Історія справи

Ухвала ВП ВС від 04.11.2019 року у справі №5-643к11

УХВАЛА

23 жовтня 2019 року

м. Київ

Провадження № 13-76зво19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Яновської О. Г.,

суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю.,

розглянувши заяву ОСОБА_1 про перегляд вироку Апеляційного суду Одеської області від 14 червня 2007 року та ухвали Верховного Суду України від 21 червня 2011 року щодо ОСОБА_2 з підстав встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом,

встановила:

Вироком Апеляційного суду Одеської області від 14 червня 2007 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених статтею 257, частиною 2 статті 17 і пунктами "а ", "з ", "и ", "і" статті 93 Кримінального кодексу України (1960 року), (далі - КК України 1960 року), пунктами "а ", "г ", "е ", "з ", "ж ", "и ", "і" статті 93 КК України 1960 року.

На підставі статті 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим засудженому визначено покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна, що є його власністю.

Відповідно до статті 71 КК України частково приєднано 1 рік позбавлення волі невідбутого покарання за вироком Апеляційного суду Івано-Франківської області від 25 жовтня 2002 року та призначено ОСОБА_2 остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна, яке є його власністю.

Ухвалою Верховного Суду України від 21 червня 2011 року вирок суду щодо ОСОБА_2 змінено. Виключено з кваліфікації дій за статтею 93 КК України 1960 року кваліфікуючу ознаку, передбачену пунктом "е", а саме - вчинення вбивства з особливою жорстокістю або способом, небезпечним для життя багатьох осіб.

Ухвалено вважати його засудженим за статтею 93 пунктами "а ", "г ", "з ", "ж ", "и", "і" КК України 1960 року до довічного позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна, а на підставі статті 70 КК України за сукупністю злочинів, передбачених статтею 257 КК України, частиною 2 статті 17 і статті 93 пунктами "а ", "з ", "и ", "і " КК України 1960 року, статтею 93 пунктами "а ", "г ", "з ", "ж", "и ", "і" КК України 1960 року, - до покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна.

Замість статті 71 КК України застосовано частину 3 статті 42 КК України 1960 року і за сукупністю злочинів, за які ОСОБА_2 засуджено цим вироком та вироком Апеляційного суду Івано-Франківської області від 25 жовтня 2002 року, визначено йому остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього належного засудженому майна, зарахувавши в цей строк покарання, відбуте ОСОБА_2 за вироком від 25 жовтня 2002 року, з 29.03.2002 року по 11.04.2003 року.

26 вересня 2019 року рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Скоморохов проти України" встановлено порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні кримінальної справи судом.

Цим рішенням ЄСПЛконстатовано порушення Україною статті 3 та параграфу 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) щодо ОСОБА_2.

У зв'язку із встановленими ЄСПЛ порушеннями прав заявника, Судом було постановлено стягнути на його користь з держави ~money0~та ~money1~на користь представника заявника.

22 жовтня 2019 року ОСОБА_1, не погоджуючись із постановленими щодо ОСОБА_2 судовими рішеннями, звернулася до Верховного Суду із заявою про їх перегляд за виключними обставинами.

У заяві посилається на те, що встановлені порушення статті 3 та параграфу 1 статті 6 Конвенції, зокрема, використання доказів, отриманих від заявника під катуванням для забезпечення його засудження, зробило кримінальне провадження проти заявника в цілому несправедливим.

Відповідно до вимог статті 10 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (далі - ~law38~), ОСОБА_1 просить відновити попередній юридичний стан засудженого, зокрема, шляхом повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі.

Встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом визнається виключною обставиною згідно з пунктом 2 статті 400-12 Кримінально-процесуального кодексу 1960 року (далі - КПК 1960 року). Аналогічна норма міститься й у пункті 2 частини 3 статті 459 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України).

Відповідно до частини 2 статті 400-13 КПК 1960 року заяву про перегляд судового рішення на підставі, передбаченій з частини 2 статті 400-13 КПК , вправі подати особа, на користь якої постановлено рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною.

Як убачається з поданої заяви ОСОБА_1, рішення ЄСПЛ ухвалено на користь ОСОБА_2, який особисто із заявою до суду про перегляд рішень щодо нього за виключними обставинами не звертається.

У пункті 15 розділу XІ "Перехідні положення" чинного КПК України зазначено, зокрема, що заяви про перегляд судових рішень у кримінальних справах, які були розглянуті до набрання чинності КПК України, або у справах, розгляд яких не завершено з набранням чинності КПК України, подаються і розглядаються у порядку, що діяв до набрання чинності КПК України з урахуванням положень, передбачених § 3 розділу 4 Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів".

У пункті 17 розділу XІ "Перехідні положення" чинного КПК України встановлено, що особи, які на день набрання чинності чим Кодексом беруть участь у кримінальному провадженні в якості захисників і не мають статусу адвоката, продовжують здійснювати повноваження захисника в такому кримінальному провадженні під час досудового розслідування, а також судового провадження у судах першої, апеляційної, касаційної інстанцій.

Долучені до заяви судові рішення свідчать, що ОСОБА_1 була допущена до участі в кримінальній справі в якості захисника обвинуваченого в суді першої інстанції.

Під час касаційного перегляду кримінальної справи ОСОБА_1 захист засудженого ОСОБА_2 не здійснювала.

Із постановленням 21 червня 2011 року ухвали Верховним Судом України розгляд кримінальної справи щодо ОСОБА_2 було завершено. Тож, станом на 20 листопада 2012 року, коли КПК України набув чинності, повноваження захисника Скомороховою Г. М. щодо засудженого вже не здійснювалися, оскільки були припинені в зв'язку із закінченням розгляду кримінальної справи щодо ОСОБА_2.

Перевіряючи подані на адресу Суду матеріали на предмет дотримання вимог процесуального закону, встановлено, що заявник ОСОБА_1 не є процесуальною особою, яка має право звертатися в інтересах ОСОБА_2 про перегляд судових рішень за виключними обставинами.

Виходячи з положень частини 3 статті 429 КПК України, заява про перегляд судового рішення повертається, якщо її подала особа, яка не наділена правом такої подачі.

Водночас, згідно з приписами частини 4 статті 429 КПК України, повернення заяви не позбавляє права повторного звернення до Суду особою, на користь якої постановлено рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, або захисником, який відповідає вимогам, визначеним у статті 45 КПК України.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 400-12, 400-13 КПК України 1960 року, статтями 429 та пунктами 15,17 Розділу XI "Перехідні положення" КПК України, параграфу 3 розділу 4 "Перехідні положення" Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", Велика Палата Верховного Суду

ухвалила:

Заяву ОСОБА_1 про перегляд вироку Апеляційного суду Одеської області від 14 червня 2007 року та ухвали Верховного Суду України від 21 червня 2011 року щодо ОСОБА_2 з підстав встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом, разом з усіма доданими до неї матеріалами - повернути заявнику.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. Г. Яновська

Судді: Н. О. Антонюк О. Р. Кібенко Т. О. Анцупова С. В. Бакуліна В. С. Князєв Л.

М. Лобойко В. В. Британчук Н. П. Лященко Ю. Л. Власов О. Б. Прокопенко В. І.

Данішевська Л. І. Рогач Ж. М. Єленіна О. С. Золотніков О. М. Ситнік В. Ю.

Уркевич