Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 31.03.2021 року у справі №523/17514/17

Ухвала

30 березня 2021 року

м. Київ

справа № 523/17514/17

провадження № 61-4460ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усик Г. І.

вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 28 лютого 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 24 лютого 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2, в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3, ОСОБА_4, в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_5, до ОСОБА_1, Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, третя особа - Суворовська районна адміністрація Одеської міської ради в особі органу опіки та піклування, про встановлення порядку користування та зміну договору найму житлового приміщення,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2017 року ОСОБА_2, діючи в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3, а також ОСОБА_4, діючи в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_5, звернулися з позовом до ОСОБА_1, Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, третя особа - Суворовська районна адміністрація Одеської міської ради в особі органу опіки та піклування, про встановлення порядку користування та зміну договору найму житлового приміщення в квартирі АДРЕСА_1. Позивачі просили встановити порядок користування житлом та виділити: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 житлову кімнату площею 16,9 кв. м, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 житлову кімнату площею 12,5 кв. м, ОСОБА_1 житлову кімнату площею 9,6 кв. м. У спільному користуванні залишити коридор площею 11,3 кв. м, туалет площею 1,3 кв. м, ванну кімнату площею 2,5 кв. м, кухню площею 7,9 кв. м, комору площею 1,0 кв. м, комору площею 0,5 кв. м, балкон площею 10,4 кв. м. Зобов'язати Суворовську районну адміністрацію Одеської міської ради змінити договір найму квартири згідно встановленого порядку користування.

Позов обґрунтовано тим, що між сторонами існує постійний спір, вони не можуть дійти згоди щодо порядку користування квартирою та нежитловими приміщеннями, виникають сварки з приводу сплати комунальних послуг, відповідач взагалі відмовляється сплачувати їх, в результаті чого виник борг за комунальні послуги.

Всупереч їх думки відповідач намагається перепланувати приміщення в квартирі.

Крім того, по надуманим причинам він намагався позбавити їх права користування квартирою. Відповідач відмовляється надати згоду на укладення окремого договору найму на житлову площу, у зв'язку з чим позивачі звернулися в районну адміністрацію міської ради, представниками якої було роз'яснено право на звернення до суду.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 28 лютого 2019 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 24 лютого 2021 року, позов ОСОБА_2, в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3, ОСОБА_4, в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_5, задоволено частково. Встановлено порядок користування квартирою АДРЕСА_1 виділивши в користування ОСОБА_2 та ОСОБА_3,2003 року народження, житлову кімнату площею 16,9 кв. м, ОСОБА_4 та ОСОБА_5,2015 року народження, житлову кімнату площею 12,5 кв. м, ОСОБА_1 житлову кімнату площею 9,6 кв. м, а в спільному користуванні залишено коридор площею 11,3 кв. м, туалет площею 1,3 кв. м, ванну кімнату площею 2,5 кв. м, кухню площею 7,9 кв. м, комору площею 1,0 кв. м, комору площею 0,5 кв. м, балкон площею 10,4 кв. м.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, встановлюючи порядок користування житловим приміщенням спірної квартири, виходив зі ступеня родинних відносин зареєстрованих у квартирі осіб та площ житлових кімнат. Відмовляючи в частині позовних вимог про зміну договору найму житлового приміщення, суди попередніх інстанцій виходили з їх передчасності, так як встановлено, що відповідач не порушував прав позивачів та не відмовив в зміні договору найму. При цьому суди відхилили доводи про те, що ОСОБА_1 має право на додаткову житлову площу, оскільки такі не підтверджено належними доказами, а його вік не впливає на отримання ним додаткової площі.

ОСОБА_1 у березні 2021 року засобами поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 24 лютого 2021 року та змінити рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 28 лютого 2019 року, встановивши запропонований ним порядок розподілу користування спірним житловим приміщенням.

Верховний Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Згідно з пунктом 2 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Частиною 4 статті 274 ЦПК України передбачено, що в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.

Предметом спору у цій справі є вимоги немайнового характеру про встановлення порядку користування квартирою та зміну договору найму житлового приміщення, що не представляє складності у зв'язку зі сталістю законодавства та судової практики.

З огляду на зазначене вище, ця справа є справою незначної складності і не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини 6 статті 19 ЦПК України.

Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того, визнав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, враховуючи, що частина 6 статті 19 ЦПК України розміщена у Загальних положеннях частина 6 статті 19 ЦПК України, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.

Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від Суду, оскільки в іншому випадку принцип правової визначеності буде порушено.

Касаційна скарга не містить посилань на випадки, передбачені пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню.

Верховним Судом перевірено, чи мають місце підстави, передбачені пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, за наявності яких касаційне провадження у малозначній справі підлягає відкриттю, зокрема, з урахуванням обставин, на які посилався заявник в касаційній скарзі, та зазначених підстав не встановлено.

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до статті 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Верховний Суд враховує рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року № R (95) 5, згідно з якими державам-членам необхідно вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

З урахуванням наведеного, оскільки заявник подав касаційну скаргу на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню, а обставини, передбачені пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, не наведені, то відсутні підстави для відкриття касаційного провадження у малозначній справі.

Керуючись статтями 19, 389, 394 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 28 лютого 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 24 лютого 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2, в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3, ОСОБА_4, в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_5, до ОСОБА_1, Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, третя особа - Суворовська районна адміністрація Одеської міської ради в особі органу опіки та піклування, про встановлення порядку користування та зміну договору найму житлового приміщення відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик