні вироку, пояснив:

Щодо кваліфікації «особливої жорстокості»:

Питання про умисел вирішується з урахуванням сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема способу, знарядь злочину, кількості, характеру і локалізації тілесних ушкоджень, причин припинення злочинних дій, поведінки винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунків. Про намір позбавити життя, серед іншого, свідчить умисне спричинення ушкоджень у життєво важливі органи потерпілого, у результаті чого настає його смерть.

Під час кваліфікації умисного вбивства за ознакою вчинення його з особливою жорстокістю (п. 4 ч. 2 ст. 115 КК) необхідно мати на увазі, що законом особлива жорстокість пов`язується зі способом позбавлення людини життя та з іншими обставинами, які свідчать про проявлення винуватим особливої жорстокості.

До особливо жорстоких можуть бути віднесені випадки, коли винуватий, позбавляючи потерпілого життя, усвідомлював, що завдає йому особливих фізичних (наприклад, шляхом заподіяння великої кількості тілесних ушкоджень, тортур, мордування, мучення, в тому числі з використанням вогню, струму, кислоти, лугу, радіоактивних речовин, отрути, яка завдає нестерпного болю, тощо), психічних чи моральних (шляхом зганьблення честі, приниження гідності, заподіяння тяжких душевних переживань, глумління тощо) страждань, а також якщо воно було поєднане із глумлінням над трупом або вчинювалося в присутності близьких потерпілому осіб і винний усвідомлював, що такими діями завдає останнім особливих психічних чи моральних страждань.

Вичерпний перелік дій, які б характеризували особливу жорстокість у розумінні п. 4 ч. 2 ст. 115 КК, неможливо сформувати, а тому необхідно виходити з конкретних обставин справи, способу і характеру позбавлення потерпілого життя.

Отже, у цій справі: У цій справі місцевий суд дійшов висновку про наявність особливої жорстокості в діях засудженого, виходячи зі способу позбавлення життя потерпілої, механізму заподіяння їй тілесних ушкоджень, поведінки засудженого під час і після вчинення злочину.

Крім того суд, з`ясував, що відповідно до висновку експерта усі тілесні ушкодження, заподіяні засудженим потерпілій, були прижиттєвими, тому дійшов переконання, що вона доволі тривалий час відчувала біль та фізичні страждання, оскільки її смерть настала не миттєво, і вона могла бути живою певний проміжок часу. З огляду на встановлені обставини, місцевий суд правильно дійшов висновку, що засуджений розумів суспільну небезпеку своїх дій, можливі наслідки у вигляді смерті потерпілої та, бажаючи їх настання, діяв з особливою жорстокістю.

Спосіб позбавлення життя потерпілої (шляхом пошкодження внутрішніх органів) з урахування того, що під час та одразу після заподіяння ушкоджень вона була жива, вказує на те, що своїми діями засуджений заподіяв потерпілій особливих мук та страждань, що є ознаками особливої жорстокості.

Та обставина, що у вищезгаданому висновку експерта не вказано про заподіяння потерпілій особливих страждань, не свідчить про відсутність кваліфікуючої ознаки умисного вбивства «вчинення злочину з особливою жорстокістю», оскільки встановлення наявності (відсутності) кваліфікуючої ознаки умисного вбивства «вчинення злочину з особливою жорстокістю» належить до компетенції суду. Саме суд визначає наявність цієї ознаки, враховуючи не тільки висновок експерта, а й всі обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, і за результатом оцінки всієї сукупності встановлених обставин суд робить відповідний висновок.

Отже, Верховний Суд дійшов висновку, що за встановлених фактичних обставин справи дуже жорстокі дії засудженого правильно кваліфіковано за п. 4 ч. 2 ст. 115 КК, а тому відхиляє зазначені доводи захисника.

Аналізуйте судовий акт: Для кваліфікації вбивства, як такого, що вчинено з особливою жорстокістю винна особа повинна мати умисел на те, щоб потерпілий відчував додаткові страждання, які не були б необхідними для настання смерті (ВС/ККС № 683/2620/17 від 06.06.2019);

В зоні конфлікту на Донбасі сторони повинні дотримуватись Женевської конвенції про поводження з військовополоненими, а жорстоке поводження з ними є порушенням законів та звичаїв війни (Слов'янський міськрайонний суд, справа № 243/4702/17, 01.06.17);

Зізнання обвинуваченого та інші показання отримані в результаті катування чи жорстокого поводження є недопустимими доказами та вилучаються з доказової бази обвинувачення із направленням справи на новий розгляд (ВСУ у справі № 5-455кс(15)16);

Вирок: За невдалий жарт "про вбивство" чоловік отримав 6 місяців виправних робіт (Корецький районний суд у справі № 563/1515/21 від 07.12.2021).

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 144/246/20

провадження № 51-2238км23

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

у режимі відеоконференції:

захисника ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 , на вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 20 грудня 2022 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 23 лютого 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019020280000243, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Росоша Теплицького району Вінницької області та жителя цього АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 4 ч. 2 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 20 грудня 2022 року ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого п. 4 ч. 2 ст. 115 КК, і призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років.

Вирішено питання щодо запобіжного заходу, речових доказів, процесуальних витрат, арешту майна у кримінальному провадженні та зараховано у строк покарання строк попереднього ув`язнення.

За вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 22 серпня 2019 року приблизно о 00:30, будучи в стані алкогольного сп`яніння, перебуваючи за місцем свого проживання ( АДРЕСА_1 ), під час суперечки, що виникла на побутовому ґрунті, зі своєю рідною сестрою ОСОБА_8 , маючи умисел на позбавлення її життя, розуміючи суспільну небезпеку своїх дій, а також можливі наслідки у виді настання смерті сестри та бажаючи їх настання, діючи з особливою жорстокістю, із силою завдав потерпілій два удари кулаками в ділянку нирок, від чого вона упала на підлогу.

Надалі ОСОБА_7 , з метою доведення свого злочинного умислу до кінця, оголив нижню частину тіла ОСОБА_8 , узяв металевий цвяходер розміром24 см та, розуміючи при цьому, що своїми діями заподіює їй особливих страждань, і бажаючи цього, лівою рукою з прикладанням фізичної сили ввів його в задній прохід потерпілої і відразу долонею лівої руки сильно вдарив по вільному кінцю металевого цвяходера, в результаті чого інструмент повністю увійшов у тіло потерпілої, спричинивши тілесні ушкодження, від яких остання померла на місці події.

Смерть ОСОБА_8 настала через закриту тупу травму живота, яка супроводжувалася пошкодженням внутрішніх органів малого таза, а саме: петель тонкого і товстого кишківника, сечового міхура, що ускладнилося блискавичною формою перитоніту, котрий призвів до ендогенної інтоксикації та настання смерті.

Вінницький апеляційний суд ухвалою від 23 лютого 2023 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_7 залишив без змін.

Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , посилаючись на істотне порушення вимогкримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого через надмірну суворість, просить змінити постановлені щодо ОСОБА_7 судові рішення в частині кваліфікації дій засудженого та перекваліфікувати його дії з п. 4 ч. 2 ст. 115 КК на ч. 1 ст. 115 цього Кодексу і призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років.

Суть доводів касаційної скарги захисника зводиться до тверджень про відсутність у діях ОСОБА_7 такої ознаки умисного вбивства, як особлива жорстокість, та про наявність у його діях ознак кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК.

Як стверджує ОСОБА_6 , суди попередніх інстанцій не лише не встановили й не вказали у своїх рішеннях того, що засуджений свідомо бажав убити потерпілу, а й того, що остання відчувала додаткові страждання, оскільки ОСОБА_7 не заподіював великої кількості тілесних ушкоджень, не застосовував тортур, мордування, мучення, серед іншого з використанням вогню, струму, кислоти, лугу, радіоактивних речовин, отрути. Також його дії не були надмірними для досягнення злочинного наслідку у виді смерті особи. Крім того, зазначає, що у його підзахисного не було умислу на заподіяння потерпілій особливих фізичних страждань.

Захисник указує, що під час кваліфікації дій засудженого суди не врахували його психічного стану, відповідно до якого він не передбачав і не міг передбачати наслідків своїх дій.

На переконання захисту, у висновку експерта від 01 листопада 2019 року № 33 не вказано про заподіяння засудженим особливих страждань потерпілій.

Також стверджує, що показання, надані його підзахисним у ході слідчого експерименту, не можуть бути використані як підстава для кваліфікації дій ОСОБА_7 за п. 4 ч. 2 ст. 115 КК, оскільки вони не підтверджують наявності в останнього умислу на вчинення злочину з особливою жорстокістю

Разом з тим захист наголошує на тому, що зазначена слідча дія проведена не з метою відтворення і перевірки показань засудженого, вона фактично мала ознаки допиту.

Крім того, вважає здобуті під час слідчого експерименту докази недопустимими через вчинення на ОСОБА_7 морального тиску.

