УХВАЛА

15 вересня 2020 року

м. Київ

Справа № 752/10274/16-ц

Провадження № 14-128цс20

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Лященко Н. П.,

суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О.

Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

перевіривши наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду цивільної справи за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк "Правекс-Банк" (далі - ПАТ КБ "Правекс-Банк"; банк) до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором

за касаційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Апеляційного суду міста Києва від 9 листопада 2017 року,

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2016 року ПАТ КБ "Правекс-Банк" звернулось до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 19 серпня 2008 року між акціонерно-комерційним банком "Правекс-Банк ", правонаступником якого є ПАТ КБ "Правекс-Банк", та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 496 001/08P, відповідно до умов якого останньому надано грошові кошти в сумі 300 000,00 доларів США зі сплатою 13,99 % річних та кінцевим терміном повернення всієї заборгованості за договором кредиту до 19 серпня 2028 року.

В забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов'язань за договором кредиту, між банком, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 20 серпня 2008 року укладено договори поруки: № 496-001/08P-1, № 496-001/08P-2, № 496-001/08P-3, № 496-001/08P-4, № 496 001/08P-5, відповідно до яких останні зобов'язалися у повному обсязі солідарно з позичальником відповідати за виконання зобов'язань щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за користування кредитом, а також можливих штрафних санкцій у розмірі та у випадках, передбачених договором кредиту.

У зв'язку з неналежним виконанням умов кредитного договору станом на 10 червня 2016 року утворилась заборгованість у розмірі 447 475,71 доларів США, з яких: заборгованість зa кредитом - 280 244,00 доларів США; заборгованість за процентами - 167 231,71 доларів США.

ПАТ КБ "Правекс-Банк" просило стягнути солідарно з боржника та поручителів суму боргу в розмірі 447 475,71 доларів США.

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 21 квітня 2017 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем пропущено позовну давність, про застосування якої заявлено відповідачем. Такий висновок мотивовано тим, що у зв'язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору змінився строк виконання основного зобов'язання і банк мав право звернення до суду за захистом порушеного цивільного права принаймні з 12 квітня 2012 року (дати дострокового припинення користування кредитом) й протягом трьох років від цієї дати, проте позов подав до суду лише 4 квітня 2016 року. При цьому, суд першої інстанції застосував правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 2 листопада 2017 року у справі № 6 1174цс16.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 9 листопада 2017 року апеляційну скаргу ПАТ КБ "Правекс-Банк" задоволено. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 21 квітня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ "Правекс-Банк" заборгованість за кредитним договором в розмірі 447 475,71 доларів США.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ "Правекс-Банк" заборгованість за кредитним договором в розмірі 447 475,71 доларів США.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ "Правекс-Банк" заборгованість за кредитним договором в розмірі 447 475,71 доларів США.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_5 на користь ПАТ КБ "Правекс-Банк" заборгованість за кредитним договором в розмірі 447 475,71 доларів США.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_6 на користь ПАТ КБ "Правекс-Банк" заборгованість за кредитним договором в розмірі 447 475,71 доларів США.

Стягнуто з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 на користь ПАТ КБ "Правекс-Банк" судові витрати в розмірі 58 736,37 грн з кожного.

Задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд виходив із того, що позовну давність позивачем не пропущено, оскільки у період з жовтня 2012 року по жовтень 2016 року відповідач періодично здійснював перекази готівки на виконання умов кредитного договору в розмірі 10,50 та 100 доларів США, що свідчить про переривання позовної давності. Оскільки зобов'язання ОСОБА_1 було забезпечено договорами поруки, згідно з умовами яких поручителі зобов'язались відповідати за належне виконання позичальником його зобов'язань за кредитним договором, то така заборгованість підлягає стягненню в судовому порядку з ОСОБА_1 солідарно з кожним поручителем.

24 листопада 2017 року представник ОСОБА_1 - адвокат Кравець Р. Ю. подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Апеляційного суду міста Києва від 9 листопада 2017 року та залишити в силі рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 21 квітня 2017 року.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що оскільки факт прострочення погашення заборгованості за кредитом та частково за сплатою відсотків мав місце за період з 1 березня 2012 року по 31 березня 2012 року, то у відповідності до пункту 4.4 кредитного договору, строк користування кредитом припинився 11 квітня 2012 року.

Таким чином моментом виникнення у банка права на подачу позову та звернення до суду за захистом порушеного права є 12 квітня 2012 року.

ОСОБА_1 жодних платежів, починаючи з 1 квітня 2012 року, на погашення кредитної заборгованості не здійснював, вказаних банком в розрахунку платежів у розмірі 10,50 та 100 доларів США не вносив, внесення вказаних сум є умисними, неправомірними діями банку з метою переривання позовної давності до основної вимоги і вимог за договорами поруки.

Судом апеляційної інстанції проігноровано правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду України від 2 листопада 2016 року у справі № 6 1174цс16 в аналогічних правовідносинах, на яку послався ОСОБА_1

29 листопада 2017 року представник ОСОБА_2 - адвокат Солона А. А. подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Апеляційного суду міста Києва від 9 листопада 2017 року та залишити в силі рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 21 квітня 2017 року.

Касаційну скаргу ОСОБА_2 мотивовано тим, що оскільки факт прострочення погашення заборгованості за кредитом та частково за сплатою відсотків мав місце за період з 1 березня 2012 року по 31 березня 2012 року, то у відповідності до пункту 4.4 кредитного договору, строк користування кредитом для боржника, а від так і для поручителя, припинився 11 квітня 2012 року. Таким чином моментом виникнення у банка права на подачу позову та звернення до суду за захистом порушеного права як до боржника, так і до поручителя є 12 квітня 2012 року.

Зазначено, що у разі, коли зобов'язання за договором має виконуватись частинами або у вигляді періодичних платежів, і якщо боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу. Така позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 8 листопада 2017 року у справі № 6 2891цс16.

Інші доводи касаційної скарги ОСОБА_2 є аналогічними доводам, викладеним у касаційній скарзі ОСОБА_1.

Згідно з підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у лютому 2018 року касаційні скарги передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 2 липня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2, витребувано матеріали цивільної справи з суду першої інстанції, зупинено виконання рішення Апеляційного суду міста Києва від 9 листопада 2017 року до закінчення касаційного провадження.

31 липня 2018 року ПАТ КБ "Правекс-Банк" подало до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Апеляційного суду міста Києва від 9 листопада 2017 року залишити без змін.

Відзив мотивовано тим, що про припинення строку користування кредитом банк письмово повинен був повідомити про це позичальника (пункт 4.4 кредитного договору). Проте жодних повідомлень щодо припинення кредитного договору банк не направляв боржнику.

Ухвалою Верховного Суду від 7 травня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Підпунктом 7 пункту 1 розділу XIIІ "Перехідні положення" ЦПК України встановлено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об'єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.

Ухвалою Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 серпня 2020 року справу № 752/10274/16? ц передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстави необхідності відступити від висновку, викладеного Верховним Судом України у постанові від 2 листопада 2016 року у справі № 6-1174цс16 (єдиний унікальний № 759/11503/14-ц) шляхом конкретизації.

Зазначену ухвалу мотивовано тим, що вирішуючи спір і задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд виходив із того, що позовну давність позивач не пропустив, оскільки у період з жовтня 2012 року по жовтень 2016 року відповідач здійснював перекази готівки (нерегулярними платежами по 10,50,100 доларів США) на виконання умов кредитного договору, що свідчить про переривання позовної давності. Оскільки зобов'язання ОСОБА_1 було забезпечено договорами поруки, згідно умов яких поручителі зобов'язались відповідати за належне виконання ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором, то така заборгованість підлягає стягненню з нього в судовому порядку солідарно з кожним поручителем окремо.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України).

За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина 5 статті 261 ЦК України).

Тобто, у разі зміни строку виконання основного зобов'язання у порядку частини 2 статті 1050 ЦК України, саме з цього часу у банка виникає право на позов щодо погашення заборгованості у цілому і від цього дня розпочинає перебіг позовна давність щодо відповідних вимог, визначена статтею 257 ЦК України.

Разом із тим, у статті 264 ЦК України закріплені підстави переривання перебігу позовної давності. Зокрема, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Тобто, відповідно до частин 1 , 3 статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку; після переривання перебіг позовної давності починається заново. Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою".

Аналіз частини 1 статті 264 ЦК України свідчить, що вона пов'язує переривання перебігу позовної давності з будь-якими активними діями зобов'язаного суб'єкта (боржника). При цьому не виключається й випадку коли переривання перебігу позовної давності буде відбуватися внаслідок визнання боргу, що здійснюється іншими суб'єктами, якщо на це була виражена воля боржника. Тобто коли боржник виражає свою згодою чи уповноважує на це відповідного іншого суб'єкта.

Відповідно до вимог ЦПК України Велика Палата Верховного Суду уповноважена відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.

При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Разом із тим у справі № 759/11503/14-ц, від висновку Верховного Суду України в якій пропонується відступити, суди встановили, що право дострокової вимоги за кредитним договором виникло в кредитора (банку, позивача) після припинення з 10 вересня 2009 року внесення позичальницею (відповідачкою) чергових платежів. До суду з позовом про стягнення заборгованості він звернувся у червні 2014 року.

Проте в межах позовної давності кредитор звертався до приватного нотаріуса за виконавчим написом. 30 липня 2012 року в межах строку позовної давності нотаріусом видано виконавчий напис про звернення стягнення на предмет іпотеки (належну відповідачці квартиру), якою було забезпечено виконання зобов'язань за кредитним договором. Цей виконавчий напис у грудні 2013 року було скасовано в судовому порядку за позовом позичальниці, який вона обґрунтовувала тим, що розмір визначеної банком заборгованості є неправильним, при цьому факт наявності заборгованості відповідачка не заперечувала. Суд першої інстанції вважав, що такі дії банку та відповідачки свідчать про переривання позовної давності, а відтак позов банку про стягнення заборгованості підлягає частковому задоволенню.

Апеляційний суд, змінюючи рішення суду першої інстанції шляхом виключення з мотивувальної частини рішення посилання на переривання позовної давності, виходив з того, що стаття 264 ЦК України містить вичерпний перелік підстав переривання перебігу позовної давності. Кредитором були використані засоби позасудового врегулювання спору, шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки, а не пред'явлення позову. Звернення відповідачки з позовом про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню не є тією дією, що свідчить про визнання боргу, навпаки з рішення суду вбачається, що позов був задоволений у зв'язку з відсутністю достатніх даних для встановлення безспірності заборгованості. Таким чином, висновок суду першої інстанції про наявність переривання строку позовної давності з вищезазначених підстав є помилковим.

Отже, висновок суду у цій справі про переривання перебігу позовної давності апеляційним судом виключено. З ним погодився і суд касаційної інстанції.

При цьому здійснення позичальницею будь-яких платежів після зміни строку виконання зобов'язання у справі № 759/11503/14? ц ( № 6 1174цс16) судами не встановлено.

Ураховуючи, що у справах та у справі № 752/10274/16-ц та № 759/11503/14-ц ( № 6-1174цс16) правовідносини не є подібними, вони відрізняються за характером спірних правовідносин, в них встановлено відмінні фактичні обставини, в зв'язку з чим правове регулювання цих правовідносин є різним, Велика Палата Верховного Суду не може вирішувати питання відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду України від 2 листопада 2016 року у справі № 6-1174цс16.

Відповідно до частини 6 статті 404 ЦПК України, якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема через відсутність виключної правової проблеми, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об'єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об'єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.

Керуючись статтею 404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

УХВАЛИЛА:

Повернути справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк "Правекс-Банк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,

ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором на розгляд колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н. П. Лященко Судді: Н. О. Антонюк Т. О. Анцупова С. В. Бакуліна В. В. Британчук Ю. Л. Власов М. І. Гриців Д. А. Гудима В. І. Данішевська Ж. М. Єленіна О. С. Золотніков О. Р. Кібенко В. С. Князєв Л. М. Лобойко О. Б.

Прокопенко В. В. Пророк Л. І. Рогач О. М. Ситнік О. С. Ткачук В. Ю. Уркевич О.

Г. Яновська