ОСОБА_6 стверджує про суворість призначеного його підзахисному покарання. Зазначає, що суди не врахували даних про особу засудженого, стану його здоров`я та умов виховання в дитинстві.

Також, на думку захисника, апеляційний суд не розглянув доводів, наведених у його апеляційній скарзі, належним чином не перевірив їх, мотивованих і обґрунтованих відповідей для їх спростування у своєму рішенні не навів, унаслідок чого постановив ухвалу з порушенням вимог кримінального процесуального закону.

На переконання захисника, помилковим є висновок суду щодо перебування його підзахисного у стані алкогольного сп`яніння і врахування цієї обставини як такої, що обтяжує покарання засудженого, оскільки вона не була підтверджена висновком експерта.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 , надавши відповідні пояснення підтримав касаційну скаргу.

Прокурор ОСОБА_5 висловила аргументи про необґрунтованість касаційної скарги захисника та вважала, що скаргу необхідно залишити без задоволення.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, Суд дійшов висновку,що касаційна скарга захисника не підлягає до задоволення з огляду на таке.

За частиною 2 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Разом з тим суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не є підставою для перегляду судових рішень у касаційному порядку.

Під час перевірки доводів, наведених у касаційній скарзі, Верховний Суд виходить із фактичних обставин, установлених місцевими та апеляційними судами.

При цьому касаційний суд наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу (ч. 1 ст. 433 КПК).

Як передбачено ст. 94 КПК, оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок і який оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

За результатами касаційного перегляду матеріалів кримінального провадження в межах доводів касаційної скарги не встановлено обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого п. 4 ч. 2 ст. 115 КК.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 370, п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК вказані висновки ґрунтуються на об`єктивно з`ясованих обставинах, які підтверджено доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду й оціненими судом згідно зі ст. 94 цього Кодексу. Зміст обставин і доказів докладно наведено у вироку.

Щодо доводів касаційної скарги про неправильну кваліфікацію дій засудженого

У касаційній скарзі сторона захисту не заперечує факту заподіяння ОСОБА_7 потерпілій смерті, однак вважає, що суди попередніх інстанцій не обґрунтували свого висновку про наявність у діянні засудженого кваліфікуючої ознаки умисного вбивства - вчинення злочину з особливою жорстокістю.

На думку захисника, в матеріалах справи не міститься доказів на підтвердження того, що засуджений мав умисел не тільки вбити потерпілу, а й заподіяти їй додаткові страждання, які б були необхідні для настання її смерті.

Верховний Суд не погоджується із цими доводами захисту з огляду на таке.

Питання про умисел вирішується з урахуванням сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема способу, знарядь злочину, кількості, характеру і локалізації тілесних ушкоджень, причин припинення злочинних дій, поведінки винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунків. Про намір позбавити життя, серед іншого, свідчить умисне спричинення ушкоджень у життєво важливі органи потерпілого, у результаті чого настає його смерть.

Під час кваліфікації умисного вбивства за ознакою вчинення його з особливою жорстокістю (п. 4 ч. 2 ст. 115 КК) необхідно мати на увазі, що законом особлива жорстокість пов`язується зі способом позбавлення людини життя та з іншими обставинами, які свідчать про проявлення винуватим особливої жорстокості.

До особливо жорстоких можуть бути віднесені випадки, коли винуватий, позбавляючи потерпілого життя, усвідомлював, що завдає йому особливих фізичних (наприклад, шляхом заподіяння великої кількості тілесних ушкоджень, тортур, мордування, мучення, в тому числі з використанням вогню, струму, кислоти, лугу, радіоактивних речовин, отрути, яка завдає нестерпного болю, тощо), психічних чи моральних (шляхом зганьблення честі, приниження гідності, заподіяння тяжких душевних переживань, глумління тощо) страждань, а також якщо воно було поєднане із глумлінням над трупом або вчинювалося в присутності близьких потерпілому осіб і винний усвідомлював, що такими діями завдає останнім особливих психічних чи моральних страждань.

Вичерпний перелік дій, які б характеризували особливу жорстокість у розумінні п. 4 ч. 2 ст. 115 КК, неможливо сформувати, а тому необхідно виходити з конкретних обставин справи, способу і характеру позбавлення потерпілого життя.

У цій справі місцевий суд дійшов висновку про наявність особливої жорстокості в діях засудженого, виходячи зі способу позбавлення життя потерпілої, механізму заподіяння їй тілесних ушкоджень, поведінки засудженого під час і після вчинення злочину.

Зокрема, суд установив, що ОСОБА_7 , маючи умисел на позбавлення життя своєї сестри - ОСОБА_8 , після завдання із силою двох ударів в ділянку нирок, від яких вона впала на підлогу, оголив нижню частину її тіла і, взявши в будинку металевий цвяходер розміром 24 см, розуміючи при цьому, що своїми діями заподіює їй особливі страждання, і бажаючи цього, рукою з прикладанням фізичної сили ввів його в задній прохід і відразу долонею вдарив по вільному кінцю металевого цвяходера, в результаті чого інструмент повністю ввійшов у тіло потерпілої, спричинивши тим самим численні пошкодження внутрішніх органів, які призвели до смерті потерпілої.

Водночас суд, з`ясувавши, що відповідно до висновку експерта від 01 листопада 2019 року № 33 усі тілесні ушкодження, заподіяні засудженим потерпілій ОСОБА_8 , були прижиттєвими, дійшов переконання, що вона доволі тривалий час відчувала біль та фізичні страждання, оскільки її смерть настала не миттєво, і вона могла бути живою певний проміжок часу.

З огляду на встановлені обставини, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку, що засуджений розумів суспільну небезпеку своїх дій, можливі наслідки у вигляді смерті потерпілої та, бажаючи їх настання, діяв з особливою жорстокістю.

Апеляційний суд перевірив ці висновки місцевого суду і визнав їх обґрунтованими та вмотивованими, навівши відповідні аргументи й підстави для прийняття такого рішення.

Верховний Суд погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, вважає їх правильними, а доводи захисника непереконливими.

За обставин цієї справи, як обґрунтовано визнали суди, спосіб позбавлення життя потерпілої (шляхом пошкодження внутрішніх органів) з урахування того, що під час та одразу після заподіяння ушкоджень вона була жива,вказує на те, що своїми діями засуджений заподіяв потерпілій особливих мук та страждань, що є ознаками особливої жорстокості.

Та обставина, що у вищезгаданому висновку експерта № 33 не вказано про заподіяння потерпілій особливих страждань, не свідчить про відсутність кваліфікуючої ознаки умисного вбивства «вчинення злочину з особливою жорстокістю», оскільки встановлення наявності (відсутності) кваліфікуючої ознаки умисного вбивства «вчинення злочину з особливою жорстокістю» належить до компетенції суду. Саме суд визначає наявність цієї ознаки, враховуючи не тільки висновок експерта, а й всі обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, і за результатом оцінки всієї сукупності встановлених обставин суд робить відповідний висновок.

Крім того, захисник, посилаючись на висновок комплексної судово-психолого-психіатричної експертизи від 29 січня 2020 року № 73, за яким установлено, що ОСОБА_7 виявляв на момент вчинення інкримінованого йому діяння легку розумову відсталість із поведінковими розладами і на момент проведення експертизи виявляє ослаблення функцій пам`яті та інтелекту, поверхневість, легковажність і емоційність у судженнях, нестійкість уваги, вважає, що підзахисний не бажав завдати потерпілій особливих страждань та, ураховуючи його психічний стан, не передбачав і не міг передбачити наслідки своїх дій, тобто в нього не було умислу на заподіяння потерпілій особливих фізичних страждань.

Суд не може погодитися з такими твердженнями захисника, адже згідно з тим же висновком експерта ОСОБА_7 на момент вчинення інкримінованого йому діяння міг усвідомлювати свої дії та керувати ними, а його індивідуально-психологічні особливості не могли суттєво вплинути на його поведінку під час вчинення кримінального правопорушення.

З огляду на викладене Суд не знаходить підстав сумніватися у висновках судів про те, що, вчиняючи свої злочинні дії, ОСОБА_7 усвідомлював, що заподіює потерпілій особливих мук та страждань.

Отже, Верховний Суд доходить висновку, що за встановлених фактичних обставин справи дії ОСОБА_7 правильно кваліфіковано за п. 4 ч. 2 ст. 115 КК, а тому відхиляє зазначені доводи захисника.

Щодо доводів про недопустимість слідчого експерименту

Захисник вказує про недопустимість слідчої дії з підстав того, що її було проведено не з метою відтворення і перевірки показань засудженого, фактично вона мала ознаки допиту.

За висновком об`єднаної палати Касаційного кримінального суду в постанові від 14 вересня 2020 року у справі № 740/3597/17 (провадження № 51-6070км19), приписи ч. 4 ст. 95 КПК про те, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або які отримано в порядку, передбаченому ст. 225 цього Кодексу, мають застосовуватися лише до відомостей, що відповідають ознакам показань як самостійного процесуального джерела доказів згідно зі ст. 95 КПК. Показання необхідно розмежовувати з іншим самостійним процесуальним джерелом доказів - протоколом слідчого експерименту.

Таким чином, заборона використання позасудових показань для обґрунтування судового рішення, яка міститься в другому реченні ч. 4 ст. 95 КПК, не поширюється на випадки, коли ці показання отримують слідчі чи прокурор під час інших слідчих дій, зокрема в ході слідчого експерименту.

Разом із тим об`єднана палата зауважила, що проведення слідчого експерименту у формі, що не містить ознак відтворення дій, обстановки, обставин події, проведення дослідів чи випробувань, а посвідчує виключно проголошення підозрюваним зізнання у вчиненні кримінального правопорушення з метою його процесуального закріплення, належить розцінювати як допит, що не має в суді доказового значення з огляду на зміст ч. 4 ст. 95 КПК.

Суди попередніх інстанцій, досліджуючи відеозапис протоколу слідчого експерименту, дійшли висновків, що на ньому зафіксовано, як засуджений на місці скоєння злочину вказує про спосіб вчинення ним вбивства потерпілої, де і як він залишив речі потерпілої та яким чином покинув домоволодіння. При цьому не тільки розповідає про свої дії, а й наглядно демонструє їх.

Отже, суди встановили, що відеозапис слідчого експерименту містить як показання засудженого, так і елементи, які відповідають критеріям відтворення обставин подій. Підстав ставити під сумнів висновки судів першої та апеляційної інстанцій Верховний Суд не знаходить.

Необґрунтованими є і доводи захисника про те, що ОСОБА_7 під час слідчого експерименту давав показання під моральним тиском.

Суд зазначає, що відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 87 КПК докази, отримані внаслідок застосування катувань, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози застосування такого поводження, є недопустимими.

У контексті допустимості відомостей, отриманих від особи, яка заявляє про застосування поганого поводження з боку представників держави, необхідно враховувати підходи Європейського суду з прав людини, який зазначає, що небезпідставна заява про таке поводження вимагає проведення ефективного офіційного розслідування (див., серед інших, рішення від 14 лютого 2008 року у справі «Kobets v. Ukraine» № 16437/04, § 51). Водночас Верховний Суд указує, що відповідно до ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для того аби в компетентних органів виник обов`язок провести розслідування, заява про погане поводження має бути «небезпідставною».

Особа, яка робить таку заяву, має повідомити фактичні обставини поводження з нею і надати їм певне підтвердження або, якщо це не можливо з об`єктивних причин - інформацію, яка дозволить перевірити її та отримати підтвердження заяви. Хоча на заявника не може покладатися надмірний тягар обґрунтування заяви, однак він повинен надати інформацію, яка хоча б prima facie давала підстави для висновку про те, що погане поводження могло мати місце (див. рішення від 15 жовтня 2019 року у справі «Dmitriy Valentinovich Goryanoy against Ukraine» № 54630/13, § 27 - 29).

За відсутності будь-якої інформації, яка перевіряється, заява про погане поводження не може бути визнана «небезпідставною» і, таким чином, не створює обов`язку щодо її розслідування (див., постанови Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 317/2389/17 (провадження № 51-4935км19); від 26 травня 2020 року у справі № 234/9575/19 (провадження № 51?5690км19); від 05 квітня 2023 року у справі №683/1200/18 (провадження № 2911км22) та інші).

У цьому кримінальному провадженні захисник, крім загальних тверджень про здійснення тиску на засудженого під час слідчого експерименту, не повідомив будь-яких фактичних обставин поганого поводження з ним. Тож, ці посилання не містять достатньої інформації, яку можна було би перевірити. За таких обставин Верховний Суд не може вважати, що захисник достатньою мірою обґрунтував свої твердження про погане поводження із засудженим, щоб вважати їх «небезпідставними».

Крім того, Верховний Суд звертає увагу на те, що засуджений під час слідчого експерименту був представлений захисником. Будь-яких зауважень чи скарг про те, що в ході цієї слідчої дії або до початку її проведення працівники поліції здійснювали моральний тиск на засудженого, ні відеозапис, ні протокол цієї слідчої дії, ні інші матеріали кримінального провадження не містять.

Навпаки, з відеозапису слідчого експерименту вбачається, що засуджений добровільно давав показання і демонстрував свої дії, без жодного примусу зі сторони.

Ці обставини підтвердили і поняті, що були присутні під час зазначеної слідчої дії.

Щодо доводів про необґрунтованість висновку суду щодо перебування засудженого у стані алкогольного сп`яніння і безпідставне врахування цієї обставини як такої, що обтяжує покарання, оскільки вона не підтверджена висновком експерта.

Верховний Суд у своїх рішеннях вже зазначав, що норми кримінального процесуального законодавства не передбачають необхідності доведення факту перебування особи у стані алкогольного сп`яніння якимось певним видом доказів, (наприклад, виключно висновком експерта), а зазначені обставини підлягають доказуванню, виходячи із положень статей 84 92 94 КПК, шляхом дослідження й оцінки всієї сукупності обставин (див., наприклад, постанови Верховного Суду від 11 лютого 2020 року у справі № 643/20474/15-к, провадження № 51-8622км18; від 22 травня 2018 року у справі № 459/3331/16-к, провадження № 51-43км18 та інші).

Тому, Суд відхиляє твердження захисника про недоведеність факту перебування засудженого у стані алкогольного сп`яніння, через відсутність відповідного висновку експерта.

Крім того, відповідно до відеозапису слідчого експерименту, проведеного за участі ОСОБА_7 , який, згідно з журналом судового засідання від 19 грудня 2022 року, був предметом безпосереднього дослідження та оцінки суду, засуджений в присутності, зокрема понятих і свого захисника повідомив, що у день вчинення злочину він разом зі своєю сестрою вживали алкоголь.

З огляду на це, Суд не знаходить підстав ставити під сумнів висновок місцевого суду щодо перебування засудженого в момент вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння.

За таких обставин, Верховний Суд відхиляє такі доводи захисту.

Щодо доводів про суворість призначеного ОСОБА_7 покарання.

ОСОБА_6 у касаційній скарзі вказує, що суди не врахували даних про особу засудженого, стан його здоров`я та умов виховання в дитинстві, через що призначили надто суворе покарання.

Колегія суддів не погоджується з такими твердженнями захисника.

Згідно зі ст. 50 КК покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.

Відповідно до вимог ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.

Як убачається зі змісту вироку, суд призначив ОСОБА_7 покарання, врахувавши ступінь тяжкості вчиненого злочину (особливо тяжкий злочин) та дані про особу засудженого, а саме те, що останній раніше не судимий, на обліках у нарколога, психіатра не перебуває, позитивно характеризується за місцем проживання. При цьому місцевий суд не встановив обставин, які пом`якшують його покарання, а вчинення кримінального правопорушення у стані алкогольного сп`яніння та щодо особи, з якою винний перебував у сімейних відносинах, відніс до обставин, що його обтяжують.

З урахуванням вищенаведеного, а також наслідків діяння - смерті молодої жінки, думки потерпілої, невизнання ОСОБА_7 своєї винуватості місцевий суд дійшов висновку про необхідність застосування до засудженого покарання, передбаченого санкцією статті, за якою його засуджено, у виді позбавлення волі на строк 15 років.

Верховний Суд вважає, що визначене місцевим судом засудженому ОСОБА_7 і залишене без зміни судом апеляційної інстанції покарання є справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Стан здоров`я засудженого та умови його виховання в дитинстві, на чому ОСОБА_6 акцентує у своїй касаційній скарзі, жодним чином не зменшують суспільної небезпеки вчиненого засудженим діяння, який у особливо жорстокий спосіб позбавив життя свою рідну сестру, з якою проживав в одному будинку і не характеризують особу ОСОБА_7 , як менш небезпечну, ніж визнав його місцевий суд.

Таким чином, переконливих доводів, які би ставили під сумнів умотивованість висновків місцевого суду з питання правильності призначеного засудженому покарання та справедливості обраного йому заходу примусу захисник у касаційній скарзі не навів.

З огляду на викладене Суд відхиляє вказані доводи захисту.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би були підставами для скасування судового рішення, під час розгляду кримінального провадження в суді касаційної інстанції не встановлено.

Зважаючи на наведене вище, колегія суддів Касаційного кримінального суду Верховного Суду дійшла висновку, що касаційну скаргу захисника необхідно залишити без задоволення, апостановлені щодо ОСОБА_7 судові рішення - без зміни.

Керуючись статтями433 434 436 441 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 20 грудня 2022 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 23 лютого 2023 року щодо ОСОБА_7 - без зміни.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3